Рішення

від 19.08.2021 по справі 571/39/21

РОКИТНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 571/39/21

Провадження № 2/571/125/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2021 року смт. Рокитне

Рокитнівський районний суд Рівненської області, в складі: судді одноособово Комзюк А.Ф., за участю секретаря судового засідання Гордійчук Т.О., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

На обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 15 серпня 2003 року з відповідачем зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають троє неповнолітніх дітей. В шлюбі сторони набули у власність нерухоме майно:

-квартиру АДРЕСА_1 , яка придбана за договором купівлі-продажу від 14.09.2012 р. зареєстрованим за №1456 та посвідченим державним нотаріусом Рокитнівської районної державної нотаріальної контори. Покупцем квартири у договорі купівлі-продажу за рішенням сторін було вказано відповідача.

-земельну ділянку площею 0,1794 га по АДРЕСА_2 , що має кадастровий номер 5625080400:01:001:0082 та цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка була передана Біловізькою сільською радою Відповідачу як власнику квартири АДРЕСА_1 для обслуговування такого.

Позивач вважає, що вказане майно є його та відповідача спільною власністю, оскільки прийняття рішення про купівлю нерухомості, придбання нерухомості, подальше її поліпшення (ремонт, облаштування) здійснювалось ними разом в шлюбі за спільні кошти та спільною працею.

Відповідач звернулася до суду з позовом до позивача про розірвання шлюбу та вимагає, щоб позивач покинув житло - їхню квартиру, оскільки вважає себе одноосібним власником цієї квартири.

Відсутність визначення частки у праві спільної власності ставить позивача в залежне становище від відповідача та позбавляє можливості реалізувати своє право на розпорядження часткою у майні, що є об`єктом спільної власності.

Зазначає, що набуття майна під час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка (дружину), це не означає, що він (вона) є одноосібним власником майна.

Оскільки жодних домовленостей щодо різного розміру часток у праві власності на вищевказане майно, у сторін не існує, частки позивача та відповідача в спільному майні подружжя є рівними.

Посилаючись на норми ст.ст.368,377 ЦК України, ст.ст.60,69,70 СК України, ст.120 ЗК Украни, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України просить визнати за ОСОБА_2 право власності:

- на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1794 га по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5625080400:01:001:0082 за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 8 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У визначений судом строк відзиву на позовну заяву відповідач не подала.

Під час судового розгляду справи представник позивача - адвокат Ціпан О.П. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Герасимчук В.А. в судове засідання не з`явилися. Відповідач подала до суд заяву про розгляд справи у її відсутності, не заперечує проти задоволення позову.

Представник відповідача на електронну пошту суду надіслав клопотання про розгляд справи без його участі, позицію відповідача підтримує.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, оцінивши їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2003 року (а.с. 10).

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого 30.08.2012, власником квартири зазначена ОСОБА_4 , частка ціла (а.с.15-17).

Витягом про державну реєстрацію прав від 24.09.20212 підтверджується, що квартира 3-х кімнатна за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована на праві приватної власності на ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу №1456 від 14.09.2012 (а.с.14).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5625080400:01:001:0082, площею 0,1794 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано на праві приватної власності на ОСОБА_5 (а.с.18).

Отже, як встановлено, квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою набуті відповідачем у власність за час перебування у шлюбі.

Частиною 1 статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Частиною 1 ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Оскільки в судовому засіданні не встановлено наявності шлюбного договору між позивачем та відповідачем або інших домовленостей щодо об`єктів права спільної сумісної власності, то частки майна подружжя щодо даного спору є рівними, а отже кожному з них належить по 1/2 частині квартири, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, як встановлено, під час шлюбу відповідач набула у власність земельну ділянку площею 0,1794 га кадастровий номер 5625080400:01:001:0082 , яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу "superficies solo cedit" - збудоване на землі слідує за нею.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Вищезазначене узгоджується з правовими висновки Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 листопада 2020 року в справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-6836св19), від 27 листопада 2019 року в справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18), від 26 грудня 2019 року в справі № 364/515/19 ( провадження № 61-19224св19) та інших.

За вказаних обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, установлено, що спірна земельна ділянка була набута відповідачем у приватну власність шляхом приватизації. Однак, на даній земельній ділянці знаходиться будинок, 1/2 квартири у якому належить позивачеві, а тому до останнього переходить право на спірну частину земельної ділянки у розмірі частки права власності у будинку, згідно вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

За вказаних обставин, суд визнає за позивачем право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,1794 га кадастровий номер 5625080400:01:001:0082 , яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 206,264,265,282 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1794 га по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5625080400:01:001:0082 за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Повне рішення виготовлено та підписано 25.08.2021.

Суддя А.Ф.Комзюк