Постанова

від 25.08.2021 по справі 463/8614/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/8614/19 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/1365/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:36

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Шеремети Н.О., Ванівського О.М.,

без участі сторін,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 року у справі за позовом Львівського комунального підприємства Дім до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2019 року позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 19025,19 гривень та понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на балансі ЛКП Дім перебуває будинок АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 цього будинку та користується житлово-комунальними послугами, які надаються позивачем. Послуги надаються вчасно та належної якості, однак відповідач не оплачує житлово-комунальних послуги в повному обсязі та крім цього, відмовляється від укладення відповідного договору. За період з лютого 2016 року по серпень 2019 року заборгованість за надані послуги з утримання та обслуговування житлового будинку становить 4645,94 гривень. Крім того, за період з січня 2015 року по серпень 2019 року заборгованість за надані послуги з електропостачання становить 14379,25 гривень. Дану суму позивач просить стягнути з відповідача у примусовому порядку.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 року позов Львівського комунального підприємства Дім - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства Дім заборгованість за житлово-комунальні послуги (утримання будинку та прибудинкової території, електроенергія) у розмірі 19025,19 гривень (дев`ятнадцять тисяч двадцять п`ять гривень 19 копійок).

Судовий збір сплачений позивачем у розмірі 1921,00 гривень компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 . Вважають рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу на неправельність обліку електроенергії в її будинку, оскільки нарахування спожитої електроенергії нараховується кожному мешканцю будинку пропорційно до площі займаної квартири. Стверджують, що ОСОБА_1 і її син не користуються електроприладами великої потужності і що вони фактично не використовують той обсяг електроенергії який їй нараховується. Також зазначають на неправильність площі її квартир, які беруться до уваги при нарахуванні спожитої електроенергії. Відповідач вважає, що вона не повинна оплачувати за освітлення тих місць і приміщень якими вона не користується. В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

05 серпня 2021 року від адвоката відповідача - Тимчій О.С. надійшло клопотання про проведення розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, з покликанням на те, що для ОСОБА_1 є важливою і вона бає реалізувати своє право на подання пояснень в судовому засіданні, однак колегія суддів не вважає такі доводи достатніми для здійснення розгляду справи з повідомлення (викликом) сторін, оскільки нормами чинного законодавства передбачено можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Так як предметом апеляційного оскарження є рішення суду в справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

ОСОБА_1 скористалося своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду та не була обмежене в можливості викласти в апеляційній скарзі свої доводи, щодо незаконності оскаржуваного рішення суду, в зв`язку з чим, необхідності розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін колегія суддів не вбачає.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 12 серпня 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 25 серпня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що відповідач допустила заборгованість з оплати за надані їй житлово - комунальні послуги, а саме: утримання будинку та прибудинкової території, постачання електроенергії, в розмірі 18025 грн. 19 коп. Також суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено ненадання чи надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг з сторони позивача.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки (а.с.92), відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_5 . Загальна площа квартири становить 41,80 кв.м. Квартира складається з трьох кімнат житловою площею 29,60 кв.м. Окрім відповідача у квартирі зареєстрований її син ОСОБА_3 . Відповідач є основним квартиронаймачем цієї квартири на підставі ордера № 0004583 від 05.08.2015 року.

Житлово-комунальні послуги мешканцям вказаного будинку надаються позивачем. Договірні відносини між сторонами відсутні.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону № 1875-IV, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц.

Отже, відсутність між сторонами договірних відносин не є перешкодою для стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась до 01.05.2019 року.

Аналогічно, вказана обставина не є перешкодою для стягнення заборгованості, яка утворилась після 01.05.2019 року.

Зокрема, поняттю житлово-комунальних послуг положення пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII надано те ж саме смислове і юридичне значення, що й Законом № 1875-IV.

Крім того, за змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Так само як і в попередньому випадку, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII обов`язок індивідуального споживача надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Зрештою, так само як і виконавець індивідуальний споживач в силу вимог пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону № 2189-VIII, договір про надання комунальної послуги укладається виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами /тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Нормою ч. 1 ст. 10 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сам факт відсутності укладеного договору про надання комунальних послуг не можу бути підставою для звільнення від оплати таких, за послуги, які відповідачу фактично надаються в повній мірі. Доказів в підтвердження того, що комунальні послуги і послуги з постачання електроенергії їй не надаються, або надаються частково чи неналежної якості, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не доведено.

Загальна площа квартир ОСОБА_1 становить 41,80 кв.м., в зв`язку з чим, саме ця величина береться до розрахунку для визначення вартості щомісячних послуг з утримання будинку та нарахування вартості електроенергії.

Згідно розрахунків заборгованості (а.с.5, 6) за період з лютого 2016 року по серпень 2019 року заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 4645,94 гривень. Крім того, за період з січня 2015 року по серпень 2019 року заборгованість за надані послуги з електропостачання становить 14379,25 гривень.

Покликання ОСОБА_1 на те, що їй за її проханням не встановили прилад індивідуального обліку електроенергії, а також те, що вона не використовує електроприлади великої потужності і вона не має обов`язку забезпечувати освітлення тих приміщень якими фактично не користується, не може бути підставою для зменшення суми щомісячних платежів за електроенергію або звільнення від сплати таких

Що ж до доводів апеляційної скарги про наявність в розрахунках заборгованості за електроенергію корекції в сторону збільшення боргу на 2650,77 грн. слід зазначити, відсутність розшифрування даної корекції не може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за надання послуг з електроенергії. Слід звернути увагу, що в даному випадку ОСОБА_1 не обмежена в праві на звернення до надавача послуг для вирішення питання здійснення перерахунку, в даному випадку проведеної корекції нарахованої вартості за послуги з електроенергії

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 серпня 2021 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.О. Шеремета

О.М. Ванівський