Постанова

від 07.09.2021 по справі 916/1689/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року

м. Київ

cправа № 916/1689/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

Офіса Генерального прокурора: Бересток Б.П.,

позивача: Бабій А.Б.,

відповідача: Багатченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021

та рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2020

у справі № 916/1689/17

за позовом Прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" про витребування майна (61/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 1996,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101) з чужого незаконного володіння відповідача на корить держави в особі Фонду державного майна України .

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірне нерухоме майно є державною власністю, а тому не могло бути передано у будь-яку іншу власність (зокрема, у власність відповідача) без згоди на те позивача. Оскільки передача спірного майна у власність відповідача відбулася з порушенням законодавства, позивач, в інтересах якого заявлено позов, має право витребувати зазначене майно у відповідача.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2018, позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2018 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій правильно констатовано наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача відповідно до положень ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки мирова угода, затверджена ухвалою в рамках господарської справи №20/59-08-999, жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект". Доказів набуття Підприємством права власності на спірне майно з якихось інших підстав судами не встановлено. Поряд з тим, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді справи суди мають встановити момент, коли саме право позивача було порушено та відповідно від якого має відліковуватися початок перебігу позовної давності та визначити, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України, чи пропущено позивачем такий строк.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.06.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. В обґрунтування своєї позиції суд касаційної інстанції зазначив, що з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, судам попередніх інстанцій, виходячи з фактичних обставин справи, слід надати оцінку всім зібраним у справі доказам, в тому числі, судовим рішенням у справі №522/11951/15-ц з урахуванням вимог чинного законодавства та усталеної судової практики, з точки зору наявності або відсутності підстав, пов`язаних з поважністю причин для поновлення позовної давності для звернення до суду прокурора за захистом порушеного права позивача та при вирішенні вказаного питання всебічно, повно та об`єктивно дослідити матеріали справи в їх сукупності, дати вірну юридичну оцінку обставинам справи, наявним у справі доказам і доводам учасників справи щодо наявності підстав для поновлення позовної давності та захисту порушеного права позивача.

Під час нового розгляду справи прокуратурою подано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності, в якій прокурор зазначав, що 17.04.2015 до прокуратури Одеської області надійшло звернення Громадської організації "Співдружність", за результатами розгляду якого прокуратурою було встановлено, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2008 у справі №20/59-08-999 затверджено мирову угоду за якою Федерація професійних спілок України передала у власність Підприємству Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" вбудоване виробниче приміщення проектного інституту "Укркурортпроект" у цокольному та на першому поверхах будинку гуртожитку МОП в м. Одесі по вул. Піонерська, 3, площею 1830 кв.м, яке належить Федерації професійних спілок України на праві власності відповідно до договору про закріплення прав володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990, укладеного між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України та затвердженого постановою Президії Загальної конфедерації профспілкових союзів СРСР від 18.11.1990 №2-1а. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2009 виправлено описку в описовій та резолютивній частинах ухвали суду від 09.06.2008 в частині площі нежитлових приміщень, а саме: 1996,2 кв.м замість 1830,00 кв.м. На підставі зазначених ухвал суду, довідки з адресного реєстру м. Одеси від 30.12.2013 за №356421/1, відповідної заяви Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" державним реєстратором прав на нерухоме майно Сидорчук А.В. Державної реєстраційної служби України 13.03.2014 прийнято рішення №11577503 про державну реєстрацію приватного права власності Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" на нежитлове приміщення загальною площею 1996,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101. У подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.04.2015 Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" продало 39/100 частин зазначеного приміщення Тягур О.С., право власності якої зареєстроване належним чином. Таким чином, як зазначає прокурор, нежитлове приміщення загальною площею 1996,2 кв.м, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101, перебувало у спільній частковій власності Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" Тягур О.С.

За доводами прокурора, фактично Фонду державного майна України стало відомо про порушення матеріального права на спірне майно лише після звернення прокурора до суду та отримання копії позовної заяви з відповідними додатками у справі №522/11951/15-ц, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у ній. При цьому прокурор зазначив, що вказане судове рішення фактично виконане 01.02.2017 шляхом реєстрації права власності на спірний об`єкт за державою в особі Фонду державного майна України. Таким чином, починаючи з 22.06.2016 (дата прийняття постанови апеляційним судом Одеської області) та до прийняття Верховним судом України постанови від 12.04.2017 (закриття провадження у справі у частині вимог до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект") порушене право Фонду державного майна України на 61/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 1996,2 кв.м, було поновлено, оскільки право власності на цей об`єкт було зареєстроване за позивачем, що, на думку прокурора, безумовно свідчить про поважність причин пропущення позовної давності, так як спір було вирішено по суті.

Від відповідача 24.09.2020 надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що у постанові від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17 Верховний Суд підтвердив висновки попередніх судів про те, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості /підсудності не перериває перебігу позовної давності. В матеріалах справи містяться належні докази того, що саме факт державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому саме з 24.02.2014 - дати державної реєстрації за Підприємством Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" права власності на спірний об`єкт, були порушені права Фонду державного майна України, та з цього моменту почав відліковуватися трирічний строк позовної давності. За таких обставин, відповідач вважає, що строк позовної давності сплив 24.02.2017, натомість, прокурор звернувся з позовом до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у липні 2017 року. При цьому, прокурор не звертався з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності із зазначенням поважних причин пропуску такого строку.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 24.09.2020 (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий, Аленін О.Ю., Савицький Я.Ф.), у задоволенні позову відмовлено з підстав спливу позовної давності. При цьому, на переконання судів, зазначені прокурором у клопотанні про поновлення строку позовної давності обставини жодним чином не свідчать про наявність поважних причин для поновлення такого строку, адже не підтверджують наявність обставин, які зробили своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на помилковість висновків судів обох інстанцій про неповажність причин пропуску позовної давності, та зазначає, що з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій мали дійти висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та поновлення позовної давності. Скаржник зазначає, що у постанові Верховного суду України у справі № 522/11951/15-ц вказано, що прокуратурою позов заявлено з дотриманням позовної давності з огляду на час, коли зацікавленим особам стало відомо про порушення своїх прав. Разом з цим судом зазначено, що позовні вимоги прокуратури до юридичної особи - підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" віднесено до юрисдикції господарських судів. Тобто, Верховним судом України встановлено, що Фонду державного майна України стало відомо про порушення матеріального права на спірне майно лише після звернення прокурора до суду та отримання копій позовної заяви з відповідними додатками у справі № 522/11951/15-ц. При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 стосовно того, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2021 (колегія суддів у складі: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Міщенко І.С.) відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.07.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.07.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 10.06.2021 строк.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2021 задоволено заяву судді Берднік І.С. про самовідвід у справі № 916/1689/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 13.07.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 новою колегією суддів касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2020 у справі № 916/1689/17 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 07.09.2021.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження скаржник посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18).

Дослідивши вказані постанови колегія суддів дійшла висновку, що прийняті у справі № 916/1689/17 рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів їм не суперечать.

Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 викладено позицію стосовно того, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18.

Колегія суддів повністю підтримує вказаний висновок стосовно застосування норм 256, 261, 264, 267 ЦК України, викладений у зазначених вище постановах Верховного Суду, і зазначає, що дослідження обставин поважності причин пропуску позовної давності відбувається з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства". (Правова позиція Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15).

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Виходячи з аналізу наведених норм перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Однак подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи , може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Так у постанові від 20.02.2019 у справі №916/1689/17 Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 вказав на необхідність встановлення моменту, коли саме право позивача було порушено та відповідно від якого має відліковуватися початок перебігу позовної давності та визначення, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України, чи пропущено позивачем такий строк. В свою чергу, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 вказав на необхідність надання оцінки всім зібраним у справі доказам, в тому числі, судовим рішенням у справі №522/11951/15-ц з урахуванням вимог чинного законодавства та усталеної судової практики, з точки зору наявності або відсутності підстав, пов`язаних з поважністю причин для поновлення позовної давності для звернення до суду прокурора за захистом порушеного права позивача.

