Постанова

від 07.09.2021 по справі 675/1192/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 675/1192/19

Провадження № 22-ц/4820/1438/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю прокурора Коломий О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Поділля Вест , про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права на земельну ділянку, скасування та поновлення запису про державну реєстрацію земельної ділянки за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Поділля Вест на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 травня 2021 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року заступник керівника Шепетівської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр) , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права на земельну ділянку, скасування та поновлення запису про державну реєстрацію земельної ділянки .

Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 11 листопада 2016 року №22-30157-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0825), розташовану за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 15 листопада 2016 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За договором купівлі-продажу від 15 березня 2017 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку ОСОБА_2 , а та, у свою чергу, 28 листопада 2018 року включила її до складу об`єднаної земельної ділянки площею 18,00 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0870).

Ще до того, відповідно до наказу Держгеокадастру від 27 травня 2016 року №22-13213-СГ ОСОБА_1 у порядку приватизації землі набув право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:05:002:0190) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Грушківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Оспорюваний наказ Держгеокадастру є незаконним, оскільки на час його прийняття ОСОБА_1 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не міг набути таке право повторно. ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача. Водночас, має бути скасована державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та відновлена кадастрова документація на неї.

За таких обставин Прокурор просив суд:

визнати наказ Держгеокадастру від 11 листопада 2016 року №22-30157-СГ про надання земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0825) у власність ОСОБА_1 недійсним;

витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Держгеокадастру земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0825);

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №29251483 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 18,00 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0870);

скасувати у Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 6822184500:06:018:0870 запис про державну реєстрацію цієї земельної ділянки;

поновити у Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 6822184500:06:018:0825 запис про державну реєстрацію цієї земельної ділянки.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд залучив Товариство з обмеженою відповідальністю Поділля Вест (далі - ТОВ Поділля Вест ) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 травня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним наказ Держгеокадастру №22-30157-СГ від 11 листопада 2016 року, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0825) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом №22-30157-СГ від 11 листопада 2016 року у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №29251483 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822184500:06:018:0870.

В решті позову відмовлено.

Стягнено з Держгеокадастру, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури по 1 921 грн судового збору з кожного.

Суд виходив з того, що ОСОБА_1 незаконно набув право власності на земельну ділянку в порядку повторної приватизації та відчужив її ОСОБА_2 , а тому ця ділянка може бути витребувана у останньої зі складу об`єднаної земельної ділянки. Водночас, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно слід скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на новостворену земельну ділянку. В частині вимог про скасування та поновлення у Поземельній книзі запису про державну реєстрацію земельної ділянки Прокурором обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, внаслідок чого у цій частині позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ Поділля Вест просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним наказу про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності останньої на новостворену земельну ділянку, і ухвалити в цій частині вимог нове рішення про відмову в позові. При цьому ТОВ Поділля Вест послалося на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що Прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон №1697-VII), а заявивши вимоги про визнання недійсним наказу Держгеокадастру та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, Прокурор обрав неналежний спосіб захисту цивільного права. Земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0825 відносилася до земель колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства Перемога , а в подальшому як не розпайована земля мала відійти у комунальну власність, отже, її не може бути витребувано від ОСОБА_2 на користь держави. Суд першої інстанції не застосував при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо безпідставного втручання у мирне володіння майном, і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу Держгеокадастр просить апеляційну скаргу задовольнити в частині скасування рішення суду про визнання недійсним наказу Держгеокадастру від 11 листопада 2016 року №22-30157-СГ, зазначивши, що цей наказ відповідає вимогам закону.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

ТОВ Поділля Вест не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про скасування та поновлення запису в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки , а тому згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не переглядається.

Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності представника третьої особи

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії (рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.

20 серпня 2021 року ТОВ Поділля Вест одержало судову повістку про виклик у судове засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та трекінг відправлення з офіційного сайту Укрпошти (т. 2 а.с. 181, 213, 218). Отже, ТОВ Поділля Вест повідомлене належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.

Представник ТОВ Поділля Вест , адвокат Омелянчук О.В., звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про відкладення розгляду справи посилаючись на те, що він не може прийняти участь у судовому засіданні у зв`язку з перебуванням за межами Хмельницької області.

Оскільки поважність причини неявки представника ТОВ Поділля Вест у судове засідання не встановлена, а ТОВ Поділля Вест реалізувало своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, то, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Наказом Держгеокадастру від 11 листопада 2016 року №22-30157-СГ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0825), яка розташована за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього наказу 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Хмельницької області Кізюн Т.А. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 17490278).

За договором купівлі-продажу від 15 березня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Кізюн Т.А. (реєстрацій номер 180), ОСОБА_1 відчужив указану земельну ділянку ОСОБА_2 .

У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0825 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 6822184500:06:018:0870 площею 18,00 га.

28 листопада 2018 року державний реєстратор Хмельницького бюро технічної інвентаризації Дубас О.О. зареєструвала право власності ОСОБА_2 на новоутворену земельну ділянку (номер запису про право власності 29251483).

2 травня 2019 року ОСОБА_2 як єдиний учасник ТОВ Поділля Вест прийняла рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6822184500:06:018:0870 до статутного капіталу вказаного товариства.

Ще до зазначених подій, згідно наказу Держгеокадастру від 27 травня 2016 року №22-13213-СГ ОСОБА_1 набув у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:05:002:0190), розташовану за межами населених пунктів Грушківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (номер запису про право власності 14850342 від 2 червня 2016 року).

а) щодо вимоги про визнання наказу Держгеокадастру недійсним

Застосовані норми права

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

В силу п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб`єкти права можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності у приватну власність. Приватизація земельних ділянок здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах установлених законом розмірів.

Безоплатна передача громадянам земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності понад розміри, визначені ст. 121 ЗК України, та більше одного разу по кожному виду використання заборонена. Для ведення особистого селянського господарства громадяни можуть приватизувати земельну ділянку у розмірі, що не перевищує 2,0 га.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном. Обов`язковою умовою визнання правового акта індивідуальної дії недійсним є порушення у зв`язку з його прийняттям прав власника майна.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 реалізував своє право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га більше одного разу.

За таких обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наказ від 11 листопада 2016 року №22-30157-СГ прийнятий Держгеокадастром із порушенням вимог ч. 4 ст. 116, ч. 1 ст. 121 ЗК України та є недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що Прокурор обрав неналежний спосіб захисту цивільного права не ґрунтуються на законі.

Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям, висловленим Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року (справа №183/1617/16) і 22 січня 2020 року (справа №910/1809/18).

б) щодо вимоги про витребування земельної ділянки

Застосовані норми права

Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В силу ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпоряджання майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.

Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У разі відсутності волі власника на вибуття з його володіння земельних ділянок власник із застосуванням указаних правових норм вправі заявити вимоги про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів.

При цьому власник вправі витребувати земельні ділянки й у тому випадку, коли вони були поділені та/або об`єднані добросовісним набувачем. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року (справа №367/2022/15-ц ), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку державної власності незаконно та розпорядився нею поза волею держави.

Оскільки ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права відчужувати її, то суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ця ділянка може бути витребувана у ОСОБА_2 як добросовісного набувача.

Та обставина, що спірна земельна ділянка була об`єднана з іншими земельними ділянками, внаслідок чого утворилася нова земельна ділянка, якій присвоєно інший кадастровий номер, не може бути перешкодою для захисту права власності на землю.

Подані ОСОБА_2 до суду письмові докази, зокрема довідка Держгеокадастру від 1 вересня 2020 року №29-22-0.25-150/101-20 та державний акт про право колективної власності на землю серії ХМ №6 від 24 травня 1995 року (т. 2 а.с. 49-52), достовірно не вказують на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822184500:06:018:0825 відноситься до земель колективної власності.

Твердження ТОВ Поділля Вест про належність земельної ділянки з кадастровим номером 6822184500:06:018:0825 до земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства Перемога , у зв`язку з чим ця ділянка не може бути витребувана від ОСОБА_2 , є необґрунтованими.

в) щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права на земельну ділянку

Застосовані норми права

Статтями 125 і 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право власності на земельні ділянки.

В силу ч.1 ст. 27 Закону №1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, а також інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Статтею 26 Закону №1952-ІV унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

У частинах першій і другій зазначеної норми (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення Прокурора з позовом до суду) визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому законом.

Таким законом є Закон №1952-ІV.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі договору, предметом якого є земельна ділянка, чи іншого документа, що відповідно до законодавства підтверджує набуття особою права власності на землю.

Скасування за судовим рішенням цих документів тягне за собою припинення права власності особи на земельну ділянку.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно набув право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6822184500:06:018:0825) в порядку повторної приватизації та відчужив її ОСОБА_2 , після чого та включила цю ділянку до складу об`єднаної земельної ділянки (кадастровий номер 6822184500:06:018:0870), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на новостворену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги про те, що Прокурор обрав неналежний спосіб захисту цивільного права не ґрунтуються на законі.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом при розгляді справи Конвенції та практики ЄСПЛ

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі - Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 незаконно приватизував земельну ділянку та відчужив її за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення Прокурора до суду з вимогою про визнання наказу про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 недійсним і витребування цієї ділянки від ОСОБА_2 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка цієї особи.

За правилами статей 116, 121 ЗК України у приватну власність громадян України не можуть безоплатно передаватися із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у більшому розмірі, ніж 2,0 гектара.

Отже, закон прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, якщо площа ділянки більше вказаного розміру.

Після того, як наказом Держгеокадастру від 27 травня 2016 року №22-13213-СГ ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:05:002:0190), розташована за межами населених пунктів Грушківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, останній не міг законно набути право власності на спірну земельну ділянку. Натомість, він набув таке право, що стало можливим у результаті прийняття органом державної влади незаконного рішення, та через незначний строк відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 .

Отже, встановлені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах Прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

За таких обставин результат розгляду судом першої інстанції позову Прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

За обставинами справи Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії , на рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у якій послалося ТОВ Поділля Вест , 27 листопада 1969 року заявник уклав з муніципалітетом міста Дорчестер договір оренди земельної ділянки для промислової забудови строком на 22 роки. За умовами цього договору він за власні кошти побудував шість будівель для легкої промисловості, які здав у суборенду. Договір оренди надавав заявникові право на його пролонгацію ще на 21 рік. 4 жовтня 1990 року він повідомив муніципалітет про намір продовжити договір оренди, при цьому заявник погодився на збільшення орендної плати. Однак, муніципалітет відмовився від пролонгації договору посилаючись на те, що, погоджуючись на цю умову договору, він перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до цієї справи ЄСПЛ вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити строк його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цієї умови. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати, в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу, складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника ЄСПЛ відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов`язання, взяті ним на себе у зв`язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин ЄСПЛ виніс рішення на користь заявника.

Натомість, обставини, що мають значення для справи, яка переглядається судом апеляційної інстанції, є істотно відмінними.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з порушенням норм чинного законодавства, тобто незаконно, після чого відчужив її ОСОБА_2 . Отже, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не вправі очікувати реалізацію права власності на землю.

Отже, висновки ЄСПЛ за наслідками розгляду справи Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне представництво прокурором інтересів держави в суді

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює : підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Таким законом є Закон №1697-VII.

За змістом ст. 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону №1697-VII (в редакції на час звернення Прокурора з позовом до суду) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону №1697-VII).

Із положень ч. 3 ст. 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Як передбачено ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа Менчинська проти Росії , заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, п. 35).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.

У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Держгеокадастр як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно відчужило земельну ділянку державної власності. При цьому Держгеокадастр не вжило заходів до виявлення та усунення вказаного порушення закону, а відповідно до приписів Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) не вправі здійснювати заходи державного контролю (нагляду), які у подальшому можуть бути підставою для звернення до суду з позовом, і самостійно скасувати наказ, на підставі якого особа набула право власності на земельну ділянку.

Звернення Прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання безоплатної передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності. Окрім того, суспільний інтерес полягає у поверненні земельної ділянки у розпорядження держави, що є умовою реалізації функцій держави з забезпеченням громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей усіх громадян використати своє право на приватизацію землі.

Суд першої інстанції погодився з такими підставами для звернення Прокурора до суду та відкрив провадження у справі (ухвала від 5 липня 2019 року).

Дії суду відповідають правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 13 листопада 2018 року (справа №920/1/18), від 5 лютого 2019 року (справа №910/7813/18), від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18).

На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, у справі відсутні докази порушення Прокурором порядку звернення до суду, передбаченого ст. 23 Закону №1697-VII.

Посилання ТОВ Поділля Вест на незаконність здійснення Прокурором представництва інтересів держави не відповідає закону та фактичним обставинам справи.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Поділля Вест залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 травня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2021 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.В. Купельський

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Демчук П.В.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47