Постанова

від 10.09.2021 по справі 826/15655/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15655/18 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Строяновської О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тотал Енерго Трейд до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділа Державної податкової служби, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділа Державної податкової служби, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Тотал Енерго Трейд (далі - позивач, ТОВ Тотал Енерго Трейд ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, яким визначено грошове зобов`язання з податка на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на податковій інформації та не враховують суті та наслідків господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом. Наявні у позивача копії документів підтверджують реальне виконання договірних відносин, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що контрагент позивача не володіє достатніми матеріальним та трудовими ресурсами для виконання договора, аналіз Єдиного реєстра податкових накладних не встановив декларування контрагентом позивача будь-яких витрат на оренду приміщення, водо-, теплопостачання, зв`язок, придбання канцелярії, не підтверджено поставки тавара по ланцюгу постачання, не надано документів, які б підтверджувати транспортування товарно-матеріальних цінностей від постачальника до покупця, якість та технічні характеристики такого, країну його походження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує на тому, що відповідач не навів, у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм права, та які докази мали бути витребувані для повного та всебічного дослідження спірних правовідносин. У зв`язку з цим вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Ухвалою апеляційного суду від 12 липня 2021 року замінено Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленим підрозділом Державної податкової служби (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що у період з 07 по 13 серпня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві провело документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ Охоронна фірма Вовкодав за квітень 2017 року.

За результатами перевірки 20 серпня 2018 року контролюючим органом складено акт, у висновку якого зазначено про порушення позивачем пункта 44.1 статті 44, пункта 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункта 200.1 статті 200, пункта 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податка на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за квітень 2017 року у розмірі 367804,00 грн.

Не погоджуючись з актом перевірки, позивач подав заперечення.

Листом від 06 вересня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що акт перевірки залишено без змін, а заперечення до акта - без задоволення.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у Київській області 07 вересня 2018 року прийняло податкове повідомлення - рішення №0046551404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податка на додану вартість на 459755,00 грн., з яких за основним зобов`язанням 367804,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 91951,00 грн.

Уважаючи таке рішення необґрунтованим, платник податків звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами оцінки наданих сторонами доказів, судом встановлено підтвердження позивачем належним чином складеними первинними документами реальне виконання господарських взаємовідносин, які мали місце з його контрагентом у періоді, що перевірявся податковим органом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Як закріплено у підпункті 9.1.3 пункта 9.1 статті 9 ПК України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункта 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до підпункта а пункта 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За правилами пункта 198.6 цієї правової норми не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредита, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на відображення у податковому обліку господарської операції є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та/або послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредита первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податка, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредита з податка на додану вартість, визначену постачальником.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У разі ж надання податковим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Як установлено судом, причиною виникнення податкового кредита позивача є придбання ним у ТОВ ОФ Вовкодав товарів у квітні 2018 року.

Так, у квітні 2018 року між позивачем (покупець) та ТОВ ОФ Вовкодав (постачальник) укладено рід договорів, за умовами яких постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця обладнання, найменування, перелік та ціна якого наведені у Специфікації, а покупець - прийняти та оплатити ціну обладнання на умовах договорів.

На підтвердження реального виконання таких договорів позивачем надано специфікації, видаткові та податкові накладні, рахунки на оплату та платіжні доручення. Також позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 201, які підтверджують облік придбаних товарів, а також довідки - рахунки, в яких наведено калькуляцію собівартості продукції, до складу якої входять товари, придбані за договорами.

На підтвердження економічної доцільності укладення зазначених договорів, позивачем також надано докази реалізації продукції, виготовленої із використанням комплектуючих, придбаних у ТОВ ОФ Вовкодав .

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно пункта 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Ураховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції, не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, відповідач наголошує на тому, що у контрагента позивача відсутні трудові та матеріальні ресурси для виконання договорів поставки.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що позивачем доведено реальність виконання господарської операції з придбання будівельних робіт, а тому відсутність у податковій звітності інформації про необхідну кількість найманих працівників та матеріальних активів, не підтверджує висновок податкового органу про нереальність такої операції.

Також колегія суддів звертає увагу, що контрагент позивача не позбавлений можливості отримувати активи в оренду не від платників податка на додану вартість, що виключає підстави внесення інформації про такі угоди в Єдиний реєстр податкових накладних, а також укладати договори з фізичними особами для виконання необхідних робіт, які зареєстровані суб`єктами господарської діяльності, що виключає підстави для відображення сплачених таким особам сум у податковій звітності контрагента позивача.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання безтоварною господарську операцію позивача із його контрагентом.

Надаючи оцінку поясненням ОСОБА_1 від 05 липня 2017 року, відповідно до яких про те, що вона є засновником, директором та бухгалтером ТОВ ОФ Вовкодав їй стало відомо від працівників правоохоронних органів, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як убачається зі зміста таких пояснень, у них відсутні відомості про те, ким, на яких правових підставах та за яких обставин такі пояснення були відібрані.

Вирок у кримінальній справі або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, якими було б встановлено, що мало місце створення ТОВ ОФ Вовкодав за грошову винагороду без наміру здійснення господарської діяльності відповідачем не надані.

У зв`язку з цим обставини, викладені в поясненнях від 05 травня 2017 року, згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають доведенню в межах цієї справи в загальному порядку.

На спростування обставин щодо створення і діяльності ТОВ ОФ Вовкодав , які були повідомлені ОСОБА_1 і викладені в поясненнях від 05 травня 2017 року, позивачем надано нотаріально засвідчені пояснення ОСОБА_1 від 25 липня 2017 року, в яких вона підтверджує реєстрацію товариства та здійснення господарської діяльності. Проте, відібрані у такий спосіб пояснення також не є належним доказом щодо предмета дослідження у даній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги пояснення, надані сторонами у справі та виходить із дослідження та аналізу первинних й інших документів, що відображають зміст господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

З приводу посилання податкового органу на відсутність факту реального вчинення господарських операцій через отримання податкової інформації по вищезазначеному контрагенту позивача, колегія суддів зауважує таке.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

У силу закону отримання податковим органом інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентами платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

ТОВ Тотал Енерго Тейд не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентом.

Таку правову позицію викладено Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року по справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділа Державної податкової служби залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька