Рішення

від 19.08.2021 по справі 333/2996/18

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №333/2996/18

Провадження №2/333/26/21

РІШЕННЯ

Іменем України

19 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретаря судового засідання Кара Н.Ю., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександри Михайлвни, ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та довіреності вчинених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, витребування квартири з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

12.06.2018 ОСОБА_4 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександри Михайлвни про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та довіреності вчинених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, витребування квартири з чужого незаконного володіння.

23.07.2018 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

27.09.2018 відповідач ОСОБА_5 надав до суду відзив на позовну заяву.

02.10.2018 ОСОБА_4 уточнив позовну заяву до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександри Михайлвни, ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та довіреності вчинених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, витребування квартири з чужого незаконного володіння

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що у зв`язку з продажем 05 вересня 2018 року спірної квартири відповідачем ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , тобто після відкриття провадження у справі, позивач вважає за необхідне залучити останнього співвідповідачем та пред`явити до нього вимогу про витребування з його володіння спірної квартири.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла мати позивача.

24 квітня 2017 року, позивач видав довіреність на ім`я ОСОБА_6 №412, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною, якою серед інших повноважень також надав йому право.

22 травня 2017 року, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А., на ім`я позивача (по смерті матері) видане Свідоцтво про право на спадщину, р.№1462, яким оформлено право приватної власності позивача на спірну квартиру. Під час отримання позивачем вказаних документів у нотаріуса Якіб`юк Ю.А., був присутнім також ОСОБА_6 ..

Отже, з вище зазначеного вбачається, що на час посвідчення довіреності від 24 квітня 2017 року, позивач не був власником спірної квартири, вона не належала йому на праві приватної власності, а отже і давати право на розпорядження відповідачу ОСОБА_6 , позивач не міг, що вказує на недійсність довіреності в цій частині.

22 травня 2017 року, після отримання документів про право власності на спірну квартиру у приватного нотаріуса ОСОБА_7 (спадщина по смерті матері), позивач маючи намір її продати уклав Попередній договір з ОСОБА_8 , за яким позивач отримав аванс у розмірі 1000,00 доларів США. Зокрема сторони договору домовилися, що ціна продажу становить 20 000,00 доларів США, є остаточною і не підлягає змінам, а квартира належить позивачу на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 22 травня 2017 року , р.№1462, тобто вказаний договір укладався вже після того, як позивач став власником спірної квартири. Копія попереднього договору від 22 травня 2017 року, додається. Якщо буде встановлено, що вказаний договір є недійсним, то передані кошти є авансовим платежем, що все рівно підтверджує намір сторін про продаж спірної квартири за 20 000,00 доларів США.

В ході підготовки документів для продажу квартири за попереднім договором, який згідно п.1 мав бути укладений до 22 червня 2017 року, позивач дізнався про продаж його квартири ОСОБА_6 , який протиправно скористався раніше виданою довіреністю та оригіналами документів, які позивач забув у машині, на якій у м. Запоріжжя приїжджав ОСОБА_6 22 травня 2017 року.

21 червня 2017 року, позивач ОСОБА_4 звернувся до правоохоронних органів з заявою, у якій просив прийняти міри до ОСОБА_6 , котрий згідно довіреності без дозволу продав спірну квартиру та не віддав грошові кошти за квартиру.

24 червня 2017 року, позивач припинив дію довіреності від 24 квітня 2017 року, на підставі якої ОСОБА_6 незаконно продав належну позивачу квартиру.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя Гнатюк О.М. у справі №334/7339/17 від 10 листопада 2017 року на спірну квартиру накладено арешт.

Отже, позивач після набуття права власності на спірну квартиру, в той же день, уклав щодо неї попередній договір, згідно якого мав намір продати її за 20 000,00 доларів США вказавши, що вона належить йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 22 травня 2017 року, р.№1462.

В той же час, через 10-ть хвилин, після набуття ним права власності на квартиру, відповідач приватний нотаріус Кейтельгіссер О.М. у м. Дніпро, відкрила розділ та почала вчиняти дії по оформленню продажу вказаної квартири, незважаючи на те, що: оригінали правовстановлюючих документів на квартиру на той час у нотаріуса в м. Дніпро були відсутні, позивач як власник квартири та відповідач ОСОБА_6 , разом з оригіналами правовстановлюючих документів територіально перебували у м. Запоріжжі; оцінка спірної квартири від 14.11.2016 року є недійсною у зв`язку зі спливом 6-ти місяців і проведена до відкриття спадкової справи; оцінка спірної квартири позивачем 14.11.2016 року не замовлялася, документи для її проведення не надавалися, спадкова справ на той час відкрита не була, а отже оцінка є підробленою та фальсифікованою; продаж квартири здійснено за значно заниженою ціною, порівняно з ті вартістю, за яку домовився позивач у попередньому договорі, а саме довіреною особою квартира фактично продано за 165 000,00грн. або 6 350,00 доларів США, проти 20 000,00 доларів США стосовно яких у позивача була домовленість у попередньому договорі; грошові кошти у сумі 165 000,00 грн., які покупець ОСОБА_5 начебто передав ОСОБА_6 , як представнику продавця ОСОБА_4 , насправді не передавалися, оскільки розрахунок на суму більше 50 000,00грн. має бути безготівковим, через банківську установу, що сторони ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) фізично не могли зробити, зважаючи на неможливість відкриття банківських рахунків у неробочий час та 3-й банківських дні на зарахування коштів; банківський рахунок на ім`я позивача, для отримання безготівкового розрахунку на суму, що є більшою за 50 000,00грн. ОСОБА_6 банківських установах не відкривався, і такі повноваження йому за довіреністю від 24 квітня 2017 року не надавалися; довідка про склад родини та відсутність дітей, за адресою спірної квартири нотаріусу не подавалася, оскільки її ні фактично, ні теоретично неможливо було отримати, у той же день та встигнути на укладання угоди з м. Запоріжжя у м. Дніпро.

Виходячи з вище зазначеного, позивач вважає за можливе просити суд про визнання недійсним першого договору купівлі-продажу від 22.05.2017 року, яким порушено його речове право на квартиру та повернення належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикація) від нинішнього (останнього) власника ОСОБА_2 .

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2018 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

09.10.2018 відповідач ОСОБА_5 надав суду відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_4 в якому зазначив, що представник позивача - відповідач ОСОБА_6 , діючи за чинною довіреністю (видану 24.04.2017, скасовану 24.06.2017 на право розпорядження (право продажу за ціною та на умовах на свій розсуд) належною позивачу квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , продав цю квартиру відповідачу - ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 22.05.2017.

В Україні діє презумпція правомірності набуття права власності: право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК)

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (правовий висновок ВСУ від 21.12.2016, № 6-2233цс16|1522/25684/12).

В даному випадку вбачається, що відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири, придбав її у повноважного представника власника, сплатив за неї обумовлену договором суму, фактично приступив до володіння квартирою.

Притягнення його до відповідальності за непорозуміння між позивачем та його повіреною особою є надмірним тягарем для добросовісного набувача.

Звернення із даним позовом вочевидь є втручанням у право ОСОБА_5 мирно володіти належним йому майном, гарантоване Протоколом Першим до Конвенції, що безумовно є вкрай неприпустимим, а тому держава в особі органу судової влади має реалізувати свої позитивні зобов`язання шляхом відмови позивачеві у задоволенні його вимог та присудження відповідної сатисфакції відповідачу, пов`язану із зазначеним вище неправомірним втручанням у його права.

Посилання позивача на укладений між ним та ОСОБА_8 попередній договір від 22.05.2017 не має юридичного значення з тих підстав, що даний договір є нікчемним, оскільки він вчинений із дефектом форми правочину, не посвідчений нотаріально, не пройшов державної реєстрації, тобто створений вочевидь виключно з метою якимось чином обґрунтувати викладену у позові позицію.

Посилання на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі №334/7339/17 від 10.11.2017 року є безпідставними, оскільки за своїм змістом є викладенням клопотання слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області майора поліції Душенка O.A. про арешт майна, та не містить належного дослідження та оцінки судом поданих доказів та обставин, тобто вказана ухвала не має преюдиційного значення, а викладені в ній обставини підлягають доказуванню у загальному порядку.

Також в ухвалі вказується, що довіреність на представника продавця була видана в квітні 2017 року до набуття права на спадщину продавцем.

Проте, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, маючи на меті продаж спадкової квартири в якомога коротші строки, видав довіреність своєму товаришу, який мав досвід в операціях з нерухомим майном, щоб той підшукував покупців та вирішував юридичні питання, які виникають при продажу квартири. Чим самим такі дії продавця порушують діючі в Україні закони, в ухвалі не вказано.

Крім цього в ухвалі зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу, оцінка майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , була здійснена 14.11.2016 року, а з урахуванням того, що дана оцінка дійсна на протязі шести місяців, на момент укладення договору є недійсною .

Слід зауважити, що вказана дата є опискою, нотаріусом було внесено виправлення в текст договору, правильною є дата 22.05.2017 року, звіт оцінювача з такою датою міститься в матеріалах нотаріальної справи, тобто оцінка майна була дійсною на момент вчинення правочину, проте правоохоронними органами не було проведено перевірку даного факту, що свідчить про поверхневе ставлення до даного кримінального провадження, а заявлене клопотання про накладення арешту.

08.11.2018 відповідач приватний нотаріус Кетельгіссер О.М. надала суду відзив на уточнену позовну заяву в якому зазначила, що нотаріус в даній справі не може бути відповідачем.

08.11.2018 відповідач ОСОБА_6 надав суду відзив на уточнену позовну заяву в якому зазначив, що позивачем не надано жодних доказів, які б доказували його зловмисну домовленість між ним та покупцями.

12.11.2018 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав, зазначених в позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 являється добросовісним набувачем.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та приватний нотаріус Кейтельгіссер О.М. до суду не з`явилися будучи належним чином повідомлені, однак надали суду відзиви на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 232.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

В ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09 зроблено висновок про те, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій зловмисності не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Відповідно до ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що у відповідача ОСОБА_5 при укладенні договору купівлі-продажу не було зловмисної домовленості з метою отримання вигоди, оскільки право розпорядження квартирою передбачено довіреністю, тобто дії представника здійснювалися в межах наданих йому повноважень від ОСОБА_4 .

Також не встановлено жодних негативних наслідків для довірителя, оскільки його незгода полягає у тому, що у нього була відсутня воля на відчуження квартири, що не є підставою для визнання правочину недійсним згідно заявлених позовних вимог.

Стосовно тверджень позивача про порушення нотаріусом законодавства під час реєстрації права власності за договором купівлі-продажу квартири від 22.05.2017, а саме вчинення нотаріальних дій в неробочий час о 20 год. 35 хв., суд зазначає, що дії нотаріуса не суперечили вимогам Постанови Кабінету міністрів України № 990 від 21.12.2016 року Порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації , пунктом 1 якої передбачено, що в сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно неробочим є час з 00 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. та з 22 год. 00 хв. у понеділок - суботу, а також неділя і святкові дні.

Щодо відкриття нотаріусом розділу реєстру реєстрації прав власності на нерухоме майно через 10 хвилин після видачі приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, судом встановлено, що саме по собі відкриття розділу реєстру не тягне за собою жодних наслідків та не потребує наявності оригіналів документів. Фактично такий проміжок часу можна пояснити тим, що продавець квартири, спадкоємець, оформлював документи на спадщину в м. Запоріжжя, в той же час покупець в м. Дніпро, разом із представником продавця за довіреністю та ріелторами, знаходились у нотаріуса в м. Дніпро, перевіряли наявність або відсутність обтяжень, заборон, арештів на квартирі, відсутність заборгованості по комунальним платежам, робили розрахунки витрат на оформлення договору купівлі-продажу, рахували грошові кошти, які покупець мав передати продавцю. І вже зі спливом 5 годин в 20 год. 35 хв. було проведено реєстрацію права власності на квартиру згідно договору купівлі-продажу.

За таких обставин суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні, оскільки ним добровільно видано ОСОБА_5 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив останнього розпоряджатися спірною квартирою. Видаючи довіреність, позивач повинен був усвідомлювати, що наділив відповідача правом продажу квартири будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. А посилання позивача на укладений між ним та ОСОБА_8 попередній договір від 22.05.2017 не має юридичного значення з тих підстав, що даний договір є нікчемним, оскільки він вчинений із дефектом форми правочину, не посвідчений нотаріально, не пройшов державної реєстрації.

Оскільки позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 22 травня 2017 року укладеного між ОСОБА_4 в особі ОСОБА_6 (який діяв на підставі довіреності) та ОСОБА_5 , задоволенню не підлягають, інші позовні вимоги, зокрема про визнання недійсним довіреності від 24 квітня 2017 року, р№412, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М., також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, зі сторін слід стягнути понесені судові витрати з оплати судового збору.

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 серпня 2021 року

Суддя: Ю.Р. Піх