Рішення

від 05.08.2021 по справі 574/114/21

БУРИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 574/114/21 Провадження №2/574/187/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року м. Буринь

Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Куцана В.М.

з участю секретаря судового засідання Кошелєвої Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буринської міської ради Сумської області про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належні йому права та обов`язки, у тому числі на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 1 га., з кадастровим номером 5920910100:04:001:0026 для ведення фермерського господарства, яке було посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею №006494. Спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 , отримавши свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла. За життя вона склала на користь ОСОБА_1 заповіт. Він спадщину прийняв, однак нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину на право довічного успадковуваного володіння землею через відсутність регламентної процедури нотаріального оформлення спадкування такого права. Просив визнати за ним у порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_2 право довічного успадковуваного володіння на вказану вище земельну ділянку.

Позивач заявлені вимоги підтримав, просив розгляд справи провести без його участі, про що повідомив суд заявою.

Представник відповідача ОСОБА_3 в задоволенні позову не заперечував, просив справу розглянути без його участі.

Враховуючи, що особи, які беруть участь у справі в судове засідання не явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши надані докази і давши їм оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що відповідно до рішення Буринської районної ради народних депутатів Сумської області від 22.02.1992 року ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею №006494, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14, на земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 5920910100:04:001:0026, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що підтверджується копією Державного акту та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.9-14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, у зв`язку з чим відкрилася спадщина, до складу якої увійшли усі права та обов`язки, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті, що підтверджується свідоцтвом про смерть спадкодавця (а.с.8).

Спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_2 , являючись спадкоємцем першої черги за законом, що підтверджується копіями свідоцтва про одруження та спадкової справи №33, яка була заведена 17.01.2001 року нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Анохіним О.В., у якій ОСОБА_2 були видані два свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового майна (а.с.17,18,41-45).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, посвідчивши 12.04.2005 року на користь ОСОБА_1 заповіт, зареєстрований в реєстрі за №425 (а.с.19,21).

У наслідок смерті останньої відкрилася спадщина, яку прийняв син померлого - позивач по справі ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом, що підтверджується копією спадкової справи №452/2016 (а.с.51-92).

25.07.2017 року приватним нотаріусом Буринського нотаріального округу Сумської області Головенською Л.В. ОСОБА_1 видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920910100:00:012:0054 площею 1,0461 га та 5920910100:00:012:0053 площею 0,0758 га. (а.с.89,90).

Між тим, 15.02.2021 року вказаним нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право довічного успадковуваного володіння землею площею 1 га з кадастровим номером 5920910100:04:001:0026, право на яку було успадковане ОСОБА_2 після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 через відсутність регламентної процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею (а.с.24).

Даючи оцінку наведеним обставинам суд зважає на таке.

Як встановлено та не оспорюється відповідачем, батько позивача - ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на право довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство не містить такої форми володіння землею як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першою статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

За змістом статей 6, 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном у розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61.). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що право довічного успадковуваного володіння землею відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, що узгоджується з правовою позиціє, висловленою Верховним Судом в постанові від 29.01.2020 року (справа №663/2123/16-ц).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 5 ст.1268 цього Кодексу встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки права позивача, як спадкоємця за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_2 , підлягають захисту шляхом визнання за ним права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 1 га, яка була успадкована останньою після смерті її чоловіка ОСОБА_2 ..

Керуючись ст. ст. 2, 3 , 5 , 7, 10, 12, 13, 23, 76-83, 109, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Буринської міської ради Сумської області про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 1 га, з кадастровим номером 5920910100:04:001:0026, розташованої на території Буринської міської ради Сумської області, що було успадковане нею після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 і належало останньому відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №006494, виданого згідно до рішення Буринської районної ради народних депутатів Сумської області від 22.02.1992 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Буринський районний суд (а з початком функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Сумського апеляційного суду) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: