Постанова

від 18.08.2021 по справі 522/5284/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 522/5284/18

провадження № 61-19477св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивачі - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Кредитна спілка Кредитінвест ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 , Кредитна спілка Кредитінвест (далі -

КС Кредитінвест ) звернулися до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної майну, та стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовна заява обґрунтована тим, що 01 квітня 2014 року між співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з однієї сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, укладено договір оренди нежитлових приміщень № 01/04

та додаткові угоди до нього від 01 вересня 2014 року та від 27 лютого 2015 року.

11 травня 2017 року між ОСОБА_3 та КС Кредитінвест укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого спілка набула право вимоги на заборгованість з орендної плати за договором оренди № 01/04

за травень та червень 2015 року, штрафні санкції за несвоєчасну сплату орендної плати за вказаним договором та штрафні санкції за порушення строків повернення приміщень орендодавцям, а також на відшкодування упущеної вигоди та понесених збитків за договором оренди від 01 червня 2015 року. Повідомлення про це надіслано відповідачу 12 травня 2017 року.

Відповідно до умов договору оренди ОСОБА_1 і ОСОБА_3 передали ОСОБА_2 нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 514,5 кв. м, з метою розміщення медичної клініки.

31 травня 2015 року строк дії договору оренди сплинув, однак відповідач приміщення не повернув, вільного доступу власникам не надав; у відповідача перед позивачами утворилась заборгованість з орендної плати за користування приміщеннями за травень і червень 2015 року (до 16 червня 2015 року). Після огляду приміщень 16 червня 2015 року позивачі встановили їх невідповідність стану, в якому вони були передані у користування (згідно з актом приймання-передачі від 01 квітня 2014 року до договору оренди

та долученої до нього фотофіксації приміщень), у зв`язку з нанесенням істотної шкоди, яка унеможливлює використання приміщення за призначенням. Приміщенням, системам вентиляції, кондиціонування, охоронній та протипожежній системам було завдано значних пошкоджень. Крім того, у зв`язку з відсутністю доступу до приміщень позивачі втратили вигоду через те, що не змогли передати в наступну оренду приміщення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 , а також вимушено сплатили йому неустойку за неможливість передати приміщення в оренду.

Уточнивши позовні вимоги, позивачі остаточно просили суд стягнути

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції у сумі 113 864,23 грн, річні у сумі 8 463,33 грн, штраф у сумі 2 500,00 грн, неустойку у сумі 38 814,52 грн, збитки у розмірі 1 887 408,00 грн; на користь КС Кредитінвест стягнути заборгованість

з орендної плати з урахуванням індексу інфляції у сумі 113 864,23 грн, річні у сумі 8 463,33 грн, штраф у сумі 2 500,00 грн, неустойку у сумі 38 814,52 грн, збитки

у розмірі 252 340,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року

у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі не довели факту існування заборгованості з орендної плати, що відповідач вживав заходів для сповіщення і своєчасного повернення позивачам орендованого приміщення,

що факт завдання шкоди орендованим приміщенням є недоведеним, а в частині упущеної вигоди та збитків не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, що настали для позивачів.

Позивачі не довели, що відповідач отримав приміщення в стані, зазначеному в договорі, актах приймання-передачі та на фото, доданих до договору оренди від 01 квітня 2014 року, як в такому, що первинно передано відповідачу. Суд вважав встановленим те, що фактичним власником устаткувань, обладнання, техніки та інших внутрішніх оздоблень є товариство, яке було безпосереднім користувачем приміщення з 01 березня 2010 року, що підтверджено договором суборенди приміщень, чисельними договорами, актами виконаних робіт тощо, доданими до матеріалів справи.

Суд вважав встановленим, що в березні та травні 2015 року ОСОБА_2 надіслав на адреси позивачів листи з повідомленням про неможливість використання приміщення після закінчення дії договору, здійснивши всі можливі вичерпні заходи щодо повідомлення позивачів про складення акта приймання-передачі приміщення та можливості орендодавців безпосередньо висловити свої заперечення з приводу стану приміщення.

Суд критично поставився до посилання позивачів на акт прийому-передачі

до договору оренди від 01 квітня 2014 року, а також на акт обстеження

від 18 червня 2015 року, як на факт причетності відповідача до завдання збитків у вигляді пошкодження та залиття приміщення, визначив їх припущенням, спростованим довідкою від 29 травня 2015 року про результати проведення обстеження спірних нежитлових підвальних приміщень, складених директором ТБ Профі-Т Ніколішеним В. В., з фототаблицями.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 орендну плату

у сумі 81 383,72 грн, штраф у сумі 2 500,00 грн, 3 % річних у сумі 8 463,33 грн, 615 131,71 грн на відшкодування майнової шкоди, та на користь

КС Кредитінвест орендну плату у сумі 81 383,72 грн, штраф у сумі 2 500,00 грн, 3 % річних у сумі 8 463,33 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не надав розписку кредитора про сплату чи банківську виписку про перерахування

на рахунок позивачів орендної плати за травень 2015 року, то, враховуючи умови договору, нарахована позивачами сума інфляційних втрат стягненню

з відповідача не підлягає. Разом з тим з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню орендна плата за період з 01 травня до 16 червня 2015 року

у сумі по 81 383,72 грн, та 3 % річних на користь кожного.

З огляду на те що період прострочення повернення приміщення орендодавцям не перевищує одного місяця і становить лише 11 днів (з урахуванням пункту 2.11 договору за цей період суд стягнув орендну плату), колегія суддів вважає надмірним застосування відповідальності відповідача у виді стягнення неустойки на користь позивачів за умовами пункту 5.5 договору через порушення строків повернення приміщень орендодавцям, а тому у стягненні неустойки у сумі 38 814,52 грн позивачам слід відмовити.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати орендної плати або сплати її не в повному обсязі орендар сплачує орендодавцю пеню

за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період заборгованості, а також штраф у розмірі 5 000,00 грн у випадку якщо прострочення триває більше ніж 15 календарних днів.

Відповідач порушив свої зобов`язання перед позивачами в частині своєчасного внесення плати за оренду приміщень.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання зі сплати орендної плати колегія суддів вважає за необхідне стягнути з нього на користь позивачів передбачений договором штраф у сумі по 2 500,00 грн,

на користь кожного.

Установивши, що орендар залишив орендоване приміщення в не придатному для експлуатації стані, зі слідами демонтажу та значних пошкоджень гіпсокартону, стін, підлоги, підвіконь, дверних блоків, системи електропостачання тощо,

та врахувавши висновок будівельно-технічного експертного дослідження

від 08 липня 2015 року № 090/2015, апеляційний суд дійшов висновку, що підлягає стягненню відшкодування шкоди, завданої належному ОСОБА_1 (1/2 частина) нерухомому майну, у розмірі 615 131,71 грн (що є 1/2 частиною від суми 1 230 263,41 грн за висновком експерта).

У решті вимоги щодо відшкодування вартості відновлювальних робіт

та матеріалів, а саме з відновлення систем вентиляції та кондиціювання у сумі 262 952,00 грн та з відновлення охоронної і пожежної систем у сумі

141 352,98 грн, слід відмовити за недоведеністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо упущеної вигоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на 01 червня 2015 року позивачі не володіли орендним приміщенням, не мали до нього доступу, не були спроможними надати його для огляду новому орендарю задля досягнення з ним угоди щодо якості речі, справності, комплектності, особливостей, можливості використання за призначенням, розміру орендної плати тощо, а тому колегія суддів не бере до уваги як реальний договір оренди нежилих приміщень

від 01 червня 2015 року, укладений позивачами з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , та відповідно квитанції про сплату на його користь штрафних санкцій.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , КС Кредитінвест скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги позивача про стягнення орендної плати за період з 01 до 16 червня 2015 року не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджені належними доказами, також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 3 % річних за цей період, як похідні. Висновок експертного дослідження від 08 липня 2015 року № 090/2015

не є належним і допустимим доказом завдання збитків позивачу. КС Кредитінвест не є належним позивачем у справі, оскільки суду не надано доказів, що до неї перейшло право вимоги.

Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження

№ 14-270цс19).

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила мотивувальну та резолютивну частини оскаржуваної постанови апеляційного суду стосовно стягнення з ОСОБА_2 збитків за відновлення систем вентиляції та кондиціювання у сумі 262 952,00 грн, з відновлення охоронної

і пожежної систем у сумі 141 352,98 грн та стягнення упущеної вигоди у сумі 252 340,00 грн змінити і стягнути на її користь з ОСОБА_2 вказані збитки.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши,

що згідно з пунктами 2.2, 2.11 договору оренди від 01 червня 2015 року строк оренди закінчується 31 травня 2015 року включно, приміщення вважається поверненим орендодавцям з моменту підписання акта про його фактичне повернення, яке повинно бути здійснене в строк не пізніше 5 календарних днів

з моменту припинення дії договору, орендна плата сплачується орендарем

до дня фактичного повернення, залишив поза увагою, що позивачі мали право 01 червня 2015 року укласти договір оренди з ОСОБА_5 , оскільки 31 травня 2015 року договір оренди із ОСОБА_2 припинив свою дію.

Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 686/717/18, від 27 серпня 2020 року

у справі № 361/5608/17, від 06 березня 2018 року у справі № 918/1150/16,

від 12 березня 2020 року у справі № 923/52/18.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року КС Кредитінвест подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу ОСОБА_2 та додаткові доводи проти його касаційної скарги, у яких просило касаційну скаргу залишити без задоволення, змінити мотивувальну та резолютивну частину постанови стосовно задоволення позову. Зазначало, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до необхідності переоцінки доказів.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відповідь

на відзив КС Кредитінвест у якій, зокрема, зазначив, що вимога позивача щодо зміни мотивувальної та резолютивної частини постанови не підлягає вирішенню під час розгляду касаційної скарги відповідача.

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 11 лютого та 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/5284/18, витребувано її з Приморського районного суду м. Одеси.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

26 лютого 2010 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено договір оренди нежитлових приміщень. Відповідно до пункту 1.1 орендодавці передали орендарю в оренду нерухоме майно: нежитлові півпідвальні приміщення № 504 загальною площею 188,9 кв. м, що знаходяться в АДРЕСА_1 та належать орендодавцям у рівних частках на праві власності, та нежитлові півпідвальні приміщення № 505 загальною площею 325,6 кв. м, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Пунктом 1.2 договору від 26 лютого 2010 року передбачено, що приміщення передаються

в оренду з метою розміщення стоматологічної клініки. 01 березня 2010 року між ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю Н.Бахуринський Центр Стоматологічної Імплантації укладено договір суборенди нежитлових приміщень.

01 квітня 2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з однієї сторони,

та ОСОБА_2 , з іншої сторони, укладено договір оренди вищевказаних нежитлових приміщень № 01/04, строком до 31 серпня 2014 року,

і здійснено передання приміщень ОСОБА_2 за актом приймання-передачі від 01 квітня 2014 року з фотофіксацією стану приміщень.

Приміщення надавались в оренду для тих самих цілей, що і за попереднім договором тобто для розміщення медичної клініки. 01 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 від імені ОСОБА_3 надали ОСОБА_2 письмову згоду на укладення договору суборенди нежилих приміщень.

Згідно з пунктами 2.2, 2.11 договору оренди від 01 квітня 2014 року строк оренди закінчується 31 травня 2015 року включно, приміщення вважається поверненим орендодавцям з моменту підписання акта про фактичне повернення, яке повинно бути здійснене в строк не пізніше 5 календарних днів з моменту припинення дії договору, орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення.

