Рішення

від 26.08.2021 по справі 910/20908/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.08.2021Справа № 910/20908/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Данилової М.В., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ковель Центральний" (45000, м. Ковель, вул. Незалежності, 104)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; адреса для листування: 43005, м. Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, буд. 21-А)

про стягнення заборгованості,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 листопада 2019 року між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Ковель Центральний" (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (сервітуарій) було укладено договір №011119-01/4г про встановлення земельних сервітутів на право проходу, проїзду, доставки товарів по земельній ділянці та обслуговування будівлі (договір).

Відповідно до п. 1.3 договору земельна ділянка власника, право користування якою надається в межах сервітутів встановлених цим договором, визначена у додатку до цього договору (план меж сервітуту), має площу 381 кв.м. і розташована за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 104 (є частиною земельної ділянки загальною площею 1494 кв.м., кадастровий номер 0710400000:01:002:0085, яка передана у власність ОСББ згідно рішення Ковельської міської ради від 23.02.2017 року №20/34).

Термін дії сервітутів відповідно до умов договору - безстроково.

Договір є чинним, не припиненим, не розірваним, зміни та/або доповнення до договору сторонами не вносилися, додаткові угоди не укладалися.

В п. 4.1. договору сторони погодили, що за встановлення сервітутів сервітуарій сплачує власнику плату в розмірі 2 000,00 грн. на місяць.

02 листопада 2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за договором №011119-01/4г від 01.11.2019 року.

Проте, вказана претензія залишилася без виконання, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 2, 7 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Станом на дату звернення з позовом відповідачем плату за встановлення сервітутів не сплачено в повному обсязі з 01.06.2020 року.

Враховуючи документальну підтвердженість, з відповідача підлягає стягненню 14 000, 00 грн. заборгованості.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 966, 99 грн. пені, 237, 54 грн. - 3% річних та 309, 40 грн. інфляційних втрат.

Суд зазначає наступне.

Згідно з п. 5.1. укладеного між сторонами договору від 01 листопада 2019 року за невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених даним договором, винна сторона несе відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунки, надані позивачем, суд зазначає, що вони є арифметично вірними, а отже з відповідача також підлягають стягненню 966, 99 грн. пені, 237, 54 грн. - 3% річних та 309, 40 грн. інфляційних втрат.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що станом на момент ухвалення судом рішення у даній справі права позивача порушені, а строк оплати поставленого товару є таким, що настав.

Таким чином, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; код ЄДРПОУ 32650231) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ковель Центральний" (45000, м. Ковель, вул. Незалежності, 104; код ЄДРПОУ 40908462) 14 000, 00 грн. основного боргу, 966, 99 грн. - пені, 237, 54 грн. - 3% річних, 309, 40 грн. інфляційних втрат та 2 102, 00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Данилова