Ухвала

від 01.09.2021 по справі 185/6333/18

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Справа № 185/6333/18

Провадження № 1-кс/185/1530/21

01 вересня 2021 року м. Павлоград

Слідчий суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розглянувши клопотання прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_2 про арешт майна,-

В С Т А Н О В И В:

Поданим на розгляд слідчому судді клопотанні, прокурор, в межах досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12018040370001214 від 23.05.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, порушує питання про накладення арешту на майно земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0536 площею 61,28 га, яка розташована на території Межиріцької територіальної громади Дніпропетровської області та сільськогосподарську культуру соняшника, яка вирощується в межах цієї земельної ділянки, а також просить надати дозвіл голові СФГ «Наталія» ОСОБА_3 здійснювати збір врожаю соняшника на території земельної ділянки 1223582300:01:002:0536 площею 61,28 га під контролем прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_2 та/або дізнавача СД Павлоградського ВП ОСОБА_4 .

Постановою прокурора Павлоградської місцевої прокуратури від 26.08.2021 року земельну ділянку з кадастровим номером 1223582300:01:002:0536 площею 61,28 га , яка розташована на території Межиріцької територіальної громади Дніпропетровської області та врожай соняшника, який перебуває на вказаній земельній ділянці визнано речовими доказами.

Ознайомившись з поданим клопотанням, дослідивши документи, як надані слідчому судді на обґрунтування доводів клопотання, приходжу до наступного висновку.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

Арешт майна є одним із таких заходів забезпечення кримінального провадження - ст. 131 ч.2 п.7 КПК України.

Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження КПК визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

При цьому слідчий суддя враховує, що обов`язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

Статтею 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до пложень ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 171 КПК України в клопотанні про арешт майна повинно бути зазначено підстава і мета згідно ст. 170 цього Кодексу та обґрунтування необхідності арешту майна.

Аналіз наведених вище вимог закону вказує, що діючим законодавством передбачений обов`язок, а не право слідчого (прокурора) надання доказів та доведення перед судом їх переконливості, оскільки під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються; та застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе наявності трьох необхідних ознак, необхідних для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК України).

З огляду на вказане, слідчим суддею враховується та обставина, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Статтею 172 ч. ч. 2, 3 КПК України передбачено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. Крім того також повинно бути вказано: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

З огляду на все вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про те, що прокурором не доведено, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, до речі підозра взагалі нікому не оголошена на даний час;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із цим клопотанням.

Враховуючи відсутність усіх трьох необхідних складових для можливості застосування заходів забезпечення кримінального провадження, не допускається застосування таких заходів.

Зокрема, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника або користувача майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, тобто втручання у права користувача цих земельних ділянок у даному конкретному випадку не відповідає вимогам законності і може розцінюватися як свавільне.

Аналізуючи матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання, як арешт зібраного врожаю та арешт земельних ділянок з незібраним врожаєм соняшника з метою забезпечення кримінального провадження, та дає негативну оцінку сукупності отриманих доказів органом досудового розслідування, де взагалі відсутні посилання на співрозмірність та розумність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також не врахування негативних наслідків для володільця (власника) майна.

Зокрема, врожай сільськогосподарської культури - соняшника, не є ні об`єктом, ні предметом кримінального злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, а тому немає жодних підстав вважати, що воно, як майно на яке мається намір накласти арешт, відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, так як на даний час його фактично не існує, а на вказаних земельних ділянках знаходяться рослини соняшника.

Окрім того, клопотання прокурора про накладення арешту на врожай соняшника не узгоджується з вимогами ст.171 КПК України, щодо необхідності зазначення точної кількості та індивідуальних характеристик майна про арешт якого йдеться у клопотанні.

Санкція ч.1 ст.197-1 КК України не містить додаткового покарання у вигляді конфіскації врожаю, а тому відпадає ще одна підстава необхідна для вирішення питання арешту цього майна.

Окрім іншого, клопотання не конкретизоване щодо підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна та спосіб його виконання з урахуванням специфіки збору врожаю соняшника в необхідні строки, що це майно є швидкопсувним продуктом, особливості його належного і необхідного збереження.

До того ж, вартість майна, яке належить арештувати з метою у подальшому стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співрозмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. А вартість майна зазначена у клопотанні прокурора, фактично не з`ясовано.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства»). Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з`ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Спорронг і Льонрот проти Швеції», «Іатрідіс проти Греції»).

Окрім цього, виходячи із системного тлумачення положень КПК України, норми глав 10, 17 розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України, які, зокрема, регламентують накладення слідчим суддею арешту на майно у кримінальному провадженні, не підлягають одночасному застосуванню та вирішенню під час розгляду слідчим суддею питання про примусову реалізацію речових доказів, яке вирішується в порядку ст.100 КПК України, оскільки стосуються різних за своєю правовою природою кримінально-процесуальних інститутів.

Так само і положення глави 17 КПК України взагалі не містять норми. Яка передбачає такий спосіб накладення арешту на майно як надання дозволу здійснювати збір врожаю на території земельної ділянки під контролем прокурора та/або дізнавача.

Окрім цього, обґрунтування прокурором в, яке призведе до втручання в права особи, гарантовані ЄКПЛ (зокрема ст.1 Протоколу 1 до ЄКПЛ) буде повністю протирічити функціональному призначенню застосування практики ЄСПЛ під час здійснення судового контролю у кримінальному провадженні, яке полягає у забезпеченні прав і свобод людини, що гарантовані ЄКПЛ, що свідчить про некоректне та відверто маніпулятивне застосування практики Європейського суду стороною обвинувачення (прокурором).

Викладене свідчить про недотримання прокурорм вимог ст.171 КПК України, а відтак зумовлює повернення клопотання для усунення недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.172 КПК України,-

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора Павлоградськоїокружної прокуратури ОСОБА_2 проарешт майнапро арештмайна повернути для усунення недоліків, встановивши строк в сімдесят дві години з моменту постановлення ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1