Постанова

від 17.08.2021 по справі 2-776/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.08.2021 Справа № 2-776/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №2-776/11 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

Провадження № 22-ц/807/2560/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2010 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 14 квітня 2006 року отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 26 серпня 2010 року має заборгованість 14937,92 грн., яка складається з наступного: 3159,43 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10590,97 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 687,52 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 14 квітня 2006 року у розмірі 14937,92 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором №б/н від 14 квітня 2006 року, укладеного між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 , в розмірі 14937,92 грн., судовий збір в розмірі 149,38 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи, пропуск банком строку позовної давності, просила скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення суду про відмову в задоволенні позову.

АТ КБ ПриватБанк подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За приписами пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга, п`ята статті 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

За приписами пункту третього частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.

За приписами абзацу 5 частини п`ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, лише уразі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання(перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований цим судом відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв`язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання.

У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про призначення судового засідання на 03 травня 2011 року (а.с.32).

Крім того, у матеріалах справи є також адресована відповідачеві повістка про виклик її у судове засідання на 30 травня 2011 року, яка також відповідачеві не вручена. Як зазначено у довідці поштового відділення, судова повістка разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернута відділенням поштового за закінченням строку зберігання (а.с.33).

Вказані обставини спростовують висновки суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п`ятої статті 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (частину другу статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом).

Відповідно до частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

У заяві від 22 лютого 2021 року про перегляд заочного рішення відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

Суд першої інстанції в ухвалі від 27 квітня 2021 року вказав, що матеріали справи не містять обґрунтованих даних щодо поважності причин неотримання повісток, у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

З огляду на вищевикладене, заочне рішення підлягає скасуванню згідно з пунктом третім частини третьої статті 376 ЦПК України.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 14 квітня 2006 року отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтверджується підписаною анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 7).

Відповідно до розрахунку, наданого банком, ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням умов договору станом на 26 серпня 2010 року має заборгованість 14937,92 грн., яка складається з наступного: 3159,43 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10590,97 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 687,52 грн. - штраф (процентна складова).

За змістом розрахунку заборгованості (а.с.6) та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с.120-123) вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами.

Виписки по рахунках/карткам ПАТ КБ ПриватБанк є належними та допустимими доказами, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність укладеного між сторонами кредитного договору 14 квітня 2006 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша стаття 627 ЦК України).

З матеріалів справи, а саме, з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку , яка підписана відповідачем , вбачається, що сторони узгодили розмір процентів за користування кредитними коштами 4 % на місяць (48% річних) на залишок заборгованості (а.с.7). Підпис під анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку позичальником не оспорювався в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За умовами кредитного договору, зазначеними в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, строк дії кредитного договору відповідає строку дії кредитної картки.

Довідкою банку підтверджується, що ОСОБА_1 отримала картку № НОМЕР_1 , строк дії якої - липень 2008 року (а.с.125).

З позовом до суду ПАТ КБ ПриватБанк звернулось 20 жовтня 2010 року, тобто в межах передбаченого ЦК України трьохрічного строку.

З огляду на зазначене, доводи ОСОБА_1 щодо пропуску строку позовної давності не знайшли своє підтвердження.

Таким чином, ПАТ КБ ПриватБанк має право на стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3159,43 грн.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц дійшла висновку про те, що кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за процентами в розмірі 10590,97 грн. нарахована за період з 14 квітня 2006 року по 28 серпня 2010 року, а отже, заборгованість за процентами за період з 01 серпня 2008 року по 28 серпня 2010 року нарахована банком за межами строку кредитування.

З огляду на зазначене, ПАТ КБ ПриватБанк має право на стягнення заборгованості за процентами за період з 14 квітня 2006 року по 31 липня 2008 року (закінчення дії картки) в розмірі 4526,85 грн.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту та процентів, стягнути штрафи.

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ ПриватБанк від 14 квітня 2006 року штрафи не зазначені.

Банк просив стягнути штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 687,52 грн. - штраф (процентна складова), посилаючись на п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг.

В даному випадку щодо Умов та правил надання банківських послуг неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19) зазначала, що наявність у справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Отже посилання ПАТ КБ ПриватБанк на п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, в якому визначено розмір штрафів, є неприйнятними, оскільки позивачем не доведено ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг саме у наданій банком редакції.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів, наданий банком витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

З огляду на зазначене, позовні вимоги про стягнення штрафів задоволенню не підлягають.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 квітня 2006 року в розмірі 7 686,28? грн., яка складається з: 3159,43 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4526,85 грн. - заборгованість за нарахованими процентами. В іншій частині позов підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України ПАТ КБ ПриватБанк має право на компенсацію відповідачем суми судового збору та ІТЗ, сплачених за подання позовної заяви пропорційно до задоволених вимог, в розмірі 138,61? грн., ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, з врахуванням часткового задоволення вимог апеляційної скарги, в розмірі 108,78 грн.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк підлягає стягненню судовий збір в розмірі 29,83 грн.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 квітня 2006 року в розмірі 7 686 (сім тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 28? копійок, яка складається з: 3 159 (три тисячі сто п`ятдесят дев`ять) гривень 43 копійки - заборгованість за тілом кредиту; 4 526 (чотири тисячі п`ятсот двадцять шість) гривень 85 копійок - заборгованість за нарахованими процентами.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк судові витрати в розмірі 29 (двадцять дев`ять) гривень 83 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 17 серпня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова