Рішення

від 02.09.2021 по справі 193/1346/20

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/1346/20

Провадження №2/193/170/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2021 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кащук Д.А.,

при секретарі - Ратушній В.В.,

за участю сторін по справі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження,цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та скасування його державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та скасування його державної реєстрації, в якому просив розірвати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) серія та номер ННА 429854, ННА 429855, відповідно якого ОСОБА_5 надано в користування ОСОБА_4 на 49 років земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 8,8705 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:004:0016, зареєстрований 24.05.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І.А. за № 733 та скасувати його державну реєстрацію; стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язкових платежів: НОМЕР_1 судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 травня 2018 року між покійним чоловіком позивача ОСОБА_5 (власник), в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (землекористувач) було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) .

Зазначає, що згідно п.1 договору власник в особі представника надав в користування землекористувачу земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 8,8705 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:004:0016, щодо якої власник передає землекористувачу права володіння та користування для сільськогосподарських потреб.

Вищевказана земельна ділянка до смерті належала на праві приватної власності чоловіку позивача. Після смерті її чоловіка вона набула права власності на вищевказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Таким чином, починаючи з моменту підписання - 24.05.2018 та державної реєстрації - у той же день, у землекористувача - ОСОБА_4 виник обов`язок щодо сплати земельного податку. В порушення вимог п. 6.1. договору та приписів чинного податкового законодавства землекористувачем ОСОБА_4 з моменту підписання та державної реєстрації договору по теперішній час жодного разу не було сплачено земельний податок, що у свою чергу є порушенням істотних умов договору. Так, згідно інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з травня 2018 року по березень 2020 року ОСОБА_4 податки не сплачував, декларації не подавав. Таким чином, представник позивача вважає, що в позивача достатні підстави для звернення до суду з даною позовною заявою, що цілком відповідає вимогам чинного законодавства (а.с.2-4).

14 січня 2021 року представник відповідача ОСОБА_3 надала відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого відповідач заперечує проти розірвання спірного договору та вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки у даному випадку позивачем не доведено наявність істотного порушення договору та завданої реальної шкоди другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору, а також недотримання позивачем порядку примусового припинення права користування земельною ділянкою встановленого ст.143 ЗК України. Тому просить в позовних вимогах відмовити (а.с.34-37).

25 січня 2021 року представник позивача надав відповідь на відзив. В обґрунтування якого зазначив, що вказані у відзиві на позовну заяву доводи представника відповідача, на їхню думку є помилковими та такими, які не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного:

щодо недоведеності, на думку представника відповідача істотного порушення договору другою стороною, як підставою для розірвання договору згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, звертає увагу на те, що в даному випадку договір може бути розірвано судом на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України як з огляду на істотне порушення договору ОСОБА_4 , так і в інших випадках встановлених законом, мова йде про застосування аналогії закону, передбаченої для розірвання договору оренди до спірних правовідносин.

Щодо істотного порушення договору ОСОБА_4 як стороною у розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 102-1 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 410 ЦК України землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Аналогічний обов`язок міститься у договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, системний аналіз вищевказаних норм у сукупності та взаємозв`язку на думку позивача свідчить про те, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Вказаний висновок також випливає з того, що укладаючи договір власник розраховувала на те, що земельний податок буде сплачуватись землекористувачем своєчасно та у повному обсязі, натомість відповідач за період користування земельною ділянкою жодного разу його не сплатив, що призвело до утворення заборгованості.

Щодо застосування аналогії закону, передбаченої для розірвання договору оренди до спірних правовідносин посилається на те, що вдповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Беручи до уваги те, що питання припинення договору емфітевзису шляхом його розірвання не врегульовано ЦК України та іншими актами законодавства, а в свою чергу емфітевзис за своєю юридичною природою (характеристикою) є дуже схожим з договором оренди земельної ділянки, вважає, за доцільне застосувати аналогію закону, з метою забезпечення ефективного захисту прав власника та забезпечення його законних інтересів, що буде цілком відповідати вимогам справедливого процесу, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Вважає за необхідне зазначити, що до позовної заяви додавалась копія документу з фіскальної служби про те, що він взагалі ніякі податки протягом 2018 року і по момент звернення до контролюючого органу не сплачував.

Навіть якщо припустити, що на момент розгляду справи у суді відповідач сплатив заборгованість, то слід зауважити, що сам факт систематичного порушення договору емфітевзису щодо сплати земельного податку є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи наведене обґрунтування, представник позивача вважає, що вказаний договір без сумнівів підлягає розірванню з підстав, зазначених у позовній заяві, тому просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі із врахуванням його відповіді відзив (а.с.55-60).

12 березня 2021 року представник відповідача надав заперечення на відповідь на відзив, вважає його безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з того, що Податковим кодексом України заборонена будь-яка уступка грошового зобов`язання або податкового боргу платника податків третім особам (п.87.7 ст.87 ПКУ), тому Відповідач не має права платити передбачену ПКУ плату за землю замість власника земельної ділянки (в тому числі і в разі, коли таке положення закріплено в договорі емфітевзису). У разі домовленості між сторонами про покладання такого обов`язку на емфітевта, банківські платежі повинні здійснюватися від імені власника земельної ділянки.

З довідки, яка надана до позовної заяви від ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 28.04.2020 року, вбачається, що громадянин ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з травня 2018 року по 30 березня 2020 року податки не сплачував, податкові декларації не надавав.

Вважає, що відповідач від свого імені за договором емфітевзису не може сплачувати податки, так як він не є власником земельної ділянки тому вищевказану довідку вважає неналежним доказом по справі. ПКУ не регулює питання оподаткування земельних ділянок за договором емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб).

Посилається на те, що відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі, орендної плати - орендарі земельних ділянок (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст.14 та п. 288.2 ст. 288 ПКУ). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст. 286 ПКУ), орендної плати - договір оренди (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Вважає, що емфітевти не є ні власниками, ні постійними землекористувачами, ні орендарями земельних ділянок, а тому у них відсутній обов`язок сплачувати до бюджету плату за землю, передбачену розділом XII ПКУ. Це правило діє і у випадку, коли об`єктом договору емфітевзису є земельна ділянка державної чи комунальної власності .

Згідно п. 286.5. ПКУ, нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Зазначає, що так як Відповідач не є власником земельної ділянки, податкове повідомлення - рішення про сплату земельного податку та платіжні реквізити йому не надходять, податкова служба надсилає їх на адресу власника земельної ділянки, а власник земельної ділянки жодного разу не надавав Відповідачу такі податкові повідомлення - рішення.

На думку представника відповідача, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тому просить, в позовних вимогах представника ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та скасування його державної реєстрації - відмовити (а.с. 75-76).

Позивач та представник позивача в судовому засідання пояснили, що 24 травня 2018 року між покійним чоловіком позивача ОСОБА_5 (власник), в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (землекористувач) було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) далі по тексту (договір у відповідному відмінку). Згідно п. 1 договору власник в особі представника надав в користування землекористувачу земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 8,8705 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:004:0016 щодо якої власник передає землекористувачу права володіння та користування для сільськогосподарських потреб. Вищевказана земельна ділянка до смерті належала на праві приватної власності чоловіку позивача. Після смерті її чоловіка вона набула права власності на вищевказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Таким чином, починаючи з моменту підписання - 24.05.2018 та державної реєстрації - у той же день, у землекористувача - ОСОБА_4 виник обов`язок щодо сплати земельного податку. В порушення вимог п. 6.1. договору та приписів чинного податкового законодавства землекористувачем ОСОБА_4 з моменту підписання та державної реєстрації договору по теперішній час жодного разу не було сплачено земельний податок, що у свою чергу є порушенням істотних умов договору. Тому просять позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засідання пояснив, що проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позовних вимогах повністю, посилаючись на обставини зазначені у відзиві. Також зазначив, що відповідач не сплачував земельний податок оскільки не знав реквізити, а після відкриття провадження у даній справі сплатив заборгованість по земельному податку в повному обсязі.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин:

24 травня 2018 року між ОСОБА_5 (власником), в особі представника ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 (землекористувач), з другої сторони, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), що належить ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 156819, виданого Софіївською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 19.02.2008 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.11.2006 року №1445 ВЕІ 003323, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. Договір посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І.А. та зареєстровано в реєстрі за №734. (а.с. 7-10).

Згідно п. 1 договору власник в особі представника надав в користування землекористувачу земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, сільська рада Жовтнева, площею 8,8705 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:004:0016 щодо якої власник передає землекористувачу права володіння та користування для сільськогосподарських потреб. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, вбачається, що 24 травня 2018 р. приватним нотаріусом Рукавіциним Ігорем Анатолійовичем відносно належної позивачу земельної ділянки, кадастровий номер 1225283300:02:004:0016, загальною площею 8,8705 га, зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) (а.с.11).

Згідно п. 14 договору земельна ділянка передається власником землекористувачу у користування в момент підписання договору на строк 49 (сорок дев`ять) років з моменту його підписання та державної реєстрації. Відповідно до п. 6.1. договору землекористувач зобов`язаний щорічно сплачувати за власника суму земельного податку або інші платежі, у строки та розмірі, передбачені й встановлені чинним законодавством.

Згідно пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Відповідно до п. 269.1.2. ст. 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі. Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Згідно п. 287.2 ст. 287 ІІК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня. Відповідно п.5 договору право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування (а.с. 8)

Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

З огляду на приписи ч. 1 ст. 628 ЦК України, відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Єдиною підставою виникнення емфітевзису закон називає договір між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч. 1 ст. 407 ЦКУ та ч. 1 ст. 102-1 ЗКУ).

Згідно з частиною першою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 407 ЦПК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Відповідно, сторонами договору емфітевзису є власник земельної ділянки будь-якої форми власності (приватної, державної, комунальної) з одного боку та особа, яка виявила бажання користуватися земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевт, землекористувач).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 409 ЦК України власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Закріплений в ч. 2 ст. 410 ЦКУ обов`язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Так, за змістом ч. 1 ст. 526 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

-припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Вказане кореспондується із приписами ч. 2 ст. 412 ЦК України згідно якими, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Крім того п. 5 ч. 3 вищевказаної статті визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

За ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру , який у силу ст. 106 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов`язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ст.182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Закон України від 1 липня 2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (набрав чинності 3 серпня 2004 року) у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Відповідно до ст.4 названого Закону (чинній на час укладення оспорюваного Договору) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів ( ч.ч.1,2ст.6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції чинній на час укладення спірного договору).

Згідно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №8380/604-36-26-11 від 03.03.2021 згідно наявних баз даних інформаційної системи ДПС України ОСОБА_4 не перебуває на обліку в ГУ ДПС як платник земельного податку. Станом на 03 березня 2021 року сума нарахованих ОСОБА_1 податкових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб сплачена в повному обсязі, податковий борг відсутній. (а.с. 101-104).

Відповідно квитанцій, ОСОБА_1 сплачено земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік- 908,94 грн., 182,42 грн.; за 2018 рік - 909,43 грн., 225,72 грн.; за 2019 рік - 1706,36 грн., 423,52 грн.; за 2020 рік-1706,36 грн.,423,52 грн. особисто, а не відповідачем ОСОБА_4 , як землекористувачем (а.с. 105-112).

Таким чином, системний аналіз вищевказаних норм у сукупності та взаємозв`язку свідчить про те, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Вказаний висновок також випливає з того, що укладаючи договір власник розраховував на те, що земельний податок буде сплачуватись землекористувачем своєчасно та у повному обсязі, натомість відповідач за період користування земельною ділянкою жодного разу не сплатив.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Беручи до уваги те, що питання припинення договору емфітевзису шляхом його розірвання не врегульовано ЦК України та іншими актами законодавства, а в свою чергу емфітевзис за своєю юридичною природою (характеристикою) є дуже схожим з договором оренди земельної ділянки, суд вважає за доцільне застосувати аналогію закону, з метою забезпечення ефективного захисту прав власника та забезпечення його законних інтересів, що буде цілком відповідати вимогам справедливого процесу, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, за необхідне зазначити, що до позовної заяви представником позивача додавалась копія документу з фіскальної служби про те, що відповідач взагалі ніякі податки протягом 2018 року і по момент звернення до контролюючого органу не сплачував.

Якщо на момент розгляду справи у суді відповідач сплатив заборгованість по земельному податку, то суд зауважує, що сам факт систематичного порушення договору емфітевзису щодо сплати земельного податку є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави для застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про розірвання договору емфітевзису є обґрунтованими, підтвердженими поданими доказами, а відтак підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині скасування договору емфітевзису, суд виходить з такого.

Частиною 3 ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки відповідно до положень ЗК України, Закону України Про оренду землі та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , виникнення права оренди на підставі укладеного договору залежить від державної реєстрації такого права, та з урахуванням існування підстав для розірвання спірного договору, суд вважає, що вимоги про скасування державної реєстрації є похідними від вимоги про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). У зв`язку з існуванням правових підстав для розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), суд вважає, що похідні позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. та судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно зі ст.15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, понесених позивачем , суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати ВСУ від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати ВСУ від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Частинами 3-5 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заяваN19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає, на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокатом Андрух В.В. надано лише договір про надання правничої допомоги від 04 січня 2021 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, інших відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надано, тому позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу не підтверджені поданими доказами та задоволенню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення понесеного судового збору, суд виходить із того, що позовні вимоги позивача задоволено частково, а тому у порядку ст.141 ЦПК України має підстави стягнути із відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати по оплаті судового збору у сумі 840 гривень 40 копійок згідно квитанцій №ПН1217 від 24.11.2020 .

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.6, 10, 12, 76-81, 83, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та скасування його державної реєстрації, задовольнити частково.

Розірвати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) серія та номер ННА 429854, ННА 429855, відповідно якого ОСОБА_5 надано в користування ОСОБА_4 на 49 років земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с/рада Жовтнева, площею 8,8705 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225283300:02:004:0016, зареєстрований 24.05.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І.А. за № 733 та скасувати його державну реєстрацію.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язковихплатежів: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язковихплатежів: НОМЕР_2 судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

В позовних вимогах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Дніпровському апеляційному суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, котрі не були присутні при проголошенні рішення, мають право його оскаржити у той же строк з дня отримання повного тексту рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2021 року.

Суддя Д.А.Кащук