Рішення

від 18.08.2021 по справі 640/9178/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року м. Київ № 640/9178/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання: Бойко М.В., за особистої участі позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Кривомаз Ю.В. та участі представника відповідача: Ковальової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване

у м. Краматорську

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

стягнення заробітної плати, -

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 серпня 2021 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (84333, Донецька обл, м. Краматорськ, вул. Героїв України, 21, код ЄДРПОУ 42331094), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 26.02.2021 р. №48-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що рівнозначною посаді слідчого третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з 02.03.2021 року;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2021 р. по дату ухвалення рішення суду у справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення про звільнення Позивача з посади є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийнято суб`єктом, який на дату прийняття такого рішення не мав на те відповідних повноважень. Так, позивач зазначає, що до 06.03.2021 (тобто на дату прийняття оскаржуваного Наказу) директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Р. Богданов обіймав посаду начальницького складу (підполковник Державного бюро розслідувань), при цьому не мав повноважень керівника державної служби, відтак не мав повноважень на звільнення ОСОБА_1 , оскільки виключно керівник державної служби звільняє з посад державної служби категорії В громадян України згідно п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VІІІ. Також, в обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу, позивач зазначає, що підстава звільнення Позивача з державної служби, зазначена в Наказі від 26.02.2021 р. №48-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", не передбачена п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 р. № 889-VIII, хоча на неї і зроблено посилання в оскаржуваному Наказі. Окрім наведеного, позивач також відмітив, що оскаржуваний наказ підлягає скасуванню також у зв`язку з тим, що суб`єктом призначення/керівником державної служби не було дотримано положень ч. 3 ст. 87 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 p. № 889-VIII, яка діяла на дату прийняття оскаржуваного Наказу, а саме - не запропоновано Позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (взагалі не було повідомлено, чи такі вакансії існували), що вкотре свідчить про порушення ч. 2 ст. 19 Конституції України, а відтак Позивач підлягає поновленню на посаді з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання по справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на підставі положень ст. 12 Закону України Про Державне бюро розслідувань , наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську , затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську, які вводилися у дію з 01.02.2021 (в частині змін згідно додатку № 5). Згодом, наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303 ДСК затверджено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, зокрема, замість 1 лютого 2021 року визначено дату 1 березня 2021 року. Так, згідно із додатками до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Краматорську, в тому числі посаду, яку обіймав позивач - слідчий Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів), виведено із штатного розпису. Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок зменшення чисельності державних службовців, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України Про Державне бюро розслідувань так і Законом України Про державну службу (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу, так і навпаки) особи, що займали такі посади, підлягали звільненню. Водночас, прийняття кадрових рішень, відповідно до чинного законодавства про державну службу, віднесено законодавцем до виключної компетенції суб`єкта призначення (тобто приймається на розсуд суб`єкта призначення). Відповідач наголосив, що оскільки факт скорочення штату державних службовців шляхом зменшення їх чисельності внаслідок введення посад іншої категорії, підтверджується наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 № 199 ДСК, тому без скасування такого наказу, твердження позивача про те, що у ТУ ДБР у м. Краматорську відсутні правові підстави для припинення державної служби позивача є просто безпідставними та необґрунтованими. На переконання відповідача, наведені позивачем доводи не можуть слугувати підставою для визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення, і для поновлення позивача на посаді, зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки беззаперечно, що із прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, положення ст. 87 Закону України Про державну службу , що регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі скорочення штату або чисельності державних службовців, не містять обов`язку суб`єкта призначення пропонувати особі посада якої скорочується іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі.

Також, щодо посилань позивача на відсутність повноважень у директора ТУ ДБР у м. Краматорську Богданова Р.І. під час підписання попереджень та наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади, відповідач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України Про Державне бюро розслідувань встановлено, що Директор територіального управління Державного бюро розслідувань, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону, отже, відповідно до викладеного, у директора ТУ ДБР у м. Краматорську були всі наявні повноваження щодо підписання вищевказаних документів, що стосувалися звільнення позивача.

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог, на переконання відповідача - відсутні.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій повторно наголосив, що директор ТУ ДБР у м. Краматорську не є керівником державної служби у цьому органі, а відтак і не мав повноважень на підписання оскаржуваного наказу про звільнення позивача. Також, позивачем повторно підкреслено, що зазначена відповідачем в наказі про звільнення підстава для звільнення не відповідає приписам ст. 87 Закону України Про державну службу . Окрім того, позивач зазначає, що насправді по відношенню до нього відбулась зміна істотних умов державної служби, а відтак, мала бути застосована ч. 4 ст. 43 Закону України Про державну службу та додатково зазначив, що реорганізація Державного бюро розслідувань не є підставою для звільнення позивача із займаної посади, оскільки при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівником.

Протокольною ухвалою суду від 20.07.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Відповідач надав суду додаткові пояснення, в яких підтримав свої позовні вимоги, наголосив, що ТУ ДБР у м. Краматорську не було допущено порушень законодавства при звільненні позивача, зокрема, щодо ненадання позивачеві пропозиції щодо зайняття іншої посади, а тому просив задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні 18 серпня 2021 року позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 18 серпня 2021 року проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 18 серпня 2021 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську від 01.11.2019 №104-ос ОСОБА_1 було призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.

16.11.2020 Позивачу було вручено попередження директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Р. Богданова про наступне вивільнення від 13.11.2020 №10-13-31/355, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 199дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік".

20.01.2021 Позивачу було вручене ще одне попередження директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Р. Богданова про наступне вивільнення від 19.01.2021 № 13-09- 38/43, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 199дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік" та наказу Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303дск Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань .

26.02.2021 директором Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Р. Богдановим прийнято Наказ № 48-ос від 26.02.2021 Про звільнення ОСОБА_1 .

Згідно зі змістом Наказу від 26.02.2021 №48-ос, відповідно до пунктів 2 та 5 частини третьої статті 13 Закону України Про Державне бюро розслідувань , керуючись пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 87 Закону України Про державну службу , в зв`язку зі скороченням посади державної служби 01 березня 2021 року внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №199дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську" та наказу Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року №303дск "Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань", наказано звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управлінь Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

Вважаючи протиправним Наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 26.02.2021 р. №48-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд керується наступним.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про Державне бюро розслідувань , який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Так, відповідно до статті 1 Закон України Про Державне бюро розслідувань (у редакції, чинній до 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань , який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України Про Державне бюро розслідувань .

Так, згідно зі статтею 1 Закон України Про Державне бюро розслідувань (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась змінена правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

З 27 грудня 2019 року Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України Про Державне бюро розслідувань (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Таким чином, внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування, шляхом віднесення до державного правоохоронного органу, із створенням нової структури, шляхом реорганізації державного органу.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову Структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань .

У зв`язку з цим, наказом Державного бюро розслідувань від 8 липня 2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управління Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Надалі, наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 583 внесено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 8 липня 2020 року № 323, та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема, посадами:

начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник Державного бюро розслідувань;

заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) підполковник Державного бюро розслідувань;

старший слідчий слідчого відділу - майор Державного бюро розслідувань;

слідчий слідчого відділу - капітан Державного бюро розслідувань.

Враховуючи дану обставину, було подане подання Директора ТУ ДБР у м. Краматорську до Державного бюро розслідувань про затвердження нової структури та чисельності територіального управління.

На підставі положень ст. 12 Закону України Про Державне бюро розслідувань та зазначеного подання, наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань в.о. Директора полковник Державного бюро розслідувань Сухачов О.О. затвердив нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Краматорську.

У наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську , затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську, які вводилися у дію з 01.02.2021 (в частині змін згідно додатку № 5).

Згодом, наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303 ДСК затверджено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, зокрема, замість 1 лютого 2021 року визначено дату 1 березня 2021 року.

Так, згідно із додатками до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Краматорську, в тому числі посаду, яку обіймав позивач - слідчий Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів), виведено із штатного розпису.

Водночас до штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління.

Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

З вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.

Таким чином, у результаті змін структури та штатного розпису в ТУ ДБР у м. Краматорську мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців.

З огляду на вказане, суд вважає доведеними обставини скорочення посад державної служби, включаючи посаду, яку займав позивач, внаслідок зміни штатного розпису в територіальному управлінні ДБР, розташованому у місті Краматорську, у зв`язку з чим не приймає доводи позивача в цьому контексті.

Виведення посади із штатного розпису державного органу нерозривно пов`язано із її скороченням, у зв`язку з чим, як наслідок відбувається або звільнення працівника, або його переведення на інші рівнозначні або ж нижчі посади.

Поряд з цим, суд зауважує, що у межах спірних правовідносин мало місце саме скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, а не зміна істотних умов державної служби, як стверджує позивач, до яких ч. 3 ст. 43 Закону України Про державну службу віднесені зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Отже, аргументи та доводи позивача, пов`язані зі зміною істотних умов державної служби, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Шо стосується доводів позивача відносно того, що оскаржуване рішення прийнято суб`єктом, який на дату прийняття такого рішення не мав на те відповідних повноважень, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України Про Державне бюро розслідувань керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про Державне бюро розслідувань директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

Відповідно до п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України Про Державне бюро розслідувань , Директор територіального управління Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону; видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження.

За змістом ст. 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

В свою чергу, відповідно до п.п. 3 та 7 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну службу керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, а суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України Про державну службу .

При цьому, зазначені повноваження Директора ТУ ДБР притаманні як суб`єкту призначення, так і керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов`язки Директора ТУ ДБР, переходить весь спектр повноважень Директора, у том числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, працівників відповідного територіального управління.

Норми п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу оперують поняттям суб`єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб`єкта призначення та керівника державної служби.

Хоча, у більшості державних органів керівником державної служби є керівник державного органу (наприклад, у інспекціях, агентствах, адміністраціях, службах тощо).

Проте, в органах, які очолюють особи, що обіймають політичні посади або повністю складаються з таких осіб (наприклад, Кабінет Міністрів України) чи обіймають інші посади, що не належать до посад державної служби (наприклад, державні колегіальні органи), керівником державної служби, як правило, є керівник апарату (секретаріату) такого органу (наприклад, Вища рада правосуддя).

Інакше кажучи, суб`єкт призначення не обов`язково має бути керівником державної служби.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 , директор згідно Наказу ДБР №450-ос/дск від 06.10.2020, 07.10.2020 - керівник , що відповідно до приписів ч. 1 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.

З урахуванням викладеного, посилання позивача на відсутність повноважень у директора ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську Р. Богданова на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.

Стосовно доводів позивача про те, що підстава звільнення позивача, зазначена в оскаржуваному наказі не передбачена п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу , суд звертає увагу, що наказ від 26.02.2021 №48-ос містить чітку підставу для звільнення, а саме: …у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису… , що передбачено та відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу .

Водночас, в межах спірних правовідносин внаслідок звільнення позивача з державної служби, остання припиняється, про що і зазначено у такому наказі, що цілком відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України Про державну службу , згідно з яким державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (ст. 87 цього Закону).

Що стосується доводів позивача відносно неврахування відповідачем положень національного законодавства та переважного права позивача щодо залишення на роботі, суд зазначає наступне.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу , здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України Про державну службу , який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України Про державну службу , норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, суд наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України Про державну службу визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України Про державну службу , на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а доводи позивача в цій частині суд вважає помилковими.

Так, згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України Про державну службу , у редакції, чинній як на момент попередження про наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення може пропонувати свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби.

Таким чином, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу , вказані положення КЗпП України не застосовуються, так само як і положення п. 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414, відповідно до якого особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Суд наголошує, що норми ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права на взяття участі у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Решта доводів позивача фактично зводяться до незгоди з законодавчим регулюванням спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов до висновку про правомірність Наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 26.02.2021 №48-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", а тому підстави для скасування такого Наказу - відсутні.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій у прийнятті рішення, що оскаржується, таким чином, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20 серпня 2021 року.

Суддя Вєкуа Н.Г.