Постанова

від 19.08.2021 по справі 42/109

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 42/109

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 03.02.2021 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021,

за скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саванчука Костянтина Петровича

за позовом Державного агентства резерву України

до акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про повернення матеріальних цінностей державного матеріального резерву та стягнення неустойки у розмірі 956 124,21 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа №42/109 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі - позивач, стягувач), до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідач, скаржник) про повернення матеріальних цінностей державного матеріального резерву та стягнення неустойки (ціна позову 956 124,21 грн).

2. Стислий виклад судових рішень, які передували зверненню зі скаргою на дії головного державного виконавця

2.1. За результатами розгляду справи №42/109 рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2005 позов задоволено частково, зобов`язано АТ "НАК "Нафтогаз України" повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 тонн мазуту М-40 вартістю 828000,00 грн.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2005, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 17.11.2005, рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2005 у справі №42/109 змінено, позов задоволено повністю. Зобов`язано АТ "НАК "Нафтогаз України" повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 тонн мазуту М-40 вартістю 828 000,00 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача 828 000,00 грн штрафу, 128 124,21 грн пені, 1 700,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2.3. 08.06.2005 на виконання рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2005 у справі №42/109, зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2005, видано відповідні накази.

2.4. 26.05.2005 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання зазначених наказів суду.

2.5. Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2018 замінено стягувача Державний комітет з державного матеріального резерву його правонаступником - Державним агентством резерву України.

2.6. У січні 2021 року АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії. У скарзі відповідач просив суд визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві Саванчука Костянтина Петровича (далі - Саванчук К.П.) у виконавчому провадженні №56292350 та зобов`язати старшого державного виконавця Саванчука К.П. усунути порушення шляхом винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №56292350 на підставі пункту 6 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

3. Стислий виклад рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2021 (суддя - Паламар П.І.) у справі №42/109 у задоволенні скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саванчука К.П. відмовлено.

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 (колегія суддів: Тищенко А.І. - головуючий, Разіна Т.І., Скрипка І.М.) ухвалу господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 залишено без змін.

3.3. Ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю підстав для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 6 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та недоведеністю відповідачем обставин щодо бездіяльності державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука К.П.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги

4.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2021, АТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця у повному обсязі.

5. Аргументи учасників справи

5.1. Аргументи касаційної скарги

5.1.1. АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки доводам скаржника та не в повному обсязі виконали обов`язок щодо перевірки обставин зазначених скаржником у скарзі. Суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права (статті 77 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосували норм матеріального права (пункт 6 частини першої статті 37, частину першу статті 60 Закону України "Про виконавче провадження").

5.1.2. Так, згідно з доводами скаржника:

- судами попередніх інстанцій не взято до уваги положення абзацу сьомого статті 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" згідно з яким, позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей. Отже, вирішення питання доцільності відшкодування вартості матеріальних цінностей у разі неможливості їх повернення до держаного резерву з відшкодуванням грошової вартості відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України;

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що станом на час розгляду скарги, жодного рішення щодо грошової компенсації вартості 1500 тонн мазуту М-40 Кабінетом Міністрів України не було прийнято. У відповідача (боржника) відсутня можливість виконати рішення суду у зв`язку з відсутністю майна, яке необхідно повернути Державному агентству резерву України. Вказані обставини підтверджуються актом від 15.01.2019, складеним державним виконавцем. У свою чергу позивач (стягувач) не позбавлений можливості звернутись до Кабінету міністрів України з проханням визначити грошову вартість 1500 тонн мазуту М-40;

- при обраному позивачем способі захисту його інтересів, зміна способу виконання рішення є єдиним способом забезпечення фактичного виконання судового рішення у справі №42/109. Водночас виконати рішення суду у спосіб, визначений в судовому наказі, неможливо, оскільки у відповідача відсутнє майно, а саме: 1500 тонн мазуту М- 40, що і зафіксовано в акті державного виконавця від 05.01.2019;

- складений державним виконавцем акт від 15.01.2019 підтверджує факт відсутності у боржника 1500 тонн мазуту, а тому такий акт сам по собі є доказом відсутності у боржника присудженого до передачі майна;

- акт від 15.01.2019 державним виконавцем було складено у відповідності до вимог Закону "Про виконавче провадження" та Інструкції про вчинення виконавчих дій, а отже, наступною дією державного виконавця повинно було б бути повернення виконавчого документа стягувачу.

5.2 . Аргументи, зазначені у відзиві на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

6. Стислий виклад обставин справи, встановлених попередніми судовими інстанціями

6.1. Так, судами встановлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться наказ господарського суду міста Києва №42/109 від 08.06.2005, яким зобов`язано АТ "НАК "Нафтогаз України" повернути Державному агентству резерву України 1500 тонн мазуту М-40 вартістю 828 000,00 грн.

6.2. 15.01.2019 державним виконавцем Савчуком К.П. складено акт, яким зафіксовано відсутність 1500 тонн мазуту М-40 за адресою м. Київ, вул. Б. Хмельницького 6, де розташована належна боржнику адміністративна будівля.

6.3. АТ "НАК "Нафтогаз України" (боржник) 02.12.2020 звернулося до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

6.4. Звертаючись до суду з скаргою на дії державного виконавця, відповідач вказував, що всупереч вимогам частини другої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець Савчук К.П., склавши акт про відсутність у боржника визначеного наказом суду майна від 15.01.2019, не повернув виконавчий документ стягувачу.

6.5. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК України.

7.2. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Оскаржуваними судовими рішеннями відмовлено у задоволенні скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання неправомірними дій державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саванчука К.П. щодо неповернення виконавчого документу №42/109 на підставі частини другої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

7.4. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

7.5. За приписами частин першої, третьої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

7.6. Питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження". Указаний Закон є спеціальним законом, яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб).

7.7. Як свідчать матеріали справи, станом на 08.06.2005 (час постановлення судом наказу №42/109) діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV.

7.8. 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" у редакції Закону України №1404-VIII від 02.06.2016 (далі- Закон №1404-VІІІ). У свою чергу, 05.10.2016 Закон України "Про виконавче провадження" у попередній редакції №606-ХІV від 21.04.1999 (далі- Закон №606-XIV) втратив свою чинність.

7.9. Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

7.10. Частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.11. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

7.12. У пункті 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

7.13. Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

7.14. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

7.15. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.16. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

7.17. Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (§ 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції (Case of Hornsby v. Greece) № 18357/91).

7.18. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VІІІ).

7.19. Судами встановлено, що 15.01.2019 державним виконавцем Савчуком К.П. складено акт, яким зафіксовано відсутність 1500 тонни мазуту М-40 за адресою м. Київ, вул. Б. Хмельницького 6, де розташована належна боржнику адміністративна будівля.

7.20. Частиною першою статті 37 Закону №1404-VIII, яка має назву "Повернення виконавчого документа стягувачу", унормовано таке. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі (пункт 6) .

7.21. Аналізуючи вищенаведену норму права, колегія суддів дійшла висновку, що виконавчий документ може бути повернуто стягувачу на підставі пункту 6 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII лише за умови здійснення виконавцем відповідно до цього Закону всіх заходів щодо розшуку такого майна та за умови виконання органом ДВС всіх дій, що передбачені Законом.

7.22. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди надали оцінку зазначеному акту державного виконавця та встановили, що згідно з актом державним виконавцем не вирішувалося питання про можливість перебування такого майна в іншому місці, враховуючи його специфіку та можливість зберігання виключно на паливних складах, та дійшли висновку, що акт від 15.01.2019 сам по собі не є доказом відсутності у боржника присудженого до передачі майна та, відповідно, не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа на підставі пункту 6 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

7.23. Суди також зазначили, що боржник також не позбавлений можливості придбати аналогічну кількість товару, оскільки вищенаведена формула передбачає спрямування відшкодованих коштів на закладення в державний резерв відповідної кількості матеріальних цінностей. При цьому, доказів неможливості придбання боржником необхідної кількості товару для передачі його у державний резерв, всупереч вимогам статті 74 ГПК України, боржником як державному виконавцю так і суду не надано.

7.24. Отже, виходячи зі змісту вказаних положень чинного законодавства та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, суди зробили вірні висновки, що акт від 15.01.2019 сам по собі не є доказом відсутності у боржника присудженого до передачі майна та, відповідно, не є безумовною та достатньою підставою для повернення виконавчого документа на підставі пункту 6 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

7.25. Оскільки таких підстав, зокрема, передбачених пунктом 6 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", не було належним чином встановлено, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні скарги відповідача на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Савчука К.П.

7.26. Доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанції неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та не досліджено належним чином усіх доказів по справі колегією суддів відхиляються, оскільки вбачається, що під час розгляду справи судами фактичні обставини були встановлені з дотриманням статей 74-79, статті 86 ГПК України.

7.27. Посилання скаржника на положення абзацу сьомого статті 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки, як і передбачено цією нормою відшкодування вартості матеріальних цінностей, у разі неможливості їх повернення до державного резерву та відшкодування грошової вартості таких цінностей, відноситься виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, а не суду.

7.28. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування оскаржуваних судових рішень. А доводи касаційної скарги спростовуються висновками, викладеними у цій постанові стосовно застосування положень Закону 1404-VIII.

7.29. На переконання колегії суддів, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться, перш за все, до намагання поставити під сумнів дії державного виконавця щодо виконання рішення суду, обов`язковість виконання якого гарантовано стягувачу статтею 1291 Конституції України.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. З огляду на встановлені обставини справи, виходячи з меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, підстави для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

9. Судові витрати

9.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на відповідача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Верховний Суд, керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та ухвалу господарського суду міста Києва від 03.02.2021 у справі №42/109 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко