Рішення

від 30.08.2021 по справі 400/3516/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 р. № 400/3516/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Софіївської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 15.04.2021 року № 96; зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Софіївської сільської ради (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 5 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 15.04.2021 року № 96 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Софіївську сільську раду прийняти рішення про затвердження документації із землеустрою "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області" та надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку розміром 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, розташованої в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, із цільовим призначенням - для ведення селянського господарства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою реалізації своїх прав на землю позивач звернулася до Софіївської сільської ради із заявою від 09.03.2021 року з проханням затвердити "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області" та надати йому у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, для ведення особистого селянського господарства. Рішенням 5 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 15.04.2021 року № 96 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Софіївської сільської територіальної громади, та наданні цієї земельної ділянки у власність з підстав того, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2 га, кадастровий номер 4824582200:003:000:0874, не віднесена (передана) до земель комунальної власності Софіївської сільської територіальної громади. Позивач вважає, що відмова відповідача в затвердженні проекту землеустрою відведення вказаної земельної ділянки є безпідставною через те, що земельна ділянка 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, відводиться за рахунок поділу та є складовою частиною земельної ділянки площею 12,4 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0860, яка була передана в комунальну власність відповідача за наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 19-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 08.12.2020 року. Вказала, що відповідачем не враховано подання позивачем погодженого в порядку ст. 186-1 Земельного кодексу України проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та недотримання порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, визначеного ст. 118 Земельного кодексу України. Позивач не погоджується з вищезазначеним рішенням, вважає його незаконним і необґрунтованим, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою від 25.05.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/3516/21 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 23.06.2021 року.

10.06.2021 року за вх. № 3145/21/06-25 до Миколаївського окружного адміністративного суду від Софіївської сільської ради надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що за результатами розгляду відповідачем заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та надання йому у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, кадастровий номер 4824582200:003:000:0874 для ведення особистого селянського господарства, Рішенням 5 сесії 8 скликання Софіївської сільської ради від 15.04.2021 року № 96 позивачу відмовлено. Відповідач вважає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 19-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 08.12.2020 року дана земельна ділянка не була передана відповідачу із земель державної власності в комунальну власність, за таких обставин, у останнього не виникло права власності та розпорядження даною земельною ділянкою із кадастровим номером 4824582200:03:000:0874. Відповідачем зазначено, що відповідно до публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4824582200:03:000:0860 не значиться як об`єкт цивільних прав. Таким чином, посилаючись на ст. 79-1 Земельного кодексу України, відповідач вважає, що вищезазначені земельні ділянки не були сформовані як об`єкти цивільних прав.

25.06.2021 року за вх. № 14315 до Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 вказала, що спірним рішенням відповідач протиправно, всупереч ст. 186-1 Земельного кодексу України, відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 23.06.2021 року, не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

На підставі ч.9 ст. 205 КАС України суд здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

08.07.2021 року до суду надійшло клопотання позивача про приєднання доказу до матеріалів до справи - копії листа відповідача від 24.06.2021 року № 774/02.01.03, в якому останнім повідомляється, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства та передачу її в приватну власність виносилось на погляд 8 сесії восьмого скликання 15.06.2021 року. За результатами розгляду рішення із зазначеного питання не прийнято в зв`язку з неможливістю виконання вимог абз. 2 п. 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Питання щодо передачі позивачу земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства буде винесено на чергову сесію сільської ради.

Розглянувши матеріали справи, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.08.2020 року № 9903-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га пасовищ із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

На замовленням позивача Миколаївською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" була виготовлена документація із землеустрою "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області".

Розроблений проект землеустрою був погоджений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Вишотравкою І.С. (висновок про розгляд документації із землеустрою від 28.01.2021 року № 1828/82-21).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.02.2021 року № НВ-4811152422021, відомості про відведену земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням земельній ділянці кадастрового номера 4824582200:03:000:0874.

10.03.2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою від 09.03.2021 року, якою просив затвердити "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області" та надати йому у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, для ведення особистого селянського господарства.

