Рішення

від 20.08.2021 по справі 441/19/20

ГОРОДОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

441/19/20 2/441/63/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2021 Городоцький районний суд Львівської області у складі:

головуючої - судді Яворської Н.І.,

секретаря судового засідання - Цап І.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

09.01.2020 позивачка ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 63 кв. м., а також визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частини земельної ділянки площею 0.1533 для будівництва та обслуговування житлового будинку, просила призначити оціночно - будівельну та земельну експертизу.

29.01.2020 судом відкрито загальне провадження у справі, та призначено підготовче засідання.

В підготовчому засіданні позивачка збільшила позовні вимоги та просила визнати за нею ѕ частки житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами і ѕ частки земельної ділянки за вищевказаною адресою, мотивуючи, що в неї на утриманні спільних з відповідачем двоє неповнолітніх дітей. На призначенні експертиз не наполягає.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 06.11.2003 по 07.09.2018 перебувала з відповідачем у шлюбі, який на даний час розірвано. У шлюбі у них народилось двоє дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час шлюбу ними у 2010 році було куплено житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 63.0 кв.м., та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Оскільки в спірному будинку вона не проживає і доступу до нього немає, добровільно у досудовому порядку вирішити питання поділу спільного майна не представилось можливим, тому змушена звернутися з даним позовом до суду. В заяві про збільшення позовних вимог зазначила, що відповідач не своєчасно сплачує аліменти, розмір аліментів 1500 грн. на дитину є недостатнім, та з урахуванням поведінки відповідача до дітей, просить відступити від засад рівності часток подружжя та врахувати інтереси неповнолітніх дітей і визнати за нею по ѕ частки спільного майна подружжя - будинку та земельної ділянки. Позов просила задовольнити.

14.02.2020 відповідачем подано до суду відзив який мотивовано тим, що будинок в аварійному стані та не придатний для постійного проживання, крім того земельна ділянка призначена виключно для обслуговування житлового будинку, щодо збільшених позовних вимог заперечує з огляду на те, що на час звернення до суду позивачкою з даним позовом заборгованості по аліментам не було, для збільшення розміру аліментів позивачка до суду не зверталась, до заборгованості призвела зміна місця проживання відповідачки, крім того йому не дозволяли бачитись з дітьми, вважає, що про дітей має дбати і батько і мати та обов`язок утримувати дітей покладено на обох батьків.

06.05.2020 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив у справі, в якому ОСОБА_2 зазначає, що за час подружнього життя він повністю утримував дітей, працюючи за кордоном надсилав гроші позивачці, виключно за зароблені гроші придбав будинок та земельну ділянку. Перекладання позивачкою на нього обов`язку повного утримання дітей є неприпустимим та не справедливим, позивачка сама змінила місце проживання, в нього виникали сумніви щодо подружньої зради з боку дружини.

Позов вважає надуманим та безпідставним. Просить в задоволенні позову відмовити.

Позивачка в поясненнях додала, що заборгованість по аліментах була у зв`язку з чим вона змушена була звертатись до суду про стягнення з відповідача пені, в період несплати аліментів відповідачем, дітей утримувала сама, побачення з дітьми відповідачу дозволяла. Просила позов у збільшеному розмірі задовольнити.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Хижак М.А. заявлені ними вимоги підтримала, посилаючись на викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив обставини, просить позов задовольнити у збільшеному розмірі та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 14 131 грн. і судовий збір.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гриньо М.І. позовні вимоги не визнали, просили в позові відмовити в повному обсязі з урахуванням пояснень та відзиву, додали, що саме за зароблені відповідачем гроші за кордоном вони придбали будинок і земельну ділянку, за згодою позивачки їздив на заробітки, для утримання дітей систематично надсилав гроші в різних грошових одиницях, але не менше 2700, не заперечили, що мала місце заборгованість, але не з причини відповідача, а з причини самої позивачки, яка змінила місце проживання, рахунок на який мали пересилатись гроші не повідомила і саме цим періодом скористалась для нарахування заборгованості та стягнення пені, щодо її звернення про порушення кримінальної справи за несплату аліментів було встановлено відсутність підстав з огляду на повне погашення боргу і справу було закрито.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу заперечили в повному обсязі з огляду на те, що такі витрати нічим не підтверджено, і позивачці надавалась безоплатна правова допомога.

Вислухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, суд доходить до наступного висновку.

Так, вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В судовому засіданні встановлено, що 06.11.2003 між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 07.09.2018 - розірвано (а.с. 5).

Відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки та будинку вбачається, що 24 лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 купив будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, загальною площею 0,1533 га на якій знаходиться вищезгаданий будинок, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, Кадастровий номер відчужуваної земельної ділянки - 4620986200:02:002:0026 (а.с.8-10).

Також, дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи довідкою про актуальний стан житлового будинку, витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.121-122).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України ).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України , згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивачки та її представника адвоката Хижак М.А. на необхідність відступу від принципу рівності часток подружжя з огляду на те, що двоє неповнолітніх дітей подружжя отримують аліменти від відповідача в незначному розмірі, позаяк дана обставина немає істотного значення в розумінні вимог ч. 2 ст. 70 СК України, питання розміру аліментів може бути вирішено в судовому порядку з урахуванням вимог ст.192 СК України.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Із матеріалів справи встановлено, що відповідач перебував з позивачкою в шлюбі на час придбання будинку та земельної ділянки.

Таким чином, оскільки спірний будинок та земельна ділянка, цільове призначення якої - обслуговування жилого будинку, набуті сторонами за час шлюбу сторін, являються об`єктом спільної сумісної власності подружжя.(а.с.8-10)

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку, докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні.

Доводи позички щодо того, що відповідач ухилявся від утримання дітей тому необхідно відступити від рівності часток в майні на її користь не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено в суді умислу в його діях в несвоєчасному перерахуванню аліментів не було, на час звернення до суду з позовом про поділ майна заборгованість по аліментам погашена в повному обсязі,на спростування перерахунків подано докази (а.с.168-201, 202-206).

Доводи відповідача про безпідставність позову не знайшли свого підтвердження, в суді встановлено, що зазначено вище, майно, набуте подружжям за час шлюбу, отже, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Щодо непридатного будинку для проживання з огляду на акти (а.с.28-30) та часу купівлі, будинок було придбано за згодою сторін саме в такому стані, який відображено в актах.

Так, судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що будинок з господарськими та надвірними спорудами в АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане майно набуте сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, хоч стороною договору купівлі - продажу є відповідач.

Враховуючи встановлені судом обставини та зазначені норми законодавства, суд дійшов висновку, що частки позивачки ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності є рівними та становлять по 1/2 частини за кожним із співвласників.

Вищезазначене також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Суд зазначає, що будь-яких належних та допустимих доказів придбання спірного будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 за його особисті кошти останнім не надано і таких судом не здобуто.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та оцінивши дійсні обставини справи, суд вбачає підстави для задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником позивача надано: ордер на надання правової допомоги, розрахунок суми судових витрат в яких зазначено суми за складання позовної заяви, відповідь на відзив, пояснення та заперечення, однак такі послуги надавались іншим адвокатом Суп М.Б., яка була призначена Чортківським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (а.с11,13,40,50,61).

Договір з адвокатом Хижак М.А. позивач уклала 19.11.2020, в розрахунку поданому представником суду є посилання на ч.9 ст.175 ЦПК України, проте ствердно, але без квитанцій та платіжних доручень, вказано, що понесені витрати складають 14131 грн., отже суд вважає що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню з урахуванням частково задоволених позовних вимог, що складає в розмірі 2800 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України "Про судовий збір" з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог 768 грн.40 коп. понесених витрат на судовий збір.

Керуючись ст. ст. 4 , 10,13, 76-81, 141, 175, 263-265 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на Ѕ ідеальну частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 63.0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на Ѕ ідеальну частку земельної ділянки кадастровий номер 4620986200:02:002:0026, загальною площею 0,1533 га , розташованої в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування житлового будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. та 2800 грн. за надання правової допомоги.

В решті позову ОСОБА_4 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Городоцький районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Адреси сторін :

позивачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прож. по АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстр. по АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 31.08.2021.

Суддя Яворська Н.І.