АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Справа № 467/207/21

2/467/164/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання - Савчук О.І.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства ХЛІБНА БАЗА №76 Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Звернувшись до суду із вказаним позовом у березні 2021 року, позивач посилався на те, що перебуває у трудових відносинах із відповідачем з відповідачем з 22 серпня 2006 року.

Проте, починаючи з вересня 2020 року відповідач не сплачує йому заробітну плату, що спричиняє йому моральні страждання, зумовлені втратою нормальних життєвих зв`язків, вимушеній економії на продуктах харчування та ліках, неможливості здійснити погашення боргів у виконавчих провадженнях, що негативно впливає на відносини у його сім`ї.

За таких обставин, позивач, уточнивши позовні вимоги заявою від 18 серпня 2021 року просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за заробітній платі за період з вересня 2020 року по березень 2021 року у розмірі 24 671,71 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Процесуальні дії у справі

Спрощене провадження у справі було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року після усунення позивачем недоліків позовної заяви відповідно до ухвали судді цього ж суду від 12 березня 2021 року.

Цією ж ухвалою за клопотанням позивача від відповідача витребувано докази.

Позиція учасників справи

Позивач в судове засідання не з`явився, про його дату, час і місце був повідомлений належно, причин свого неприбуття не вказував, однак, надав письмову заяву, якою просив розглядати справу за його відсутності, паралельно висловивши власну позицію щодо висунутих ним є вимог, які просив задовольнити повністю, а так само вказавши, що проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечує.

Відповідач свого представника до суду не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення судових повісток на зазначену у позовній заяві адресу та публікації оголошення на офіційному веб - сайті судової влади України, причин свого неприбуття не повідомляв, будь - яких заяв чи то клопотань не направляв.

При цьому, відповідач причин неявки свого представника до суду не вказував, будь- яких заяв, у тому числі й заяв по суті справи, не направляв, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належно неодноразово, у зв`язку із чим суд вважає наявними одночасно існування усіх передумов, визначених ч.1 ст. 280 ЦПК України, і необхідних для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач двічі повідомлений про дату, час і місце судового засідання, проте, на розгляд справи свого представника не направив, причин його неявки не вказав, відзив на позов не подав, у той час, як позивач не заперечує проти такого порядку вирішення справи.

За такого, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, позаяк, жоден із учасників справи у судовому засіданні присутнім не був.

Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази та застосовані норми права

Тож, суд, вирішуючи справу на підставі наявних у ній доказів, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, ураховуючи визнання відповідачем позову, виходив із такого.

Зокрема, суд установив, що згідно наказу №505 -к від 29 грудня 2011 року і по день ухвалення цього рішення позивач працює у ДП "ХЛІБНА БАЗА №76" на посаді водія пожежного автомобіля.

За період з вересня 2020 року по березень 2021 року позивачу виплачено 638,00 грн. заробітної плати, у той час як заборгованість підприємства перед ним за цей же період склала 24 671,71 грн. без утримання усіх податків і зборів, що підтверджується довідкою про нараховану і не виплачену заробітну плату №28 від 30 липня 2021 року.

Отже, між сторонами склались правовідносини з приводу стягнення заборгованості по заробітній платі.

В контексті вказаних правовідносин судом застосовано наступні правові норми.

Частиною 3 статті 46 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В силу приписів ст.1 Закону України Про оплату праці , ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (ч.1 ст. 2 Закону України Про оплату праці ).

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до положень ст.1 Конвенції про захист заробітної плати №95, яка ратифікована 31 січня 1961 року, метою цієї Конвенції є термін заробітна плата , який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Конвенції ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу (ст.12 Конвенції про захист заробітної плати).

Водночас, статтею 141 КЗпП України встановлено, що обов`язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Положенням ч. 1 ст.21 Закону України Про оплату праці передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Та у цій справі суд на підставі аналізу достатнього обсягу належних, допустимих і достовірних доказів установив, що позивач перебуває у трудових відносинах із відповідачем, проте, останній не виплачував позивачу заробітну плату, наслідок чого допустив заборгованість за період з вересня 2020 року по березень 2021 року включно у розмірі 24 671,71 грн.

Отже, у цій частині позов, у світлі наведених вище правових норм підлягає до задоволення.

Стосовно питання стягнення моральної шкоди, то суд відмічає таке.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, судвраховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача.

Адже, невиплата позивачеві заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння йому моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, порушення звичайного укладу життя, як то, економії на харчуванні та лікуванні.

У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Таким чином, приймаючи до уваги ті обставини, що позивач зазнав моральних страждань, а також враховуючи тривалість не проведення повного розрахунку із ним, з огляду на вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500,00 грн.

Доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано.

Як наслідок, суд робить висновок, що права позивача є порушеними відповідачем через невиплату йому заробітної плати, що має наслідком стягнення із відповідача моральної шкоди на користь позивача.

Тим самим права позивача підлягають судовому захисту у спосіб, що ним запропонований у позовній заяві, як то, шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

Разом із цим, з мотивів, що наведені судом вище, позов у цілому підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Оскільки позовні вимоги у частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають повному задоволенню, то згідно правилам ст. 141 ЦПК України із відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 908,00 грн..

А на користь позивача - судовий збір у розмірі 227,00 грн., що становить 25 % від розміру задоволених позовних вимог.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства ХЛІБНА БАЗА №76 Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства Хлібна база № 76 Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 55310, Миколаївська область, Арбузинський район, с.Кавуни, вул. Елеваторна, 10, код. ЄДРПОУ 20885124) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 24 671 (двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят одну) грн. 71 коп.

Стягнути із Державного підприємства Хлібна база № 76 Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 55310, Миколаївська область, Арбузинський район, с.Кавуни, вул. Елеваторська,10, код. ЄДРПОУ 20885124) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства Хлібна база № 76 Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 55310, Миколаївська область, Арбузинський район, с.Кавуни, вул. Елеваторська,10, код. ЄДРПОУ 20885124) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 227 (двісті двадцять сім) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства Хлібна база № 76 Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 55310, Миколаївська область, Арбузинський район, с.Кавуни, вул. Елеваторська,10, код. ЄДРПОУ 20885124) на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца

Дата ухвалення рішення 02.09.2021
Зареєстровано 07.09.2021
Оприлюднено 07.09.2021

Судовий реєстр по справі 467/207/21

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Рішення від 02.09.2021 Арбузинський районний суд Миколаївської області Цивільне
Ухвала від 23.03.2021 Арбузинський районний суд Миколаївської області Цивільне
Ухвала від 12.03.2021 Арбузинський районний суд Миколаївської області Цивільне

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Відстежувати судові рішення та засідання

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону