Ухвала

від 06.08.2021 по справі 537/4050/21

КРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Провадження № 2-з/537/51/2021

Справа № 537/4050/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2021 року м. Кременчук

Суддя Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області Мурашова Н.В., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства Крюківський вагонобудівний завод про забезпечення позову, -

в с т а н о в и в :

ПАТ Крюківський вагонобудівний завод звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просив визнати незаконними самочинно збудовані відповідачами об`єкти будівництва (споруди), розташовані на земельній ділянці ПАТ Крюківський вагонобудівний завод за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить на праві приватної власності ПАТ Крюківський вагонобудівний завод шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів (споруд) з компенсацією витрат за рахунок відповідачів; відновити кордони земельної ділянки відповідно до земельного кадастру України; стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн

Разом з позовною заявою ПАТ Крюківський вагонобудівний завод подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно реєстрації самовільно збудованих об`єктів будівництва (споруд) на земельній ділянці, що належить ПАТ Крюківський вагонобудівний завод , за адресою АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 здійснили самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить ПАТ Крюківський вагонобудівний завод , за адресою АДРЕСА_1 . На теперішній час існує ризик, що відповідачі проведуть державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, самочинно збудованих на земельній ділянці відповідача, без відома та дозволу останнього, що може ускладнити та зробити неможливими виконання рішення суду у справі за позовом ПАТ Крюківський вагонобудівний завод до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою позивача.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову, а також матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Частиною першою ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Положеннями статті 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову та зазначається, що позов забезпечується, в тому числі: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; … 2) забороною вчиняти певні дії … .

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. (ч.10 ст.150 ЦПК України).

Забезпечення позову це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц Верховний Суд зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Із заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами існує спір, предметом якої є усунення позивачу перешкод у користуванні належної йому земельною ділянкою, шляхом зобов`язання відповідачів знести об`єкти нерухомого майна, самочинно побудовані ними на земельній ділянці позивача.

Водночас заявником не наведено обґрунтованих підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення вимог позову.

Так, відповідно до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.4 ст.376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до п.6, п.7 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 р. № 553 (далі - Порядок), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , іншими законами України та цим Порядком.

В п.12 Порядку встановлено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

У разі коли відомості Державного земельного кадастру про власників, користувачів земельної ділянки, перенесені з державного реєстру земель, містять неповну або неточну інформацію, що унеможливлює ідентифікацію особи, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав надсилає відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 89, ст. 3598), повідомлення в електронній формі державному кадастровому реєстраторові про уточнення інформації в Державному земельному кадастрі, в якому зазначається виключний перелік відомостей, що є неповними або неточними.

Відповідно до п.13 Порядку, у разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність раніше зареєстрованих інших заяв на це саме майно, ніж заява, що ним розглядається, державний реєстратор невідкладно приймає рішення про розгляд заяви після прийняття рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за результатом розгляду заяви, яка зареєстрована в базі даних заяв раніше.

В п.67 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності на самочинно збудований закінчений будівництвом об`єкт, право власності на який визнається на підставі рішення суду, подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені пунктами 41 і 43 цього Порядку.

Так, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема: документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.

За таких обставин, не можливо провести реєстрацію самочинно збудованого чи новозбудованого нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці позивача без його дозволу як власника земельної ділянки.

Таким чином в порушення положень ч.3, ч.10 ст.150 ЦПК України, ПАТ Крюківський вагонобудівний завод фактично просив суд застосувати заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти певні дії з державної реєстрації нерухомого майна, самочинно збудованого відповідачами на його земельній ділянці, що неможливо вчинити в силу Закону.

Отже позивачем не наведено обґрунтованих підстав для застосування заходів забезпечення позову, в той же час відсутність зазначених відомостей та обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 149-153, 352, 353 ЦПК України, суддя

у х в а л и в :

Відмовити ПАТ Крюківський вагонобудівний завод в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду на протязі п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складений 11.08.2021 року.

Суддя Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області Мурашова Н.В.