Рішення

від 25.08.2021 по справі 204/2986/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/2986/21

Провадження № 2/204/1368/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Легостаєвій А.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя, яке належить на праві спільної сумісної власності,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий №1210100000:07:003:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та, відступивши від рівності часток у спільному майні подружжя, визнати за позивачем право власності на 2/3 частини вказаного майна, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що він з відповідачем з 05.08.2000 року по 25.04.2019 року перебував в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу подружжя придбали за рахунок спільних накопичених грошових коштів подружжя на ім`я ОСОБА_2 домоволодіння із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Наразі, у зазначеному будинку, який було відремонтовано ОСОБА_1 , проживає позивач та двоє спільних дітей колишнього подружжя, які знаходяться на повному утриманні позивача, внаслідок чого, позивач прохає суд при поділі майна подружжя відступити від рівності часток та визнати за ним право власності на 2/3 частини спірного майна.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 03.06.2021 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Відповідач у встановлений судом строк не надала суду відзив на позовну заяву, однак, 21.07.2021 року надала на адресу суду письмову заяву про часткове визнання позовних вимог, у якій визнала факт придбання спірного майна за спільні кошти подружжя та його належність до спільного майна подружжя, не заперечувала проти часткового задоволення позову, зокрема визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частку спірного майна.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25.04.2019 року у цивільній справі №200/258/19, 05 серпня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Зазначеним рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано (а.с.25).

Судом встановлено, що від шлюбу колишнє подружжя має двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження дітей.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція також висловлена у постановах в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі 6-843цс17 та Верховного Суду від 06.02.2018 року 61-2446св18, 07.02.2018 року у справі 61-524св18, 19.06.2019 року у справі 621/302/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17.

Як вбачається з матеріалів справи, в період шлюбу подружжям придбано на ім`я ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,8 м2, та земельну ділянку, на якій розташовано будинок за тією ж адресою, загальною площею 0,1га, з кадастровим номером №1210100000:07:003:0021, що підтверджується Договорами купівлі-продажу від 30.05.2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Стародубцевою В.М. за реєстровими номерами 687 та 689, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №251127421 від 02.04.2021 року (а.с.9-16, 22-24).

Обставини спільного придбання вказаного майна під час шлюбу, та як наслідок, поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на майно сторонами у справі не заперечується та визнається відповідачкою, а тому, відповідно до ст.81 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають.

За таких обставин, з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на вказане майно, сторони мають право на поділ вищевказаного майна, але за взаємною згодою сторін вказане майно не поділено. Відповідачка в окремій заяві, адресованій суду, частково визнала позов та прохала суд розподілити майно порівну.

Таким чином, оскільки спірне майно було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, в період сумісного проживання та ведення спільного господарства, не надання відповідачем доказів, які б свідчили про те, що вони є його особистою власністю відповідно до положень ч.1 ст.57 СК України, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача в частині визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін, як колишнього подружжя та необхідності його поділу.

В свою чергу, розглядаючи вимоги позову, щодо відступлення від рівності часток, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім того, у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Позивач, як на підставу відступлення від засади рівності часток, просив врахувати, що на його утриманні знаходяться їх спільні з відповідачем діти.

Аліменти (лат. alimentum - харчі, продовольство) - обов`язок утримання, у визначених законом випадках, одним членом сім`ї інших, які потребують цього (у нашому випадку саме утримання батьками своїх дітей). Обов`язок по утриманню може виконуватись як в добровільному порядку, так і у примусовому - при виконанні рішення суду про стягнення аліментів.

Отже, для правильного застосування частини третьої статті 70 СК України необхідним є встановлення чи є достатніми чи недостатніми аліменти, які отримуються тим з подружжя, з ким залишились проживати діти для їх фізичного і духовного розвитку.

Однак, суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів щодо проживання дітей разом з батьком, позивачем суду не надано, чим не виконано вимоги ст.81 ЦПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; більше того, згаданим рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25.04.2019 року у цивільній справі №200/258/19 про розірвання шлюбу між сторонами, судом було вирішено спільних дітей залишити проживати разом з матір`ю. Зазначене рішення позивачем не оскаржувалося та набрало законної сили.

Будь-які документальні докази проживання дітей (адрес реєстрації, тощо) з позивачем, які б дали можливість суду встановити факт знаходження їх на утриманні позивача - в матеріалах справи відсутні. Будь-які рішення щодо стягнення з відповідачки аліментів на утримання дітей та факти ухилення відповідачки від їх сплати - також відсутні.

Більше того, сама по собі та обставина (у випадку її встановлення), що діти проживають з позивачем - не може бути підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя відповідно до ст. 70 СК України.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 року у справі №297/2837/17, 24.09.2020 року у справі №570/685/1917, від 17.02.2021 року у справі № 359/898/18.

Доводи позивача щодо понесення витрат на ремонт будинку - судом відхиляються, оскільки не входять до предмету доказування по справі оскільки не є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя, коло яких визначено спеціальною нормою ст.70 СК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, приймаючи до уваги письмову заяву відповідачки про часткове визнання позову, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що за час шлюбу шлюбний договір (контракт) сторони не укладали та домовленості щодо поділу майна між ними досягнуто не було, передбачені законом підстави для відступлення від засад рівності часток відсутні, а тому при поділі спірного майна між колишнім подружжям суд виходить з рівності часток сторін у справі в об`єкті спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині кожному, у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приписами частини 3 статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3814,62 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 372, 364 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 89, 258, 263, 264, 265, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) про поділ майна подружжя, яке належить на праві спільної сумісної власності - задовольнити частково.

Визнати спільним майном подружжя: житловий будинок загальною площею 61,8 кв.м., що складається з: А-1 - житловий будинок, саман+цегла, житловою площею 39,4 кв.м., загальною площею 61,8 кв.м.; Б - літня кухня, шл.бл.; В - вбиральня, цегла; №1,2,І - споруди, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельну ділянку з кадастровим номером №1210100000:07:003:0021, площею 0.1 Га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 61,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером № 1210100000:07:003:0021, площею 0.1 Га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 61,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером №1210100000:07:003:0021, площею 0.1 Га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат - 3814 грн. 62 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар