ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2021 справа № 914/683/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія", м.Київ;

до Відповідача: Приватного підприємства "ТІК-В", Львівська область, Миколаївський район, с.Верин;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 879821,21грн.

Представники:

Позивача: Стернюк В.А. - представник, адвокат (довіреність від 04.01.2021р. №101/21);;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

18.03.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" від 17.03.2021р. б/н (вх. №746) до Приватного підприємства "ТІК-В" про стягнення заборгованості; ціна позову: 879821,21грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 25.06.2020р. №41АР167-905-20.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.03.2021р. у даній справі постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.04.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду у даній справі Львівської області від 20.04.2021р. суд постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" від 17.03.2021р. (вх. №746 від 18.03.2021р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" п`ятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази скерування Позивачем Відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; клопотання приватного підприємства "ТІК-В" від 14.04.2021р. вх. №8985/21 та від 14.04.201р. вх. №9093/21 в частині залишення позовної заяви без руху задоволити; в решті частині в задоволенні клопотань від 14.04.2021р. вх. №8985/21 та від 14.04.201р. вх. №9093/21 відмовити.

Ухвалою суду у даній справі Львівської області від 26.04.2021р. суд постановив продовжити розгляд справи; призначити підготовче засідання на 18.05.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2021р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче судове засідання на 08.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання; продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" строк на подання відповіді на відзив по 17.05.2021р.

Ухвалою суду у даній справі від 08.06.2021р. суд постановив змінити відкласти підготовче судове засідання на 22.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 28.07.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2021р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" від 28.07.2021р. вх. №17594/21 про відкладення розгляду справи задоволити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 17.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд". Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 22.03.2021р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.03.2021р. про відкриття провадження у даній справі надіслано судом 22.03.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 81635, Львівська область, Миколаївський район., с.Верин, вул.Біласа і Данилишина, буд.57, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 22.03.2021р.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, право на публічний розгляд , передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на усне слухання . І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (п97 та інші рішення у справі Schmidt v. Latvia від 27.04.2017р.). У §87 у справі Салов проти України (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain , рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands , рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та Ankerl v. Switzerland , рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвала від 22.03.2021р., від 20.04.2021р., від 26.04.2021р., від 18.05.2021р., від 08.06.2021р., від 22.06.2021р. та від 28.07.2021р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 805705,27грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та одержаний Відповідачем природний газ за Договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 25.06.2020р. №41АР167-905-20 за період з липня по листопад 2020р., а також а також 4464,28грн. пені, 8616,08грн. 3% річних та 31035,58грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати товару за Договором.

Позивач у поданій 17.05.2021р. за вх. №11318/21 Відповіді на відзив підтверджує факт здійснення Відповідачем оплати суми поставленого за Договором природного газу в розмірі 325000грн., звертає увагу суду на визнання Відповідачем суми основного боргу в розмірі 480705,27грн.

Крім того, Позивач зазначає, що зміна ціни на природний газ оформлена Сторонами Додатковими угодами до Договору, більше того, зазначає, що в підтвердження поставки обсягів природного газу Сторонами підписано без зауважень Акти приймання-передачі за Договором. З врахуванням наведеного Позивач зазначає про правомірність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення порядку сплати поставленого природного газу за Договором.

Також, Позивач наводить доводи в обґрунтування відсутності підстав до зменшення нарахованих судом штрафних санкцій і зазначає, що таке право надано суду лише щодо нарахованої пені.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 30.04.2021р. за вх. №10396/21 Відзиві визнає суму основного боргу з оплати поставленого за Договором природного газу в розмірі 480705,27грн., просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми основного боргу та відмовити Позивачу у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з підстав того, що укладенням Додаткових угод до Договору між Сторонами виникло нове зобов`язання з оплати природного газу за новими цінами та без встановлення строку оплати, а відтак, нарахування Поизвачем штрафних санкцій за порушення порядку і строку оплати природного газу є неправомірним.

Також, Відповідач у поданому відзиві наводить підстави до зменшення нарахованих штрафних санкцій з підстав скрутного матеріального становища Відповідача, збільшення собівартості продукції, яку виробляє Відповідач та запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції, що, в свою чергу, зменшило попит на продукцію Відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

25.06.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄГАЗ , яке внаслідок зміни найменування перетворилось в Товариство з обмеженою відповідальністю ЙЕ ЕНЕРГІЯ (надалі - Позивач, Постачальник) та Приватним підприємством ТІК-В (надалі - Відповідач, Споживач) укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР167-905-20 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобовязується передати у власність Споживачу у 2020 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобовязується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.

Згідно п.1.2. Договору річний плановий обсяг постачання газу - до 180000куб.м.

Пунктом 1.3. Договору Сторонами передбачено, що планові обсяги постачання газу по місяцях визначено в Додатку 1, що є невід`ємною частиною Договору.

Передача газу за цим здійснюється на межах балансової належності об`єктів Споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення). Перелік точок комерційного обліку Споживача вказаний в Додатку 2. що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.4. Договору).

Згідно пункту 2.5.1. Договору за підсумками розрахункового періоду Споживач до 05 чиспа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати Постачальнику копію відповідного акта про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та Споживачем, відпоювано до вимог Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від Споживача даних та-або даних Оператора ГТС Постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника (п.2.5.2. Договору).

Відповідно до п. 2.5.3. Договору Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.

Згідно п.3.1. Договору розрахунки за поставлений Споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між Постачальником та Споживачем Підписуючи цей договір, Споживач підтверджує що ознайомлений з тим, що протягом дії договору ціна на газ може змінюватись, про що Сторони укладатимуть відповідні додаткові угоди. Підписуючи цей договір Споживач підтверджує що йому надане належне повідомлення про порядок зміни ціни газу протягом дії Договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціни газу не вимагається.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що ціна одного кубічного метру природного газу без урахування податку на додану вартість становить 3,00грн,, крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600грн, Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послугу доступу до потужності складає 3,13657600грн. Податок на додану вартість становить 0.62731520грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становив 3,76389120 грн.

Відповідно до п.3.3. Договору зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до Договору крім випадку, визначеного п.3.3.1, цього Договору.

В разі порушення Споживачем графіку оплати, визначеного п. 4.2 Договору, більше ніж на 3 банківські дні, Постачальник в односторонньому порядку встановлює ціну кубічного метру газу без урахування податку на додану вартість на рівні: 3.08333333грн., крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 3,21990933грн. Податок на додану вартість становись 0,64398187 грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 3,86389120грн. (п.3.3.1. Договору).

Згідно пункту 3.5. Договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого газу, визначного згідно з розділом 2 Договору.

Відповідно до п.4.1. Договору розрахунковий період за Договором становить один календарний місяць. Згідно п.4.2. Договору оплата газу за Договором здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: оплата в розмірі 100% за фактично переданий Постачальником газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника (п.4.4. Договору).

Відповідно до п.5.2.1. Договору Постачальник має право отримувати від Споживача оплату поставленого газу відповідно до умов розділів III, IV Договору.

Згідно п.5.3. Договору Постачальник зобов`язувався забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених Договором за умови дотримання Споживачем дисципліни відбору газу та розрахунків за його постачання, а також складати та підписувати акт приймання-передачі газу у порядку визначеному Договором.

Пунктом 5.4.1 Договору встановлено, що Споживач має право отримувати природний газ в обсягах та на умовах, визначених Договором.

Споживач зобов`язувався дотримуватись дисципліни споживання газу, визначеної Розділом II Договору а також Правилами постачання природного газу; оплачувати Постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених Договором; компенсувати Постачальнику вартість послуг за відключення (обмеження/припинення) та підключення газопостачання, якщо такі послуги Оператора ГРМ здійснювались внаслідок винних дій (бездіяльності) Споживача та оплачу вались Постачальником; оплачувати Постачальнику компенсацію, визначену Розділом VIII Договору (п.п.5.4.1. - 5.4.4. Договору).

Відповідно до п.6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

Згідно п.6.2.1. Договору у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 9.1. Договору встановлено, що Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін (за наявності) і діє в частині постачання* газу з газової доби, з якої Споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ 'ЄГАЗ* в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2020 року, а в частині здійснення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік. якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії. Кількість пролонгацій необмежена При цьому Сторони укладають додаткову угоду до цього Договору, в якій визначать плановий обсяг постачання природного газу (п.9.2. Договору).

Відповідно до п.9.3. Договору припинення чи розірвання Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору або за рішенням суду на вимогу однієї із Сторін на підставі та в порядку встановлених чинним законодавством України та Договором.

Згідно п.9.4. Договору усі зміни та доповнення до Договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюються їх печатками (за наявності).

Додатком №1 до Договору Сторонами погоджено обсяги постачання природного газу за Договором на період з липня по грудень 2020р., зокрема у липні 2020р. - 30000м.куб; серпні - 30000м.куб.; вересні - 30000м.куб.; жовтні - 30000м.куб.; листопаді - 30000м.куб.; грудні - 30000м.куб.

Додатком №2 до Договору визначено перелік ЕІС точок комерційного обліку Споживача.

Додатковою угодою від 23.07.2020р. №1 до Договору Сторони згідно п.3.3. Договору, домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01 серпня 2020 року: Ціна одного кубічного метру природного газу без урахування податку на додану вартість становить 2,91666667грн., крім того компенсація вартості послуги доступу де потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 3,05324267грн. Податок на додану вартість становить 0,61064853 грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 3,66389120грн.

Також, Сторони домовляйсь викласти л. 3.3.1 Договору в наступній редакції:

3.3.1. В разі порушення Споживачем графіку оплати, визначеного п. 4.2. цього Договору, більше ніж на 3 (три) банківські дні, Постачальник в односторонньому порядку встановлює ціну кубічного метру газу без урахування податку на додану вартість з 01 серпня 2020 року на рівні: 3,00000000грн., крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 3,13657600грн. Податок на додану вартість становить 0,62731520грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 3,76389120грн. .

Згідно п.2. вказаної Додаткової угоди решта умов договору залишається незміною і обов`язковою для виконання Сторонами.

Додатковою угодою від 25.08.2020р. №2 до Договору Сторони згідно п.3.3. Договору, домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01 вересня 2020 року: Ціна одного кубічного метру природного газу без урахування податку на додану вартість становить 4,00000000грн., крім того компенсація вартості послуги доступу де потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 4,13657600грн. Податок на додану вартість становить 0,82731520грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 4,96389120грн.

Також, Сторони домовляйсь викласти л. 3.3.1 Договору в наступній редакції:

3.3.1. В разі порушення Споживачем графіку оплати, визначеного п. 4.2. цього Договору, більше ніж на 3 (три) банківські дні, Постачальник в односторонньому порядку встановлює ціну кубічного метру газу без урахування податку на додану вартість з 01 вересня 2020 року на рівні: 4,08333333грн., крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 4,21990933грн. Податок на додану вартість становить 0,84398187грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 5,06389120грн. .

Згідно п.2. вказаної Додаткової угоди решта умов договору залишається незміною і обов`язковою для виконання Сторонами.

Додатковою угодою від 23.09.2020р. №3 до Договору Сторони згідно п.3.3. Договору, домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01 жовтня 2020 року: Ціна одного кубічного метру природного газу без урахування податку на додану вартість становить 4,95833333грн., крім того компенсація вартості послуги доступу де потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 5,09490933грн. Податок на додану вартість становить 1,01898187грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 6,11389120грн.

Також, Сторони домовляйсь викласти л. 3.3.1 Договору в наступній редакції:

3.3.1. В разі порушення Споживачем графіку оплати, визначеного п. 4.2. цього Договору, більше ніж на 3 (три) банківські дні, Постачальник в односторонньому порядку встановлює ціну кубічного метру газу без урахування податку на додану вартість з 01 жовтня 2020 року на рівні: 5,04166667грн., крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600грн. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 5,17824267грн. Податок на додану вартість становить 1,03564853грн. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 6,21389120грн. .

Згідно п.2. вказаної Додаткової угоди решта умов договору залишається незміною і обов`язковою для виконання Сторонами.

Вказаний Договір, Додатки №1,2 до нього, а також Додаткові угоди №1, №2 та №3 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що впродовж липня - грудня 2020р. поставив Відповідачу природний газ за Договором на загальну суму 1172307,27грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Актами приймання-передачі природного газу до Договору від 31.07.2020р. №РГК80009203 на суму 135529,56грн., від 37.08.2020р. №РГК80010646 на суму 197603,42грн., від 30.09.2020р. №РГК80012089 на суму 301674,18грн., від 31.10.2020р. №РГК800 на суму 374339,59грн. та від 30.11.2020р. №РГК80016111 на суму 163160,52грн.

Вказані Акти приймання-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати поставленого Позивачем та прийнятого природного газу за Договором належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 366602грн., внаслідок чого утворився борг з оплати поставленого за Договором природного газу в розмірі 805705,27грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 805705,27грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та одержаний Відповідачем природний газ за Договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 25.06.2020р. №41АР167-905-20 за період з липня по листопад 2020р., а також а також 4464,28грн. пені, 8616,08грн. 3% річних та 31035,58грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати товару за Договором.

Відповідач у поданому 30.04.2021р. за вх. №10396/21 Відзиві визнає суму основного боргу з оплати поставленого за Договором природного газу в розмірі 480705,27грн., просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми основного боргу та відмовити Позивачу у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з підстав того, що укладенням Додаткових угод до Договору між Сторонами виникло нове зобов`язання з оплати природного газу за новими цінами та без встановлення строку оплати, а відтак, нарахування Поизвачем штрафних санкцій за порушення порядку і строку оплати природного газу є неправомірним.

Також, Відповідач у поданому відзиві наводить підстави до зменшення нарахованих штрафних санкцій з підстав скрутного матеріального становища Відповідача, збільшення собівартості продукції, яку виробляє Відповідач та запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції, що, в свою чергу, зменшило попит на продукцію Відповідача.

В підтвердження Відповідач зазначає, що за період березень - червень 2020р. продав лише 115,89тон вапна, що майже в чотири рази менше, ніж за аналогічний період 2019 року (404,47 тон). Крім того, ціна проданої в цей період продукції становила в середньому 1131,25 грн/тонну, тоді як середня ціна продукції, проданої у 2019 році - 1935,76 грн./тонну. При цьому, Відповідач вказує, що в 2020 році ним продано лише 0,7тис.тон продукції, тоді як в 2019р. обсяг реалізації становив 0,9 тис.тон.

Окрім того Відповідач зазначає, що в 2020 році збільшилась собівартість продукції, але при цьому майже не зросла ціна и реалізації, внаслідок чого в 2020 році різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) становить лише 100000грн. (2 503,7-2 403,7 = 100 тис.грн.), тоді як різниця між аналогічними показниками за 2019 рік становила 624100грн., а за 2018 рік - 743000грн. Такі показники спричинили значні збитки для Відповідача. Так, за результатами діяльності в 2020 році збитки підприємства становили 861800грн. (для порівняння - у 2018-2019 роках Відповідач отримав прибуток за результатами діяльності).

Також Відповідач зазначає, що на результати фінансової діяльності та на можливість своєчасно проводити оплату за спожитий газ вплинуло також суттєве підняття ціни на газ Позивачем. Так, на ціна 1 куб.метра газу з врахуванням ПДВ та з врахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності за період з липня по листопад 2020 року становила: Липень 2020 року - 3,7638912грн.; Серпень 2020 року - 3,7638912грн.; Вересень 2020 року - 5,0638912грн.; Жовтень - 2020 року - 6,2138912грн.; Листопад-2020 року - 6,42824267грн.; Таким чином, з липня по листопад ціна 1 куб.метра газу зросла більше, ніж на 70 відсотків від ціни, погодженої сторонами при укладенні договору.

Зазначені у відзиві фінансові показники підтверджуються матеріалами, доданими до позовної заяви (актами приймання-передачі природного газу), а також звітними та обліковими документами Відповідача, -копіями фінансової звітності малого підприємництва за 2019 і 2020рр., звітів про виробництво та реалізацію промислової продукції за 2019 і 2020 рр., обліку готової продукції за 2019 і 2020 рр.

В доповнення до викладеного Відповідача зазначає, що однією з позовних вимог є стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 34464,28грн., а Позивачем не зазначено, які збитки завдані йому внаслідок несвоєчасної оплати, однак відшкодування інфляційних втрат та сплату 3% річних Позивач визначає окремими вимогами.

Відповідач є приватним підприємством, заснованим фізичною особою Шимко В.Я. на основі приватної власності засновника, здійснює господарську діяльність самостійно, на власний ризик, з метою отримання прибутку з 08.07.2009 р. Протягом 2009-2019рр. підприємство здійснювало діяльність планомірно, виконуючи свої зобов`язання перед бюджетом та контрагентами, не допускаючи виникнення спорів, а тим більше штрафних санкцій. Основним видом діяльності є виробництво вапна та вапняних сумішей. У Відповідача відсутні інші, ніж від реалізації виробленої продукції, джерела надходжень, відсутні резервні фонди або інші фінансові інструменти, які давали б змогу покрити збитки і забезпечити своєчасне виконання усіх зобов`язань у кризові періоди. Крім того, на випадок несвоєчасного виконання зобов`язань Сторонами передбачено заміну зобов`язань по оплаті за спожитий газ за збільшеною Позивачем в односторонньому порядку ціною.

В підтвердження факту здійснення часткової оплати суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі в розмірі 325000грн. Відповідачем долучено копії Платіжних доручень від 02.04.2021р. №7 на суму 150000грн., від 05.04.2021р. №8 на суму 150000грн. та від 21.04.2021р. №20 на суму 25000грн.

Позивач у поданій 17.05.2021р. за вх. №11318/21 Відповіді на відзив підтверджує факт здійснення Відповідачем оплати суми поставленого за Договором природного газу в розмірі 325000грн., звертає увагу суду на визнання Відповідачем суми основного боргу в розмірі 480705,27грн.

Крім того, Позивач зазначає, що зміна ціни на природний газ оформлена Сторонами Додатковими угодами до Договору, більше того, зазначає, що в підтвердження поставки обсягів природного газу Сторонами підписано без зауважень Акти приймання-передачі за Договором. З врахуванням наведеного Позивач зазначає про правомірність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення порядку сплати поставленого природного газу за Договором.

Також, Позивач наводить доводи в обґрунтування відсутності підстав до зменшення нарахованих судом штрафних санкцій і зазначає, що таке право надано суду лише щодо нарахованої пені.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання; до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем Акту про прийняття-передавання товарної продукції від 31 грудня 2020р., який є первинними обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і який відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів приймання-передачі природного газу до Договору, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Щодо викладених Відповідачем у Відзиві на позовну заяву заперечень проти заявлених позовних вимог в частині виникнення у зв`язку із укладенням Додаткових угоди до Договору нового зобов`язання з оплати поставленого за Договором природного газу із невизначним строком виконання суд зазначає, що укладені між Сторонами Додаткові угоди до Договором за своєю правовою природою не є заміною зобов`язання, а є зміною умов Договору в частині вартості природного газу, який поставляється за Договором, які вчинено Сторонами в порядку, передбаченому п.п.3.3. та 9.4. Договору.

При цьому суд звертає увагу на те, що, як вбачається із тексту Додаткових угод №1, №2 та №3 до Договору, такі укладено сторонами в межах правовідносин, які виникли за Договором і лише щодо ціни природного газу, який поставляється за ним. Всі інші умови Договору, в тому числі і щодо строку здійснення оплати поставленого за Договором природного газу, залишено Сторонами без змін.

Крім того суд звертає увагу, що Позивачем нараховано суму основного боргу, виходячи з приписів п.3.2. Договору без застосування збільшеної ціни, передбаченої п.3.3.1. Договору.

Відтак, суд відхиляє вказані заперечення Відповідача за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому суд зазначає, що приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Відповідач у поданому 30.04.2021р. за вх. №10396/21 Відзиві визнає суму основного боргу з оплати поставленого за Договором природного газу в розмірі 480705,27грн., просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми основного боргу та відмовити Позивачу у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

В підтвердження факту здійснення часткової оплати суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі в розмірі 325000грн. Відповідачем долучено копії Платіжних доручень від 02.04.2021р. №7 на суму 150000грн., від 05.04.2021р. №8 на суму 150000грн. та від 21.04.2021р. №20 на суму 25000грн.

Позивач у поданій 17.05.2021р. за вх. №11318/21 Відповіді на відзив підтверджує факт здійснення Відповідачем оплати суми поставленого за Договором природного газу в розмірі 325000грн., звертає увагу суду на визнання Відповідачем суми основного боргу в розмірі 480705,27грн.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Суд роз`яснює представникам Учасників справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 480705,27грн. суми заборгованості з оплати придбаного Відповідачем у Позивача природного газу за Договором, оскільки предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми заборгованості з оплати придбаного Відповідачем у Позивача природного газу за Договором припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем його умов щодо оплати поставленого за Договором газу, доведеність розміру основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і прийняття газу за Договором, так і щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, часткову сплату Відповідачем суми боргу в розмірі 325000грн. після відкриття провадження та визнання позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 480705,27грн. суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 480705,27грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором є підставними та обґрунтованими, позов в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення у повному обсязі, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

При цьому суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а Учасниками справи не подані та не наведені докази в обґрунтування того, що визнання представником Відповідача позову в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми основного боргу суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, в тому числі держави.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 34464,28грн. пені за період з 11.08.2020р. по 01.03.2021р. суд зазначає наступне.

Згідно п.6.2.1. Договору у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем її часткових оплат та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленого за Договором газу. Відтак, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за період з 11.08.2020р. по 01.03.2021р. становить 34252,45грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 34464,28грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 34252,45грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 8616,08грн. 3% річних за період з 11.08.2020р по 01.03.2021р. та 31035,58грн. інфляційних втрат за період з 06.10.2020р. по 01.03.2021р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлені Позивачем періоди суд встановив, що такі проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем її часткових оплат та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленого за Договором газу. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за період з 11.08.2020р. по 01.03.2021р. становить 8566,41грн., сума інфляційних втрат за період з 06.10.2020р. по 01.03.2021р. - 33010,31грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 8616,08грн. трьох відсотків річних є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 8566,41грн. 3% річних в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Позовні вимоги про стягнення з Відповідача 31035,58грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 31035,58грн. інфляційних втрат.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого природного газу Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020 .

Щодо доводів Відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, суд зазначає, що, в силу приписів ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15.02.2018р. у справі №467/1346/15-ц.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов`язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 р. у справі № 925/1471/16, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2019р. у справі №921/14/18, від 26.02.2019р. у справі №921/575/17-г/7 та від 20.09.2018р. у справі №904/1247/18 щодо належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту винятковості випадку застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, приписів ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України та зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід зазначено і Касаційним цивільним судом в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач у поданому 30.04.2021р. за вх.№10396/21 Відзиві, серед іншого, наводить підстави до зменшення нарахованих штрафних санкцій з підстав скрутного матеріального становища Відповідача, збільшення собівартості продукції, яку виробляє Відповідач та запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції, що, в свою чергу, зменшило попит на продукцію Відповідача.

В підтвердження Відповідач зазначає, що за період з березня по червень 2020 року продав лише 115,89тон вапна, що майже в чотири рази менше, ніж за аналогічний період 2019 року (404,47 тон). Крім того, ціна проданої в цей період продукції становила в середньому 1131,25 грн/тонну, тоді як середня ціна продукції, проданої у 2019 році - 1935,76 грн./тонну. При цьому, Відповідач вказує, що в 2020 році ним продано лише 0,7тис.тон продукції, тоді як в 2019р. обсяг реалізації становив 0,9 тис.тон.

Окрім того, Відповідач зазначає, що в 2020 році збільшилась собівартість продукції, але при цьому майже не зросла ціна и реалізації, внаслідок чого в 2020 році різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) становить лише 100000грн. (2 503,7-2 403,7 = 100 тис.грн.), тоді як різниця між аналогічними показниками за 2019 рік становила 624100грн., а за 2018 рік - 743000грн. Такі показники спричинили значні збитки для Відповідача. Так, за результатами діяльності в 2020 році збитки підприємства становили 861800грн. (для порівняння - у 2018-2019 роках Відповідач отримав прибуток за результатами діяльності).

