Ухвала

від 07.09.2021 по справі 910/11618/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11618/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Дунь В.В,

відповідача - Поліщук Р.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Бондарчук В. В.

від 07.12.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Пашкіна С. А., Буравльов С. І., Шапран В. В.

від 14.04.2021

за позовом ОСОБА_1

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина"

про припинення державної реєстрації,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" про припинення державної реєстрації юридичної особи - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина", що була здійснена в Деснянській районній у місті Києві державній адміністрації 06.02.2017, номер запису 1 066 102 0000 013536.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" відбулась з порушенням Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а також вид діяльності відповідача не відповідає його організаційно-правовій формі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/11618/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021, у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- необґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем вимог Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, з огляду на те, що спеціальним законодавчим актом, який регламентує порядок створення та діяльність житлово-будівельного кооперативу є Закон України "Про кооперацію";

- Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" створено відповідно до норм чинного законодавства;

- з положень статуту Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" вбачається, що окрім загальних видів діяльності житлово-будівельного кооперативу щодо забезпечення його функціонування, основною його діяльністю є загальне будівництво будівель будь-якого призначення. В матеріалах справи наявне рішення Київської міської ради №210/6261 від 29.11.2018 "Про передачу Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина"" земельної ділянки для будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_1 ". 22.07.2019 між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2018 №210/6261 передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків. Таким чином, відповідач здійснює свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства та статуту кооперативу;

- згідно із статтею 13 Закону України "Про кооперацію" член кооперативу, у разі незгоди з будь-якими діями органів управління кооперативу щодо діяльності такого кооперативу, або з будь-яких інших підстав, має право добровільно вийти з нього;

- позивачем не наведено належного обґрунтування, яким чином діяльність Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" порушує його права та законні інтереси;

- відповідачем надано суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Поліщуком Р.М., у розмірі 7 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_1 у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми Закону України "Про кооперацію" без урахування висновку щодо його застосування, викладеного в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2697/15.

Відзив Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина" на касаційну скаргу ОСОБА_1 подано 03.09.2021, тобто після закінчення строку встановленого Судом для його подання (до 26.08.2021), відтак залишається без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у справі відкрито згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування Закону України "Про кооперацію", викладених в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2697/15, з огляду на таке.

Так, у справі № 922/2697/15 предметом позову була вимога про: визнання незаконним та скасування пункту 2 додатку 2 до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 06.08.2014 № 1601/14; - визнання незаконним та скасування пункту 13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 24.12.2014 № 1738/14; - визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Ігнатової Н.Є. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 від 12.02.2015 № 19276830; - зобов`язання Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності № 8698994 від 28.01.2015; - зобов`язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060, про що скласти акт приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.07.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016, позов заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано пункт 2 додатку 2 до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 06.08.2014 № 1601/14. Визнано недійсним та скасовано пункт 13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 24.12.2014 № 1738/14. Зобов`язано Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" передати, а Харківську міську раду - прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 у первісному (придатному) для використання стані, про що скласти акт прийому-передачі. Припинено провадження в частині вимог, заявлених до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення Харківської міської ради про надання у власність земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу не відповідають вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, оскільки статтею 41 Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, водночас судами встановлено, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу УРСР та статті 41 Земельного кодексу України, та його створено всупереч вимогам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" подав заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15 на підставі пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.03.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, заяву Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області 07.07.2015 у справі № 922/2697/15 в частині визнання незаконним та скасування пункту 2 додатку 2 до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 06.08.2014 № 1601/14; визнання незаконним та скасування пункту 13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 24.12.2014 № 1738/14; зобов`язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" передати, а Харківську міську раду - прийняти земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 у первісному (придатному) стані для використання, про що скласти акт приймання-передачі скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

Дані судові рішення мотивовані тим, що: оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15 обґрунтовано невідповідністю спірних рішень Харківської міської ради, зокрема, вимогам статті 135 Житлового кодексу УРСР, водночас, враховуючи, що у даному разі встановлена неконституційність частини 2 статті 135 Житлового кодексу Української PCP, що, у свою чергу, є виключною обставиною для перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15; внесення відомостей про скасування за Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" права власності на земельну ділянку площею 1,1225 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0060 відбулось в процесі розгляду справи №922/3042/16 без відома Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" та на даний час дії щодо внесення вказаних відомостей оскаржуються в судовому порядку; під час перегляду рішення за виключними обставинами ні прокурором, ні Харківської міською радою відповідного акта приймання-передачі земельної ділянки надано не було, що може свідчити про те, що такий акт сторонами складений не був, тому рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 станом на день подання заяви про перегляд за виключними обставинами є невиконаним.

Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 922/2697/15. Відмовив у задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Тихий квартал" про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15. Рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15 залишив в силі.

Верховний Суд виходив з того, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ОК "ЖБК "Тихий квартал" про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2015 у справі № 922/2697/15 є помилковими, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 41 Земельного кодексу України, статей 133,135,137 Житлового кодексу УРСР в подібних правовідносинах.

Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Водночас, у справі № 910/11618/20, що переглядається, предметом позову є вимога про припинення державної реєстрації юридичної особи - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наша Перлина", що була здійснена в Деснянській районній у місті Києві державній адміністрації 06.02.2017, номер запису 1 066 102 0000 013536. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що реєстрація відповідача відбулась з порушенням Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а вид діяльності кооперативу не відповідає його організаційно-правовій формі (в назві якого закладено напрямок його діяльності), оскільки на момент реєстрації відповідача позивачу не було відомо про справжню мету його діяльності - комплексне обслуговування об`єктів, що ніяк не пов`язано з будівництвом будівель. Водночас, за доводами ОСОБА_1 , голова даного кооперативу їй повідомляв, що мета створення кооперативу - завершення будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1 задля отримання інвесторами своїх квартир у власність. Також, позивач зазначив, що членами відповідача є не всі інвестори зазначеного будинку. Крім того, позивач зауважив, що відповідач, з яким у позивача відсутні договірні відносини щодо інвестування та отримання у власність квартири, не має права здійснювати добудову даного будинку, хоч внески з інвесторів збирає. При цьому, позивач також зазначив, що інвестори квартир у будинку по АДРЕСА_1 , в тому числі і ОСОБА_1 , мають права та обов`язки як інвестори будівництва, і більшість з них вже сплатили кошти забудовнику.

Тобто, у справі № 910/11618/20, що переглядається зовсім інші предмет, підстави позову та зміст позовних вимог, що свідчить про неподібність правовідносин.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 не зазначила та не обґрунтувала у поданій касаційній скарзі.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 910/11618/20.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/11618/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

О.О. Мамалуй