Ухвала

від 20.09.2007 по справі 12/500-на

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/500-НА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

УХВАЛА

"20" вересня 2007 р.Справа № 12/500-НА

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Шпак В.О. розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом  Військового прокурора Хмельницького гарнізону в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький     

до Старокостянтинівської районної державної адміністрації м. Старокостянтинів

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:          

1. Військова частина А2502 м. Старокостянтинів,

2. ФГ "Бізон-1" с. Красносілка Старокостянтинівський район

про визнання розпорядження Голови Старокостянтинівської районної державної адміністрації №31\2005-р від 09.02.2005р. про передачу земельної ділянки до земель Самчиківської сільської ради незаконним

Суддя  Шпак В.О.                    

Секретар судового засідання Стельмах Д.В.

Представники:

Від позивача -   Роговська О.М. - за дорученням №1390 від 06.09.07р.

Від відповідача - Фадєєв О.С. - за дорученням №961 від 22.08.2007р.

Представник військвої частини - А2502 Лагутін Є.В.  - за довіреністю від 18.12.2006р.

Представник ФГ "Бізон-1" - не з'явився

За участю Стражника О.В. помічника військового прокурора Хмельницького гарнізону

Суть спору:

Позивач і прокурор просить суд визнати  розпорядження Голови Старокостянтинівської районної державної адміністрації №31\2005-р від 09.02.2005р. про передачу земельної ділянки до земель Самчиківської сільської ради незаконним.

В обґрунтування вимог посилається на те, що проведеною перевіркою було встановлено, що земельна ділянка військового містечка №19 надана Старокостянтинівському гарнізону для потреб оборони (державних потреб) державним актом на право користування землею №041660 від 1979 року на підставі рішення Старокостянтинівського районного виконавчого комітету від 15.10.1979 року №018. Дана земельна ділянка розташована у Старокостянтинівському районі біля с. Самчики, площею 4,9 га, і знаходиться на обліку у квартирно-експлуатаційному відділі м. Хмельницького.

На даний час військове містечко №19 вивільнене, для потреб оборони не використовуються, однак на ньому знаходиться будівля трансформаторноїпідстанції, залишковою вартістю 720 грн., і перебуває на обліку у військовій частині А2502.

Всупереч вимогам ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року, ст. 84 Земельного кодексу України, Наказу Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року, без погодження на те з квартирно-експлуатаційною частиною району та без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України земельна ділянка військового містечка №19 площею 4,9 га вилучена із земель Міністерства оборони України (державної власності) розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації №31\2005-р. від 09.02.2005 року передана в комунальну власність актом приймання-передачі від 14.02.2005 року командиром військової частини А2502 до земель Самчиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, який скріплений гербовою печаткою військової частини.

У ст. 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року вказано, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку вказані вище землі були надані в постійне користування Міністерству оборони на підставі рішення Старокостянтинівського районного виконавчого комітету від 15.10.1979 року №018.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. В ст. 141 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року вказано, що  підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В даному випадку Міністерство оборони України від вказаних вище земель не відмовлялось та вилучення земельної ділянки у Міністерства оборони України не проводилось.

У ст. 9 Закону України «Про оборону України»передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

В порушення вказаних вище нормативних актів голова Старокостянтинівської районної державної адміністрації в Хмельницькій області видав розпорядження №31\2005-р. від 09.02.2005 року, про вилучення даної земельної ділянки у Міністерства оборони України та передачу її у комунальну власність, хоча державний акт №041660 від 1979 року не скасований, а дані земельні ділянки у Міністерства оборони встановленим законом порядком не вилучались. Хоча, сам текст клопотання і містить певну недосконалість, проте воно не може розцінюватися інакше як заява про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою. Просить суд визнати вказане розпорядження незаконним.

Представник Міністерства оборони України позовні вимоги підтримав. В судовому засіданні зазначив, що вилучення земельних ділянок військового містечка № 19 Староконстянтинівського гарнізону до земель запасу територіальних громад відбулося з порушенням встановленого порядку. В порушення вимог ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України не було отримано дозволу Міністра оборони України, як органу уповноваженого управляти майном. Посадові особи, які здійснювали передачу земельних ділянок діяли з перевищенням повноважень, оскільки не була застосована процедура погодження питань, пов'язаних з вилученням землі, регламентована наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року № 483. Квартирно - експлуатаційним відділом м. Хмельницький, якому виданий державний акт на право користування земельними ділянками, жодних клопотань щодо їх передачі до земель запасу територіальних громад не направлялося.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у відзиві на позов зазначив, що  відповідно до ч.5 ст.149 Земельного Кодексу України: "Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання;". Зазначив, що посилання у позові на передачу земельної ділянки у комунальну власність, що начебто порушує норми ст.84 Земельного Кодексу України, не відповідає дійсності, оскільки передача ділянки до складу земель запасу Самчиківської сільської ради не означає передачу її у комунальну власність, а визначає лише місцезнаходження її за межами населених пунктів на території сільської ради.

Відповідно до ч.12 Перехідних положень Земельного Кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні місцеві адміністрації.

У позові міститься посилання на наявність державного акта на право користування землею № 0416600 від 1979 року, виданого на підставі рішення Старокостянтинівського районного виконавчого комітету від 15.10.1979 року № 018. Вказаний документ відсутній в районному відділі земельних ресурсів. Згідно ч.3 ст.123 Земельного Кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної державної адміністрації або сільської ради.

Військова частина А 2502 за час свого існування не зверталася до районної державної адміністрації з приводу оформлення державного акта на право постійного користування землею. Ст. 125  Кодексу  встановлює, що право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Зважаючи на відсутність зазначеного документа земельна ділянка використовувалась без правовстановлюючих документів. На даний час  зазначена земельна ділянка площею 4,9 га передана в оренду фермерському господарству "Бізон" для сільськогосподарських потреб, що забезпечує її раціональне та цільове використання, забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відновлення родючості ґрунтів, а також відповідні надходження до державного бюджету, що цілком відповідає інтересам держави.

Просить в позові відмовити.

Представник третьої особи  ФГ “Бізон –1” в судове засідання не з'явився.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін  суд дійшов до наступних висновків.

3 лютого 2005року командир військової частини №2502  Близнюк С.І. звернувся до голови Старокостятинівської районної державної адміністрації Семенчука В.М. листом з заявою про надання  дозволу на передачу земельної ділянки площею 4.3 га Самчиківській сільській раді, так як вказана ділянка непотрібна для дислокації об'єктів авіаційного гарнізону.

9 лютого 2005 року головою Старокостянтинівської районної державної адміністрації прийнято розпорядження № 31/2005-р “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою”.

Відповідно вказаного розпорядження  вирішено:

1.  Припинити право постійного користування земельною ділянкою війскової частини А-2502 площею 4,90 га,  розташованої за межами населених  пунктів   Самчиківської сільської ради, надано потреб Міністерства оборони України.

2.    Вищевказану   земельну  ділянку передати до складу земель запасу Самчиківської сільської ради для використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

            Згідно з ст.2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

             Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

             Згідно з ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З наведених правових норм вбачається, що цивільним законодавством регулюються приватні, цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Публічні відносини, засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, податкові, бюджетні відносини цивільним законодавством не регулюються.

               При цьому, учасником цивільних відносин можуть бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти публічного права. У межах цих цивільних відносин можуть оскаржуватись нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії, видані вказаними суб'єктами публічного права, якщо вони порушують цивільні права або інтереси.

Згідно з ст.1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

З наведених правових норм вбачається, що у межах господарських відносин можуть оскаржуватись акти органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб'єктів, що ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. Публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві. Змістом будь-яких правових відносин є врегульованих правом взаємні права, інтереси, обов'язки та заборони суб'єктів суспільства у цих правовідносинах. Відповідно, зміст публічно-правових відносин складається з взаємних публічних прав, інтересів, обов'язків та заборон суб'єктів суспільства у певних публічно-правових відносинах.

