Постанова

від 16.09.2021 по справі 591/4281/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м.Суми

Справа №591/4281/19

Номер провадження 22-ц/816/1295/21

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство Редакція газети Сумщина ,

третя особа - Сумська обласна рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2021 року в складі судді Клименко А.Я., ухвалене в м. Суми, повний текст судового рішення виготовлено 15 червня 2021 року,

в с т а н о в и в:

Позивач у липні 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення просив стягнути з відповідача на його користь не виплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 58061 грн. 17 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01 квітня 2019 року по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги мотивував тим, що він перебував у трудових відносинах з Комунальним підприємством Редакція газети Сумщина ( далі Редакція газети) і займав посадуу головного редактора. В березні 2019 року свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Комунальне підприємство Редакція газети Сумщина анульовано. Наказом від 29.03.2019 року № 01-03/06 його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Разом з тим в день його звільнення остаточного розрахунку з ним проведено не було.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2018 року позивача було звільнено з посади головного редактора Редакції газети в зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Разом з тим самостійне продовження роботи та звільнення самого себе з посади суперечить нормам трудового законодавства, Закону України Про місцеве самоврядування , статуту підприємства та установчому договору. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не перебував у трудових відносинах з третьою особою, а отже не виконував повноваження керівника Редакції газети, через що його вимоги не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права і встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове - яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що підставами для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. Після 19.10.2018 року трудові відносини між позивачем та третьою особою фактично тривали, а третя особа не вимагала їх припинення. Вказує, що відповідач не надав до суду доказів неналежного виконання обов`язків головного редактора з 19.10.2018 по день звільнення - 29.03.2019 року. Про виконання ним своїх посадових обов`язків третій особі було відомо. Крім того, обласною радою не було призначено нового керівника або виконуючого обов`язки, через що він не мав змоги передати всі справи новій посадовій особі та вимушений був продовжувати виконувати свої посадові обов`язки. Вказує, що таким чином було надано мовчазну згоду на продовження виконання ним своїх посадових обов`язків, вважає, що після закінчення строку дії контракту сторонами справи було продовжено трудовий договір на невизначений строк.

Від третьої особи до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі та зазначає, що до повноважень обласної ради належить призначення і звільнення керівників. Вказує, що позивача було призначено на посаду головного редактора Редакції газети з 21.10.2015 року шляхом укладання контракту строком на 3 роки.19.10.2018 року позивача було звільнено із займаної посадив зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, то відповідно заробітна плата йому не може бути нарахована.

Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги також заперечив, просив рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 27 липня 2015 року було прийнято до Редакції газети на посаду першого заступника головного редактора.

Рішенням Сумської обласної ради від 20.10.2015 року його призначено на посаду головного редактора з 21 жовтня 2015 року з укладанням контракту терміном на три роки з 21 жовтня 2015 року до 19 жовтня 2018 року. (том. 1 а.с.38).

21.10.2015 року між Сумською обласною радою та ОСОБА_1 було укладено контракт, відповідно до якого, останній наймався на посаду головного редактора комунального підприємства Редакція газети Сумщина з 21.10.2015 року по 19.10.2018 року. Відповідно до п. 5.6. контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути укладений на новий строк, який визначається за рішенням власника (том.1; а.с. 44-48).

Згідно з протоколом №1/2018 від 04.10.2018 року зборами ради співзасновників обласної газети Сумщина рекомендовано обласній раді не продовжувати контракт з головним редактором ОСОБА_1 та звільнити його 19.10.2018 року із займаної посади в зв`язку з закінченням терміну дії контракту.(том. 1 а.с. 64-66).

Рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2018 року припинено дію контракту укладеного з позивачем. Звільнено ОСОБА_1 з посади головного редактора КП Редакція газети Сумщина 19.10.2018 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, згідно з пунктом 2 ст. 36 КЗпП України. Копію вказаного рішення було отримано позивачем (том. 1 а.с.39).

З даним рішенням обласної ради про звільнення з посади позивач був ознайомлений 22.10.2018р., де ним власноруч написані зауваження з приводу його не згоди з таким рішенням обласної ради.

За наказом головного редактора КП Редакція газети Сумщина ОСОБА_1 від 29.03.2019р. № 01-03/06 позивач звільнив себе з посади головного редактора на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП, де у п.3 цього наказу передбачено провести з ним повний розрахунок, включаючи виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 05.01.2017 по 29.03.2019.

Як підтвердив позивач в судовому засіданні він 19 і 22 жовтня 2018 року та 29.03.2019 року був на роботі і цього дня ним отримана трудова книжка.

Рішення обласної ради про звільнення позивачем оскаржено до суду і постановою Сумського апеляційного суду від 10.09.2020 року у справі № 591/6946/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.03.2021 року, скасовано рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09.07.2020 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 та визнано незаконним та скасовано рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2018 року Про звільнення з посади головного редактора Комунального підприємства Редакція газети Сумщина ОСОБА_1 . Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог (том. 3; а.с. 44 - 47).

Наказом головного територіального управління юстиції у Сумській області від 19.03.2019 року № 109/7 визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію газети Сумщина СМ № 156 від 13 травня 1997 року (том. 1, а.с. 148 зворотна сторінка).

Рішенням Сумської обласної ради від 17.05.2019 року вирішено припинити юридичну особу комунальне підприємство - Редакція газети Сумщина шляхом ліквідації. Доручено управлінню майном Сумської обласної ради утворити комісію з ліквідації комунального підприємства - Редакція газети Сумщина (том. 1; а.с. 42)

Наказом управління майном Сумської обласної ради від 20.05.2019 року № 191 утворено комісію з припинення КП Редакція газети Сумщина шляхом ліквідації (том. 1 а.с.77).

17.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови комісії з ліквідації комунального підприємства Редакція газети Сумщина з кредиторськими вимогами щодо погашення йому заборгованості по заробітній платі в розмірі 58061 грн. 17 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01.04.2019 року.(том. 2 а.с.135).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань установа знаходиться в стадії припинення.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За правилами встановленими ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін а також таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

Із встановлених у справі обставин вбачається, що позивача було прийнято на посаду головного редактора Редакції газети 21 жовтня 2015 року на умовах строкового трудового договору на термін з 21 жовтня 2015 року по 19 жовтня 2018 року. Рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. З наказом про своє звільнення від 19.10.2018 року позивач був ознайомлений 22.10.2018 року, про що свідчить його підпис у зазначеному наказі, а отже колегія суддів приходить до висновку, що саме з 19.10.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та Редакцією газети було припинено трудові правовідносини, а тому право на відпустку у позивача після припинення трудових відносин, а саме після 19.10.2018 року не виникло.

Доводи позивача стосовно того, що між ним та Редакцією газети фактично продовжувалися трудові відносини з огляду на те, що третя особа, як власник редакції не заперечувала проти їх продовження колегія суддів вважає необґрунтованими у зв`язку із тим, що матеріали справи не містять доказів про погодження цього питання з відповідачем ОСОБА_1 засновником газети. Натомість відповідач та третя особа заперечили проти наявності такої згоди. Сам факт того, що ОСОБА_1 самостійно продовжував випуск газети без згоди на це її засновником не може свідчити про продовження трудових правовідносин за контрактом, строк дії якого закінчено.

Крім того, законність наказу про звільнення ОСОБА_1 було підтверджено постановою Сумського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року по справі № 591/6946/18, яку було залишено без змін постановою Верховного Суду від 02.03.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як пояснив в суді позивача, оскільки він вважав своє звільнення незаконним і оскаржив до суду і судом першої інстанції оскаржене рішення обласної ради було визнано незаконним та скасовано, він протягом судового розгляду цієї справи не порушував питання проведення з ним остаточного розрахунку, бо припускав датою свого звільнення 29.03.2019р., тому даний позов подав до суду 09.07.2019р.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач в судовому порядку оскаржив рішення обласної ради про своє звільнення з посади 19.10.2018р і рішенням суду першої інстанції від 09.07.2020 року у справі № 591/6946/18 це рішення обласної ради визнано незаконним та скасовано, але це судове рішення скасовано постановою апеляційного суду, яке набрало законної сили 10.09.2020р., і відмовлено у позові, а позов у даній справі до суду надійшов раніше 09.07.2019р оскільки залишалася не виплаченою компенсація за невикористану відпустку, колегія суддів враховуючи ці обставини визнає, що позивачем не порушені строки звернення до суду відповідно до ст. 233 КЗпП, бо у період чинності рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 правомірно вважав себе таким, що його трудові відносини тривають і тому відсутні підстави для проведення з ним остаточного розрахунку, а тому і його вимога щодо стягнення на його користь компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п. 3.7. контракту щорічна основна відпустка позивача складає 24 календарних дні, також, контрактом передбачено щорічна додаткова відпустка тривалістю 7 календарних днів.

Згідно з п. 3.8 Контракту керівник визначає час і порядок використання своєї щорічної відпустки (час початку та закінчення, поділу її на частини тощо), погодивши це питання з Уповноваженим органом. Про надання керівнику відпустки та виплату допомоги на оздоровлення видається відповідний наказ Уповноваженого органу.

В судовому засіданні не були спростовані твердження позивача, що йому з липня 2015 року не надавалися відпустки.

Так, матеріалами справи доведено, що позивача після його призначення 21.10.2015р. на посаду головного редактора 27.06.2016р. було незаконно звільнено і поновлено на роботі на підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20.09.2016 року, яке набрало законної сили 17.11.2016р. після перевірки Апеляційним судом Сумської області, та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16112,40грн. Позивача поновлено на роботі 05.01.2017р. і з цього часу до припинення дії контракту ОСОБА_1 виконував обов`язки головного редактора газети.

Чинною статтею 29 Закону РСР Про пресу та інші засоби масової інформації від 12.06.1990р. №1552 журналістом відповідно до цього Закону є особа, яка займається збиранням, створенням, редагуванням або підготовкою матеріалів для засобу масової інформації, зв`язана з ним трудовими чи іншими договірними відносинами або займається такою діяльністю за його уповноваженням.

Статтею 23 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16.11.1992р. № 2782 визначено, що редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками), який призначається (обирається) на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому засновником (співзасновниками) у статуті редакції відповідно до чинного законодавства України про працю. Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об`єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

Згідно ст.1 Закону України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів від 23.09.1997р. № 540 терміну журналіст дано таке поняття - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України. За змістом ст. ч. 3 ст. 13 Закону України журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Відповідно до ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 9 КЗпП умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що права журналіста на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів розповсюджується і на посаду редактора (головного редактора), а умови контракту викладені у п.3.7 щодо тривалості щорічна основна відпустка 24 календарних дні, а щорічна додаткова відпустка тривалістю 7 календарних днів, загальної кількістю календарних днів 31, є такими що погіршують трудові права позивача і тому є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, ні стороною відповідача, ні третьою особою не було надано до суду доказів того, що позивачу в період строку дії контракту, зокрема, у 2017 - 2018 роках надавалися щорічні відпустки.

Апеляційний суд керуючись принципом диспозитивності та змагальності відповідно до статей 12,13 ЦПК України з урахуванням меж заявлених вимог, наданих сторонами справи доказів і письмових пояснень, приймає наданий позивачем розрахунок днів невикористаної відпустки за період з 05.01.2017 по 19.10.2018.

Так, в своїх поясненнях сторона позивача пояснила, що останньому не було компенсовано 65 дні щорічних відпусток, які не були використані позивачем і це підтверджено матеріалами справи.

Порядок надання щорічних відпусток наведений у ст.10 Закону України Про відпустки передбачає щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Враховуючи, що позивача було прийнято на роботу з 21.10.2015 року, то відповідно саме з цієї дати починається розрахунковий період для отримання права на відпустку. Так, відпустка повної тривалості в 2017 році надається позивачу за відпрацьований ним період з жовтня 2016 року по жовтень 2017 року, а в 2018 році з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року, тобто станом на день звільнення у відповідача було наявне право на щорічні відпустки повної тривалості.

Проте, з урахуванням визначеного позивачем початку періоду за який він просить стягнути компенсацію за невикористану відпустку - з 05.01.2017, та визначена судом дата його фактичного звільнення - 19.10.2018, колегія суддів визнає, що сума компенсації за 65 днів невикористаною відпустки повинна була його виплачена у день звільнення.

Підпунктом а пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - порядок) встановлено, що цей порядок застосовується, зокрема у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Враховуючи, що місяцем виплати компенсації є жовтень 2018 року, відповідно для розрахунку компенсації, згідно з п. 2 розділу ІІ Порядку повинна братися до уваги заробітна плата позивача за період з вересня 2017 року по вересень 2018 року. Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок Пенсійного фонду України за формою ОК - 5 розмір заробітної плати позивача за вказаний період склав 133147 грн 83 коп. Відповідно кількість календарних днів за цей період за вирахуванням святкових та не робочих днів складає 355. Таким чином, середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 375 грн, 06 коп. (133147,83 : 355).

Враховуючи, що позивачем було не використано 65 календарних днів відпустки, то сума компенсація за невикористану відпустку становить 24378 грн. 90 коп. (375,06х65)

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку в сумі 24378 грн. 90 коп.

Доводи позивача відносно того, що за його позовними вимогами має відповідати як комунальне підприємство Редакція газети, так і його засновник - Сумська обласна рада враховуючи рішення ЄСПЛ, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що позивачем не заявлялися позовні вимоги до Сумської обласної ради, як до засновника, і дана особа не була залучена до розгляду справи в якості відповідача, колегія суддів за наведених обставин позбавлена можливості розгляду позовних вимог до Сумської обласної ради, оскільки остання виступає по справі третьою особою, а на стадії апеляційного перегляду справи процесуальний закон не передбачає право позивачу змінювати процесуальний статус третьої особи, яка виступала на боці відповідача.

Щодо доводів позивача, що містяться в його апеляційній скарзі в частині стягнення з відповідача середнього заробітку, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке:

Вище наведена норма ст. 116 КЗпП України, передбачила, що право працівника в день звільнення отримати всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, про нарахування яких власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, і є відповідальністю роботодавця за порушення строків визначених в ст. 116 КЗпП України.

Разом з тим, для притягнення власника або уповноваженого ним органу до відповідальності за несвоєчасно проведений розрахунок з працівником, необхідною умовою є саме наявність винних дій зі сторони власника або уповноваженого ним органу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивача було прийнято на посаду головного редактора Редакція газети і саме він у період з 05.01.2017 по 19.10.22018 здійснював керівництво підприємством і був наділений правом розпорядника коштів, за рахунок яких відбувалось утримання редакції газети та виплата заробітної плати її працівникам.

Відповідно до п. 1.3 Статуту комунального підприємства Редакція газети Сумщина - (викладеного в новій редакції зі змінами та доповненнями) затвердженого начальником управління майном Сумської обласної ради від 27 грудня 2005 року, редакція є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, фірмовий бланк, печатку та штамп зі своїм найменуванням, рахунки в установах банку, ідентифікаційний номер. Пунктом 2.3. Статуту визначено, що редакція має право самостійно визначати у встановленому порядку оплату праці її працівників.

Відповідно до п. 4.4. Статут головний редактор має право розпоряджатися коштами і майном в межах наданий йому повноважень.

Таким чином, перебуваючи на посаді керівника комунального підприємства саме позивач здійснював нарахування та виплату заробітної плати як працівникам так і собі. З матеріалів цивільної вправи вбачається, що заборгованість перед позивачем із заробітної плати станом на день його звільнення була відсутня, оскільки як зазначив сам позивач, йому на день звільнення не було виплачено лише компенсацію за невикористану відпустку і спір щодо її розміру не було. Крім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що навіть після прийняття ним наказу про звільнення 19.10.2018 відповідач продовжував нараховувати та виплачувати собі заробітну плату по березень 2019 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками Пенсійного фонду України за формою ОК - 5.

Більш того, колегія суддів приймає до уваги, що навіть у п. 3 наказу про своє звільнення від 29.03.2019 року № 01-03/06 відповідач наказав особі, яка відповідальна за ведення бухгалтерського обліку, у відповідності до вимог чинного законодавства провести повний розрахунок, включаючи виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 05 січня 2017 року по 29 березня 2019 року (а.с.4).

Таким чином, маючи можливість нарахування та виплати собі компенсації за невикористану відпустку, позивач, як керівник підприємства цього не здійснив та не здійснив із собою повного розрахунку, що призвело до штучного утворення перед ним заборгованості по виплаті компенсації за невикористану відпустку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що саме з вини позивача у Редакції газети утворилася перед ним заборгованість з компенсації невикористаної відпустки, а тому в розумінні приписів частини 1 ст. 117 КЗпП відсутня вина підприємства чи його власника в утворенні зазначеної заборгованості, і це виключає можливість застосування до них відповідальності, передбаченої ст. 117 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вимоги позивача в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищевикладене, через неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи вищевикладене, через те, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та за апеляційний перегляд справи.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Редакція газети Сумщина на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 24378 грн. 90 коп. без врахування податків та обов`язкових платежів

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Редакція газети Сумщина на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 384 грн. 20 коп.

Стягнути з Комунального підприємства Редакція газети Сумщина на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді судового збору за апеляційний перегляд справи в сумі 576 грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст судового рішення виготовлено 17 вересня 2021 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

Т.А. Левченко