До заяви були додані документація із землеустрою із вищевказаним позитивним висновком, а також витяг з Державного земельного кадастру стосовно цієї земельної ділянки.

Рішенням 5 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 15.04.2021 року № 96 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Софіївської сільської територіальної громади, та наданні цієї земельної ділянки у власність з підстав того, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, не віднесена (передана) до земель комунальної власності Софіївської сільської територіальної громади.

Вважаючи таке рішення відповідача неправомірним, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього кодексу.

Частина 9 ст. 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу положень ч. 9 ст. 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності) законодавством не передбачено. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У відповідності до ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Втім, орган місцевого самоврядування приймає рішення з дотриманням певної процедури.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 Земельного кодексу України (чинними на час прийняття оскаржуваного рішення), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України (чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18.

Матеріали справи свідчать, що звертаючись 09.03.2021 року до Софіївської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, позивач додала погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (4824582200:03:000:0874) у власність орієнтовною площею 2 га, а також витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

За наслідками розгляду поданої заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з підстав того, що вказана у проекті земельна ділянка з кадастровим номером 4824582200:03:000:0874 не віднесена (передана) до земель комунальної власності Софіївської сільської територіальної громади.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 року № 19-ОТГ територіальній громаді в особі відповідача передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3427,2074 га, розташовані в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

Згідно акту приймання-передачі Софіївській сільській раді передано, зокрема, земельну ділянку площею 12,4000 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0860 (порядковий номер 43 у Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що є додатком до акту від 08.12.2020 року приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність).

У розділі 3 "Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області" зазначено, що згідно даним Публічної кадастрової карти земельна ділянка відводиться за рахунок земельної ділянки площею 12,4000 га з кадастровим номером 4824582200:03:000:0860, права власності на яку на час проведення із землеустрою не визначене; ділянка підлягає перенесенню до архівного шару і тому не може бути суміжною.

25.02.2021 року відділом у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було зареєстровано земельну ділянку та присвоєно кадастровий номер 4824582200:03:000:0874 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.02.2021 року № НВ-4811152422021.

Положеннями ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельної ділянки здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі та вважаються сформованими з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведене, підстави відмови відповідача в оспорюваному рішенні у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, та твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не можуть бути правомірними підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідач ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві не зазначив про те, що проект землеустрою позивача не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), або відсутня обов`язкова державна експертиза.

Отже, оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм ЗК України та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання Софіївської сільської ради прийняти рішення про затвердження документації із землеустрою "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області" та надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку розміром 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, розташованої в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, із цільовим призначенням - для ведення селянського господарства, суд зазначає наступне.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження органів місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Також, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року по справі № 2340/3933/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спріних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність підстав у суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, оскільки відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Ураховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язати Софіївську сільську раду прийняти рішення про затвердження документації із землеустрою "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області" та надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку розміром 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, розташованої в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, із цільовим призначенням - для ведення селянського господарства.

Правомірність та необхідність застосування такого способу захисту також підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 року у справі № 591/5935/17.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №0.0.2117955041.1 від 11.05.2021 року.

Таким чином, оскільки вимоги позивача судом задоволені, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Софіївської сільської ради (вул. Софіївська, 24/1, с. Софіївка, Новобузький район, Миколаївська область, 55632, ідентифікаційний код 04376788) про визнання протиправним та скасування рішення від 15.04.2021 року № 96; зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 5 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 15.04.2021 року № 96 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 .

Зобов`язати Софіївську сільську раду прийняти рішення про затвердження документації із землеустрою Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності (код КВЦПЗ - А - 01.03) для ведення особистого селянського господарства в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку розміром 2 га, кадастровий номер 4824582200:03:000:0874, розташованої в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, із цільовим призначенням - для ведення селянського господарства.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Софіївської сільської ради (вул. Софіївська, 24/1, с. Софіївка, Новобузький район, Миколаївська область, 55632, ідентифікаційний код 04376788) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.08.2021 року.

Суддя Г.В. Лебедєва