Ухвала

від 08.09.2021 по справі 912/2980/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 912/2980/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Сандрак Василь Васильович"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08 червня 2021 року (головуючий - Чус О.В., судді: Орєшкіна Е.В., Кощеєв І.М.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21 грудня 2020 року (суддя Глушков М.С.) у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Сандрак Василь Васильович"

до Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області

про визнання недійсним рішення, визнання права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Селянське (фермерське) господарство "Сандрак Василь Васильович" (далі "Позивач", СФГ "Сандрак В.В.") звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області (далі "Відповідач", Благодатненська сільрада) в якому просило:

- визнати недійсним рішення Благодатненської сільради № 413 від 01.11.2019 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою";

- визнати за СФГ " ОСОБА_1 " право постійного користування для ведення фермерського господарства земельною ділянкою, загальною площею 41,9 га (Державний акт на право постійного користування землею серія КР № 00039 від 16.05.1994, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 24), розташованою на території Благодатненської (Куйбишевської) сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області (кадастровий номер - 3520884200:02:000:9046).

1.1. В обґрунтування позовних вимог СФГ "Сандрак В.В.", посилаючись, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду із постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначило, що після смерті засновника господарства - ОСОБА_1 , право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер - 3520884200:02:000:9046, яка перебувала у користуванні Позивача на підставі Державного акта від 16.05.1994, залишилося за господарством, яке успадкувала донька померлого ОСОБА_2 . Проте, вказане право Відповідачем не визнається, протиправно припинене оскаржуваним рішенням, а тому має бути захищене у судовому порядку.

2. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 21.12.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2021, у задоволенні позовних вимог у даній справі відмовлено.

2.1. Рішення місцевого господарського суду, з яким погодився й апеляційний господарський суд, мотивовано встановленими обставинами того, що Позивач вже звертався до господарського суду з позовом про визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою, яка перебувала у нього на підставі відповідного Державного акта. Втім, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 у справі № 912/3219/17 у задоволенні його позовних вимог було відмовлено з мотивів того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Вказані висновки господарського суду першої інстанції в передбаченому процесуальним законом порядку були підтримані апеляційним та касаційним судами, а подальша зміна судової практики, яка відбулася внаслідок прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/19 не може бути підставою для фактично повторного розгляду позовних вимог з предметом та підставами, аналогічними тим, які вже були розглянуті в іншій справі з прийняттям відповідного рішення, яке набрало законної сили, оскільки це суперечить принципу остаточності та обов`язковості судового рішення.

3. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

3.1. Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень скаржник зазначає:

- застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 16, 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 141 Земельного кодексу України (далі ЗК України) без врахування висновків щодо правильного застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 15.09.2020 у справі № 912/757/19;

- неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо ефективності обраного Позивачем у цій справі способу захисту з урахування обставин поділу спірної земельної ділянки (постанова від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 та від 17.06.2020 у справі № 395/746/17);

- порушення судами попередніх інстанцій приписів пункту 2 частини 1 статті 175, статті 185, пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та неврахування судової практики Верховного Суду щодо дотримання вказаних норм, яку було сформовано у постанові від 24.03.2021 у справі № 910/20057/16, а також ігнорування судами критеріїв подібності правовідносин, якими керується Верховний Суд у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

3.2. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до такого:

- оскільки суди відмовили у задоволенні клопотання Відповідача про закриття провадження у даній справі з мотивів того, що справи № 912/3219/17 та № 912/2980/20 не є тотожними, то ухилення судів від розгляду цієї справи по суті з посиланням на судове рішення у справі № 912/3219/17 є неправомірним;

- з огляду на те, що право користування спірною земельною ділянкою перейшло до СФГ " ОСОБА_1 ", то прийняте Відповідачем рішення про припинення такого права є незаконним та мало бути скасовано;

- формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб; поділ земельної ділянки не призводить до анулювання права користування, а тому обраний Позивачем у даній справі спосіб захисту є ефективним та таким, що відновить порушене право.

4. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою СФГ "Сандрак В.В." на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2021 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.12.2020 у даній справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

5. З фактичних обставин цієї справи вбачається, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії КР 00039 (зареєстрованого в Книзі державних актів на право постійного користування землею за № 24), громадянину ОСОБА_1 , на підставі рішення чотирнадцятої сесії районної Ради народних депутатів Бобринецького району Кіровоградської області від 31.03.1994 № 165 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 41,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

5.1. 16.05.1994 ОСОБА_1 створено та зареєстровано СФГ " ОСОБА_1 ".

5.2. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15.06.2016 у справі № 383/411/16-ц встановлено, що 19.08.2014 засновник та голова СФГ " ОСОБА_1 " помер та визнано за його донькою - ОСОБА_2 право засновника СФГ " ОСОБА_1 " в порядку спадкування.

5.3. Рішенням Благодатненської сільради від 27.06.2019 № 330 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.10.2020 спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер - 3520884200:02:000:9046.

5.4. В подальшому рішенням Благодатненської сільради від 01.11.2019 № 413 припинено право користування СФГ " ОСОБА_1 " щодо спірної землі.

5.5. Відповідно до листа Відповідача № 155/02-24 від 05.05.2020 спірна земельна ділянка кадастровий номер - 3520884200:02:000:9046 поділена на земельні ділянки площею по 1,00 га та надана у власність третім особам. Факт поділу спірної ділянки на 40 окремих земельних ділянок підтверджується рішеннями Благодатненської сільради та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

5.6. Водночас, судами попередніх інстанцій у даній справі було також установлено, що СФГ " ОСОБА_1 " вже зверталось до Господарського суду Кіровоградської області (справа № 912/3219/17) з позовом до Благодатненської сільради про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 41.9 га, що перебуває в користуванні господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 16.05.1994, зареєстрованого за № 24. Позов у тій справі було мотивовано тим, що громадянином ОСОБА_1 16.05.1994 створено фермерське господарство, в користуванні якого знаходиться земельна ділянка площею 41,9 га. Після смерті ОСОБА_1 його донька ОСОБА_2 успадкувала корпоративні права фермерського господарства, ставши його засновником та головою.

5.6.1. В той же час, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 у справі № 912/3219/17, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 та постановою Верховного Суду від 11.06.2019, у задоволенні позову СФГ "Сандрак В.В." було відмовлено.

5.6.2. Судові рішення у справі № 912/3219/17 узагальнено були мотивовані висновками про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

6. Пізніше, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 відступила, зокрема, від вказаного вище, застосованого Касаційним господарським судом у справі № 912/3219/17 правового висновку і вказала, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

6.1. Саме після прийняття Великою Палатою Верховного Суду вказаної постанови СФГ "Сандрак В.В." знову звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом у даній справі (№ 912/2980/20) про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою та про визнання незаконним і скасування рішення Відповідача, яким таке право було припинено.

7. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовили і мотивували свою відмову тим, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2017 у справі № 912/3219/17 про відмову СФГ "Сандрак В.В." у задоволенні позову про визнання за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку набрало законної сили, а тому є обов`язковим та не може ставитися під сумнів. Зміна судової практики (правової позиції) з розгляду певних категорій спорів не може бути підставою для фактично повторного розгляду позовних вимог з предметом та підставами, аналогічним тим, які вже були розглянуті в іншій справі з прийняттям відповідного рішення, яке набрало законної сили, оскільки це суперечить принципу остаточності. Таким чином, позовні вимоги СФГ "Сандрак В.В." про визнання за ним права користування земельною ділянкою не можуть бути задоволені і, відповідно, оспорюване рішення Відповідача № 413 не порушує жодних прав заявника.

8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

9.1. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

9.2. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

9.3. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

10. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, проаналізувавши судові рішення, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, встановила таке.

11. У справі № 713/1817/16-ц позивач - ОСОБА_3 , як власник Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заявленої у судовому засіданні суду першої інстанції заяви про зменшення розміру позовних вимог просила визнати незаконним і скасувати рішення Чорногузівської сільської ради № 514-40/15 "Про затвердження Акта узгоджувальної комісії від 07.02.2015". Цим Актом узгоджувальна комісія Чорногузівської сільської ради погодила межі земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_4 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по межі із земельною ділянкою позивача, а також визнала претензії позивача щодо меж земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,0010 га безпідставними.

Позивач стверджувала, що на підставі рішень Чорногузівської сільської ради ОСОБА_4 захопив частину сусідньої земельної ділянки, яка належить до житлового будинку і згідно з обмірами комісії Чорногузівської сільської ради від 20.11.2012 становить 0, 1980 га.

11.1. 13.01.2017 Вижницький районний суд Чернівецької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив. 11.05.2017 Апеляційний суд Чернівецької області постановив ухвалу, якою залишив вказане рішення без змін.

Мотивовано судові рішення, зокрема, тим, що Вижницький районний суд Чернівецької області у рішенні від 12.09.2013, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14.05.2014, зобов`язав ОСОБА_4 привести межі належної йому земельної ділянки у відповідність до державного акта на право власності на земельну ділянку у частині накладення земельної ділянки площею 0,0003 га, що виходить за межі його земельної ділянки, та знести частину незавершеної будівництвом будівлі під літ. "Б" і "В", яка виходить за межі земельної ділянки ОСОБА_4 . Крім того, встановив, що до позивача як власниці житлового будинку перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, і на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Суди вважали позов підставним, оскільки Акт узгоджувальної комісії від 07.02.2015 не відповідає дійсним обставинам. Так, на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_4 , вже зведена незавершена будівництвом будівля, яка частково виступає за межі огорожі ОСОБА_4 ; відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 860 від 16.07.2013 площа виступу становить 0,0003 га; під час обстеження земельної ділянки позивач була відсутня, що позбавило її права на подання заперечень чи пропозицій. Тому суди вважали, що оскаржуване рішення порушує законні права й інтереси позивача як власниці Ѕ житлового будинку.

11.2. За наслідками перегляду судових рішень у справі № 713/1817/16-ц у касаційному порядку, постановою Верховного Суду від 05.12.2018 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Неправильного застосування чи порушення правових норм не виявлено.

11.3. За викладеного, правовідносини у справі № 713/1817/16-ц (визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгоджувальної комісії) не є подібними тим, що склалися між сторонами у справі № 912/2980/20 (визнання права постійного землекористування та визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про припинення такого права), оскільки різняться вони підставами виникнення, суттю, матеріально-правовим регулюванням. Фактичні обставини справ, предмети та підстави позовних вимог також кардинально відрізняються. Таким чином, посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на постанову Великої Палати Верховного Суду 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, колегією суддів Касаційного господарського суду не приймаються.

12. У справі № 922/989/18 Селянське (фермерське) господарство "Берізка" (СФГ) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я голови господарства Державним актом на право постійного користування землею серія ХР-04-00-000623 на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01.03.1994; визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру № 1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою".

На обґрунтування своїх позовних вимог СФГ "Берізка" посилалося на те, що за змістом чинного на час створення СФГ законодавства, хоча державний акт і видано фізичній особі - засновнику СФГ, земельна ділянка пов`язана із СФГ, для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа - СФГ використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", відбувається фактична заміна землекористувача; наказ прийнято за відсутності правових підстав; порушено право СФГ, оскільки за змістом статей 141 та 142 ЗК України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано державний акт; прийняття наказу є втручанням у право на мирне володіння позивачем земельною ділянкою, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

12.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.10.2018 позов задоволено: визнано за СФГ "Берізка" право постійного користування земельною ділянкою; визнано недійсним наказ. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

12.2. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 у справі № 922/989/18 скасовано. Рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2018 змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови Верховного Суду. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2018 у справі № 922/989/18 залишено без змін.

12.3. Саме вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду було відступлено від висновку про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Велика Палата Верховного Суду змінила існуючу на той час практику правозастосування і вказала, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

12.4. Водночас, у справі № 922/989/18 судами не було встановлено наявності судового рішення в іншій справі з аналогічним предметом і підставами, в якій би було прийнято обов`язкове до виконання рішення суду про відмову СФГ "Берізка" у задоволенні позову про визнання за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку. СФГ "Берізка" у справі № 922/989/18 звернулося до суду за захистом свого права вперше і за встановлених обставин тієї справи, відступивши від правових позицій касаційних судів, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що позовні вимоги були підставно задоволені судом першої інстанції.

12.5. За викладеного, правовідносини у справі № 922/989/18 також не можуть вважатися подібними тим, що склалися між сторонами у справі № 912/2980/20, позаяк фактичні обставини цих справ кардинально різняться і саме відмінність таких обставин обумовлює різне вирішення розглядаємих спорів. Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень у справі № 912/2980/20, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

13. У справі № 912/757/19 Фермерське господарство "Глинського Петра Павловича" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Скалівсько-Хутірської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, у якій просило визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 6,77 га, розташованою на території Скалівсько-Хутірської сільської ради Новоархангельського району, кадастровий номер 3523686500:02:000:2538; визнати недійсним та скасувати рішення відповідача № 515 від 20.12.2018 "Про розгляд заяви голови фермерського господарства Глинського Петра Павловича про надання дозволу на поділ земельної ділянки площею - 6,77 га". Позовна заява була мотивована тим, що відповідач не визнає право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у позивача за державним актом на право постійного користування землею КР № 000006 від 02.12.1993, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6, оскільки своїм рішенням, яке мотивовано відсутністю у фермерського господарства зазначеного права, рада відмовила йому у поділі земельної ділянки.

13.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.07.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2019, у позові відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що здійснення громадянином підприємницької діяльності у вигляді створення фермерського господарства на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування для цього, не зумовлює автоматичний перехід права постійного користування землею до створеного фермерського господарства; фактичне користування земельною ділянкою фермерським господарством не змінює набувача права постійного користування відповідно до оформленого державного акта; позивачем не надало доказів оформлення за собою права постійного користування спірною земельною ділянкою у встановленому порядку; законодавство, чинне на час звернення позивача до суду, не передбачає можливість набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами; позивач не довів правових підстав для звернення до відповідача із заявою про поділ земельної ділянки для подальшої передачі у власність своїм членам; вимога про визнання недійсним рішення задоволенню не підлягає, оскільки позивач не довів порушення цим рішенням свого права постійного користування земельною ділянкою.

13.2. За наслідками здійснення касаційного провадження у справі № 912/757/19, постановою Касаційного господарського суду від 15.09.2020, рішення судів попередніх інстанцій скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

В основі мотивування вказаної постанови від 15.09.2020 лежать висновки із вже згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

13.3. Але, як і у випадку зі справою № 922/989/18, у справі № 912/757/19, судами не було встановлено наявності судового рішення в іншій справі з аналогічним предметом і підставами, в якій би було прийнято обов`язкове до виконання рішення суду про відмову Фермерському господарству "Глинського Петра Павловича" у задоволенні позову про визнання за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку. Позивач у справі № 912/757/19 звернувся до суду за захистом свого права вперше і за встановлених обставин тієї справи, врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд ухвалив постанову про задоволення позовних вимог.

13.4. За викладеного, правовідносини у справі № 912/757/19 також не є подібними тим, що склалися між сторонами у справі № 912/2980/20, оскільки фактичні обставини цих справ відрізняються і саме відмінність таких обставин обумовлює різне вирішення розглядаємих спорів. Тому, посилання СФГ "Сандрак В.В." в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на постанову Касаційного господарського суду від 15.09.2020 у справі № 912/757/19, колегією суддів Касаційного господарського суду також відхиляються.

14. Щодо доводів касаційної скарги про неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо ефективності обраного Позивачем у цій справі способу захисту з урахування обставин поділу спірної земельної ділянки (постанова від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 та від 17.06.2020 у справі № 395/746/17), то колегія суддів Касаційного господарського суду вказані доводи не приймає, позаяк у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

14.1. В той же час, цитування у касаційній скарзі окремих витягів з тексту постанов Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин та без зазначення конкретної норми матеріального права, що неправильно застосована судом і якої стосується такий висновок, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданої скарги по суті.

15. Щодо блоку доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій приписів ГПК України, колегія суддів відзначає наступне.

16. Так, у справі № 910/20057/16 Національний Банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Готель "Салют" про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням позичальником ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" кредитних зобов`язань, на забезпечення яких між Національним Банком України та ПАТ "Готель "Салют" було укладено договір іпотеки від 18.11.2008.

16.1. Вже викладене свідчить про те, що правовідносини у справі № 910/20057/16 не є подібними тим, що склалися між сторонами у спорі № 912/2980/20, позаяк різняться вони підставами, предметом позовних вимог, матеріальним регулюванням. За таких обставин, посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 910/20057/16 в якості підстави касаційного оскарження, яка визначена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів Касаційного господарського суду не приймаються.

17. Доводи ж касаційної скарги про ігнорування судами критеріїв подібності правовідносин, якими керується Верховний Суд у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, колегія суддів Касаційного господарського суду також відхиляє, адже такі критерії взагалі не стосуються правил застосування приписів статей 175, 185, 231 ГПК України. Тлумачення терміну "подібність", яка міститься у наведених постановах Верховного Суду стосувалася процедури (за попередньою редакцією ГПК України) оскарження судових рішень до Верховного Суду України через різне застосування правових норм Вищим господарським судом України у подібних правовідносинах або ж питання відступу від правових позицій касаційних судів в порядку, який передбачено статтями 302-303 чинного ГПК України.

18. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

18.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

18.2. Зважаючи на те, що усі постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 912/2980/20 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою СФГ "Сандрак В.В." у даній справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 912/2980/20 за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Сандрак Василь Васильович" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08 червня 2021 року і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21 грудня 2020 року закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.