Рішення

від 16.09.2021 по справі 200/5956/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 р. Справа№200/5956/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бєломєстнов О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18.05.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16), у якій просить:

- визнати протиправним наказ № 735-СГ від 26.03.2021 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської міської ради (колишня Малинівська сільська рада) Слов`янського району Донецької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 11.03.2020 року звернулась до управління відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства. Проте, позивачу було відмовлено у наданні зазначеного дозволу на тій підставі, що витребувана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права, які виставляються на земельні торги. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року у справі № 200/5642/20-а був задоволений позов ОСОБА_1 , а саме було визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадасту у Донецькій області № 2816-СГ від 28 квітня 2020 року про відмову позивачу у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою. Зобов`язано Головне управління Держгеокадасту у Донецькій області повторно розглянути клопотання позивача від 11 березня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території с. Малинівка Слов`янського району Донецької області. З метою примусового виконання зазначеного судового рішення, позивачем був наданий відповідний виконавчий лист до Відділу примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

02.04.2021 року відповідач повідомив зазначений підрозділ виконавчої служби, що ним виконане судове рішення та було повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами якого наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій областівід 26.03.2021 року № 735-СГ їй було відмовлено у наданні зазначеного дозволу у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок права на які виставляються на земельні торги.

Вважає, що відповідачем прийняте протиправне рішення. Наведене стало підставою її звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.05.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.06.2021 року відповідач засобами електронного зв`язку надав відзив на позов, в якому зазначив, що відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України існує вичерпний перелік земельних ділянок, які не підлягають продажу на конкурентних засадах. Вказує, що зазначена у клопотанні позивача ділянка має всі підстави для включення її до переліку земельних ділянок державної власності для продажу права на них на земельних торгах. Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Крім того, зазначає, що з дня набрання чинності Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, Головне управління - орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратило права щодо розпорядження такими землями. Таким чином, у Головного управління з 27.05.2021 року відсутні повноваження щодо передачі земельних ділянок державної власності у власність в порядку їх безоплатної приватизації громадянами.

У зв`язку з наведеним просив суд у задоволені позовних вимог відмовити.

23.07.2021 року ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та продовжено на 30 днів строк проведення підготовчого провадження у справі.

З 30.07.2021 року по 28.08.2021 року включно, та з 01.09.2021 року по 03.09.2021 року включно суддя Бєломєстнов О.Ю. перебував у відпустці.

Ухвалою суду від 31.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Частиною 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, їх позиція стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд розглянув справу у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 мала прізвище « ОСОБА_3 » . Зазначене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 11.08.2020 року.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року у справі № 200/5642/20-а адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю, а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадасту у Донецькій області № 2816-СГ від 28 квітня 2020 про відмову ОСОБА_4 у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою;

- зобов`язано Головне управління Держгеокадасту у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 11 березня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території с. Малинівка Слов`янського району Донецької області.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням окружного адміністративного суду у вказаній справі встановлено, що 16 червня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 11.03.2020 року звернулась до управління відповідача з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства. Проте, позивачу було відмовлено у наданні зазначеного дозволу на тій підставі, що витребувана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які виставляються на земельні торги.

26.03.2021 року Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області винесено наказ № 735-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Вказаним наказом відмовлено громадянці ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Миколаївської міської ради (колишньої Малинівської сільської ради) Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: наказом № 2552-СГ від 22 квітня 2020 року витребувана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які виставляються на земельні торги.

Позивач оскаржує вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області як такий, що суперечать нормам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України Про землеустрій .

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 п. 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Відповідачем був виданий наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою за результатами розгляду клопотання позивача.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Приписами абзацу першого ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Абзацом 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, посилання відповідача, як на підставу для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою - видання наказу № 735-СГ від 26.03.2021 року, яким витребувана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які виставляються на земельні торги є безпідставною. Інших підстав для відмови відповідач не зазначив.

Зважаючи на наведене суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» № 735-СГ від 26.03.2021 року прийнятий з порушенням зазначених вище положень законодавства.

Що стосується доводів відповідача про втрату ним повноважень з розпорядження спірними земельними ділянками в силу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX (надалі - Закон №1423) суд виходить з наступного.

Після звернення позивача у березні 2020 року з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняття відповідачем у квітні 2020 року скасованого наказу та у березні 2021 року спірного наказу, правове регулювання процесу отримання у власність земельних ділянок змінилося.

Так, 27.05.2021 набрав чинності Закон №1423, яким внесені зміни до п. 24 розділу ХХ «Перехідні положення» ЗК України. Даним пунктом передбачено, що з дня набрання ним чинності землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначеного переліку земель. Спірна ділянка, на яку претендує позивач, до згаданих виключень не належать.

Далі, відповідно до п. 24 розділу ХХ «Перехідні положення» ЗК України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Враховуючи наведені вище положення п. 24 розділу ХХ «Перехідні положення» ЗК України спірна ділянка переходить у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку.

На момент вирішення спору судом не встановлена державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424283500:10:000:0354 у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів щодо державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, законом не встановлене функціональне правонаступництво органів, які вправі надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою в процесі розмежування земель комунальної та державної власності до державної реєстрації переходу такого права.

Внаслідок протиправних дій відповідача, який незаконно (повторно) відмовив у наданні спірного дозволу, позивач опинилися у положенні правової невизначеності, коли орган місцевого самоврядування ще не набув повноважень з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відповідач в силу відсутності прямих вказівок у законі відмовляється від цих повноважень.

Також, суд зазначає, що ст. 118 ЗК України визначає порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами в декілька етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є початковою стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі №380/624/16-ц (провадження №14-301цс18), від 29.09.2020 р. у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20), Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17.

Враховуючи, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має безпосереднім наслідком зміну власника земельної ділянки, прийняття рішення (наказу) про його надання не вважається розпорядженням земельною ділянкою.

Тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на встановлену абз. 5 п. 24 розділу ХХ «Перехідні положення» ЗК України заборону органам виконавчої влади до державної реєстрації права комунальної власності на розпоряджатися земельними ділянками державної власності.

Законом №1423 не визначені строки для проведення державної реєстрації переходу земельних ділянок у комунальну власність територіальних громад. Враховуючи це особи, які мають намір отримати земельні ділянки, на невизначений час фактично позбавлені можливості отримати від уповноваженого органу дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Встановлені судом відносини між сторонами при зміні компетенцій уповноважених органів не врегульовані законом з достатньою чіткістю та передбачуваністю, що свідчить про його невідповідність вимогам до «якості закону» , сформульованим у рішеннях ЄСПЛ у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011.

Стала практика свідчить про формування Верховним Судом у схожих правових ситуаціях висновку, згідно з яким у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Цей висновок знайшов відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема від 13.02.2018 у справі № 580/122/17, від 20.02.2018 у справі №576/1724/17, від 20.02.2018 у справі № 679/761/15-а, від 27.02.2018 у справі № 642/3284/17, від 27.02.2018 у справі № 227/2360/17, від 17.12.2018 у справі № 344/12315/16-а.

При визначенні підходу, який відповідав би порушеному праву позивача, забезпечував рівність громадян перед законом та був адекватним у даному випадку, суд приймає до уваги приписи абз.6 п. 24 розділу ХХ «Перехідні положення» ЗК України.

Згідно з ним надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними.

Враховуючи, що саме протиправні рішення відповідача не дозволили позивачу одержати дозвіл до набрання чинності пунктом 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, спосіб поновлення їх прав має забезпечити повернення позивача до статусу, у якому вона опинилася би, не отримавши негативного рішення за відповідним зверненням.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

З урахуванням цього суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 26.03.2021 року № 735-СГ;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської міської ради (колишня Малинівська сільська рада) Слов`янського району Донецької області.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено кожним судовий збір у розмірі 908,00 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені нею витрати зі сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач надав суду договір на професійну правничу допомогу від 10.05.2021 року, предметом якого Клієнт ( ОСОБА_1 ) уповноважує Адвоката (Шевченко Сергій Анатолійович) скласти позовну заяву до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправним наказу 735-СГ від 26.03.2021 року Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та його зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та представляти у суді при розгляді справи.

Вартість послуг Адвоката складає 5 000,00 гривень.

Відповідно до Акту прийому передачі виконаних робіт від 17.05.2021 року Адвокат Шевченко С.А. по договору на професійну правничу допомогу від 10.05.2021 року виконав та передав ОСОБА_1 наступні послуги:

- вивчення документів клієнта - 1 година;

- вивчення законодавства та судової практики - 2 години;

- пошук та роздруківка рішень на сайті Головного управління Держгеокадастру - 1 година;

- складання позовної заяви - 4 години;

- формування пакету документів із роздруківкою відповідних копій документів - 2 години.

Зазначено, що час, який витрачено при наданні професійної правничої допомоги склав 10 годин, вартість послуг - 5 000,00 гривень.

Відповідно до квитанції від 18.05.2021 року Адвокат Шевченко Сергій Анатолійович прийняв від ОСОБА_1 гонорар в розмірі 5 000,00 гривень.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, виходячи з предмета та підстав позову, враховуючи предмет спору, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, відсутність заперечень щодо співмірності з боку відповідача, задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 904/1600/19.

Судом встановлено, що підтверджується наявними у справі доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., які сплачені у відповідній сумі.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму на правничу допомогу, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. на користь позивача.

Керуючись статтями 5-10, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 26.03.2021 року № 735-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16) надати дозвіл ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської міської ради (колишня Малинівська сільська рада) Слов`янського району Донецької області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп., та витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Повний текст судового рішення складено та підписано 16 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.