Окрім того, Відповідач зазначає, що на результати фінансової діяльності та на можливість своєчасно проводити оплату за спожитий газ вплинуло також суттєве підняття ціни на газ Позивачем. Так, на ціна 1 куб.метра газу з врахуванням ПДВ та з врахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності за період з липня по листопад 2020 року становила: Липень 2020 року - 3,7638912грн.; Серпень 2020 року - 3,7638912грн.; Вересень 2020 року - 5,0638912грн.; Жовтень - 2020 року - 6,2138912грн.; Листопад-2020 року - 6,42824267грн.; Таким чином, з липня по листопад ціна 1 куб.метра газу зросла більше, ніж на 70 відсотків від ціни, погодженої сторонами при укладенні договору.

Зазначені у відзиві фінансові показники підтверджуються матеріалами, доданими до позовної заяви (актами приймання-передачі природного газу), а також звітними та обліковими документами Відповідача, -копіями фінансової звітності малого підприємництва за 2019 і 2020рр., звітів про виробництво та реалізацію промислової продукції за 2019 і 2020 рр., обліку готової продукції за 2019 і 2020 рр.

В доповнення до викладеного Відповідача зазначає, що однією з позовних вимог є стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 34464,28грн., а Позивачем не зазначено, які збитки завдані йому внаслідок несвоєчасної оплати, однак відшкодування інфляційних втрат та сплату 3% річних Позивач визначає окремими вимогами.

Відповідач є приватним підприємством, заснованим фізичною особою ОСОБА_1 на основі приватної власності засновника, здійснює господарську діяльність самостійно, на власний ризик, з метою отримання прибутку з 08.07.2009 р. Протягом 2009-2019рр. підприємство здійснювало діяльність планомірно, виконуючи свої зобов`язання перед бюджетом та контрагентами, не допускаючи виникнення спорів, а тим більше штрафних санкцій. Основним видом діяльності є виробництво вапна та вапняних сумішей. У Відповідача відсутні інші, ніж від реалізації виробленої продукції, джерела надходжень, відсутні резервні фонди або інші фінансові інструменти, які давали б змогу покрити збитки і забезпечити своєчасне виконання усіх зобов`язань у кризові періоди. Крім того, на випадок несвоєчасного виконання зобов`язань Сторонами передбачено заміну зобов`язань по оплаті за спожитий газ за збільшеною Позивачем в односторонньому порядку ціною.

Позивач у поданій 17.05.2021р. за вх. №11318/21 Відповіді на відзив в спростування вказаних доводів зазначає, що відповідно до ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч.1 ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи наведене Позивач зазначає, що, укладаючи даний договір Відповідач був вільний і погоджувався на усі умови, які були передбачені ним, а тому, відсутність у боржника необхідних коштів в силу ст. 218 ГКУ не є винятковим випадком чи форс-мажорними обставинами та не звільняє Відповідача від відповідальності.

Крім цього, лише після подання позову, Відповідач частково сплатив заборгованість.

В доповнення до викладеного Позивач вказує, що, здійснюючи підприємницьку діяльність, Відповідач повинен самостійно нести ризики як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи Договір Відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з власної волі погодився на ціну природного газу та визначені строки, в тому числі і щодо нарахування штрафних санкцій. А тому, наведені Відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не ті, які виникли в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Крім цього, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №910/6046/16 та від 16.10.2018р. у справі №910/22964/17, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, суд звертає увагу на те, що клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафних санкцій Відповідачем впродовж розгляду справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи таке клопотання відсутнє.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з вимогами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, а зводиться лише до доведення Відповідачем зменшення чистого прибутку з огляду на зростання ціноутворюючих складових і зменшення кількості збуту готової продукції. Доказів впливу запровадження карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції на господарську діяльність Відповідача, в тому числі формування ринку збуту і його коливання, станом на час вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд звертає увагу на те, що сума нарахованої за прострочення термінів доставки вантажу пені в порівнянні з сумою основного боргу Відповідача з оплати поставленого за Договором природного газу, яка існувала станом на час звернення Позивача із даним позовом до суду, не є значною і складає 3,92% від ціни позову.

З врахуванням наведеного, дослідивши наведені Відповідачем доводи та подані докази, враховуючи розмір заборгованості Відповідача з оплати поставленого за Договором природного газу, стягнення якої є предметом спору у даній справі, беручи до уваги часткове здійснення Відповідачем оплати такої після відкриття провадження у справі, а також розмір нарахованої пені, суд зазначає, що Відповідачем не доведено факту існування обставин, які можуть бути підставою до зменшення розміру нарахованої Позивачем пені.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов. Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем його умов щодо оплати поставленого за Договором газу, доведеність розміру основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і прийняття газу за Договором, так і щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, часткову сплату Відповідачем суми боргу в розмірі 325000грн. після відкриття провадження та визнання позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 480705,27грн., перевіривши розрахунок суми основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 480705,27грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором, 34252,45грн. пені 8566,41грн. трьох відсотків річних та 31035,58грн. інфляційних втрат є підставними та обґрунтованими, позов в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення у повному обсязі, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору. В решті в позові відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 13197,50грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 10000грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, докази в обґрунтування розміру якої буде надано по факту ухвалення рішення у даній справі.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 15.03.2021р. №4712 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 13197,50грн.

Суд зазначає, що ціна позову становить 879821,21грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складає 13197,32грн.

Відтак, Позивачем здійснено переплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 0,18грн.

У доданому до позовної заяви Попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які Позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді Позивач зазначає, що витрати Позивача на оплату послуг професійної правничої допомоги на підготовку позовної заяви, розрахунку інфляційних втрат, 3% річних та пені тривалістю 4год. складають 4000грн.; на представництво інтересів у Господарському суді Львівської області під час розгляду справи на судових засіданнях тривалістю 4год. - 4000грн.; на підготовку відповіді на відзив у справі тривалістю 2год. складають 2000грн.

Стернюк Володимир Андрійович є адвокатом і представником Позивача, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.02.2017р. серії ЛВ №000542 та Довіреності від 04.01.2021р. №101/21.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судових дебатах представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат в порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.п.1,5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 13197,50грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, висновків суду щодо розміру позовних вимог, які підлягають до задоволення та закриття провадження у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 13197,32грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 8318,40грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 12:00год. 31.08.2021р. та встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів понесених судових витрат.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, а також наявності підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 325000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем газу за Договором у зв`язку із відсутністю предмета спору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 4875,18грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 15.03.2021р. №4712 судового збору (0,18грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та 4875грн. у зв`язку із закриттям провадження у справі).

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 4875,18грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 15.03.2021р. №4712 судового (0,18грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та 4875грн. у зв`язку із закриттям провадження у справі) суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 191, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218, 231-233 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства ТІК-В (81635, Львівська область, Миколаївський район, с.Верин, вул.Біласа і Данилишина, буд.57; ідентифікаційний код:36450226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЙЕ Енергія (01010, м.Київ, вул.Московська, буд.32/2; ідентифікаційний код: 38863790) 325000грн. суми основного боргу.

3. Стягнути з Приватного підприємства ТІК-В (81635, Львівська область, Миколаївський район, с.Верин, вул.Біласа і Данилишина, буд.57; ідентифікаційний код:36450226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЙЕ Енергія (01010, м.Київ, вул.Московська, буд.32/2; ідентифікаційний код: 38863790) 480705,27грн. суми основного боргу, 34252,45грн. пені, 8566,41грн. 3% річних, 31035,58грн. інфляційних втрат та 8318,40грн. судового збору.

4. В решті в позові відмовити.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 31.08.2021р. о 12:00год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

6. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

7. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

8. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 27.08.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Дата ухвалення рішення 17.08.2021
Зареєстровано 29.08.2021
Оприлюднено 29.08.2021

Судовий реєстр по справі 914/683/21

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 11.10.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 31.08.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Рішення від 17.08.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 28.07.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 22.06.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 08.06.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 18.05.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 26.04.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 20.04.2021 Господарський суд Львівської області Господарське
Ухвала від 22.03.2021 Господарський суд Львівської області Господарське

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Стежити за справою 914/683/21

Встановіть Опендатабот та підтвердіть підписку

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону