Рішення

від 25.06.2012 по справі 2-402/11

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-402/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2012 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі

Головуючого - судді Деметрадзе Т.Р.,

при секретарі Секереш О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, визнання права шості по 1/5 майна колгоспного двору та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 звернулись до суду із позовною заявою до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності по 1/5 майна колгоспного двору та визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була головою дворогосподарства - колгоспного двору в АДРЕСА_1 . Після її смерті виявилось, що вона склала заповіти 27.01.2003 року та 25.08.2004 року, останній з яких рішенням Ужгородського міськрайонного суду був визнаний недійсним. Відповідно до першого, все майно, де б воно не було і з чого б не складалося спадкодавець заповіла ОСОБА_6 і він в теперішній час претендує вищевказаний житловий будинок, землю, прибудинкову територію та все інше майно. Вказують, що фактично будинок є їх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 власністю як бувших членів колгоспного двору, які постійно проживали, разом вели господарство, надалі продовжують проживати в ньому і всі мають право власності по 1/5 кожному всього майна бувшого колгоспного двору. Зазначають, що спадкоємцями покійної є також доньки: ОСОБА_10 і ОСОБА_8 , які також були зазначені в заповіті, який визнано судом недійсним та після смерті матері заяви про вступ у спадкування не подавали, оскільки мали свої долі в заповіті.

Вказують, що до спадкового майна матері ОСОБА_9 належить 1/5 домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 земельної прибудинкової ділянки в розмірі 0,50 га, земельний пай 3,8 га, майновий пай та ощадна книжка.

Просили визнати недійсним заповіт від 27.01.2003 року зареєстрований в реєстрі № 150 приватним нотаріусом Ердиш К.Ф., визнати право власності по 1/5 будинку та всього майна колгоспного двору за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, позивачі, посилаючись на те, що оспорюваний ними заповіт є нікчемним, так як на ньому відсутня форма посвідчувального напису про усний переклад тексту заповіту з української на угорську мову, а ОСОБА_9 була аркою і володіла тільки угорською мовою, змінили підставу позову та просили заповіт від імені ОСОБА_9 , складений 27.01.2003 року визнати недійсним, визнати право власності по 1/5 інку та прибудинкової земельної ділянки площею 0,50 га по АДРЕСА_3 , на земельний та майновий паї за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також визнати право власності на земельний та майновий паї ОСОБА_9 (які складають п`яту частину) за ОСОБА_11 та ОСОБА_8 по 1/8 частині.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник позивачів - ОСОБА_12 , в судовому засіданні, уточнені позовні вимоги підтримали повністю, з мотивів викладених у позовній заяві. Просять позов задовольнити.

В судовому засідання представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_13 позовні вимоги визнала частково, а саме щодо визнання права власності по 1/5 будинку за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Проти інших вимог заперечила, так-як вважає їх безпідставними та просила в задоволенні решти позову відмовити.

Відповідач - приватний нотаріус Ердиш К.Ф. в судове засідання повторно не з`явилась, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

У зв`язку з повторною неявкою відповідача в судове засідання, суд провів розгляд справи у її відсутності.

Заслухавши пояснення з`явившихся в судове засідання позивачів та представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 була головою колгоспного двору в АДРЕСА_3 , і станом на 1990 рік в ньому проживали: вона, її син ОСОБА_1 , невістка ОСОБА_2 , внучка ОСОБА_14 та внучка ОСОБА_4 , що стверджується довідкою Сюртівської сільської ради № 470 від 14.03.2006 року.

Водночас відповідно до рішення виконавчого комітету вказаної сільської ради № 43 від 1.08.2003 року, прийнятого за життя ОСОБА_9 , виконком сільської ради вирішив оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_3 за ОСОБА_9 та позивачами в справі по 1/5 за кожним. Проте, вказаними особами рішення не було реалізовано та відповідно Ужгородським районним комунальним підприємством (бюро) технічної івентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, не здійснювалася реєстрація прав власності на вказаний житловий будинок, про що свідчить, наявне в матеріалах справи, повідомлення вказаного підприємства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В судовому засіданні не встановлено даних, які б заперечували факт права власності у позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 1/5 частку в кожного на житловий будинок, а також не встановлено інших осіб які б мали право на вказане майно або б претендували на це право, окрім позивачів.

За таких обставин, з врахуванням пояснень представника відповідача, яка в цій частині позов визнала, суд приходить до висновку що позов в частині визнання права власності на будинок по 1/5 за кожним з позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є законним, обґрунтованим і підтвердженим відповідними доказами.

Стосовно позовних вимог про визнання заповіту недійсним, суд констатує наступне.

Ч.1 ст. 1257 ЦК України, встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про нотаріат , якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Проте, доводи позивачів відносно того, що заповідач володіла тільки угорською мовою, що в свою чергу становило перешкоду для усвідомлення нею змісту складеного заповіту та тягне за собою його недійсність, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки такі спростовуються дослідженим в судовому засіданні оригіналом заповіту, який відповідає всім необхідним вимогам, які ставляться при його оформленні, а факт проставлення в ньому підпису іноземною мовою не являється беззаперечним доказом для встановлення даних обставин.

Окрім цього, позивачі та представник ОСОБА_12 , в судовому засіданні, взагалі заперечували факт посвідчення підпису саме спадкодавцем, що не узгоджується з їх же позицією з недотримання нотаріусом при посвідченні заповіту порядку передбаченого Законом?України Про нотаріат та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України .

Водночас відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд критично оцінює довідку видану Тийглаською сільською радою № 167/02-30 про те, що ОСОБА_9 не володіла українською та російською мовами, писала і розмовляла лише на угорській мові, оскільки згідно довідки виданої Сюртівською сільською радою Ужгородського району до якої, за життя заповідачки, відносилось с. Тийглаш, остання неодноразово зверталась в сільську раду з скаргами та заявами і вільно розуміла українську мову і тому жодного разу не потребувала перекладу тексту документів на угорську мову.

В судовому засіданні також встановлено, що відповідно до вищезгаданого заповіту ОСОБА_15 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, яке на день її смерті буде їй належати заповіла синові - відповідачу по справі.

Водночас, прибудинкова земельна ділянка по АДРЕСА_3 , земельний та майновий паї на які позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять визнати право власності по 1/5 за кожним, згідно до державних актів на право приватної власності на землю І-ЗК №030037, І-ЗК № 043672 належали спадкодавцю та відносяться до спадкового майна, яким вона розпорядилася згідно заповіту. Відтак позов в цій частині є безпідставним і в його задоволенні слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про визнання права власності на земельний та майновий паї ОСОБА_9 за ОСОБА_5 обов`язкової 1/8 частки, то в їх задоволенні також слід відмовити виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_5 являється непрацездатною особою, а також, що після виникнення права на спадкування, остання вчиняла дії щодо оформлення такої та зверталася, у встановленому законом порядку, до держнотконтори з відповідними заявами.

В силу вимог ст. 60 ЦПК України, сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Однак, всупереч вказаним положенням позивачами не надано доказів, які б вказували на наявність підстав для визнання заповіту недійсним, визнання прав на земельну ділянку та права на земельний і майновий паї, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 58-60, 212-215 ЦПК України,

РІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 право власності по 1/5 будинку, що розташований по АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.Р. Деметрадзе