Отже, у публічно-правових відносинах одна особа має та реалізує певні публічні права чи інтереси, а інша особа відповідно виконує певні публічні обов'язки або дотримується публічних заборон. У разі невиконання останньою особою своїх публічних обов'язків або недотримання публічних заборон вона порушує публічні права чи інтереси першої особи, яка не в змозі їх належним чином реалізувати. За цих обставин ця особа має право подати до суду адміністративний позов на захист свої порушених публічних прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин. Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, наприклад приватного цивільного чи господарського права, інтересу відповідно до вказаних норм Цивільного чи Господарського кодексів України, не належить розглядати порядку адміністративного судочинства.

Даний висновок підтверджується також постановами Верховного Суду України у справах від 05.12.2006р. та від 27.03.2007р., в яких вказано, що предметом спору у даних справах є право користування особою певним майном та відновлення цього порушеного права, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство - діяльність судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Згідно з п.7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Згідно з ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

З наведених норм вбачається, що справою адміністративної юрисдикції може бути спір, який виник між конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх публічних прав та обов'язків у конкретних публічно-правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно законодавчо зобов'язані виконувати вимоги, приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції відносно іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Суб'єкт (особа) за нормами Кодексу адміністративного судочинства України вважається суб'єктом владних повноважень лише тоді, коли він у конкретних правових відносинах, у яких виник спір, здійснює владні управлінські функції (владно керує поведінкою інших суб'єктів, а ці суб'єкти законодавчо підкоряються вимогам та приписам такого владного суб'єкта). У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (відносно іншого суб'єкта, який є учасником спору), такий суб'єкт не знаходиться “при здійсненні владних управлінських функцій”, та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень. Даний висновок підтверджується також листом Верховного Суду України №3.2.-2005 від 26.12.2005р.

Як вбачається з позовної заяви та інших матеріалів справи, прокурор  звернувся  з адміністративним позовом про визнання розпорядження Голови Старокостянтинівської районної державної адміністрації №31\2005-р від 09.02.2005р. про передачу земельної ділянки до земель Самчиківської сільської ради незаконним на тій підставі, що воно порушує приватне цивільне (господарське) право Міністерства оборони України та КЕВ на користування зазначеною земельною ділянкою.

Під час розгляду справи кожна із сторін доводила своє право на розпорядження земельною ділянкою.

З чого можна зробити висновок, що між сторонами виник спір у приватно - правових, цивільних (господарських) відносинах стосовно реалізації позивачем свого приватного, цивільного (господарського) права.

При цьому, суд зважає на те, що дані відносини не засновані на владному підпорядкуванні позивача відповідачу, у даних відносинах відповідач не здійснює владних управлінських функцій відносно позивача.

За вказаних обставин суд вважає, що спірні відносини є приватними, цивільними (господарськими) та регулюються цивільним (господарським) законодавством, оскільки засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності позивача і відповідача.

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає його  розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1. ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, суд у відповідності до п.2 ст.157 КАС України, роз'яснює позивачу, що даний спір віднесений до спорів господарської юрисдикції і підлягає розгляду в порядку встановленому  Господарським процесуальним кодексом України.  

За таких обставин провадження у даній справі підлягає закриттю відповідно до п. 1. ст. 157 КАС України.

Керуючись п.п. 6 та 7 Розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення”, ст.ст. 112,121,п. 1,2 ст. 157, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, СУД, -

У ХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі №12/500-НА закрити.          

Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження ухвали подається протягом 5 днів з дня її проголошення, апеляційна скарга подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАСУ ухвала, якщо інше не встановлено КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                В.О. Шпак

Віддрук. 5 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу (Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницького),

3 - відповідачу.

4 - третій особі - Військова частина А2502 м. Старокостянтинів.

5 –третій особі - ФГ "Бізон-1" с.Красносілка Старокостянтинівський район, вул. Юрія Клена, 13.