Рішення

від 26.08.2021 по справі 640/14470/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2021 року м. Київ № 640/14470/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Головного управління ДФС у м. Києві доДержавного науково-виробничого підприємства Захід простягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у м. Києві (далі - позивач або ГУ ДФС у м. Києві або контролюючий орган) звернулось з позовом до Державного науково-виробничого підприємства Захід (надалі - відповідач або ДНВП Захід або підприємство), в якому просить суд стягнути кошти з платника податків відповідача з усіх рахунків відкритих у банках, що обслуговують такого платника, на суму податкового боргу - 291741,46 грн.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем не сплачено податковий борг, у зв`язку з чим контролюючий орган звернувся до суду.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України) передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні); повідомлено відповідача, що ним можуть бути подані заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Департамент промисловості та розвитку підприємництва не дозволяє включати в Зведений фінансовий план підприємства на 2017, 2018, 2019, 2020 років суми боргів до ДФС та Пенсійного фонду. Окрім того, зауважив, що ДФС базує свої розрахунки на податковій вимозі від 07.02.2005 № 1/103, для якої вийшов строк давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідачем було подано до контролюючого органу наступні звітні податкові декларації з податку на додану вартість:

- за травень 2016 року (від 13.06.2016),

- за червень 2016 року (від 14.07.2016),

- за липень 2016 року (від 12.08.2016),

- за серпень 2016 року (від 16.09.2016),

- за вересень 2016 року (від 12.10.2016),

- за жовтень 2016 року (від 14.11.2016),

- за листопад 2016 року (від 08.12.2016),

- за січень 2017 року (від 15.02.2017),

- за лютий 2017 року (від 14.03.2017),

- за травень 2017 року (від 09.06.2017),

- за липень 2017 року (від 09.08.2017),

- за серпень 2017 року (від 07.09.2017),

- за вересень 2017 року (від 06.10.2017),

- за жовтень 2017 року (від 10.11.2017),

- за листопад 2017 року (від 13.12.2017),

- за січень 2018 року (від 08.02.2018),

- за лютий 2018 року (від 15.03.2018),

- за березень 2018 року (від 15.04.2018),

- за квітень 2018 року (від 08.05.2018),

- за червень 2018 року (від 05.07.2018),

- за липень 2018 року (від 10.08.2018),

- за серпень 2018 року (від 12.09.2018),

- за вересень 2018 року (від 10.10.2018),

- за жовтень 2018 року (від 08.11.2018),

- за листопад 2018 року (від 14.12.2018),

- за грудень 2018 року (від 17.01.2019),

- за січень 2019 року (від 16.02.2019),

- за лютий 2019 року (від 12.03.2019),

- за березень 2019 року (від 10.04.2019),

- за квітень 2019 року (від 13.05.2019),

якими самостійно визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі, відповідно, 586,00 грн., 940,00 грн., 12803,00 грн., 2048,00 грн., 1103,00 грн., 2792,00 грн., 796,00 грн., 3997,00 грн., 2928,00 грн., 4806,00 грн., 2394,00 грн., 2364,00 грн., 2102,00 грн., 1905,00 грн., 3167,00 грн., 4993,00 грн., 2355,00 грн., 5869,00 грн., 2051,00 грн., 4979,00 грн., 4390,00 грн., 3534,00 грн., 5650,00 грн., 1823,00 грн., 4263,00 грн., 807,00 грн., 4476,00 грн., 24921,00 грн., 2295,00 грн., 2665,00 грн., на загальну суму 119802,00 грн.

Відповідачем було сплачено до бюджету податкове зобов`язання в згаданому розмірі згідно платіжних доручень від 29.06.2016 № 6367512 на суму 586,00 грн., від 26.07.2016 № 6655121 на суму 886,17 грн., від 03.08.2016 № 6893952 на суму 53,83 грн., від 25.08.2016 № 7055256 на суму 12803,00 грн., від 23.09.2016 № 7591914 на суму 2048,00 грн., від 24.10.2016 № 8088674 на суму 1103,00 грн., від 24.11.2016 № 8653989 на суму 2792,00 грн., від 26.12.2016 № 9161576 на суму 796,00 грн., від 23.02.2017 № 9990646 на суму 3997,00 грн., від 24.03.2017 № 10311572 на суму 2928,00 грн., від 23.06.2017 № 11417627 на суму 4806,00 грн., від 28.08.2017 № 12234764 на суму 2394,00 грн., від 27.09.2017 № 12748417 на суму 2364,00 грн., від 27.10.2017 № 13220466 на суму 2102,00 грн., від 24.11.2017 № 13597717 на суму 1905,00 грн., від 26.12.2017 № 13923455 на суму 3167,00 грн., від 23.02.2018 № 14854009 на суму 4993,00 грн., від 26.03.2018 № 15236846 на суму 2355,00 грн., від 23.04.2018 № 15651912 на суму 5869,00 грн., від 24.05.2018 № 16061534 на суму 2051,00 грн., від 23.07.2018 № 24468641 на суму 4979,00 грн., від 27.08.2018 № 37404670 на суму 4027,53 грн., від 07.09.2018 № 41973057 на суму 362,47 грн., від 25.09.2018 № 47900821 на суму 3534,00 грн., від 25.10.2018 № 59223133 на суму 5650,00 грн., від 23.11.2018 № 70323349 на суму 1823,00 грн., від 27.12.2018 № 82031484 на суму 4263,00 грн., від 24.01.2019 № 91313810 на суму 807,00 грн., від 25.02.2019 № 102931864 на суму 4476,00 грн., від 26.03.2019 № 113168335 на суму 24921,00 грн., від 24.04.2019 № 124692172 на суму 2295,00 грн., від 23.05.2019 № 136865399 на суму 2665,00 грн.

Відповідні обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи інтегрованою карткою платника податку на додану вартість (14010100).

Отже, суд констатує відсутність підстав для стягнення податкового зобов`язання, самостійно визначеного відповідачем згідно із переліченими вище звітними податковими деклараціями з податку на додану вартість, оскільки задекларовані суми податку були сплачені підприємством, а відтак не набули статусу заборгованості.

Щодо позовних вимог про стягнення з ДНВП Захід пені в розмірі 171939,46 грн., судом встановлено наступне.

В детальному розрахунку податкового боргу зазначені суми пені 1207,81 грн., 1839,43 грн., 105,18 грн., 7357,85 грн., 622,56 грн., 7739,76 грн., 1316,88 грн., 983,22 грн., 4925,66 грн., 658,44 грн., 3709,91 грн., 2015,42 грн., 4801,21 грн., 1380,52 грн., 3519,33 грн., 4697,69 грн., 3472,73 грн., 2114,89 грн., 1045,79 грн., 5856,61 грн., 971,23 грн., 188,13 грн., 1755,07 грн., 1028,25 грн., 2958,50 грн., 2652,27 грн., 2423,42 грн., 4067,39 грн., 9110,69 грн., 6508,35 грн., 3100,25 грн., 1008,51 грн., 3131,56 грн., 3007,92 грн., 2290,95 грн., 1432,70 грн., 1892,21 грн., 519,35 грн., 2578,61 грн., 1792,08 грн., 690,02 грн., 259,18 грн., 1361,71 грн., 15,93 грн., 1333,18 грн., 279,78 грн., 1239,31 грн., 19,51 грн., 639,49 грн., 1111,91 грн., 52,66 грн., 187,20 грн., 1080,99 грн., 5,02 грн., 1196,10 грн., 847,41 грн., 447,87 грн., 1572,88 грн., 1205,33 грн., 1584,18 грн., 469,42 грн., 684,79 грн., 2457,44 грн., 165,64 грн., 23,99 грн., 714,79 грн., 671,89 грн., 1611,88 грн., 1,18 грн., 10,49 грн., 20,84 грн., 18,39 грн., 1466,76 грн., 583,88 грн., 805,31 грн., 662,86 грн., 642,03 грн., 2746,70 грн., 564,60 грн., 357,16 грн., 451,79 грн., 2154,49 грн., 1697,47 грн., 22,56 грн., 767,69 грн., 2558,92 грн., 15,79 грн., 1653,32 грн., 148,33 грн., 1399,18 грн., 1438,27 грн., 305,60 грн., 1579,80 грн., 1745,64 грн., 5078,21 грн., 596,81 грн., 1393,93 грн., 1014,22 грн., 2385,73 грн., 670,21 грн., загальний розмір яких становить 171939,46 грн.

Проте, зазначена сума пені не підлягає стягненню, адже в якості причин її (пені) виникнення такої пені в інтегрованій картці зазначені податкові декларації від 18.01.2006 № 223900, від 20.06.2006 № 72296, від 17.08.2006 № 121069, від 16.05.2006 № 61031, від 17.08.2006 № 121069, від 18.09.2006 № 128222, від 18.10.2006 № 154928, від 19.12.2006 № 191721, від 22.01.2007 № 229261, від 20.02.2007 № 7392, від 19.03.2007 № 13490, від 18.05.2007 № 66639, від 19.04.2007 № 41506, від 19.07.2007 № 109405, від 14.09.2007 № 135991, від 19.11.2007 № 193981, від 17.12.2007 № 202796, від 17.01.2008 № 238014, від 19.02.2008 № 7233, від 19.03.2008 № 15400, від 17.04.2008 № 42324, від 19.05.2008 № 70582, від 19.06.2008 № 79868, від 21.07.2008 № 116395, від 05.08.2008 № 127572, від 17.09.2008 № 148795, від 15.10.2008 № 175632, від 19.11.2008 № 210531, від 17.12.2008 № 221971, від 16.01.2009 № 256265, від 18.03.2009 № 25228, від 18.02.2009 № 9916, від 16.04.2009 № 63264, від 19.05.2009 № 103505, від 16.06.2009 № 116957, від 16.07.2009 № 157022, від 19.08.2009 № 196618, від 16.09.2009 № 207845, від 19.10.2009 № 249027, від 17.11.2009 № 284863, від 17.12.2009 № 302076, від 19.01.2010 № 337722, від 18.02.2010 № 12382, від 16.03.2010 № 22874, від 19.04.2010 № 62189, від 18.05.2010 № 95747, від 16.06.2010 № 108779, від 15.07.2010 № 141814, від 18.08.2010 № 187087, від 16.09.2010 № 198500, від 18.10.2010 № 236793, від 20.12.2010 № 295096, від 18.02.2011 № 10466, від 19.05.2011 № 146274, від 13.07.2011 № 176807, від 19.08.2011 № 222548, а також податкові повідомлення-рішення від 15.05.2006 № 0021581502, від 02.08.2006 № 0001932340, від 14.12.2006 № 5359241502, від 25.09.2007 № 0024841502, від 07.11.2007 № 0036101502, від 31.12.2010 № 0057871502, які відсутні в матеріалах справи, що позбавляє суд можливості надати оцінку обставинам виникнення на їх підставі зобов`язань та встановити наявність таких зобов`язань, в тому числі і пені.

Також, як встановлено судом, ДПІ у Святошинському районі м. Києва виставлено відповідачу першу та другу податкові вимоги від 07.02.2005 № 1/103 та 21.04.2005 № 2/390 на суму 25376,75 грн. та 7181,87 грн., які були вручені підприємству 14.02.2005 та 29.04.2005 засобами поштового зв`язку.

Водночас, суд примічає, що наведені вимоги з доказами їх вручення лише підтверджують наявність у контролюючого органу права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача податкового боргу, проте жодним чином не підтверджують факт наявності такого боргу станом на дату звернення із позовними вимогами.

Згідно із підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під податковим зобов`язанням розуміється сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Як передбачено підпунктами 49.18.1 - 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

- календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно із пунктом 56.11 статті 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Своєю чергою, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України) .

Відтак, враховуючи ту обставину, що контролюючий орган просить суд стягнути з відповідача податковий борг з податку на додану вартість в загальному розмірі 291741,46 грн., що складається з 119802,00 грн. основного зобов`язання, яка була сплачена підприємством та 171939,46 грн. пені, докази наявності заборгованості із якої відсутні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв`язку із чим останні не підлягають задоволенню.

При цьому, судом не беруться до уваги зазначені у відзиві на позовну заяву твердження про відсутність у ДНВП Захід обов`язку по сплаті податку на землю, так як відповідні нарахування не стосуються предмету спору у даній справі (до стягнення пред`явлено податок на додану вартість).

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

Контролюючим органом подано до суду інтегровану картку платника податку на додану вартість (14010100) та детальний розрахунок податкового боргу на загальну суму 291741,46 грн. (119802,00 грн. основного зобов`язання з ПДВ + 171939,46 грн. пені), які спростовують пред`явлені ним же позовні вимоги.

По-перше, 119802,00 грн. основного зобов`язання з податку на додану вартість, пред`явлені до стягнення в складі податкового боргу, були сплачені підприємством згідно платіжних доручень (перелік наведений вище), при цьому інтегрована картка містить реквізити платежних документів, дати та суми платежів, а тому повторно вимагати від підприємства сплату відповідної суми шляхом її стягнення немає підстав.

По-друге, в якості причини виникнення 171939,46 грн. пені, також пред`явлених до стягнення в складі податкового боргу в інтегрованій картці зазначені податкові декларації та податкові повідомлення-рішення (перелік наведений вище із зазначенням реквізитів), однак в матеріалах справи така звітність і рішення відсутні, що позбавляє суд можливості надати оцінку обставинам виникнення на їх підставі зобов`язань та встановити наявність таких зобов`язань, в тому числі і пені, що своєю чергою свідчить про відсутність підстав для стягнення зазначеної в розрахунку податкового боргу суми пені.

Таким чином, позивачем не надано доказів того, що основне зобов`язання із ПДВ на суму 119802,00 грн. та 171939,46 грн. пені є заборгованістю підприємства перед бюджетом, як наслідок відповідні суми не являють собою складові податкового боргу, а тому не підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Головного управління ДФС у м. Києві про стягнення з Державного науково-виробничого підприємства Захід коштів з усіх рахунків відкритих у банках, що обслуговують такого платника, на суму податкового боргу - 291741,46 грн. - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко