Постанова

від 12.09.2021 по справі 240/19541/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19541/20 Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач: Іваненко Т.В.

13 вересня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Іваненко Т.В.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Північного регіонального управління (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2020 року по 28 жовтня 2020 року включно;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2020 року по 28 жовтня 2020 року включно в розмірі 145907 гривень 36 копійок.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 13.10.2020 по 28.10.2020 в сумі 14592,6 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким повністю задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначивши, що суд безпідставно дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 13.10.2020, а не з 26.02.2020, зменшивши при цьому суму середнього заробітку.

Відповідач своїм правом передбаченим ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

З обставин справи встановлено, що ОСОБА_1 наказом начальника Північного регіонального управління ДПС України №51-ОС від 26.02.2020 звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.

В день звільнення позивачу не були виплачені грошова компенсація за невикористані календарні дні основної відпустки; заборгованість по грошовому забезпеченню; грошова компенсація за піднайом майна; грошова компенсація вартості неотриманого речового майна; індексація грошового забезпечення; одноразова грошова допомога при звільненні.

Кошти нараховувались на картковий рахунок позивача у наступній послідовності:

- 03.03.2020 були зараховані кошти у розмірі 3553,67 гривень в рахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки,

- 12.03.2020 були зараховані кошти у сумі 6206,68 гривень в рахунок виплати заборгованості по грошовому забезпеченню;

- 24.03.2020 поступило два платежі по 1692,11 гривень в якості відшкодування грошової компенсації за піднайом майна;

- 08.05.2020 були зараховані кошти у розмірі 4350,22 гривень як компенсація вартості нестриманого речового майна;

- 25.06.2020 поступили кошти в сумі 5906,00 гривень як індексація грошового забезпечення;

- 28.10.2020 на виконання Житомирського окружного адміністративного суду у справі 240/8259/20 від 10.09.2020 Управління здійснило виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 71319,32 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. При цьому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 13.10.2020, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі №240/8259/20 та до 28.10.2020, тобто до дня фактичної виплати грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, частково погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд враховує наступне.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

Разом з тим, приписами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

У постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В даному випадку, відповідачем не заперечується факт того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 28.10.2020 на підставі рішення суду, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Враховуючи вищезазначені положення законодавства та сталу судову практику з аналогічних спірних правовідносин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідальність до відповідача за затримку розрахунку при звільненні слід застосувати лише за період з 13.10.2020 по 28.10.2020.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 26.02.2020, а остаточний розрахунок військовою частиною здійснено лише 28.10.2020, відповідно строк затримки розрахунку складає - 242 дні.

Як встановлено з матеріалів справи розмір грошового забезпечення позивача за два останні повні місяці служби грудень 2019 року - січень 2020 року (а.с. 10,11) становить 57426,52 грн (39678,11+17748,41), а середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 1367,30 грн (57 426,52/ 42 роб. дні).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 330 886,60 грн (1367,30грн *242 дні).

Водночас, колегія суддів вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою одноразової грошової допомоги в розмірі 71 319,32 грн, суму 330 886,60 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні становить 71 319,32 грн, яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 71 319,32 грн (одноразова грошова допомога) / 330 886,60 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 26.02.2020 року по 27.10.2020 (242 дні)) х 100 = 0,215 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,215 % становить: 1367,30 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,215 % = 293,97 грн, 293,97 грн. х 242 ( днів затримки розрахунку) = 71 140,74 грн.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 71 140,74 грн.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд).

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції Судом розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами були, зокрема, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, які є остаточними та підлягають виконанню ("Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, рішення від 7 травня 2002 р., п.40).

В Рішеннях у справах "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia) від 7 травня 2002 р., заява № 59498/00, п.40; "Ясіуньєне проти Литви" (Jasiuniene v. Lithuania) від 6 березня 2003 р., заява № 41510/98, п. 45 Суд звертає увагу на свою практику, де неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу.

В п.70 рішення у справі "Рисовський проти України" заява № 29979/04 від 20.10.2011 Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі2 (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії2 (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та підтверджуються встановленими у справі обставинами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно із п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Північного регіонального управління (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати всіх належних ОСОБА_1 коштів у день звільнення.

Стягнути з Північного регіонального управління (в/ч НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (м.Житомир , вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 23311352) на користь ОСОБА_1 (інд. код НОМЕР_2 ) середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26.02.2020 по 27.10.2020 в сумі 71 140 рн ( сімдесят одна тисяча сто сорок ) 74 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.