Рішення

від 17.08.2021 по справі 920/617/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.08.2021 Справа № 920/617/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., за участю секретаря судового засідання Чепульської Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/617/21

за позовом Керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Свободи, 65)

в інтересах держави в особі позивача

Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, буд. 25, код ЄДРПОУ 39765885)

до відповідачів:

1)Державного професійно-технічного навчального закладу «Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей» (41022, Сумська область, Шосткинський район, смт. Зноб-Новгородське, вул. Планова, буд. 18, код ЄДРПОУ 02547464),

2)Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянське» (41020, Сумська область, Шосткинський район, с.Нововасилівка, код ЄДРПОУ 03780197)

про визнання недійсним договору оренди землі

за участю представників сторін:

прокурор: Мурашко Т.А. (службове посвідчення від 25.01.2021 №059480),

від позивача: не прибув,

від відповідачів: 1)не прибув;

2)не прибув,

справа розглядається у порядку загального позовного провадження

встановив:

09.06.2021 прокурор звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд визнати недійсним та припинити на майбутнє договір оренди землі від 03.02.2021, укладений між Державним професійно-технічним навчальним закладом «Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянське» , а також стягнути з відповідачів кошти витрачені на сплату судового збору у розмірі 2270,00 грн.

14.06.2021 ухвалою Господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/617/21 в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 17.08.2021; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 13.03.2021.

Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення учасники справи були належним чином повідомленні про місце, дату та час розгляду справи.

У підготовчому судовому засіданні 17.08.2021 судом встановлено:

Позивач та відповідачі у підготовче судове засідання не прибули.

Водночас відповідачами подані пояснення (вх№6022/21 та вх№6023/21 від 25.06.2021 - електронною поштою, вх №6398/21 і вх №6399/21 від 12.07.2021 - поштою), відповідно до яких відповідачі визнають позов прокурора та просять суд позовну заяву задовольнити і керуючись ч. 1 ст. 130 ГПК України стягнути на користь прокурора 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, а також - розглянути справу без участі їх представників.

13.07.2021 електронною поштою позивачем подані пояснення по суті справи (вх№6455/21), згідно з якими позивач підтримав поданий прокурором позов та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Прокурор у підготовче судове засідання прибув та просив суд розглянути справу по суті та ухвалити рішення, а також, у зв`язку з визнанням відповідачами позовних вимог до початку розгляду справи по суті, заявив усне клопотання про повернення з бюджету 50% судового збору, сплаченого за подання позову, а решту судового збору - відшкодувати за рахунок відповідачів.

У підготовчому судовому засіданні в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України судом постановлено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у даному судовому засіданні.

Таким чином, у судовому засіданні 17.08.2021 судом розпочато розгляд справи по суті.

Прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Позивач, у поданих поясненнях проти задоволення позову прокурора не заперечував, а відповідачі позовні вимоги визнали.

На виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

Прокурор звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд визнати недійсним та припинити на майбутнє договір оренди землі від 03.02.2021, укладений між Державним професійно-технічним навчальним закладом «Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянське» .

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Спірні земельні ділянки є державною власністю, передані у постійне користування навчальному закладу для освітніх потреб у порядку ст. ст. 22, 24 Земельного кодексу України. Укладення спірного договору в порушення установленого порядку, передача земельних ділянок навчального закладу іншій особі для здійснення підприємницької діяльності безумовно порушує інтереси держави.

Згідно ст. 80 Закону України Про освіту об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Таким чином у зазначеному випадку наявний як державний так і суспільний інтерес.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості грантів.

Пунктом 25-1 вказаного положення передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Норми Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2016 №308, вказують, що Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно ст. 15 1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно зі змінами, внесеними до ст. 122 Земельного кодексу України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , від 06.09.2012, який набрав чинності 01.01.2013, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб передані центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, відповідно до п. п. 13 п. 4 якого Головне управління здійснює розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Сумської області.

Крім того, п.п. 30 п. 4 даного положення визначено, що Головне управління Держгеокадастру у Сумській області здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання і охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду.

Таким чином, саме Головне управління Держгеокадастру в Сумській області наділено повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок державної форми власності та надання земельних ділянок в оренду, а відповідно на звернення до суду з метою усунення виявлених порушень вимог закону.

Разом з цим, Головним управлінням Держгеокадастру Сумській області до цього часу не вжито цивільно-правових заходів щодо відновлення порушених прав та інтересів держави, що свідчить про бездіяльність зазначеного органу та небажання вживати відповідні заходи.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій , у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Сулу, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі №910/18283/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 13.06.2018 у справі №687/379/17-ц, №924/1256/17).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу або органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Крім того, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Окрім цього, необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskayci v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело.

Відповідні обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави узгоджується із судовою практикою, що склалась за позовами органів прокуратури (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16 та від 04.09.2018 у справі № 920/1072/17, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 11.12.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Крім того, листами від 13.05.2021 № 10-18-0.42-2605/2-21 та від 25.05.2021 № 18-0.42-2909/2-21 (у відповідь на листи Шосткинської окружної прокуратури № 55/1-936 вих-21 від 06.05.2021 та № 55/1-1146 вих-21 від 19.05.2021) позивач повідомив окружну прокуратуру про те, що він не заперечує проти звернення Шосткинської окружної прокуратури з даним позовом до суду.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прийшла до висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Шосткинською окружною прокуратурою 26.05.2021 листом №55/1-128вих-21 повідомлено позивача про намір реалізувати представницькі повноваження прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.

Ураховуючи, що вказані інтереси уповноваженим на те органом до цього часу залишаються не захищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, в межах компетенції, передбаченої ст. 131 1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру Таким чином, суд вважає, що прокурором в порядку ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, що і стало підставою звернення прокурора в межах належних йому повноважень до суду з даним позовом.

Прокурором позовні вимоги обґрунтовано тим, що Шосткинською окружною прокуратурою Сумської області проведено вивчення стану дотримання вимог закону під час використання освітніми закладами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих їм у постійне користування для використання у навчальному процесі та ведення сільського господарства. За результатами вивчення виявлено факт передачі всупереч вимогам закону державним освітнім закладом суб`єкту господарювання в оренду земельних ділянок державної власності загальною площею 262,32 га, наданих йому на праві постійного користування для використання в освітньому процесі. Зазначене і стало підставою звернення прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з даним позовом.

17.01.2007 на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 29.11.2006 №377 відповідно до державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №282636 та серії ЯЯ № 282640 Зноб-Новгородському професійному аграрному ліцею на праві постійного користування надано земельні ділянки площею 126,2154 га з кадастровим номером 5924453300:04:000:0006 та площею 136,0965 га з кадастровим номером 5924486700:02:003:0262, розташовані на території Зноб Новгородської селищної ради Шосткинського району Сумської області для ведення дослідницьких і навчальних цілей та сільського господарства.

Зазначене також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 30.10.2017 №НВ-5906254242017 та від 19.12.2017 №108195070.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та статуту Державного професійно-технічного навчального закладу Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей , затвердженого наказом заступника Міністра освіти і науки України від 17.03.2015 №316 перший відповідач є державною організацією (установою, закладом), заснованим на державній формі власності і підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, що в свою чергу свідчить про певну специфіку регулювання його господарської діяльності, яка здійснюється, зокрема і Законом України Про управління об`єктами державної власності .

Пунктом 1.2 зазначеного статуту визначено, що головним завданням Державного професійно-технічного навчального закладу Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей є забезпечення права громадян України на професійне навчання відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітників.

Також п. 7.9 статуту передбачено, що для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей має відповідну матеріальну базу та земельну ділянку, що перебуває у користуванні ліцею, загальною площею 304,8417 га, відповідно до паспортів, технічної документації, атів права власності тощо.

03.02.2021 між Державним професійно-технічним навчальним закладом «Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей» (далі - орендодавець, перший відповідач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянське» (далі - орендар, другий відповідач) укладено договір оренди землі (далі - договір).

Предметом даного Договору є строкове платне користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території с. Стягайлівка та смт. Зноб-Новгородське Середино-Будського району Сумської області (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору в оренду передаються 2 земельні ділянки загальною площею 262,32 га з кадастровими номерами 5924486700:02:003:0262 та 5924455300:04:000:0006.

Договір оренди укладено строком на 3 роки (п. 8 договору) з орендною платою у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок за один календарний рік оренди (п. 9 договору).

Згідно з п. 15 договору земельні ділянки передаються в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом приймання-передачі в момент державної реєстрації права оренди (пункт 19 договору).

03.02.2021 Державним професійно - технічним навчальним закладом Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Деснянське підписано акти приймання-передачі вищевказаних земельних ділянок.

Вказаний Договір укладено всупереч вимогам чинного законодавства, а відповідно він підлягає визнанню недійсними з огляду на наступне.

Статтею 80 Закону України Про освіту передбачено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом; право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 Земельного кодексу України).

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користування землею, а саме глава 15 Земельного кодексу України Право користування землею передбачає користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені ст. 95 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 даної статті землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, та вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальпопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Державний професійно-технічний навчальний заклад Зпоб-Новгородський професійний аграрний ліцей як землекористувач на праві постійного користування наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця право самостійно господарювати підкреслює диспозитивиість реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Вищевказаний договір оренди землі являє собою реалізацію правомочності землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст. 92 Земельного кодексу України, складають титул права постійного користування.

В даному випадкуправо володіння та користування, як правомочності, що належать землекористувачеві згідно з положень вказаної норми, за умовами спірного договору реалізуються не землекористувачем - Державним професійно-технічним навчальним закладом Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей , а Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Деснянське шляхом використання землі для сільськогосподарського виробництва.

Право самостійного господарювання як право, надане ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України саме землекористувачеві, згідно умов спірного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельні ділянки на праві постійного користування, а Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Деснянське , що суперечить вимогам вказаної норми права.

Таким чином, договір оренди землі від 03.02.2021 суперечить вимогам ст. ст. 92, 95 Земельного кодексу України.

Взявши на себе вказані вище права та обов`язки за спірним договором, Державний професійно-технічний навчальний заклад Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей здійснив розпорядження вказаними земельними ділянками, визначивши фактичну долю даних речей (земельних ділянок). Водночас, повноважень щодо розпорядження землею державний освітній заклад відповідно до вимог закону не має.

З огляду на зазначене використання сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Деснянське вищевказаних земельних ділянок також в свою чергу суперечить наведеним вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, використання земельних ділянок, наданих Державному професійно-технічному навчальному закладу Зпоб-Новгородський професійний аграрний ліцей для ведення дослідних і навчальних цілей та сільського господарства порушує принцип цільового використання землі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Обов`язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст. 96 Земельного кодексу України, означає як обов`язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення), так і в межах цільового призначення (для ведення дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства).

Втім земельні ділянки, з огляду на умови спірного договору, фактично використовуються сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Деснянське для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку), водночас як надані навчальному закладу на праві постійного користування для ведення останнім дослідницьких і навчальних цілей та сільського господарства.

Статтею 20 Земельного кодексу України закріплено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно, а земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Таким чином, самостійна зміна виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення не допускається.

Отже, спірний договір не відповідає вимогам ст. ст. 92, 93, 96 Земельного кодексу України, що свідчить про його недійсність на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами п. п. 1, 4, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується правомірність і обґрунтованість звернення прокурора з даним позовом, а також невідповідність спірного договору вимогам ст. ст. 92, 93, 96 Земельного кодексу України, що є підставою визнання договору недійсність відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а позов прокурора підлягає задоволенню.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, прокурором при зверненні до суду з позовною заявою відповідно до платіжного доручення №806 від 24.05.2021 сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідачами до початку розгляду справи по суті подані пояснення, в яких вони визнають позовні вимоги поданий в повному обсязі, у зв`язку з чим в порядку ст. 130 ГПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача 50% судового збору.

Таким чином, відповідно п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, враховуючи положення ч.1 ст. 130 ГПК України, позивачу за рахунок відповідачів підлягає відшкодуванню по 567,50 грн судового збору з кожного, що складає 50% судового збору, сплаченого прокурором за платіжним дорученням №806 від 24.05.2021 в сумі 2270,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 194-220, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним та припинити на майбутнє договір оренди землі від 03.02.2021, укладений між Державним професійно-технічним навчальним закладом «Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей» (41022, Сумська область, Шосткинський район, смт. Зноб-Новгородське, вул. Планова, буд. 18, код ЄДРПОУ 02547464) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянське» (41020, Сумська область, Шосткинський район, с.Нововасилівка, код ЄДРПОУ 03780197).

3. Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Зноб-Новгородський професійний аграрний ліцей» (41022, Сумська область, Шосткинський район, смт. Зноб-Новгородське, вул. Планова, буд. 18, код ЄДРПОУ 02547464) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, р/р №UA538201720000035214002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 567,50 грн (п`ятсот шістдесят сім грн 50 коп.) судового збору.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянське» (41020, Сумська область, Шосткинський район, с. Нововасилівка, код ЄДРПОУ 03780197) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, р/р №UA538201720000035214002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 567,50 грн (п`ятсот шістдесят сім грн 50 коп.) судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2021.

Суддя В.Л. Котельницька