Рішення

від 30.08.2021 по справі 160/8441/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 року Справа № 160/8441/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 136413,64 грн., -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд: стягнути з Комунального підприємства «Дніпротранскомплекс» Дніпровської міської ради на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 136413,64 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що Комунальне підприємство "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. Враховуючи інформацію за звітом №10-ПОІ, який був наданий відповідачем, вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році а саме, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2020 році, відповідач до 15.04.2021 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 136413,64 грн., що підтверджується наданим відповідачем річним звітом №10-ПОІ за 2020 рік та розрахунком суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Отже, оскільки вищезазначена сума у визначений законодавством строк відповідачем не сплачена, позивач вважає, що у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 136413,64 грн., тому він звернувся до суду щодо стягнення з Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

14.06.2021 року до суду від Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради надійшов відзив на позов, в якому відповідач позов не визнав, зазначив, що підприємством щорічно подавалося до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів. Зауважує, що відповідач систематично впродовж 2020 року подавав до районного центру зайнятості звіти про попит на робочу силу за формою №3-ПН, тобто, були здійснені всі залежні від нього заходи по організації робочих місць для осіб з інвалідністю, тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за неналежне виконання обов`язку, покладеного законом. З огляду на наведене, відповідач просить суд у задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити у повному обсязі.

Станом на 30 серпня 2021 року до суду не надходили інші письмові заяви по суті справи від сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 02655018) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем 04.02.2021 року було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою №10-ПОІ, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року №591, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 11 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність склала - особи; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", протягом 2020 року склала 1 особу; фонд оплати праці штатних працівників 3001,1 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника 272,8 тис. грн. (з одним десятковим знаком); сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 136,4 (з одним десятковим знаком).

Згідно розрахунку позивача, враховуючи, що протягом 2020 року на Комунальному підприємстві "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала 11 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) - 0 осіб; фонд оплати праці штатних працівників - 3001100,00 грн.; перераховано коштів адміністративно-господарських санкцій за не зайняті робочі місця для осіб з інвалідністю - 0 грн.; кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, становить - 11 х 0,04 = 1 особа; кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю 1 - 0 = 1 чол.; середня річна заробітна плата штатного працівника - 3001100,00 : 11 = 272827,27 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій - (272827,27 : 2) х 1 - 0 = 136413,64 грн.; загальна сума до сплати - 136413,64 грн.

Відповідно до інформації від 27.01.2021 року про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за 2020 рік, на Комунальному підприємстві "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради середньооблікова чисельність штатних працівників за звітний 2020 рік склала 11 осіб.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач протягом 2020 року подавав до Дніпровського міського центру зайнятості Звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН про наявність 1 вакансії за професією (посадою) - інспектор із розміром заробітної плати 12000,00 грн., а саме, інваліда, який не досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , зокрема: звіти було подано: 27.01.2020 року, 27.02.2020 року, 25.05.2020 року, 25.06.2020 року, 24.07.2020 року, 25.08.2020 року, 28.09.2020 року, 28.10.2020 року, 27.11.2020 року та 30.12.2020 року.

Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік №03-07/2506 від 04.02.2021 року за формою №10-ПОІ та розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач має сплатити суму адміністративно-господарських санкцій за 2020 рік у розмірі 136413,64 грн.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ " Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ).

Згідно із ч.2 ст.17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами 1, 2 ст.19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст.18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Разом з тим ст.18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, за працевлаштування осіб з інвалідністю за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть надаватися компенсації, визначені Законом України "Про зайнятість населення".

Отже, відповідно до вищевказаної норми Закону №875-ХІІ, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Судом встановлено, що відповідач протягом 2020 року подавав до Дніпровського міського центру зайнятості Звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН про наявність вакансій за різною професією (посадою), а саме, інваліда, який не досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

З огляду на вищезазначене, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

В матеріалах справи відсутні письмові докази направлення відповідачу осіб для працевлаштування у 2020 році, або відмови у працевлаштуванні.

Згідно наказу Міністерства соціальної політики України, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю №591 від 27 серпня 2020 року щорічною формою звітності є форма №10-ПОІ, яка, заповнюється роботодавцями та подається щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані.

Судом встановлено, що відповідач у 2021 році подав до позивача звіт за формою №10-ПОІ про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. У звіті міститься інформація про наявність відповідних вакансій.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування у повному обсязі.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2020 році, однак суд вважає, що вини відповідача в цьому немає, оскільки відповідач вживав всі необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів. Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2020 рік не встановлено.

Тобто, Комунальним підприємством "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення, з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст.238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, відповідачем було вжито усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів: Комунальне підприємство "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради зареєстровано у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, звітувало про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, а також направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю, тому зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача не можуть бути застосовані.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

В силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню, та дотримано вимоги, встановлені ст.19 Закону №875-ХІІ, тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з викладених вище підстав.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 1, 9, 72-77, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 136413,64 грн. - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко