Рішення

від 20.08.2021 по справі 440/6646/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/6646/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Шевякова І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради Полтавської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Карлівської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,8808 га, кадастровий номер 5321610100:00:005:1110 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Карлівської міської ради Полтавської області за межами населених пунктів.

- зобов`язати Карлівську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8808 га, кадастровий номер 5321610100:00:005:1110 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Карлівської міської ради Полтавської області за межами населених пунктів та передати у власність.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

18.06.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Карлівської міської ради (надалі також відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Аргументи учасників справи

Позивач обґрунтовував позов посиланням на протиправну бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його клопотання про затвердження проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства. Наголошував на тому, що відповідачем порушено, визначений статтею 188 Земельного кодексу України двотижневий строк з дня отримання заяви щодо її розгляду. Зазначав, що правильним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача затвердити такий проект землеустрою.

15.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Карлівської міської ради позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою позицію відповідач мотивував посиланням на те, що 26.03.2021 року на земельну ділянку за кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 зареєстровано право комунальної власності. Вважав, що Карлівська міська рада не є належним відповідачем по цій справі, оскільки 27.01.2021 року Головне управління Держгеокадастру Полтавській області передало вищезазначену земельну ділянку в комунальну власність Карлівської міської ради, а 16.03.2021 Головним управління Держгеокадастру у Полтавській області безпідставно надало дозвіл на розроблення проекту землеустрою позивачу. Карлівська міська рада не є правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а тому не має підстав затверджувати проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8808 га за кадастровим номером 5321610100:00:005:1110. Карлівська міська рада не отримувала від позивача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності і, відповідно, не ухвалювала рішення про надання такого дозволу. Також відповідач звертав увагу суду на те, що в проекті землеустрою, наданому позивачем, зазначається, що земельна ділянка площею 0,8808 га за кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 перебуває у стані земель сільськогосподарського призначення державної власності, що по-факту не відповідає дійсності. Вказував, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, надаючи дозвіл на розробку проекту землеустрою ділянки землі державної власності, що перейшла в комунальну власність, створило правову колізію. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою 122 ЗК України, у власність або у користування для всіх потреб, але Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області передало у власність ділянку вже не державної, а комунальної власності. Відповідно до чинного законодавства України Карлівська міська рада може передати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Але в проекті, який позивач вимагає затвердити, зазначається, що земельна ділянка перебуває в державній власності.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгкокадастру в Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства, з метою передачі у власність, яка розташована на території Карлівської міської ради, за межами населених пунктів.

Наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 16.03.2021 №2517-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Карлівської міської ради, орієнтовним розміром 1,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

За заявою ОСОБА_1 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ТОВ "Полтаваземлеустрій" розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 0,8808 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Карлівської міської ради.

26.03.2021 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Горошко Н.В. надано висновок №4402/82-21 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .

Позивач звернувся до Карлівської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою вх№1654 від 14.04.2021, проте відповідач вказану заяву не розглянув та відповідного рішення не прийняв.

Не погодившись з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини четвертої статті 186 1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

А відповідно до частини п`ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до частини шостої цієї ж статті, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Висновки щодо правозастосування

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є протиправна на думку позивача бездіяльність у затвердженні проекту землеустрою.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність дій суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства.

Аргументом щодо підстав неприйняття Карлівською міською радою жодного рішення щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою є твердження відповідача про те, що Карлівська міська рада не повинна розглядати таку заяву, адже відповідний дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наданий ГУ Держгеокадастру в Полтавській області. Крім того, представник відповідача наголошував, що згідно проекту землеустрою земельна ділянка з кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 перебуває у державній власності.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд зазначає наступне.

Наказом Держгеокадастру в Полтавській області від 27.01.2021 №31-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Карлівській міській раді Полтавської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 353,2190 га, які розташовані за межами населених пунктів згідно з актом приймання-передачі. У вказаному наказі зазначено, що право власності виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" /а.с. 72/.

Згідно додатку до акту приймання-передачі від 27.01.2021 та наказу від 27.01.2021 Ф№31-ОТГ, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 передається у комунальну власність Карлівської міської ради /а.с. 72/.

