Ухвала

від 15.09.2021 по справі 440/10797/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

15 вересня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/10797/21

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі ОСОБА_1 до Гребінківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Гребінківської міської ради про:

- визнання протиправною бездіяльності Гребінківської міської ради щодо не затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, (кадастровий номер 5320885300:00:004:0242) для ведення особистого селянського господарства на території Стукалівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області та не передання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Гребінківської міської ради затвердити проект землеустрою та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 5320885300:00:004:0242) для ведення особистого селянського господарства на території Стукалівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області

Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 5320885300:00:004:0242) для ведення особистого селянського господарства на території Стукалівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області та заборони Гребінківській міській раді вчиняти будь-які дії пов`язані з наданням (переданням) зазначеної земельної ділянки третім особам.

Вказана заява обґрунтована тим, що заява позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, (кадастровий номер 5320885300:00:004:0242) для ведення особистого селянського господарства на території Стукалівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області та передання її у власність наразі відповідачем не розглянута, а тому спірна земельна ділянка може бути передана відповідачем іншим особам, що у подальшому унеможливить виконання рішення суду у цій справі.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною шостою вказаної статті передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

В постанові від 07 квітня 2020 року у справі №826/13413/18 Верховний Суд зазначив, що вищезазначені підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Оцінюючи повідомлений заявником довід про існування загрози передачі спірної земельної ділянки іншим особам, суд виходить з того, що за змістом статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні) та розроблення проекту землеустрою у разі надання дозволу; 3) погодження проекту землеустрою відповідним уповноваженим органом згідно приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; 6) прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою є лише однією із стадій процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16, від 23 січня 2019 року у справі №308/10112/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №160/4211/19 отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність та не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, припущення позивача щодо ймовірного набуття іншими громадянами прав на обрану позивачем земельну ділянку не може бути підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову, адже до моменту оформлення (реєстрації) позивачем права власності на земельну ділянку закон не містить будь-яких заборон щодо можливості претендувати на її зайняття іншими особами.

Крім того, суд зауважує, що положеннями статті 151 КАС України не передбачено такого заходу забезпечення позову як накладення арешту, а тому відповідна вимога позивача є безпідставною.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Гребінківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС України.

Суддя Н.І. Слободянюк