У пункті 2.4 договору № 01/04 сторони визначили, що відокремлені без заподіяння шкоди поліпшення, які будуть виконані орендарем в приміщеннях, після припинення дії цього договору залишаються у власності орендаря, якщо інше не буде встановлено домовленістю сторін; поліпшення, які неможливо відокремити від приміщень без заподіяння їм шкоди залишаються

в приміщеннях без будь-якої компенсації з боку орендодавців.

Згідно з пунктом 2.5 договору № 01/04 сторони договору домовились, що у випадку припинення дії договору (незалежно від термінів та причин припинення), обладнання (кондиціонери, оргтехніка, меблі тощо), що було встановлено орендарем в приміщеннях, залишається у власності орендаря і може бути ним демонтоване та вивезено з приміщень своїми силами.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати орендної плати або сплати її не в повному обсязі орендар сплачує орендодавцю пеню

за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період заборгованості, а також штраф в розмірі 5 000,00грн, у випадку якщо прострочення триває більше, ніж 15 календарних днів.

Згідно з пунктам 3.1, 3.2 договору оренди № 01/04 (в редакції угоди

від 01 вересня 2014 року) за оренду приміщень орендар зобов`язався не пізніше кожного 5 числа місяця, за який здійснюється платіж, сплачувати орендодавцям орендну плату у сумі 9,77 дол. США за один кв. м орендованої площі (на користь кожного по 2 512,05 дол. США) щомісяця, в гривнях за ринковим курсом на дату платежу шляхом перерахування на поточні рахунки орендодавців або

в готівковій формі.

Згідно з умовами договору від 01 квітня 2014 року № 01/04, додатка 1

до договору (акта приймання-передачі), орендодавці передали, а орендар прийняв в оренду спірні нежилі приміщення № 504, № 505

у технічному стані після ремонту , тобто в придатному для експлуатації стані, оснащених фурнітурою та комунікаціями, і це підтверджено фотофіксацією

та детальним описом приміщень; суперечок та претензій сторони договору

не мали, засвідчивши все це своїми підписами.

Згідно з пунктом 4.3.12 договору орендар зобов`язався повернути приміщення

в належному стані.

01 вересня 2014 року між орендодавцями та орендарем укладена додаткова угода до договору оренди, якою продовжено строк оренди до 28 лютого 2015 року.

27 лютого 2015 року між тими ж сторонами укладено додаткову угоду, якою строк договору оренди продовжено до 31 травня 2015 року.

Згідно з актом приймання-передачі від 16 червня 2015 року фактичне повернення об`єкта оренди власникам відбулося 16 червня 2015 року через відсутність реагування орендаря на листи ОСОБА_1 та ОСОБА_9 від імені ОСОБА_3 про надання доступу до орендованих приміщень у зв`язку з закінченням строку оренди для передачі за актом приймання-передання.

В акті приймання-передачі сторони також погодили, що після припинення строку дії договору оренди скляні двері в приміщенні можуть бути зняті орендарем

за умови збереження цілісності конструкції стін, та виконання косметичного ремонту двірних пройомів у місцях зняття двірних конструкцій.

Згідно з описами цінних листів 23 травня 2015 року ОСОБА_1

та ОСОБА_9 від імені ОСОБА_3 надіслали ОСОБА_2 на три адреси лист-вимогу про надання доступу до орендованих приміщень у зв`язку

з закінченням строку оренди для передання за актом приймання-передачі.

Згідно з актом приймання-передачі від 16 червня 2015 року, складеним за участю ОСОБА_1 і представника ОСОБА_3 , експерта Приватного підприємства ОНДЦЕД ім. Скібінського С. С. Чорної Ю. П. технічний стан орендованих приміщень визначений, як незадовільний, а згідно з актом представників дільниці № 5 житлово-експлуатаційного підприємства від 18 червня 2015 року в нежитлових приміщеннях № 504, № 505 відбулося залиття внаслідок пошкодження стояка центрального опалення через демонтаж устаткування.

