Постанова

від 10.09.2021 по справі 755/19959/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 755/19959/19

Провадження №22-ц/824/1034/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дари України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ТОВ "Компанія Дари України" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 169 908, 83 грн., з яких: 127 609, 34 грн. - грошових коштів, отриманих як попередню оплату , та 42 299, 49 грн. - пені за порушення умов договору, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 09.11.2018 між ТОВ Компанія Дари України в особі комерційного директора Цибіна Ф.В. та ФОП ОСОБА_1 укладено договір поставки № 09/11/18.

За умовами вказаного договору згідно замовлень позивача відповідачем були виставлені рахунки на поставку паливних брикетів типу Pini Kay , зокрема: № 4 від 07.12.2018 року обсягом 23,04 т. на загальну суму 83 833,34 грн.; № 5 від 09.01.2019 року, обсягом 23,04 т. на загальну суму 87 522,00 грн.

Відповідно до умов договору позивачем виконано зобов`язання перед відповідачем, а саме: за рахунком на оплату № 4 від 07.12.2018 року сплачено повністю у розмірі 83 833,34 грн. 18.12.2019 року; за рахунком на оплату № 5 від 09.01.2019 року зроблено передоплату 50% у розмірі 43 776,00 грн. 10.01.2019 року. Загальна сума оплати за вказаними рахунками склала 127 609,31 грн.

За рахунком № 4 від 07.12.2018 року кінцевим терміном поставки партії товару було 21.12.2018 року, а за рахунком № 5 від 09.01.2019 року кінцем терміном поставки половини партії було 13.01.2019 року. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, товар згідно оплачених рахунків позивачу не відвантажила, у зв`язку з чим позивач (покупець) направив їй претензію від 10.05.2019 року про стягнення боргу згідно договору, яка відповідачем залишена без уваги.

24.06.2019 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . Позивач зазначав, що припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не звільняє її від зобов`язання за укладеними договорами. Станом на 30.11.2019 року прострочення відповідача (постачальника) за договором складає: по рахунку на оплату № 4 від 07.12.2018 року - 344 календарних дні; по рахунку на оплату № 5 від 09.01.2019 року - 321 календарний день. Відповідно до п. 5.2 договору за порушення терміну поставки товару, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від ціни партії товару, вказаної у відповідних документах, погоджених сторонами за кожен день прострочення поставки. Станом на 30.11.2019 року розмір пені складає: згідно оплаченого рахунку № 4 від 07.12.2018 року - 28 441,92 грн.; згідно оплаченого рахунку № 5 від 09.01.2019 року - 13 857,57 грн., що разом становить 42 299,49 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року позов задоволено; сгнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Компанія Дари України" заборгованість у розмірі 169 908, 83 грн., з яких: 127 609, 34 грн. - грошових коштів, отриманих як попередню оплату, 42 299, 49 грн. - пені, за порушення умов договору. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити, а зазначене рішення скасувати повністю із закриттям провадження у справі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню повністю із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 377 ЦПК України, а саме у зв`язку з тим, що судом було допущено порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст. 19-22 ЦПК України, неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено докази, порушено норми процесуального права. Вказує, що відносини, щодо яких виник спір, є господарсько-правововими, оскільки виникли між суб`єктами господарювання щодо здійснення ними господарської діяльності, а тому даний спір не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки у справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав:

В ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 09.11.2018 року між постачальником, ФОП ОСОБА_1 та покупцем, ТОВ "Компанія Дари України" в особі комерційного директора Цибіна Ф.В, було укладено договір поставки № 09/11/18, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти поставлений товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору. Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору товаром є деревні паливні брикети різних типів: RUF, PINI KAY, NESTRO; деревні паливні гранули - пелети; деревні паливні гранули - пелети; кількість товару вказується в окремих рахунку-фактурі, на кожну поставку. Асортимент, кількість, ціна товару, замовленого покупцем, вважаються узгодженими сторонами з моменту виставленого постачальником за кожне окреме замовлення покупця рахунку-фактури, та його оплати покупцем. Згідно із п.п. 3.3. договору моментом отримання (поставки) товару покупцем та здачі його постачальником є фактичне отримання товару (завантаження товару у авто покупця). Пунктом 4.3. договору передбачено, що зобов`язання постачальника щодо поставки замовленої партії товару виникають з моменту надходження на рахунок постачальника грошових коштів в розмірі 100% вартості замовленої партії товару, а строк поставки обраховується з дня наступного за днем надходження вказаної переплати на рахунок постачальника та не перевищує 3 календарні дні. Відповідно до п. 8.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі, якщо за один календарний місяць до моменту закінчення дії договору жодна з сторін не виявить бажання його розірвати, даний договір вважається пролонгованим терміном ще на один рік.

Відповідно до умов договору та згідно із замовленнями позивача відповідачем були виставлені наступні рахунки на поставку деревних (паливних) брикетів PINI KAY : № 4 від 07.12.2018 року, обсягом 23,04 т. на загальну суму 83 833,34 грн. та № 5 від 09.01.2019 року, обсягом 23,04 т. на загальну суму 87 522,00 грн.

Рахунок на оплату № 4 від 07.12.2018 року був оплачений позивачем, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 700 від 10.12.2018 року на суму 41 916,67 грн.; № 704 від 11.12.2018 року на суму 20 000,00 грн.; № 719 від 18.12.2018 року на суму 21 916,67 грн. Рахунок на оплату № 5 від 09.01.2019 року був оплачений позивачем у розмірі 50%, що підтверджується платіжним дорученням № 746 від 10.01.2019 року на суму 43 776,00 грн. Таким чином, відповідно до п. 4.3 договору кінцевим терміном поставки товару згідно із рахунком №4 від 07.12.2018 року було 21.12.2018 року, а згідно із рахунком №5 від 09.01.2019 року кінцевим терміном поставки половини партії товару - 13.01.2019 року. Відповідач своїх зобов`язань за договором поставки №09/11/18 від 09.11.2018 року не виконала, у зв`язку з чим позивачем було направлено рекомендованим листом із описом вкладення претензію вих. № 8/05 від 10.05.2019 року про стягнення суми боргу за товар у розмірі 127 609,34 грн. та пені у розмірі 16 627,26 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з ухваленим судом першої інстанції рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч.1 та ч. 7 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Отже, враховуючи зазначене вище, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших договорів ( у тому числі й цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа чи громадянин, зареєстрований на чай його укладення як підприємець), є господарськими, а тому, і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 , 52 , 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок укласти обов`язковий до укладення договір не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів встановила, що відносини, щодо яких виник спір, є господарсько-правовими, оскільки виникли між суб`єктами господарювання, а саме ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія Дари України" щодо здійснення ними господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим, ст. 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, згідно частини першої вказаної статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другої цієї ж статті, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Положенням ч. 1 ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Тобто, сторонами в справі можуть бути і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України. Таким чином, враховуючи зазначене, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 від 13.02.2019 року у справі №910/8729/2018, від 05.06.2019 року у справі №904/1083/18 та від 09.10.2019 року у справі № 127/23144/18.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки даний спір повинен розглядатися в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 255ЦПК України однією з підстав для закриття провадження у справі є випадок, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 ЦПК України, відповідно до п. 1 частини 1 якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції фактично розглянув господарський спір, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а провадження - закриттю.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п.1 ч.1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року скасувати та закрити провадження у справі.

Роз`яснити позивачу, що даний спір віднесений до юрисдикції господарських судів.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку ч. 1 ст. 256 ЦПК України із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько