Рішення

від 06.09.2021 по справі 914/1310/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2021 справа № 914/1310/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів

в інтересах держави в особі: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія БОМОНД

про стягнення пайової участі.

представники сторін:

від прокуратури: Панькевич Р.В.;

від позивача: Нагорняк Р.І.;

від відповідача: Качор С.Б.

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу Акорд .

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія БОМОНД про стягнення пайової участі.

Ухвалою від 18.05.2021 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.06.2021 року.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

В судове засідання 06.09.2021 року сторони явку уповноважених предстаників забезпечили.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 06.09.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокуратури

Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області проведено вивчення законності в сфері дотримання містобудівного законодавства, зокрема щодо повноти та своєчасності сплати пайових внесків на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова та прийнято рішення про звернення до суду з позовом в інтересах Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» про стягнення 2 380 154,82 грн. Прокурор зазначає, що відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 2 590 154,82 грн. по 30.09.2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Зобов`язання відповідач виконав частково, шляхом часткової оплати в розмірі 210 000,00 грн. Несплаченою залишається сума пайоової участі в ромірі 2 380 154,82 грн.

Прокурор у справі за вх. №20395/21 від 06.09.2021 року подав письмові пояснення по суті спору.

Позиція позивача

Позивач письмової позиції щодо позовних вимог не висловив.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За вх. №15658/21 від 06.07.2021 року відповідач подав письмові пояснення, які в цілому зводяться до того, що оскільки об`єкт будівництва не зданий в експлуатацію, у відповідача не виникло обов`язку платити пайову участь, а тому позов слід вважати передчасним .

Позивач подав клопотання вх. №20416/21 від 06.09.2021 року про залишення позову без розгляду з причин недоведеності прокурором нездійснення чи неналежного здійснення позивачем захисту інтересів держави, як підставу для здійснення представництва державних інтересів у спірних правовідносинах.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13.12.2018 року Департамент економічного розвитку Львівської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Бомонд» уклали договір про пайову участь № 234, відповідно до якого замовник зобов`язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і прядку, передбачених цим договором.

Адреса і вид об`єкта містобудування, будівництво якого здійснює відповідач, - м. Львів, вул. Пасічна, 90-А.

Відповідно до п. 2.2 договору зобов`язанням замовника є сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктура м. Львова в сумі 2 590 154,82 грн. по 30.09.2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). До матеріалів справи долучено детальний розрахунок пайового внеску.

З виписки по рахунку від 15.09.2019 року вбачається часткова оплата пайового внеску в розмірі 210 000,00 грн.

Відповідач звертався до позивача із заявами від 23.09.2019 року та від 16.12.2020 року з проханням відтермінувати сплату пайового внеску до 30.09.2020 року та до 20.06.2021 року відповідно у зв`язку із перенесенням терміну здачі об`єкта будівництва в експлуатацію. У відповідь на заяву відповідача від 08.11.2019 року позивачем надано лист №2301-2430 про непогодження термінів перенесення сплати пайового внеску.

Викладені обставини сторонами не спростовуються.

ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників учасників справи в судових засіданнях, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено вище, між позивачем і відповідачем виникли правовідносини на підставі договору про пайову участь від 13.12.2018 року.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності у редакції, чинній на час укладення договору між сторонами, регламентував пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (ст. 40). Так, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Так, на даний час вказана норма в Законі відсутня. Проте, укладаючи 13.12.2018 року договір, сторони діяли відповідно до названого Закону та встановили обов`язок відповідача, передбачений Законом. Більше того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Відтак, укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 13.12.2018 року є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

За приписами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено в ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не заперечує наявності у нього законного та договірного обов`язку по сплаті пайового внеску в розмірі 2 380 154,82 грн., з врахування часткової проплати. Розрахунок пайового внеску долучено до позовної заяви, такий не оспорюється відповідачем. Разом з тим, відповідач у поясненнях стверджує, що об`єкт будівництва в експлуатацію не введений, тому вимога про стягнення пайового внеску заявлена до нього передчасно.

Відповідно до ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів залежно від класу наслідків здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, у матеріалах справи відсутні докази того, що об`єкт будівництва за адресою м. Львів, вул. Пасічна, 90-А прийнято в експлуатацію.

Суд звертає увагу, що договором сторони погодили, що пайовий внесок сплачується по 30.09.2019 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію). Вересень 2019 року визначено договором як період завершення будівництва. Також відповідно до зазначених вище положень ст. 40 вказаного Закону у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації зазначається інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання. Тобто, у випадку чинності договору про пайову участь, що має місце в даній ситуації, інформація про його виконання, а його виконанням є, зокрема, сплата пайового внеску, повинна відображатись у відповідних дозвільних документах. Наведене свідчить, що до отримання таких документів пайовий внесок має бути сплачений.

Аналізуючи положення договору стосовно строку сплати пайового внеску не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію , його зазначення з одночасним визначенням конкретної дати - 30.09.2019 року, суд зазначає, що вказівка на таку подію має значення у випадку настання такої швидше, ніж настання конкретної дати. Суд приходить до такого тлумачення умови договору, виходячи із сукупного аналізу умов договору про пайову участь та положень ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , яка діяла на час укладення договору та відповідно до якої встановлювались зобов`язання замовника по договору про пайову участь. Так, ст. 40 Закону передбачалось, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Договором, що є підставою стягнення в даній справі, визначено для сплати пайового внеску період в часі - до 30.09.2019 року, який за логікою договірних відносин не буде перевищувати строку будівельних робіт, завершення яких відбувається здачею об`єкта в експлуатацію. Крім цього, суть пайового внеску відповідно до зазначених положень договору та Закону зводиться до його сплати саме до, а не після, прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Більше того, суд зауважує, що поведінка відповідача (коли сторона у поясненнях висловлює позицію про ненастання строку сплати пайового внеску у зв`язку із неввведенням об`єкта в експлуатацію, тоді як відповідно до долучених листів просив позивача відтермінувати сплати пайового внеску) не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель - правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип естопель , зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини ( Хохліч проти України , заява № 41707/98; Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини , заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Суд також звертає увагу, що відповідачем за час розгляду даної справи не подано відзиву на позовну заяву із запереченням обставин, наведених у позовній заяві, як підстав позову. Суд зазначає, що саме відзив згідно з приписами ст. 161 Господарського процесуального кодексу України є заявою по суті справи, виключно у якій учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору. У свою чергу подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведені процесуальні норми, висловлені у письмових поясненнях заперечення стосовно позовних вимог не можуть вважатися запереченнями та міркуваннями сторони щодо предмета спору.

Суд зазначає, що розмір пайового внеску відповідач не заперечив під час розгляду даної справи.

Враховуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача. Відтак, право позивача на отримання відповідних грошових коштів підлягає судовому захисту у спосіб стягнення таких з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З приводу клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та представництва прокуратурою інтересів держави в суді необхідно зазначити наступне.

Як стверджує Верховний Суд у постановах у справі № 806/1000/17, № 924/1237/17, №918/844/18, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень. На переконання відповідача, суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, за захистом цих інтересів до суд не звернувся.

Відповідач акцентує увагу, що до позовної заяви не долучено належних і допустимих доказів того, що позивач не може та не вбачає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду із відповідним позовом до відповідача, а сама по собі обставина незвернення позивача з позовом протягом певного часу без фактичного з`ясування правовідносин між сторонами спору не свідчить про неможливість виконання позивачем своїх функцій із захисту інтересів держави. Також при поданні позову не стверджується про відсутність у позивача грошових коштів для сплати судового збору, а позивач особисто подавав ряд позовів до Господарського суду Львівської області і у справі № 914/1941/21 сплачував судовий збір.

Також відповідач вважає, що прокурор не дотримав обов`язкової процедури, передбаченої абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , адже така процедура згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 18.03.2021 року у справі № 914/1359/20, має на меті надати можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, із позовом про стягнення пайового внеску на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернувся керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Так, як вірно зазначає відповідач, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Як обґрунтовано зазначає прокурор, підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом подання позову в даній справі є невиконання відповідачем договірних зобов`язань, що полягають у сплаті коштів до бюджету, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем як уповноваженим органом не вжито жодних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (висновки Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 915/20/18).

З матеріалів справи вбачаєтсья, що листом від 02.03.2021 року позивач повідомив прокуратуру, що між ним та ТзОВ Будівельна компанія Бомонд укладено договір про пайову участь від 13.12.2018 №234 при будівництві багатоквартирного житлового будинку на вул. Пасічній, 90-А у м. Львові. Станом на 22.02.2021 заборгованість відповідно до договору про пайову участь від 13.12.2018 №234 складає 2 380 154,82 грн., про що поінформовано замовника будівництва листом від 24.12.2020 року №2301-вих-101982. Одночасно повідомлено, що юридичний департамент не звертався до суду за позовом департаменту економічного розвитку до ТзОВ Будівельна компанія Бомонд про стягнення заборгованості відповідно до договору про пайову участь.

Листом від 22.03.2021 року прокуратурою повідомлено позивача про необхідність вжити заходів реагування до стягнення існуючої заборгованості за договором про пайову участь №234 від 13.12.2018 року шляхом звернення до суду з позовом, та повідомлено, що у разі невжиття заходів з метою стягнення заборгованості, такі будуть вжиті прокурором.

Листом від 06.04.2021 року позивач повідомив, що юридичний департамент не звертався до суду за позовом департаменту економічного розвитку до ТзОВ Будівельна компанія Бомонд про стягнення заборгованості відповідно до договору про пайову участь від 13.12.2018 №234.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37); бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

З наведених нормативних положень та правових висновків Верховного Суду, а також з урахуванням встановлених обставин справи, вбачається, що позивач обізнаний про порушення, на його переконання, умов договору відповідачем, як наслідок - про порушення свого права на своєчасне отримання коштів, а також про обізнаність із такими обставинами прокуратури. Відповіді позивача свідчать про свідоме нездійснення останнім дій по захисту своїх прав та інтересів, які відповідно до обґрунтувань позовної заяви порушуються відповідачем. Доказів про наявність у позивача наміру пред`являти до відповідача позов по стягненню грошових коштів по договору від 13.12.2018 року чи обрання іншого способу захисту не подано. Така поведінка позивача обґрунтовано зумовлює необхідність прокурора здійснювати захист прав та інтересів держави у визначеному законом порядку, щоб такі не залишились не захищеними.

Власні припущення відповідача про недоведеність обставини відсутності у позивача коштів для сплати судового збору за подання позовної заяви до суду суд вважає недоречними та безпідставними, адже прокурор здійснює представництво інтересів держави залежно від конкретних обставин і в даному випадку необхідність звернення з даним позовом до суду не ставилась в залежність від наявності чи відсутності грошових коштів у позивача. Тому, твердження відповідача про те, що до позовної заяви не долучено належних і допустимих доказів того, що позивач не може та не вбачає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду із відповідним позовом до відповідача, є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Також суд звертає увагу, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова дотримано процедури, передбаченої абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , адже, крім повідомлення в березні 2021 року позивача про необхідність вжити заходів реагування до стягнення існуючої заборгованості за договором про пайову участь №234 від 13.12.2018 року, листом від 30.04.2021 року позивача повідомлено також і про те, що нею підготовлено та буде подано до Господарського суду Львівської області позовну заяву в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ТзОВ Будівельна компанія Бомонд про стягнення 2 380 154,82 грн. Відповідну позовну заяву подано до суду 14.05.2021 року. Крім цього, у листі від 22.03.2021 року позивачу роз`яснено, що у разі невжиття заходів з метою стягнення заборгованості, такі будуть вжиті прокурором.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що керівник окружної прокуратури дотримався процедури з`ясування обставин здійснення позивачем самостійного захисту прав та інтересів, які, на переконання прокурора, порушуються відповідачем, встановлено бездіяльність позивача як уповноваженого органу, та, як наслідок, обґрунтовано звернувся до суду із позовом у даній справі.

Відтак, клопотання відповідача про залишення позовної заяви прокурора суд не визнає обґрунтованим і зазначає, що таке задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 233-245 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Бомонд 9ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40810181, вул. Садова, 2А, м. Львів, Львівська область, 79021) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи - 34814859) 2 380 154,82 грн. пайової участі.

3. Стягнутиз Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Бомонд (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40810181, вул. Садова, 2А, м. Львів, Львівська область, 79021) на користь Львівської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи - 02910031) судовий збір в розмірі 35702,32 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 08.09.2021 року.

Суддя З.В. Горецька