За наданим позивачем висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 08 липня 2015 року № 090/2015 технічний стан нежитлових приміщень № 504, № 505 за адресою: АДРЕСА_1 - незадовільний; експлуатація елементів та конструкцій приміщень можлива тільки за умови проведення їх ремонту; причиною пошкоджень є механічний вплив-проведення демонтажних робіт; розмір матеріальної шкоди визначається як вартість поновлювального ремонту і становить 1 230 263,41 грн.

Відповідно до договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та КС Кредитінвест , відповідно до якого спілка набула право вимоги на заборгованість з орендної плати за договором оренди № 01/04 за травень та червень 2015 року, штрафні санкції за несвоєчасну сплату орендної плати за вказаним договором та штрафні санкції за порушення строків повернення приміщень орендодавцям, а також на відшкодування упущеної вигоди та понесених збитків за договором оренди від 01 червня 2015 року. Повідомлення про це надіслано відповідачу 12 травня 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У частині першій статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Встановивши, що між сторонами існують правовідносини за договором оренди приміщення від 01 квітня 2014 року, ОСОБА_2 не виконує свого обов`язку зі сплати орендної плати з травня до 16 червня 2015 року, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що орендар повинен сплатити заборгованість зі сплати орендної плати з урахуванням штрафу згідно з умовами договору та сум, передбачених статтею 625 ЦК України, які визначив апеляційний суд.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув орендну плату з 01 до 16 червня 2015 року

та 3 % річних за цей період, є необґрунтованим, оскільки судом правомірно задоволено позов у цій частині на підставі пунктів 2.2, 2.11 договору оренди

від 01 квітня 2014 року, відповідно до яких приміщення вважається поверненим орендодавцям з моменту підписання акта про фактичне повернення, орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі

№ 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що збитки -

це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Тлумачення статті 22, 614, 623 ЦК України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за цієї умови відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Акти від 16 червня 2015 року та висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 08 липня 2015 року № 090/2015 підтверджують склад цивільного правопорушення, і відповідач як заподіювач шкоди належними

і допустимими доказами їх не спростував.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про розмір стягнутих на користь позивачів збитків в частині фізичного зносу та технічного стану орендованих приміщень, який відповідає змісту виниклих між сторонами правовідносин.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та відзиву

КС Кредитінвест про те, що є підстави для стягнення з ОСОБА_2 на їх користь упущеної вигоди у сумі 252 340,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок,

що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право

на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для

їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди,

за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Як установлено апеляційним судом, на момент укладення договору оренди спірного приміщення із ФОП ОСОБА_5 від 01 червня 2015 року позивачі

не володіли орендним приміщенням, не мали до нього доступу, а приміщення

не було вільним, його займав інший орендар на підставі договору оренди

від 01 квітня 2014 року. Відтак, позивачі не могли не розуміти, що передача ними приміщення в оренду ФОП ОСОБА_5 станом на 01 червня 2015 року була неможлива.

Таким чином, установивши, що позивачі не довели можливості реального отримання ними доходів від здачі спірного нежитлового приміщення в оренду

за договором оренди від 01 червня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення цих коштів

з ОСОБА_2 .

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1

та відзиву КС Кредитінвест про те, що є підстави для стягнення

з ОСОБА_2 на їх користь збитків за відновлення систем вентиляції

та кондиціювання у сумі 262 952,00 грн, за відновлення охоронної і пожежної систем у сумі 141 352,98 грн, оскільки такі вимоги позивачів не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77, 78 ЦПК України.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Аргумент касаційних скарг про те, що суди не врахували висновки, зроблені

в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 686/717/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 361/5608/17, від 06 березня 2018 року у справі № 918/1150/16, від 12 березня 2020 року у справі № 923/52/18, є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших встановлених обставин справи.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду та необхідності переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судове рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун