Ухвала

від 20.08.2021 по справі 188/669/21

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/669/21

Провадження № 1-кп/188/124/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2021 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям у кримінальному провадженні з обвинувальним актом, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021040530000021 від 27.01.2021, стосовно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_3 обвинувачується в самовільному зайнятті земельної ділянки вчиненого щодо земель в охоронних зонах, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за таких фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими.

Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до частини 2 статті 13 «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу), переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-ІУ об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

В ході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 05.04.2013 №Р-102-13 «Про визначення категорії земель історико-культурного призначення» визначено, що земельні ділянки, зайняті пам`ятками археології за межами населених пунктів відносяться до категорії земель історико-культурного призначення.

Крім того, встановлено, що до Переліку пам`яток археології по Петропавлівському району Дніпропетровської області за обліковим № 7988 включено курган, який розташований на території с. Старий Колодязь Хорошівської сільської ради Петропавлівського району на відстані 1 км на південний схід від центру с. Старий Колодязь на орному полі, датований II тис. до н.е. місцевого значення, виявлений (відкритий) у 2009 р. археологом ОСОБА_5 Курган № 7988 має наступні розміри: діаметр - 26 м, висота - 0,3 м, загальна площа кургану разом з охоронною зоною 0,1635 га, площа пам`ятки (самого кургану) 0,0522 га. Вказаний об`єкт взято під охорону держави на підставі рішення Дніпропетровського облвиконкому №180 від 16.04.1987.

В ході досудового розслідування встановлено, що ТОВ «Еліта» (ЄДРПОУ 31136369) в особі директора ОСОБА_6 , на підставі договору оренди землі від 14.12.2012 до квітня 2021 року, точної дати в ході проведення досудового розслідування не встановлено, займався обробітком земельної ділянки з кадастровим номером №1223887100:02:001:0111, з цільовим призначенням 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,8792 га, розташованої на території с. Старий Колодязь Хорошівської сільської ради Петропавлівського району на відстані 1 км на південний схід від центру АДРЕСА_1 на орному полі. Земельна ділянка з кадастровим номером №1223887100:02:001:0111 площею 4,8792 га на праві приватної власності належить ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №378240 від 15.10.2012.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що на початку серпня 2019 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_6 для проведення сільськогосподарських робіт було залучено ОСОБА_3 , котрий згідно з усною домовленістю виконував роботи щодо висадження посівного матеріалу в ґрунт земельної ділянки з кадастровим номером №1223887100:02:001:0111 загальною площею 4,8792 га. Отримавши від ОСОБА_6 завдання на проведення сільськогосподарських робіт, під час якого ОСОБА_3 був ознайомлений з тим, що в межах вказаної земельної ділянки знаходиться курган № НОМЕР_1 з охоронною зоною загальною площею 0,1635 га, а також з тим, що Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Земельним кодексом України встановлено, що землі, на яких розташовані кургани є державною власністю і будь - яка діяльність на них забороняється, ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання не руйнувати та не розорювати вказаний курган, включаючи його охоронну зону.

В порушення вказаних вимог законодавства ОСОБА_3 на початку серпня 2019 року в денний час доби (точний день та час в ході досудового розслідування не встановлені), незважаючи на попередження з боку ОСОБА_6 , достовірно знаючи про наявність на території земельної ділянки з кадастровим номером №1223887100:02:001:0111 об`єкту археології - кургану № НОМЕР_1 з охоронною зоною загальною площею 0,1635 га, а також про заборону ведення земельних робіт на території земельної ділянки в межах охоронної зони та насипу кургану - об`єкта культурної спадщини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, особисто, використовуючи сільськогосподарську техніку невстановленої моделі та оснащення, порушивши в процесі висадження посівного матеріалу, шляхом засівання земельної ділянки в межах охоронної зони кургану та насипу кургану, самовільно зайняв земельну ділянку загальною площею 0,1635 га державної форми власності.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений надав суду письмове клопотання про звільнення його на підставі ст. 45 КК України від кримінальної

відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям, вказавши у ній, що в повному обсязі визнає свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, щиро кається, вчинив злочин невеликої тяжкості (в редакції ст.12 КК України, яка діяла на момент вчинення злочину), активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, відшкодував шкоду, добровільно повністю усунув виявлені порушення шляхом звільнення земельної ділянки та встановлення межових знаків у охоронній зоні, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності,

В судовому засіданні прокурор підтримав це клопотання, дав мотивоване пояснення щодо фактичних обставин справи.

Представник потерпілого ОСОБА_8 в судовому засіданні 06.07.2021 не заперечувала проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Обвинувачений пояснив , що дійсно він працює трактористом у ТОВ «Еліта» і за дорученням директора товариста ОСОБА_6 зорав поле, на якому є курган, про що його попередив директор. Однак це було вночі, був туман і він не побачив кургана. Він визнає той факт , що він, обробляючи земельну ділянку, якою володіє ТОВ «Еліта», розорав курган. Після порушення стосовно нього кримінальної справи за ч. 1 ст. 197-1 КК України і виставлення межових знаків кургана він більше не розорював курган і добровільно відшкодував нараховану за це матеріальну шкоду, тому просить суд його клопотання задовольнити і звільнити його від кримінальної відповідальності.

Заслухавши думки прокурора, представника потерпілого та обвинуваченого, дослідивши надані прокурором матеріали справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1ст. 286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.

За змістом ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 45 КК України в редакції на час вчинення обвинуваченим дій, які кваліфіковано, як злочин, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце,

що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні,

а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК.

Крім того, у суду є сумніви, що обвинувачений цілком розуміє свої права, визначені ч. 3 ст. 285 КПК України, підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України , а також наслідки закриття провадження з підстави, передбаченої ст. 45 КК України.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне перевірити обвинувачення доказами і тільки після цього прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Оскільки у підготовчому судовому засіданні суд не може роз`яснювати обвинуваченому суть обвинувачення, досліджувати докази, давати їм оцінку з точки зору їх належності, допустимості та достатності для визнання обвинуваченого винуватим поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому злочину, клопотання обвинуваченого про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з дієвим каяттям є передчасним і у його задоволенні слід відмовити.

На підставі зазначеного, ст. 45 КК України, керуючись ст.ст. 284-286, 288, 372, 392 КПК України , суд

У Х В А Л И В :

У клопотанні обвинуваченого ОСОБА_3 про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з дієвим каяттям відмовити.

Продовжити судове провадження в загальному порядку.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України.

Суддя ОСОБА_1