Рішення

від 30.08.2020 по справі 640/20135/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2020 року м. Київ № 640/20135/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області до ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 20 вересня 2011 року Органом 8099, дійсний до 20 вересня 2021 року, з відміткою Державної міграційної служби про постійне проживання в Німеччині, прийнята на консульський облік в посольстві України в ФРН, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-66833-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21 030,90 грн., яка виникла станом на 30.04.2020.

На обґрунтування позову позивач зазначає, що 24.12.2015 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, проте вказує, що на той час була найманим працівником у Товаристві з обмеженою відповідальністю Легіс Про , а з 13.03.2016 офіційно мешкає за кордоном - на території Федеративної республіки Німеччини, з огляду на що не займалась адвокатською діяльністю та, як наслідок, не отримувала доходу від такої діяльності. У зв`язку з цим, вважає, що вимога відповідача є протиправною, а тому, підлягає скасуванню.

Одночасно з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд:

- зупинити стягнення у виконавчому провадженні №62589000, відкритому на підставі вимоги Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-66833-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. до винесення судового рішення за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-66833-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн., яка виникла станом на 30.04.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2020 відмовлено у забезпеченні позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2020 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач скористалась правом надати відповідь на відзив, у якій зазначила, що відповідачем було пропущено строк для подання відзиву до суду без наведення поважних причин пропуску відповідного строку.

Вирішуючи питання про допустимість поданого відповідачем відзиву, суд враховує, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2020 відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву.

Із матеріалів справи встановлено, що 16.09.2020 уповноважений представник відповідача за довіреністю отримав копію ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2020 про відкриття провадження в адміністративній справі № 640/420135/20, копію позову із додатками до нього, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором №0315072160305.

У свою чергу, відзив на позовну заяву відповідач направив до суду засобами поштового зв`язку 15.03.2021, що свідчить про те, що строк для подання відзиву відповідачем істотно пропущено.

При цьому, обставин, які б свідчили про поважність причин неподання відзиву у встановлений судом строк, відповідач не навів.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем у встановлений судом строк не надано відзив на позовну заяву без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами та не приймає до уваги відзив на позовну заяву.

Позивач скористався правом надати відповідь на відзив, у якій вказує на те, що відповідачем жодним чином не спростовано доводи адміністративного позову.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 893 від 30.09.2020 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, поміж інших, Головне управління ДПС у м. Києві.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 3 Постанови № 893).

Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби (далі - Наказ № 529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.

Згідно наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893, розпочато з 01.01.2021.

Крім того, з метою реалізації Постанови №893 та враховуючи наказ Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 № 643 Про затвердження положень про територіальні органи ДПС та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов`язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.

У частині самопредставництва визначено, що територіальний орган ДПС з метою організації своєї діяльності забезпечує самопредставництво ДПС та ГУ ДПС у судах через начальника ГУ ДПС, а також без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС через їхніх заступників, державних службовців підрозділів до функціональних повноважень яких належить представництво в судах інтересів ГУ ДПС відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС та ГУ ДПС в судах без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.10.2020 внесено рішення №1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Таким чином, з 22.10.2020 Головне управління ДПС у м. Києві перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.

Водночас, 30.09.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, оскільки повноваження та функції Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) нормативним актом передані Державній податковій службі України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для заміни як сторони у справі територіального органу ДПС як юридичної особи публічного права, а саме Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 24.12.2015 на підставі рішення Ради адвокатів Київської області отримала свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю від 24.12.2015 серії №5529/10, копія якого міститься в матеріалах справи.

Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, як платник єдиного податку, якому встановлено ознаку провадження незалежної професійної діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у м. Києві у відношенні позивача винесено вимогу від 08.05.2019 №Ф-66833-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 21 030,90 грн.

Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Питання провадження адвокатської діяльності регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI(далі - Закон № 5076-VI).

Пунктом 2 частиною першою статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI, інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону № 5076-VI).

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VІ).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої вказаної статті Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

У підпункті 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, факт отримання або не отримання доходу у звітному періоді впливає лише на розмір страхового внеску.

За таких обставин, нарахування єдиного соціального внеску можливо лише за умови здійснення особою незалежної професійної діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.03.2016 постійно проживає на території Федеративної республіки Німеччини, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією закордонного паспорту ОСОБА_1 з датою виїзду з території України 13.03.2016 та відміткою про взяття позивача на консульський облік в посольстві України в Федеративній Республіці Німеччина, довідкою про зняття з реєстрації місця проживання позивача від 10.06.2016 з виїздом на постійне проживання до Німеччини, попередніми тимчасовими дозволами на перебування в країні з перекладом на українську мову.

Позивач вказала, що під час перебування з 13.03.2016 за кордоном жодної діяльності, пов`язаної з адвокатською не здійснювала, відповідно, доходу від такої діяльності не отримував, доказів, що спростовують вказані твердження представником відповідача до суду не подано.

Отже, судом встановлено, що з 13.03.2016 позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї, як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Доказів того, що позивачка здійснювала таку діяльність відповідачем до суду не надано, таким чином твердження відповідача є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, згідно з ч.1 ст.10 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 вищезазначеного Закону, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску.

Таким чином, оскільки відповідачем не доведено факту провадження адвокатської діяльності позивачем та позивачка з 13.03.2016 була в статусі громадянина України, який постійно проживає за межами України, суд дійшов висновку про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи за наявності права на добровільну сплату єдиного внеску, передбаченого ч.1 ст.10 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ.

Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності Порядок №1162 не передбачає.

Суд зауважує, що позивачка не подавала заяву за формою № 1-ЄСВ для взяття на облік як особу, що провадить незалежну професійну діяльність та необхідні документи, передбачені п. 65.3 ст. 65 ПК України, а податковий орган відповідно до чинних положень ПК України не наділений повноваженнями самостійно брати на облік особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, без подання такою особою відповідної заяви та документів.

Відповідачем не спростовано, що позивачка не подавала звітність в якості платника єдиного внеску як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

При цьому, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19 (залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019), де суд вказав:

69. При цьому аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою.

73. Посилання ГУ ДПС у Харківській області в апеляційній скарзі на пункт 4 розділу VI Порядку № 1162, як на обґрунтування правомірності дій контролюючого органу щодо самостійного встановлення позивачеві ознаки незалежної професійної діяльності Велика Палата Верховного Суду вважає недоречним. Закріплене цим пунктом право контролюючого органу брати на облік як платника єдиного внеску особу, яка провадить незалежну професійну діяльність і не перебуває на такому обліку, може бути реалізоване виключно в разі подання цією особою відповідної заяви.

74. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. .

Таким чином, оскільки позивачка не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітності як такий платник, відповідач безпідставно встановив позивачу ознаку незалежної професійної діяльності адвоката та нарахував на цій підставі єдиний внесок.

Разом з тим, у відповіді на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 відповідач покликається на те, що недоїмка з єдиного внеску згідно оскаржуваної вимоги складається з нарахувань за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., щоквартальних нарахувань за 2018 року на суму 9828,72 грн., та І -IV квартали 2019 року на суму 11016,72 грн.

У той же час відповідачем не надано суду належним чином засвідченої інтегрованої картки платника, з якої можливо встановити весь період та підстави виникнення недоїмки на суму 21030,90 грн., яка визначена в оскаржуваній вимозі.

Отже, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-66833-17. При цьому, суд звертає увагу на те, що завданням адміністративного суду є здійснення судового контролю за правомірністю дій суб`єкта владних повноважень при реалізації ним своєї компетенції. Судовий орган не наділений повноваженнями та не може підміняти податковий орган, зокрема, щодо розрахунку заборгованості (недоїмки).

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

У даній справі всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши в сукупності обставини справи, докази, та аргументи сторін, які впливають на юридичну оцінку спірної вимоги Головного управління ДФС у м. Києві, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Поряд з цим, суд зазначає, що оскільки оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-66833-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. прийнята Головним управлінням ДФС у м. Києві, а в прохальній частині позову позивач просить скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 08.05.2019 №Ф-66833-17, суд дійшов висновку про допущення позивачем описки при викладі позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., суд зазначає наступне

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02.01.2020 №2020/01/02, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000200 на ім`я Газізової Ю.Л., ордер на надання правничої (правової) допомоги №1004947, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 25.08.2020 № 08/2020-25 та копію довідки №08/2020-25 про оплату наданих юридичних послуг у розмірі 5000,00 грн.

Суд зауважує, що відповідач письмових заперечень на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу у даній справі суду не надав.

У зв`язку з цим, враховуючи задоволення позову у даній справі, підтвердження відповідними доказами факту понесення позивачем витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом цієї справи, а також приймаючи до уваги відсутність клопотання відповідача про неспівмірність таких витрат, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві, становить 5840,80 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-66833-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн., яка виникла станом на 30.04.2020.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судовий збір у розмірі 5 840,80 грн. (п`ять тисяч вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 30.08.2021.

Суддя Т.П. Балась