В обґрунтування наявності поважних причин пропуску позовної давності, у заяві від 11.08.2020 прокурор зазначив, що Фонду державного майна України стало відомо про порушення матеріального права на спірне майно лише після звернення прокурора до суду та отримання копії позовної заяви з додатками, тобто у червні 2015 року, а прокуратурі про вказані обставини стало відомо лише 17.04.2015. При цьому, судове рішення у справі №522/11951/15-ц фактично виконане 01.02.2017 шляхом реєстрації права власності на спірний об`єкт за державою в особі Фонду державного майна України. Таким чином, прокурор вважає, що починаючи з 22.06.2016 та до прийняття Верховним судом України постанови від 12.04.2017 про закриття провадження у справі в частині вимог до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект", порушене право Фонду державного майна України на 61/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 1996,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101 було поновлено, оскільки право власності на цей об`єкт було зареєстроване за позивачем.

Втім, на переконання судів попередніх інстанцій, вказані в заяві обставини не є поважними для поновлення пропуску позовної давності для звернення до суду.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до повноважень суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

При цьому поважними причинами пропуску позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.

Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Судами обох інстанцій встановлено, що у червні 2015 року прокуратурою Одеської області подано позовну заяву в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" та ОСОБА_1 до Приморського районного суду м. Одеси про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.06.2016, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ відповідно від 22.09.2016, позовні вимоги прокуратури задоволено у повному обсязі. Витребувано з незаконного володіння підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" на користь держави в особі Фонду державного майна України 61/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 1996,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101, та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Фонду державного майна України 39/100 часток вказаного нежитлового приміщення.

Постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №522/11951/15-ц провадження в частині позовних вимог прокуратури до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" закрито у зв`язку з порушенням вимог ст. 16 ЦПК України. У зазначеній постанові Верховний Суд України вказав, що прокуратурою позов заявлено з дотриманням позовної давності з огляду на час, коли зацікавленим особам стало відомо про порушення своїх прав. Разом з цим судом зазначено, що позовні вимоги прокуратури до юридичної особи Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" віднесено до юрисдикції господарських судів.

В той же час, судами у справі №916/1689/17 встановлено, що позовна давність на момент звернення прокурора до суду з позовом в інтересах ФДМУ сплила у лютому 2017 року, оскільки, згідно з доданим прокурором до позовної заяви витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №18967271 від 13.03.2014, право приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 1996,2 м 2 (спірне майно), зареєстровано за відповідачем 24.02.2014, а тому саме з 24.02.2014 (дата державної реєстрації за відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомості) прокурор та позивач у даній справі могли, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, довідатися про порушення прав останнього на вказаний об`єкт. Отже, при зверненні прокурора з позовом у червні 2015 року ним не було дотримано вимог процесуального закону щодо правил суб`єктної юрисдикції та об`єднано в одному позові вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. При цьому прокурор звернувся з позовом у даній справі лише у липні 2017 року, тобто, з пропуском цього строку.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин, проте, у даному випадку позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, які б не залежали від волевиявлення позивача.

В свою чергу, позивач, в інтересах якого подано позов, не навів обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду після того, як право власності 24.02.2014 було зареєстроване за відповідачем.

Позивач, будучи достеменно обізнаним про порушення його прав, не звернувся до суду за встановленою підсудністю з позовом про захист своїх порушених прав.

За вказаних обставин суди дійшли висновку, що позивачем не обґрунтована неможливість самостійно звернутися до суду за захистом порушеного права, про що йому мало стати відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до якого ще 24.02.2014 було внесено інформацію про реєстрацію за відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомості. При цьому в даному випадку не вбачається поважності причин пропуску позовної давності для звернення з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

В свою чергу, аналіз норм права Глави 19 ЦК України щодо "інституту позовної давності" в сукупності з нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку, а також встановлення поважності причин пропуску позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення таких обставин судами попередніх інстанцій.

Касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про відсутність обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, та, як результат - з висновком про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків судів обох інстанцій та зводяться до незгоди з ними і необхідності переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, повноваження з чого у Верховного Суду, в силу положень ст. 300 ГПК України, відсутні.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2020 у справі № 916/1689/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.