Постанова

від 14.09.2021 по справі 120/597/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/597/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

14 вересня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просив:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 04.01.2011 року по 31.12.2021 року з урахуванням періоду навчання з 10.01.1972 по 05.09.1972 року (з моменту призначення пенсії), з урахуванням коефіцієнту заробітної плати (Кз), застосувати середньомісячний заробіток (Зс) згідно даним Пенсійного фонду, здійснити перерахунок пенсії згідно ч. 4 ст 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжує працювати, з урахуванням не менше, як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплатити недонараховану суму пенсії ОСОБА_1 за період з 04.01.2011 року по 31.12.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплачену частину пенсії за період з 04.01.2011 року по 31.12.2020 року у сумі 72 793,91 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 04.01.2011 року по 31.12.2021 року з урахуванням періоду навчання з 10.01.1972 по 05.09.1972 року (з моменту призначення пенсії), з урахуванням коефіцієнту заробітної плати (Кз), застосувати середньомісячний заробіток (Зс) згідно даним Пенсійного фонду, здійснити перерахунок пенсії згідно ч. 4 ст 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжує працювати, з урахуванням не менше, як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплатити недонараховану суму пенсії ОСОБА_1 за період з 04.01.2011 року по 31.12.2020 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачу відповідно до Постанови № 543 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 26.06.2019 року з 01.07.2019 році в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії (крім пенсії за особливі заслуги перед Україною) в осіб, які отримують пенсію, призначену відповідно до Закону з урахуванням страхового стажу передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону, не досягає 2000 грн, таким особам надається доплата до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. Таким чином загальний розмір пенсії позивача станом на 01.07.2019 року становить 2000 грн. З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв в межах чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

На апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив позивача, в якому наголошує, що судом першої інстанції правильно встановлено та досліджено усі обставини справи, в результаті чого прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 04.01.2011 року звернувся на адресу управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", так, як він на момент призначення пенсії за віком мав вік 60 років та страховий стаж (за наявними матеріалами пенсійної справи на момент звернення до управління) 38 р. 02 м 16д.

Разом із заявою про призначення пенсії позивачем на адресу пенсійного фонду було подано довідку про заробіток для обчислення пенсії від 20.12.2010 року за № 137, видану ТОВ Гайсинське районне підприємство "Сільгосптехніка" із зазначенням індивідуального коефіцієнту заробітку, визначеного на рівні 1,59.

Пенсію згідно розпорядження 13.01.2011 року позивачу нараховано відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Призначаючи пенсію за віком, відповідно розпорядження від 13.01.2011 року коефіцієнт індивідуального заробітку при призначенні пенсії, управлінням застосовано не було, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

З 05.05.2011 року позивач звернувся до пенсійного фонду із заявою за вх. № 119, у якій просив донарахувати до загального стажу роботи 08 місяців 25 днів, навчання. До заяви долучив копію атестату № 5220 від 05.09.1972 року.

Відповідачем було донараховано вказаний стаж навчання та відповідно до розпорядження управління від 11.05.2011 року загальний стаж роботи склав 38 р 10 м 12 д.

Продовжуючи працювати на пенсії, позивач протягом 2011 року до 2019 року звертався на адресу управління із заявами про здійснення перерахунку пенсії, враховуючи постійно зростаючий трудовий стаж, однак на розмір пенсії ці обставини ніяк не впливали.

Тому не погоджуючись із розміром виплачуваної пенсії, позивач звернувся за наданням правничої допомоги. Для з`ясування обставин, адвокат двічі звертався із адвокатським запитом щодо здійснення перерахунку пенсії позивачу.

На адвокатський запит від 03.05.2019 року відповіді надано не було.

На адвокатський запит від 02.07.2019 року, відповідачем надано відповідь від 09.07.2019 року № 3283/10-1-50/03-6, у якій зазначено, що позивачу відповідно до Постанови № 543 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 26.06.2019 року з 01.07.2019 році в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії (крім пенсії за особливі заслуги перед Україною) в осіб, які отримують пенсію, призначену відповідно до Закону з урахуванням страхового стажу передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону, не досягає 2000 грн, таким особам надається доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. Таким чином загальний розмір пенсії позивача станом на 01.07.2019 року становить 2000 грн.

