Постанова

від 02.09.2021 по справі 910/3832/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3832/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кібенко О. Р., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСБ-Гарант

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Коткова О.В.

від 09.06.2020

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тищенко О.В., Шаптали Є.Ю., Станіка С.Р.

від 11.02.2021

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСБ-Гарант

до Національного авіаційного університету

про стягнення грошових коштів у розмірі 1 894 891,95 грн

за участю представників:

від позивача: не з?явилися.

від відповідача: не з?явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЄСБ-Гарант звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного авіаційного університету про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 в розмірі 1 894 891,95 грн, з них: основного боргу - 1 536 786,27 грн, пені - 282 363,52 грн, інфляційних втрат - 32 191,44 грн та 3% річних - 43 550,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості наданих йому позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄСБ-Гарант (виконавець) та Національним авіаційним університетом (замовник) укладено договір про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573.

Відповідно до пункту 1.1. цього договору виконавець зобов`язується у період серпень - грудень 2018 року надавати замовникові за ДК 021:2015 код 90910000-9 Послуги з прибирання приміщень (будівель), зазначені в додатку № 1 довідка-дислокація та технічних вимог - додаток № 2 до договору (далі - (послуги), які є невід`ємною частиною цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги згідно актів наданих послуг (надалі - акт).

Згідно з пунктом 1.2. договору, найменування та перелік послуг зазначені в додатку № 1 та додатку № 2, які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами пункту 2.2. договору робота, що виконується виконавцем, приймається замовником. При цьому, один раз в місяць, складається та підписується акт, який підтверджує факт виконання договірних зобов`язань виконавцем.

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна договору становить 2 645 004,00 грн.

Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункт 3.2. договору).

В пункті 4.2. договору визначено, що замовнику до 10 (десятого) числа місяця, що настає за розрахунковим, виконавцем надається рахунок до якого обов`язково додається акт.

Відповідно до пункту 4.3. договору не пізніше 10 (десятого) числа місяця, що настає за розрахунковим, сторони підписують акти здачі-приймання наданих послуг та разом з актами виконавець надає замовнику рахунок для оплати наданих послуг. Розрахунковим місяцем вважається кожний календарний місяць року, у межах якого надавалися послуги.

Згідно з пунктом 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України застосовується до відносин між сторонами з 01 серпня 2018 року. Договір діє до повного виконання вказаних в даному договорі об`ємів послуг до 31.12.2018.

Додатковою угодою № 2 від 26.12.2018 строк дії договору продовжено до 01 березня 2019 року.

Також, пунктом 2 додаткової угоди № 2 від 26.12.2018 передбачено, що сторони погодилися, що бюджетні зобов`язання за договором на 2018 рік, на загальну суму, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, будуть оформлені сторонами окремою додатковою угодою в 2019 році, укладеною після затвердження замовником видатків на цю мету в установленому порядку.

В пункті 3 додаткової угоди № 2 від 26.12.2018 сторони домовилися викласти пункт 10.1. договору у редакції: Цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до повного виконання вказаних в даному договорі об`ємів послуг, але не пізніше ніж до 01.03.2019 року включно, а стосовно фінансових зобов`язань сторін 2018 року - до повного їх виконання, але не пізніше 31.12.2018 року включно. Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення .

Додатковою угодою № 3 від 22.01.2019 до договору збільшено ціну договору на загальну суму, що не перевищує 20 відсотків ціни договору та внесено зміни до пункту 3.1. договору та викладено його у редакції Ціна цього договору становить 2 645 004,00 грн, з урахуванням збільшення до 20 відсотків суми, наданих послуг за договором, що складає 529 000,80 грн, разом це 3 174 004,80 грн .

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов договору про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 позивач надав відповідачу послуги з прибирання приміщень (будівель) у лютому, у березні та у квітні 2019 року на загальну суму 1 536 786,27 грн, що підтверджується актами надання послуг № 7 від 28.02.2019 за лютий 2019 року на загальну суму 494 761,11 грн, № 12 за березень 2019 року на загальну суму 525 384,42 грн, № 15 за квітень 2019 року на загальну суму 516 640,74 грн.

Позивач вказує, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання по оплаті послуг з прибирання приміщень (будівель) за лютий, березень та за квітень 2019 року за рахунками на оплату № 9 від 28.02.2019 року на загальну суму 494 761,11 грн, № 11 від 31.03.2019 на загальну суму 525 384,42 грн, № 14 від 30.04.2019 на загальну суму 516 640,74 грн.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021, у справі № 910/3832/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Національного авіаційного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЄСБ-Гарант грошові кошти: основного боргу - 494 761,11 грн, пені - 87 565,94 грн, інфляційних втрат - 8 904,51 грн, 3% річних - 14 875,72 грн та судовий збір - 9 091,61 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що позивачем доведено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати наданих послуг у лютому 2019 року у розмірі 494 761,11 грн, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав.

У той же час заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги, які стосуються березня-квітня 2019 року виходять за межі строку дії договору та загальної вартості договору (з урахуванням збільшення вартості на 20%), які не забезпечені бюджетними призначеннями всупереч нормам частини 5 статті 36 Закону України Про публічні закупівлі та пункту 2 додаткової угоди № 2 від 26.12.2018.

Також визнано обґрунтованими вимоги щодо стягнення пені - 87 565,94 грн, інфляційних втрат - 8904,51 грн та 3% річних - 14 875,72 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕСБ-Гарант звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 910/3832/20, у якій просило їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, зокрема, зазначивё що судами попередніх інстанцій не враховано:

- висновок щодо застосування норм статей 526, 901, 903 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/6159/18;

- правову позицію викладену в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17,у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14 згідно з якою, якщо буде доведено що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного;

- не враховано правову позицію, яка викладена в постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17 та від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 щодо забезпечення принципу рівності сторін;

- не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 відповідно до якої сумніви щодо дійсності чинності та виконуваності договору повинні тлумачитися судом на користь його дійсності чинності та виконуваності;

- не враховано висновків Вищого господарського суду України, викладених в оглядовому листі від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 Про практику вирішення спорів, пов?язаних із виконанням договорів підряду , та в постановах від 11.05.2012 у справі № 21/5005/14068/2011, від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011 та постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від оплати виконаних позивачем робіт;

- не враховано висновок, викладених у постанові об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1795/16-ц згідно з яким виконання має бути проведене належними сторонами, щодо належного предмету, у належний спосіб, у належні строки, у належному місці.

Також скаржник в касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 526, 527 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України до особи замовника публічних закупівель робіт або послуг, якою було порушено норми законодавства про публічні закупівлі, щодо заборони придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених Законом України Про публічні закупівлі № 922-VIII від 25.12.2015, та укладення договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом (частини 7 статті 4 Про публічні закупівлі № 922-VIII в редакції від 01.01.2019) та за відсутності самого факту укладення договору та ненадання бюджетного асигнування за пунктом 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

У справі №607/11746/17, на яку посилається скаржник, спір виник між двома фізичними особами з приводу того, що позивач доручив відповідачу від його імені та за його рахунок здійснити оплату за придбання автомобілів, які знаходяться в Швейцарській Конфедерації, а також внести грошові кошти на його розрахунковий рахунок у банківській установі. Для виконання цього доручення ним було передано особисто під розписку відповідачу грошові кошти. Відповідач доручення не виконав, повідомив позивача про те, що грошові кошти, які належали останньому зникли, проте зобов`язався їх повернути частинами і поступово. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошових коштів дійшли висновку, що між сторонами між сторонами склалися правовідносини за договором транспортного експедирування.

Верховний Суд, виправляючи помилку судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації спірних правовідносин, зазначив, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (частина перша статті 929 ЦК України).

Верховний Суд у справі №607/11746/17 дійшов висновку, що: при кваліфікації відносин сторін між позивачем та відповідачем суди не врахували, що експедитором за договором транспортного експедирування може бути тільки суб`єкт господарювання. В справі не встановлено, що відповідач є суб`єктом господарювання; установлені судами попередніх інстанцій факти, зміст розписки від 11 вересня 2017 року та тлумачення її змісту (зокрема, з урахуванням намірів сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок проте, що між відповідачем (комісіонер) та позивачем (комітент) укладено договір комісії на вчинення правочинів по придбанню автомобілів на території Швецарської Конфедерації; комісіонер порушив зобов`язання і допустив втрату майна (грошових коштів в розмірі 549 461,51 грн) комітента; комісіонер не довів, що втрата майна відбулася не з його вини; за таких обставин 549 461,51 грн слід стягнути як реальні збитки, а тому оскаржені рішення належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

У справі № 910/3832/20 та у справі №607/11746/17 не співпадають суб?єктний склад, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм, тому правовідносини у цих справах не є подібними.

У справі № 916/1345/18, на яку посилається скаржник, спір виник між Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ ПРОЕКТ-2010 та Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради з приводу виконання Договору №19 про закупівлю робіт за державні кошти за результатами проведення відкритих торгів на закупівлю робіт, який 04.07.2017 Управлінням був достроково розірваний, у зв`язку з чим було повідомлено Головне управління державної казначейської служби в Одеській області та внесено інформацію про розірвання Договору на веб-портал Уповноваженого органу до системи Прозоро.

У цій справі судами встановлено, що ТОВ АРТ ПРОЕКТ-2010 оскаржило до суду односторонній правочин, оформлений листом Управління дорожнього господарства Одеської міської ради за вих. № 600 від 04.07.2017 про дострокове розірвання договору №19 про закупівлю робіт за державні кошти від 28.04.2017. Судовими рішеннями у справі № 916/2225/17, зокрема, було визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом Управління дорожнього господарства Одеської міської ради від 04.07.2017 про дострокове розірвання Договору №19 про закупівлю робіт за державні кошти від 28.04.2017, укладеного між сторонами, а також вирішено відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання вказаного договору укладеним.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18 виходив з того, що між позивачем як замовником та відповідачем як підрядником виникли зобов`язальні правовідносини на підставі укладеного договору, у зв?язку з чим відхилив доводи скаржника про відсутність бюджетних асигнувань на 2018 рік для фінансування оплати робіт за Договором №19 від 28.04.2017 та зазначив, що Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Разом з тим, у справі № 910/3832/20 не встановлено існування між сторонами зобов?язальних правовідносин на підставі укладеного договору у спірний період березень-квітень 2019 року, отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 916/1345/18, та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/3832/20.

Наведена скаржником у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1795/16-ц в системі Єдиний реєстр судових рішень не міститься, тому відсутні підстави надавати оцінку наведеним в цій частині доводам скаржника.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування під час ухвалення оскаржених рішень викладеного в постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/6159/18 висновку про застосування норм статей 526, 901, 903 Цивільного кодексу України, слід зазначити таке.

У справі № 910/6159/18 спір виник між двома юридичними особами і предметом позову є стягнення заборгованості за договором про надання клінінгових послуг. Однак, у справі № 910/6159/18 не встановлено обставин, що відповідач є замовником послуг в розумінні Закону України Про публічні закупівлі та договір між сторонами було укладено на виконання вимог цього Закону.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/6159/18 зазначено, що враховуючи приписи статті 907 Цивільного кодексу України та узгоджені сторонами умови договору, при вирішенні питання про дострокове припинення (розірвання) договору в односторонньому порядку визначальним у справі № 910/6159/18 є дослідження та встановлення обставин щодо дотримання стороною передбаченого договором порядку його дострокового розірвання (надіслання повідомлення).

У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про дію укладеного між сторонами договору після 15.01.2018 та відповідно існування у відповідача обов?язку щодо оплати послуг у період з 15.01.2018 по 23.04.2018.

У той час як у справі № 910/3832/20 судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄСБ-Гарант та Національним авіаційним університетом був укладений договір про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 за процедурою, передбаченою Законом України Про публічні закупівлі . Дострокового припинення (розірвання) договору № 573 від 06.09.2018 в односторонньому порядку не відбулося. Строк дії договору № 573 від 06.09.2018, з урахуванням додаткових угод № 2 та 3 до цього договору, закінчився 01.03.2019.

Тобто висновки судів попередніх інстанцій у справі № 910/3832/20 не суперечать наведеним вище висновкам, а обумовлені встановленням інших фактичних обставин справи та за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, що не свідчить про їх подібність.

У справі № 926/3397/17 позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Дельта-Інжиніринг до Товариства з обмеженою відповідальністю Дністрові сади , який мотивовано тим, що відповідач порушив зобов`язання і не перерахував вчасно авансовий платіж у розмірі 30 % від вартості згідно з пунктом 3.4 договору на розроблення проектної документації від 01.04.2014 № 03-14/Пр.

У постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17 зроблено висновок, що відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (п. 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18). Також зазначив, що аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14 на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Однак, у наведених заявником постановах не встановлено обставин, що відповідач є замовником закупівлі в розумінні Закону України Про публічні закупівлі та існування у сторін договору обов?язку з укладення договору з застосуванням процедури закупівлі, передбаченої Законом України Про публічні закупівлі . Тобто висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать наведеним вище висновкам, оскільки у цих справах різний суб?єктний склад, а також інші фактичні обставин справи та інше матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду викладених у постанові від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17 та від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 щодо застосування принципу рівності сторін, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом, то вони є безпідставними.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17, обумовлені тим, що Господарський суд міста Києва здійснив розгляд справи без участі ПАТ ФФ Дарниця за відсутності інформації про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, при цьому не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним; це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.

У постанові від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - фізичної особи, не забезпечив останній можливості реалізувати надані їй законом права, оскільки розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання.

У справі № 910/3832/20 подібних обставин неповідомлення скаржника Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСБ-Гарант про розгляд справи у судах першої чи апеляційної інстанцій не встановлено.

Посилання скаржника на оглядовий лист Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 Про практику вирішення спорів, пов?язаних із виконанням договорів підряду а також постанови Вищого господарського суду України від 11.05.2012 у справі № 21/5005/14068/2011 та від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011 до уваги судом не береться, зважаючи що вони не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 526, 527 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України до особи замовника публічних закупівель робіт або послуг, якою було порушено норми законодавства про публічні закупівлі, щодо заборони придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених Законом України Про публічні закупівлі № 922-VIII від 25.12.2015, та укладення договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом (частини 7 статті 4 Про публічні закупівлі № 922-VIII в редакції від 01.01.2019) та за відсутності самого факту укладення договору та ненадання бюджетного асигнування за пунктом 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018, укладеного сторонами з застосуванням положень Закону України Про публічні закупівлі .

Згідно зі статтею 1 Закону Про публічні закупівлі (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Відповідно до частини сьомої статті 2 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги частково, виходили із встановлених у справі фактичних обставин, відповідно до яких укладений між сторонами договір про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 (з врахуванням додаткової угоди № 2 від 26.12.2018, якою строк дії договору продовжено до 01.03.2019 та додаткової угоди № 3 від 22.01.2019, якою збільшено ціну договору на загальну суму, що не перевищує 20 відсотків ціни договору, яка становить 3 174 004,80 грн) припинив свою дію 02.03.2019.

Враховуючи, що акти надання послуг № 12 за березень 2019 року на загальну суму 525 384,42 грн та № 15 за квітень 2019 року на загальну суму 516 640,74 грн складені поза межами строку дії договору, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Доводи позивача про те, що між позивачем та відповідачем шляхом вчинення конклюдентних дій виникли господарські зобов`язальні правовідносини з надання послуг з прибирання приміщень (будівель) у березні та квітні 2019 року, що підтверджується актами надання послуг № 12 та № 15, а волевиявленням відповідача щодо прийняття відповідного обсягу послуг підтверджується в сукупності обставинами допуском працівників позивача на територію відповідача, допуском до виконання робіт з прибирання працівниками позивача, приймання без претензій по обсягам та якості наданих послуг з прибирання - правильно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вказані акти складені поза межами строку дії договору, що є порушенням норм чинного законодавства, зокрема, статей 36, 37 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим у відповідача відсутні обумовлені законом підстави для їх оплати. При цьому, допуск відповідачем представників позивача до прибирання відповідних приміщень - не підтверджує факт узгодження між сторонами обсягів та вартості відповідних послуг поза межами проведеної процедури закупівлі.

Щодо доводів скаржника про застосування статей 526, 527 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України до особи замовника публічних закупівель робіт або послуг, якою було порушено норми законодавства про публічні закупівлі, щодо заборони придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених Законом України Про публічні закупівлі , то Верховний Суд зазначає, що позивач у позовній заяві викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених статтею 42 цього Кодексу, позивач вправі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити підстави або предмет позову у визначеному порядку та строки.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за договором про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018. Позовні вимоги обґрунтовувались невиконанням відповідачем зобов?язань за договором про закупівлю послуг з прибирання приміщень (будівель) № 573 від 06.09.2018 в частині оплати наданих позивачем на виконання цього договору послуг за період лютий-квітень 2019 року. Вимог щодо стягнення з відповідача вартості послуг з прибирання приміщень, які були надані позивачем у березні-квітні 2019 року без укладення між сторонами відповідного договору, позовна заява не містить, своїм правом змінити підстави або предмет позову у визначеному порядку та строки позивач не скористався.

Враховуючи, що позивачем не було заявлено вимоги про стягнення з відповідача вартості послуг з прибирання приміщень, які були надані позивачем у березні-квітні 2019 року без укладення між сторонами відповідного договору, відповідно така вимога не була предметом перегляду судами першої та апеляційної інстанцій, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для формування висновку щодо застосування положень статей 526, 527 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України у правовідносинах, що виникли між позивачем та відповідачем поза межами договору № 573 від 06.09.2018.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/3832/20, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСБ-Гарант на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 абзаца 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСБ-Гарант на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 910/3832/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 абзаца 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 910/3832/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

О. Мамалуй