Рішення

від 25.08.2021 по справі 420/6535/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6535/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526, місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-а), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/15) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду 20 квітня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року відповідно до ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , з урахуванням раніше виплачених сум.

Також у позовній заяві позивач просив допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою від 26 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що указом Президента України №918/2009 від 10.11.2009 року позивача строком на п`ять років призначено суддею Кілійського районного суду Одеської області та відповідно до Постанови Верховної Ради України Про обрання суддів №479-УІІІ від 21.05.2015 року обрано безстроково на посаду судді Кілійського районного суду Одеської області.

Наказом голови Килійського районного суду Одеської області від №4о/с від 14.02.2018 року позивачу з 01.01.2018 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та наказом т.в.о. голови Килійського районного суду Одеської області позивача призначено на адміністративну посаду голови суду Килійського районного суду Одеської області з 21.05.2020 року строком на три роки та встановлено щомісячну доплату 10 відсотків посадового окладу судді за обіймання адміністративної посади

Так, позивач зазначив, що з 01 січня 2020 року йому виплачувалась винагорода, виходячи із розміру визначеного ст. 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів , а саме посадового окладу з розрахунку - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, а також з 21.05.2020 року нараховано щомісячну доплату в розмірі 10% посадового окладу за обіймання адміністративної посади голови суду, однак у квітні-серпні 2020 року виплачена сума суддівської винагороди була меншою, ніж розрахована у встановленому законом розмірі, що підтверджується довідкою №5-3373/20 від 19.11.2020 року, виданою ТУ ДСА в Одеській області.

На думку позивача, такі дії відповідача щодо обмеження сум суддівської винагороди та не виплата їх у розмірі, визначеному спеціальним законом - Законом України Про судоустрій та статус суддів є незаконними, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-рп/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20).

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 23808/21 від 12.05.2021 року), в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік. Також відповідач звернув увагу, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ були предметом розгляду Ради суддів України, за результатами якого прийнято рішення від 24.04.2020 року № 22 про обмеження суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року.

Також, відповідач зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік саме з дня ухвалення цього рішення, отже, у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року ці положення були чинними.

Крім того, у відзиві вказано, що позовна вимога, яка підлягає задоволенню є вимога про стягнення з Державної судової адміністрації України суддівської винагороди за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів , а не вимога про нарахування та виплату Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України відповідних грошових коштів.

Позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив.

До суду від Державної судової адміністрації України надійшли письмові пояснення (вхід. № 27193/21 від 27.05.2021 року), відповідно до яких третя особа заперечувала проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що ТУ ДСА України в Одеській області не мало правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік . Додатково третя особа зазначила, що бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню ДСА України в Одеській області за КПКВК 0501020 Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя , за КЕВК 2111 Заробітна плата у сумі 356 700, 3 тис. грн., відкриті у повному обсязі.

Ухвалою від 26 травня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого судового засідання 26 травня 2021року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 06 серпня 2021 року

На відкрите судове засідання позивач не з`явився, повідомлений належним чином та завчасно, до суду 24 червня 2021 року (вхід. №33142/21) від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ТУ ДСА в Одеській області на відкрите судове засідання також не з`явився, повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить розписка.

Треті особи також не з`явилися на судове засідання, повідомлені належним чином за завчасно, про що свідчить звіт від поштового сервера щодо повідомлення Державну судову адміністрацію України та розписка щодо повідомлення Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 06 серпня 2021 року, про продовження розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

Відповідно до указу Президента України №918/2009 від 10.11.2009 року, ОСОБА_1 строком на п`ять років призначено суддею Кілійського районного суду Одеської області.

Згідно з Постанови Верховної Ради Про обрання суддів №479-УІІІ від 21.05.2015 року ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Кілійського районного суду Одеської області (а.с.16-18).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Кілійського районного суду Одеської області №4-ос/г від 14 лютого 2018 року Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 встановлено судді Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу з 01.01.2018 року, як такому, стаж роботи якого на посаді становить 15 років (а.с.12).

Відповідно до наказу т.в.о. голови суду від 20 травня 2020 року № 11-ос/г Про призначення на адміністративну посаду ОСОБА_1 , призначено ОСОБА_1 на адміністративну посаду голови Кілійського районного суду Одеської області строком на три роки з 21 травня 2020 року, але не більш як на строк повноважень судді та встановлено щомісячну доплату у розмірі 10 відсотків посадового окладу судді за обіймання адміністративної посади Голови суду з 21 травня 2020 року (а.с. 19).

Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки про нараховану суддівську винагороду за період з 01.04.2020 року по 31.08.2020 року голови Кілійського районного суду Одеської області Масленикова О.А., позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпень 2020 року застосовувались обмеження по заробітній платі у розмірі 10 МЗП відповідно до ст. 29 Закону України про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 року № 553-ІХ (а.с.13).

Не погодившись з вказаними обмеженнями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 р. №1402-VIII (надалі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402 випливає, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів , що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 р. №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453 в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020р. №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 наступного змісту:

Відповідно до ст. 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що питання обмеження розміру суддівської винагороди було предметом розгляду Ради суддів України, за результатами якого прийнято рішення від 24.04.2020 року № 22, в якому було зазначено, що обмеження слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих дні, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки. Також Рада суддів України звернула увагу, що розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом № 553-ІХ слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року застосовувались обмеження по заробітній платі у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (МЗП), що підтверджено довідкою територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області відповідно до Закону № 553-ІХ.

Також суд встановив, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Також у п. 4.3. цього рішення зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Згідно з ст. 91 Закону України Про Конституційний Суд України , закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з огляду на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 встановлений інший порядок його виконання, а саме: зазначено, що втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, суд вважає, що відповідач мав з 28 серпня 2020 року здійснити виплату позивачу недотриманої ним частини суддівської винагороди.

З огляду на те, що відповідачем не були здійснені відповідні нарахування та виплати, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та належать задоволенню.

Тому, з огляду на вищевикладене, судом відхиляються доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

Також суд зазначає, що є безпідставними посилання відповідача на обрання способу захисту прав позивача шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України суддівської винагороди за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів , оскільки суд встановив, що саме на відповідача покладений обов`язок нарахування та виплати суддівської винагороди, що не виконано.

Крім того, суд враховує пояснення Державної судової адміністрації України про те, що бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню ДСА України в Одеській області за КПКВК 0501020 Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя , за КЕВК 2111 Заробітна плата у сумі 356 700, 3 тис. грн., відкриті у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладені приписи норм матеріального права, п. 4.3 рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та належать задоволенню шляхом визнання протиправними дії щодо обмеження виплат суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 та зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів , з урахуванням здійснених виплат.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди по 28 серпня 2020 року та зобов`язання відповідача виплатити суддівську винагороду за цей же період, суд зазначає таке.

Як вбачається з довідки про нараховану суддівську винагороду за період з 01.04.2020 року по 31.08.2020 року голови Кілійського районного суду Одеської області Масленикова О.А., позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпень 2020 року застосовувались обмеження по заробітній платі у розмірі 10 МЗП відповідно до ст. 29 Закону України про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 року № 553-ІХ (а.с.13).

Отже з 28.08.2020 виплати здійснювались у повному обсязі без обмежень та відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України доказів обмеження позивачу суддівської винагороди після 27.08.2020 позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не добуто, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищевикладені та встановлені обставини, позовні вимоги належать задоволенню частково.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення належить негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, та відсутні докази понесення позивачем інших судових витрат, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на користь позивача.

У зв`язку з тим, що судові витрати пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 205,246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526, місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-а), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження6 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/15) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2) щодо обмеження ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів , з урахуванням здійснених виплат.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко