Постанова

від 18.08.2021 по справі 802/546/15-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/546/15-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

18 серпня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сегіна" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сегіна" звернулось до суду з позовом до Козятинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000882200 від 18.11.2014 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, сторона відзначила про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, допустивши при цьому не повне з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи.

Так, на переконання апелянта, позивачем не підтверджено реальність вчинення за перевіряємий період господарських операцій з власними контрагентами, оскільки наявність податкових накладних за умови встановлення відсутності факту поставки товару, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Також, апелянтом відзначено, що позивачем під час проведення перевірки документально не підтверджено (не ідентифіковано) товар, що придбавався, зокрема в частині його якості (марки нафтопродукту), походження, виробника. Крім того, контролюючий орган наголошує на відсутності у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових ресурсів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, власного чи орендованого нерухомого майна, тощо.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду 18 травня 2021 року було допущено заміну сторони у справі, а саме ГУ ДПС у Вінницькій області його правонаступником.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи податкового органу та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтвердив в повному обсязі та за обставин, викладених в ній, просив задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено наступні обставини.

На підставі направлення від 24.09.2014 року №189, виданого Козятинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу Козятинської ОДПІ від 22.09.2014 року №398, проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сегіна" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" (код ЄДРПОУ 38544588) за квітень 2014 року, ТОВ "Барилит Плюс" (код ЄДРПОУ 38361609) за травень 2014 року, ТОВ "Талис Плюс" (код ЄДРПОУ 38361594) за червень 2014 року та ТОВ "Антарес" (код ЄДРПОУ 31037491) за липень 2014 року.

В ході проведеної перевірки відповідачем встановлено, що ТОВ "Сегіна" на порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від`ємного значення попереднього звітного періоду (рядок 25) на загальну суму 11 348 339 грн.:

- в податковій декларації з ПДВ за квітень 2014 року (вх. від 19.05.2014р. № 9028274913) на суму ПДВ 115 136 грн.

- в податковій декларації з ПДВ за травень 2014 року (вх. від 02.07.2014р. № 9037408897) на суму ПДВ 5 432 733 грн.

- в податковій декларації з ПДВ за червень 2014 року (вх. від 16.07.2014р. № 9040579238) на суму ПДВ 4 642 819 грн.

- в податковій декларації з ПДВ за липень 2014 року (вх. від 20.08.2014р. № 9048624690) з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх від 11.09.2014р. № 9052113678) на суму ПДВ 1 157 651 грн.

За результатами перевірки позивача складено Акт №103/22/37258767 від 21.10.2014 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 , п.200.1, п. 200.2 ст. 200, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки №103/22/37258767 від 21.10.2014 року Козятинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Вінницький області винесене податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014 року № 0000882200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 17 022 509,00 грн., в тому числі за основним платежем - 11 348 339,00 грн., та штрафними санкціями - 5 674 170,00 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням TOB "Сегіна" звернулося до Головного управління ДФС у Вінницькій області із скаргою на податкове повідомлення-рішення № 0000882200 від 18.11.2014 року Козятинської ОДПІ (Калинівське відділення), за наслідком розгляду якої, рішенням за вих. № 54/10/02-32-10-04 від 15.12.2014 року, податкове повідомлення-рішення № 0000882200 від 18.11.2014 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

В подальшому, TOB "Сегіна" направлено до Державної фіскальної служби України скаргу про перегляд податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, яка рішенням від 20.02.2015 року за № 3545/6/99-99-10-01-04-25 залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000882200 від 18.11.2014 року Козятинської ОДПІ, а скаргу - без задоволення.

Вказані обставини стали підставою звернення позивачем з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що долучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи є достатніми та належними доказами фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

При цьому, на думку суду першої інстанції, відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів, які виключають право позивача на формування витрат для цілей визначення податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів і вимог апеляційної скарги у відповідності до ст. 308 КАС України, відзначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює та визначає ПК України.

Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно пп.14.1.181п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів даної справи, доводи апеляційної скарги, в першу чергу, грунтуються на інформації, яка міститься в базі даних АС "Перегляд результатів співставлення" АІС "Податковий блок", акти про неможливість проведення зустрічних звірок з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис Плюс", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Антарес", а саме факту відсутності доказів декларування постачальниками суми податкових зобов`язань із позивачем.

Суд апеляційної інстанції заперечує достатність та належність вказаних доказів.

Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов`язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься, а отже отримані з неї дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операції безпосередньо платника податків, зокрема позивача та доказом несплати ним податку.

Складання актів про неможливість проведення контролюючими органами зустрічних звірок з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис Плюс", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Антарес" не спростовує відсутність та реальність проведених господарських операцій між позивачем та вказаними постачальниками, оскільки господарські операції між ними податковим органом не досліджувались.

Така правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, які містяться у постанові від 17.01.2018 року у справі №804/8943/13-а.

Окрім того, як встановлено в ході розгляду справи між позивачем та його контрагентами було укладено ідентичні договори поставки:

- з ТОВ " Київ Ліквід Петролеум" від 27.03.2014 року №33/14-П та від 20.04.2014 року №97/14-П;

- з ТОВ "Барилит Плюс" №01/38-НП від 01.05.2014 року, №01/91-НП від 01.05.2014 року та №21/42-НП від 21.05.2014 року;

- з ТОВ "Таліс Плюс" №01/06-35П від 01.06.2014 року;

- з ТОВ "Антарес" №ДГ-0107-43 від 01.07.2014 року.

Предметом даних договорів було зобов`язання контрагентів передати у власність позивача нафтопродукти, а останній зобов`язаний був прийняти і оплатити їх вартість.

За умовами договорів укладених між позивачем та ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Таліс Плюс" та ТОВ "Антарес" поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ "Дніпронафтопродукт" та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування (підпункт 4.2). Передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1). Оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1). Ціна товару є договірною та вказується в додаткових угодах до договору (пункт 5.5).

Зокрема, на виконання взятих зобов`язань за відповідними договорами, між позивачем та контрагентами підписані та скріплені печатками додаткові угоди. Всього на суму 6945903,83 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 1157650,64 грн. (т. 1 а.с.146).

На підтвердження передачі нафтопродуктів за відповідними договорами та додатковими угодами до них сторонами складено акти приймання-передачі.

ТОВ "Сегіна" повністю оплатило вартість кожної окремої партії переданих нафтопродуктів, що підтверджується копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 163-165, 185-192).

При цьому, після складання актів приймання-передачі поставлених нафтопродуктів контрагентами виписано та надано позивачу до кожного акту (кожної поставленої партії) податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит (а.с. 66-68).

Щодо доводів апелянта про відсутність актів-прийому-передачі на кожну окрему поставку ПММ, а наявність лише зведених актів з яких неможливо визначити місце прийняття товару та місце його розвантаження, судова колегія відзначає наступне.

В розрізі встановлених обставин справи та наявних доказів, слід відзначити про помилкове визначення апелянтом, що партією товару є та кількість товару, що транспортується з місця зберігання товару кожним окремим газовозом або бензовозом.

В ході розгляду справи було встановлено, що умовами договорів поставки та додаткових угод до них, партією товару визначено всю кількість товару, що був отриманий згідно конкретної додаткової угоди на протязі погодженого сторонами строку поставки, а саме конкретного місяця.

Тобто, лише після отримання позивачем всієї партії товару, яка була обумовлена конкретною додатковою угодою, мав факт підпису акту приймання-передачі конкретної партії товару та видача постачальником податкової накладної на отриману партію товару.

Щодо місця зберігання нафтопродуктів, що передавалися за договорами поставки, та порядок їх передання у власність позивачу, то відповідно до пункту 4.2 Договорів поставки нафтопродуктів: "Товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010)".

Аналогічні умови поставки були відображені в додаткових угодах.

Згідно Правил ІНКОТЕРМС-2010, "EXW (EX Works (... Named place)) Франко завод (…назва міста). Термин "Франко завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання по поставці , коли він надасть товар в розпорядження покупця на своєму підприємстві або в іншому визначеному місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. п.). Продавець не відповідає за погрузку товару на транспортний засіб , а також за митну очистку товару для експорту".

Таким чином, за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме, на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №2608 від 01.09.2011 року, за яким останнє зобов`язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб (т. 3 а.с. 26).

Щодо посилання відповідача на неможливість ідентифікації товару, що придбавався, зокрема в частині його якості (марки нафтопродукту), походження, виробника, то таке не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними з огляду на відсутність у покупця обов`язку встановлення вказаних обставин, оскільки обов`язок доставки товарно-матеріальних цінностей покладений на постачальника.

Крім того, судова колегія зауважує, що підтвердження реальності господарських операцій первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, позбавляє необхідності складання сертифікатів якості, походження та відповідності, оскільки останні не впливають на доведеність здійснення господарської операції. Вказані документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 805/2030/16-а.

Питання контролю якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах регулюються «Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України), яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 04 червня 2007 року №271/121.

Підпунктами 6.1.6 та 6.5.5 даної Інструкції визначено, що у разі встановлення невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів, що надійшли, вимогам нормативних документів вантажоодержувач зупиняє подальше приймання і складає акт, у якому зазначає кількість нестандартної продукції і перелік показників якості, згідно з якими встановлено невідповідність якості вимогам нормативних документів.

Допускається, до приїзду представника вантажовідправника, приймання нафти та/або нафтопродукту, які за якістю не відповідають вимогам нормативних документів, до окремих зачищених резервуарів (за наявності акту на зачищення резервуара).

У разі невідповідності якості нафтопродуктів, що надійшли на АЗС, та наявності підтоварної води вони повертаються вантажовідправнику. Усі витрати в цьому випадку покладаються на вантажовідправника.

В свою чергу, як встановлено в ході розгляду справи, відсутність сертифікатів відповідності пояснюються фактом відсутності встановлення невідповідності нафтопродуктів, що надходили на АЗС ТОВ "Сегіна" в період з квітня - липень 2014 р. від його постачальників. Тобто, акти приймання та/або нафтопродуктів за якістю, позивачем не складались.

В підтвердження факту надходження нафтопродуктів у матеріалах справи містяться витяги із Журналів обліку надходження нафтопродуктів на АЗС позивача (т. 3 а.с 144- 172).

Окрім того, суд звертає увагу, що податковий орган надаючи оцінку господарським операціям між ТОВ " Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Таліс Плюс" та ТОВ "Антарес" та позивачем, не звернув увагу на умову договорів стосовно місця зберігання нафтопродуктів, що передавалися за договорами поставки, та не дослідив умови та порядок їх передання у власність позивачу.

Так, відповідно до пункту 4.2 Договорів поставки нафтопродуктів: "Товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010)".

Аналогічні умови поставки були відображені в додаткових угодах.

Отже, за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №2608 від 01.09.2011 року, за яким останнє зобов`язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб .

За умовами вищевказаних договорів, ТОВ " Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Таліс Плюс" та ТОВ "Антарес" є вантажовідправниками в розумінні п. 11.5 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України" від 14.10.1997р. № 363.

Разом з тим, податковий орган ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, мотивуючи це тим, що відповідно до податкової інформації, що міститься в АІС "Податковий блок" не встановлено наявність у постачальників позивача активу та його походження, руху активу у процесі здійснення господарської операції між учасниками та відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у постачальників при дослідженні ланцюга постачання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що не існує законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів, зокрема, субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів, тощо, з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Відсутність у постачальників позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 814/937/15.

Таким чином, надані позивачем як в процесі перевірки відповідачу, так і в ході розгляду справи судом, господарські договори та належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, на переконання суду апеляційної інстанції відображають і документально підтверджують, що мають місце господарські операції з придбання нафтопродуктів, які відповідають економічному змісту, що відображений в укладених договорах, з метою їх використання в своїй господарській діяльності.

Також, позивачем в повному обсязі підтверджена наявність фактичного руху активів і змін у власному капіталі позивача, а також в його зобов`язаннях, як платника податків у зв`язку з господарською діяльністю по отриманню нафтопродуктів від ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Талим Плюс", ТОВ "Антарес" в квітні-липні 2014 року.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів також виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Наведений висновок підтвердив Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних вказівок на безпосередню участь позивача у ймовірних зловживаннях пов`язаних з поставкою товару та його оподаткуванням у ланцюгу поставок, чи будь-яких доказів, які могли б свідчити про опосередковану чи пряму обізнаність позивача стосовно ймовірного порушення вимог податкового законодавства у ланцюгу поставок.

Неналежне виконання контрагентом своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та, відповідно, недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх допустив , а не до іншої особи.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Вказані обставини справи, та досліджені судом першої інстанції, спростовують висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сум податкового кредиту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами позивачем було надано достатню кількість первиних документів, які передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які спростовують висновки викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що певні недоліки, допущені при заповненні вказаних документів, носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а, відтак, не можуть бути підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки з інших даних випливає, що фактичний рух активів у зв`язку з господарською діяльністю позивача мали місце, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій, зокрема, в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 808/2447/17.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржене рішення з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 серпня 2021 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.