Щодо проведення всіх перерахунків зазначено, що пенсія та надбавки і підвищення до неї встановленні та виплачуються відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, представник позивача, виявивши ряд порушень законодавства в ході нарахування/перерахування пенсії за віком, та врахувавши ряд невідповідності похідних даних для обчислення пенсії, з цих підстав звернулась до суду з даним адміністративним позовом в межах визначених чинним законодавством строках.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Визначаючись стосовно тверджень представника позивача, що станом на 04.01.2011 року позивачу не було зараховано стаж навчання 8 м 25 д (період навчання встановлено відповідно до атестату № 4 від 05.09.1972 р, оскільки у позовній заяві в оскаржуваному періоді зроблена описка).

За приписами ч. 4 ст. 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон 1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, підпунктом "д" пункту 1 якого передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно п. 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

З наведених законодавчих норм слідує висновок, що до страхового стажу зараховується період навчання в училищах, за законодавством, що діяло раніше, який підтверджується відповідними дипломами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №554/3179/17 та від 28 лютого 2019 року у справі №359/369/17.

Як встановлено, позивач навчався в технічному училищі № 4, що підтверджується атестатом № 4 від 05.09.1972 року, термін навчання склав 8 р 25 д.

На момент призначення пенсії 13.01.2011 року, позивачем не було надано документів, які б підтвердили його стаж навчання у технічному училищі № 4, який склав 8 р 25 д, також спірний період не було відображено у трудовій книжці позивача.

Разом з тим, після звернення позивача 05.05.2011 року до управління із заявою про зарахування до загального трудового стажу періоду навчання, який було підтверджено копією атестату, відповідач розпорядженням від 05.05.2011 року включив до загального стажу роботи спірних 8 м 25 д. Однак лише з 05.05.2011 року, при цьому не здійснивши перерахунок пенсії з 13.01.2011 року.

Враховуючи, що управлінням при зарахуванні оскаржуваного періоду протиправно не було застосовано норми ст. 98 Закону України 1788, у якій зазначено, що перерахунок раніше призначеної пенсії здійснюється у разі якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.

Із зазначеного слідує, що після подачі додаткових документів, які надавали право на подальше підвищення пенсії, пенсія позивача мала бути перерахована з 13.01.2011 року та, як наслідок, коефіцієнт страхового стажу позивача мав бути визначений на рівні 0.52.

Стосовно того, що при призначенні пенсії управління не врахувало коефіцієнт заробітної плати позивача для обчислення пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України 1058, якою визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз + Кз + Кз + + Кз ); 1 2 3 n;

К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно розпорядження від 13.01.2011 року для обчислення пенсії позивача, управлінням враховано лише середньомісячний заробіток (Зс), який визначено на рівні 1213,76 грн.

Застосовуючи наявну формулу стає зрозумілим, що управлінням не були враховані усі її складові, а саме (Кз) коефіцієнт заробітної плати (сума коефіцієнтів заробітної плати за кожний місяць за період, який увійшов в розрахунок, поділено на кількість місяців в цьому періоді, які є середнім показником) застосований не було, який складав 1.59659.

Який визначено на підставі формули передбаченої ч. 2 ст. 40 Закону України 1058 -IV та відображений у наявній в матеріалах справи довідці виданої ТОВ Гайсинське районне підприємство "Сільгосптехніка" від 20.12.2010 року за № 137, у якій вже визначено КЗ, згідно формули передбаченої ч. 2 ст. 40 ЗУ 1058.

Отже, як встановлено з розпорядження датованого від 13.01.2011 року про призначення пенсії індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача управлінням враховано не було.

Також встановлено, що при нарахуванні пенсії позивачу, управлінням враховано середньомісячний заробіток, який визначено на рівні 1213,76.

Однак враховуючи норми ч. 1 ст. 40 Закону України № 1058, якими визначено, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

Так, перевіряючи показники середньої заробітної плати за останні три роки, що передують року призначення пенсії, які враховуються для обчислення пенсії позивачу, судом встановлено, що на одну застраховану особу у 2008 році показник середньомісячної заробітної плати становив 1573,99 грн; у 2009 році - 1650,43 грн; у 2010 році - 1982,63 грн (показники доступні на оційному сайті Пенсійного фонду України). Зазначені обставини є загальновідомими, тому згідно ч. 3 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.

Таким чином, підсумовуючи середньомісячний заробіток (Зс) за попередні три роки та поділивши отриману суму на три, мав би становити 1735,68 грн, однак не так, як визначено управління в розпорядженні від 13.01.2011 року при призначенні пенсії ОСОБА_1 на рівні 1213,76. Що свідчить про те, що управлінням не вірно застосовано розмір середньомісячного заробітку при призначенні пенсії.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України 1058, передбачено, що за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, враховуючи зазначене, та перевіряючи достовірність доплати за понаднормовий стаж, встановлено, що на момент призначення пенсії у позивача загальний стаж складав повних 38 років, тобто доплата мала б здійснюватись за 13 років понаднормової роботи. Застосовуючи елементарний розрахунок, наявних у розпорядженні про призначення пенсії відомостей (7,50 (1% від мінімальної пенсії по Україна станом на 2011 рік)*13 (роки понаднормового стажу) = 97,50 грн, однак в розпорядженні від 13.01.20211 року вирахувано суму 81,30 грн, що свідчить про не вірно нараховану суму доплати за понаднормовий стаж роботи.

Підсумовуючи зазначене, суд погоджується із твердженнями представника позивача, що управління на момент призначення пенсії позивачу мало б урахувати усі показники визначені відповідно до ст. 40 Закону України 1058, із врахуванням коефіцієнту заробітної плати, який розраховується шляхом зіставлення щомісячного заробітку особи із щомісячною середньою заробітною платою в Україні за періоди, за які визначається заробіток для обчислення пенсії, та в результаті ділення суми цих коефіцієнтів заробітку на кількість місяців страхового стажу у цих періодах. Де Кз (коефіцієнт заробітної плати позивача) становить 1.59659 (який призначенні пенсії застосовано не було), Зс (середньомісячний заробіток за 60 місяців) становить 1735,68 (який було визначено у меншому розмірі). Також доплата за понаднормовий стаж у розмірі 13 років, визначена була у меншому розмірі ніж це передбачено.

Зазначене свідчить, що за 2011 рік позивачем недоотримано пенсію в зв`язку з її невірним нарахуванням управлінням Пенсійного фонду.

Відтак, на підставі не вірно нарахованої пенсії в 2011 році позивачем, як наслідок у 2012, 2013 роках також було недоотримано пенсію.

Стосовно твердження представника позивача, що у 2014 році управлінням не було здійснено позивачу перерахунок пенсії, так як останній продовжував працювати.

З даного приводу слід зазначити, що відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія перераховується з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії. А починаючи з 2018 року органи Пенсійного фонду щороку з 01 квітня без додаткового звернення особи провадять перерахунок пенсії тим особам, які на 01 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, на більш вигідних умовах.

Враховуючи, що позивач із заявою про здійснення перерахунку пенсії звернувся на адресу управління лише 06.04.2015 року, на підставі якої було здійснено перерахунок пенсії позивача.

Аналізуючи здійснений перерахунок пенсії позивача, станом на 08.04.2015 року, чітко прослідковується недоплата за понаднормовий стаж роботи позивача, яка має здійснюватись в сумі 161,33 грн, а не так, як розраховано управлінням у розмірі 141,45 грн, а також у зв`язку із зменшенням середнього заробітку та не застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітку, позивач знову ж таки недоотримав належну йому пенсію.

Така ж тенденція недоплати пенсії позивача, встановлена в 2016 році. У разі вірного нарахування пенсії у 2016 році розмір такої мав би, залишатися сталим до 01.10.2017 року.

11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон 2148), яким внесено зміни до 29 законодавчих актів України. Збільшення розміру пенсії у кожного пенсіонера індивідуальне, оскільки визначається з урахуванням коефіцієнтів заробітку та страхового стажу. Доплату по проведеному перерахунку, якщо сума підвищення більша за 140 грн. пенсіонери отримали додатковими списками у жовтні поточного року. Пенсіонери, пенсія у яких збільшилась на суму до 140 грн. отримають відповідну доплату за жовтень у листопаді 2017 року разом із новим розміром пенсії. Закон 2148 передбачає перерахунок раніше призначених пенсій (осучаснення пенсій) з 01 жовтня 2017 року з використанням: - середньої заробітної плати за останні три роки (2014 - 2016) у розмірі 3764,40 грн. (останнє осучаснення пенсій проводилось у 2012 році із застосуванням середньої заробітної плати за 2007 рік у розмірі 1197,91 грн); - величини оцінки одного року страхового стажу для обчислення пенсій у розмірі 1%; - показника прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на 01 грудня 2017 року (1373,00 грн.), збільшеного на 79 грн. тобто 1452,00 грн. (до 1 жовтня 2017 року зазначений прожитковий мінімум складав 1312,00 грн.). Пенсії за віком у мінімальному розмірі (для пенсій, призначених до 01.10.2011 - при стажі 20 років у жінок і 25 років у чоловіків та для призначених після 01.10.2011 - при стажі 30 років у жінок і 35 років у чоловіків) та осіб з інвалідністю встановлюється на рівні показника прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого на 01.12.2017, збільшеного на 79 грн. (1452 грн.) (замість такого показника до 01.10.2017 -1312 грн.). Для осіб, які мають неповний страховий стаж гарантовано пенсійну виплату на рівні 1373,00 грн.

Так, з 01.10.2017 року пенсію позивачу перераховано згідно осучаснення за нормами ст. 27 закону України 1058, однак на дату здійснення перерахунку пенсії, загальний стаж роботи позивача, враховано на рівні 42 р 01 м 21 д (на підставі поданої заяви станом на 06.04.2015 року та підтверджуючої довідки від 01.04.2015 року виданої територіальним центром соціального обслуговування Гайсинського району Вінницької області), оскільки станом на 01.10.2017 року позивач із заявами про донарахування стажу роботи на адресу управління не звертався. Тому управління не мало підстав та належних підтверджуючих даних враховувати збільшений стаж роботи.

Разом з тим, за 2017 рік управлінням ОСОБА_1 було нараховано та виплачено пенсію та доплату за понаднормовий стаж у меншому розмірі ніж йому передбачено (відповідно до наявних в матеріалах пенсійної справи доказів), дані обставини свідчать, що позивач у 2017 році також недоотримав у належному розмірі пенсію та доплату за понаднормовий стаж.

Умови пенсійного забезпечення в 2018 році визначаються з урахуванням прийнятих Верховною Радою України минулого року законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 11.10.2017 №2148 (далі - Закон №2148) та "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII.

Починаючи з 1 квітня 2018 року, щороку органи Пенсійного фонду проводитимуть автоматично (без додаткового звернення) зазначений перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули права на проведення перерахунку, тобто мають не менше 24 місяців страхового стажу. Зазначений перерахунок провадитиметься на найбільш вигідних для пенсіонера умовах, тобто з урахуванням стажу після призначення (перерахунку) пенсії, або з урахуванням стажу та заробітної плати після призначення (перерахунку) пенсії.

Таким чином, перерахунок пенсії позивача здійснено з 01.04.2018 року, однак на момент здійснення перерахунку загальний стаж роботи позивача складав 45 р 2 м 3 д, а не так, як визначило управління 44 р 11 м 29 д, відповідно при здійсненні перерахунку пенсії має бути застосовано коефіцієнт з урахуванням кратності 1 та із застосуванням середнього показника заробітної плати в Україні за 2016-2017 року 5377,90 грн та доплата за понаднормовий стаж 19 років.

Досліджуючи здійснений перерахунок пенсії позивача, суд встановив, що за 2018 рік позивачем також не було доотримано пенсію у належному йому розмірі пенсійних виплат.

У 2019 році Постановою КМУ від 26.06.2019 року № 543 "Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів", а саме збільшується до 2000 грн мінімальна пенсійна виплата для осіб, які отримують пенсію призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та мають страховий стаж не менше: чоловіки - 35 років, жінки - 30 років. Розмір якої станом на 01.07.2019 року з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, сум індексації інших доплат до пенсії не досягає 2000 грн встановлюється доплата до пенсії у сумі, що не вистачає до встановленого розміру.

Таким чином враховуючи, що пенсія позивача сягала 1693,26 грн, отже з 01.07.2019 року пенсія позивача мала б бути підвищена до 2000 грн. Однак отримувати у вказаному розмірі пенсію позивач почав лише з 01.11.2019 року, що в свою чергу свідчить про те, що у 2019 році позивач також недоотримав належну йому суму пенсії.

За 2020 рік перерахунок пенсії позивача здійснено не було за жодним з показників.

У цьому контексті суд вважає за необхідне звернути увагу, що Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 14.01.2011 у справі Щокін проти України, № 23759/03 та №37943/06 зазначає про "закон" та його критерії у контексті забезпечення захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права. Розуміється якість закону, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі Beyeler проти Італії, 28.05.2002, № 33202/96).

Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Конституційний суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності.

В рішенні ЄСПЛ у справі у справі Щокін проти України вказано, що в разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Підсумовуючи суд зазначає, що з моменту призначення пенсії 2011 року до 2020 року позивач недоотримав належні йому суми пенсії та доплати за понаднормовий стаж з вини пенсійного органу.

Таким чином, встановлений ч. 2 ст. 46 Закону України 1058, захист прав пенсіонерів, який в свою чергу передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи вищенаведені законодавчі норми, порушений майновий інтерес позивача, суд вважає обґрунтованими доводи, що головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області необхідно зобов`язати здійснити перерахунок пенсії позивача за період з 04.11.2011 року по 31.12.2020 року, з врахуванням стажу навчання з 10.01.1972 року по 09.09.1972 року (з моменту призначення пенсії), з врахуванням коефіцієнта заробітної плати (Кз), застосувати середньомісячний заробіток (Зс) згідно даним Пенсійного фонду України, здійснити перерахунок пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 ЗУ 1058.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача сплатити недонараховану суму пенсії за період з 04.01.2011 року по 31.12.2020 року.

Із встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що за час отримання пенсії з 2011 року відповідач допустив порушення прав позивача, не вчинивши дій, які передбачені нормами права, чим допустив протиправну бездіяльність та вчинив дії, які призвели до порушення вже існуючих прав позивача.

Способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. 10 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи суд, серед іншого може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, зобов`язати вчинити дії.

У справі, що розглядається відповідач не має права вибору між двома варіантами правомірної поведінки, оскільки показники, які впливають на розрахунок розміру пенсії позивача встановлені під час розгляду справи та не мають альтернативи.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає за необхідне, для повного захисту прав позивача, зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплатити недонараховану суму пенсії з 04.01.2011 року по 31.12.2020 року. Відтак дана позовна вимога також підлягає задоволенню, як похідна.

Відносно вимоги щодо зобов`язання відповідача сплатити компенсацію за несвоєчасно виплачену частину пенсії за період з 04.01.2011 року по 31.12.2020 року, суд зазначає про таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За правилами статті 3 цього Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, Закон № 2050-ІІІ пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Пункти 1, 2 цього Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли виплачений цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 46 Закону України 1058 що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, статтею 55 Закон № 2262-XII та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 20.02.2018 у справі № 336/4675/17 і від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом у цьому рішенні задоволено позовні вимоги стосовно зобов`язання Пенсійного фонду здійснити перерахунок пенсії позивача за період з 04.11.2011 року по 31.12.2020 року із урахуванням періоду навчання (з моменту призначення пенсії), з урахуванням коефіцієнту заробітної плати та із застосуванням середньомісячного заробітку. Та, як наслідок зобов`язано сплатити недонараховану суму пенсії за вказаний період.

Отже, оскільки пенсія ще не була перерахована та не визначена сума, яку слід донарахувати та, яка підлягає виплаті. Тому, така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.