Рішенням Карлівської міської ради від 12.03.2021 "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Карлівської міської ради" прийнято у комунальну власність Карлівської територіальної громади в особі Карлівської міської ради Полтавського району Полтавської області 82 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 353,2190 га, згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.01.2021 № 3-ОТГ та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної у комунальну власність від 27.01.2021 року /а.с. 79/.

У подальшому 26.03.2021 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 за Карлівської міською радою, форма власності - комунальна /а.с. 51/.

Відповідно до приписів статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Отже, право власності на земельну ділянку виникає з моменту її державної реєстрації.

Таким чином, станом на дату звернення ОСОБА_1 зі заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 - 14.04.2021 (вх. №С-563/06-50), ця земельна ділянка вже перебувала у комунальній власності, а тому Карлівська міська рада мала і має всі повноваження нею розпоряджатися.

З огляду на викладене, суд нвідхиляє доводи Карлівської міської ради як стосовно того, що вона не може бути відповідачем у цій справі, так і стосовно того, що ГУ Держгеокадастру в Полтавській області 16.03.2021 безпідставно надало дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не державної, а комунальної власності. На момент надання дозволу земельна ділянка з кадастровим номером 5321610100:00:005:1110 ще не перебувала у комунальній власності. При цьому суд наголошує на тому, що доказів того, що наказ ГУ Держгеокадстру в Полтавській області від 16.03.2021 №2514-СГ скасовувався та є нечинним - відповідачем суду не надано.

Суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28 квітня 2021 року, який набрав чинності 27 травня 2021 року, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

З аналізу вищевикладеного випливає, що з 27.05.2021 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області втратило право розпоряджатися земельними ділянками державної власності, що передаються у комунальну власність, у тому числі вирішувати питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Відповідач у справі не заперечував, що на розгляд сесії Карлівської міської ради не було винесено заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою.

Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням ради.

Відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом строку розгляду такої заяви особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Твердження відповідача про те, що чергова сесія Карлівської міської ради мала б відбутися 21.04.2021, однак депутати відмовляються реєструватися і таке засідання сесії не відбувається, не може бути підставою для невиконання обов`язку ради щодо розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою, в строк, визначений чинним законодавством.

Отже, має місце протиправна бездіяльність відповідача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Карлівської міської ради, яка полягає у невирішенні питання про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 5321610100:00:005:1110.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача затвердити поданий позивачем проект землеустрою, суд зазначає таке.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.

Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У свою чергу, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі 826/4418/14).

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача на найближчій сесії розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Крім того, представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.

Разом з цим, щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Карлівської міської ради витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом Кумечко М.С. надані копії: договору від 14.04.2021 про надання правової допомоги /а.с. 53/, акту виконаних робіт /а.с. 54/; ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю /а.с. 56-57/, копію квитанції від 16.06.2021 №82 /а.с. 55/.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.

Відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом надані клієнту такі послуги: опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи - витрачений час 2 год, вартістю 600,00 грн; складання адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - витрачений час 3 год, вартістю 5000,00 грн.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:

- ця справа відноситься до справ незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;

- позовна заява фактично складена на десяти сторінках;

- позов носить немайновий характер.

Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, та задоволення позову частково дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 3000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (с. Голобородьківське, Полтавський район, Полтавська область, 39508, рнокпп НОМЕР_1 ) до Карлівської міської ради (вул. Полтавський Шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, код ЄДРПОУ 21046549) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Карлівської міської ради Полтавської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого господарства, площею 0,8808 га, на території Карлівської міської ради за межами населених пунктів.

Зобов`язати Карлівську міську раду на найближчій сесії розглянути питання про затвердження наданого ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого господарства, площею 0,8808 га, на території Карлівської міської ради за межами населених пунктів та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Карлівської міської ради (вул. Полтавський Шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, код ЄДРПОУ 21046549) на користь ОСОБА_1 (с. Голобородьківське, Полтавський район, Полтавська область, 39508, рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.С. Шевяков