Рішення

від 15.09.2021 по справі 920/698/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.2021 Справа № 920/698/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Техноінвесткомплект (вул. Петропавлівська, 76, кв. 4, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 33389699)

до відповідача: Сумської міської ради (пл. Незалежності, 2, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 23823253)

про визнання договору оренди поновленим

за участю представників сторін:

від позивача: Білогрищенко О.А.

від відповідача: Парфененко М.С.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся з позовом, в якому просить суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 23.02.2016 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Техноінвесткомплект та Сумською міською радою з дати закінчення терміну його дії, а саме з 30.12.2020, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:02:006:0021, площею 0,0050 га, за адресою: м. Суми, 1-ша Набережна р. Стрілка, 1/1.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що маючи намір скористатись переважним правом на укладення Договору на новий строк на тих самих умовах, позивач більш ніж за місяць до дати закінчення дії договору звернувся до відповідача з листом щодо поновлення терміну дії договору. Проте відповідач листом повідомив позивача про відмову в поновленні договору оренди, а в подальшому 26.04.2021 вніс відомості про припинення права оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після закінчення терміну дії договору позивач продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату по договору, а тому позивач вважає, що договір продовжив свою дію на тих самих умовах і на той самий строк, в порядку ст. 32 2 Закону України Про оренду землі та частини 2 ст. 126 1 Земельного Кодексу України.

Ухвалою суду від 30.06.2021 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі на 02.08.2021.

16.07.2021 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує (а.с.32-34).

У відзиві відповідач заперечує проти позову та зазначає, що позивач дійсно звертався до відповідача з заявою про бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, але до заяви ним не було додано проекту договору, що є порушенням процедури поновлення таких договорів.

Ухвалою суду від 02.08.2021 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.09.2021.

Відповідно до ухвали суду від 01.09.2021 розгляд справи по суті відкладено на 15.09.2021.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

23.02.2016 між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки (далі за текстом - Договір ), відповідно до умов якого позивачу передано в користування на умовах оренди земельну ділянку, загальною площею 0,0050 га під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Суми, вул. 1-ша Набережна р. Стрілки, 1/1, кадастровий № 5910136300:02:006:0021, строком до 30.12.2020. Вищезазначені обставини підтверджуються копією зазначеного Договору (а.с.7-10).

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Оскільки вказана обставина визнається сторонами в заявах по суті, то вона є такою, що встановлена судом.

Згідно з п. 8.1 Договору він набирає чинності з моменту державної реєстрації права оренди, тобто з 21.04.2016.

Позивач зазначає, що з моменту закінчення терміну дії договору оренди (з 30.12.2020) продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати за неї орендну плату. Відповідно до вимог чинного законодавства на момент подачі заяви про поновлення дії договору оренди земельної ділянки позивачем виконано всі передбачені земельним законодавством дії для процесу його поновлення. Водночас відповідач, не подавши за місяць до дати закінчення договору оренди землі заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору (до 30.11.2020), прийняв рішення про відмову в поновленні спірного договору.

Зазначене стало підставою для звернення в суд з даною позовною заявою за захистом порушеного права.

Згідно з п.2.2 Договору передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено Договір, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Маючи намір поновлення Договору, позивач звернувся до відповідача листом №10 від 15.09.2020 року. Лист був переданий відповідачу 01.10.2020 через канцелярію. Зазначені факти підтверджуються позивачем копією листа з відміткою канцелярії відповідача (а.с. 17).

Листом №06.01-16/2392 від 08.10.2020 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради як уповноважений орган відповідача звернувся до Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради за отриманням інформації про можливість використання земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, про що повідомив позивача листом №06.01-18/7712 від 08.10.2020 (а.с. 36, 18).

Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради листом №1283/08.01-20 від 06.11.2020 повідомило відповідача, що розміщення тимчасових споруд на спірній земельній ділянці не передбачено містобудівною документацією та Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд у місті Суми (а.с. 37).

З цих підстав Сумською міською радою було прийнято рішення від 24.03.2021 №684-МР Про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ Техноінвесткомплект за адресою: м. Суми, вул. 1-ша Набережна р. Стрілка, 1/1, площею 0,0050 га (а.с.20).

Листом №06.01-18/7712 від 12.04.2021 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради повідомив позивача про те, що прийняття зазначеного вище рішення Сумською міською радою (а.с. 19).

Позивач стверджує, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.05.2021 щодо виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору оренди землі стосовно спірної земельної ділянки, такі відомості внесені виконавчим комітетом Сумської міської ради 26.04.2021. Таким чином, відповідач як сторона договору оренди земельної ділянки від 23.02.2016, укладеного з ТОВ Техноінвесткомплект , не виконав вимоги ч. 4 ст. 126 1 Земельного Кодексу України в термін, передбачений законодавством.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки з дати закінчення терміну його дії, а саме з 30.12.2020.

Позивач обґрунтовує свої вимоги ст. 32 2 Закону України Про оренду землі та ч.4 ст. 126 1 Земельного Кодексу України.

Відповідно до ст. 32 2 Закону України Про оренду землі поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126 1 Земельного кодексу України.

Зі змісту ч. 4 ст. 126 1 Земельного Кодексу України вбачається, що у разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Суд роз`яснює сторонам, що вказані правові норми були включені до Закону України Про оренду землі та Земельного Кодексу України згідно з Законом України № 340-IX від 05.12.2019 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності 16.01.2020.

При цьому, відповідно до п. 9 Закону України № 340-IX від 05.12.2019 розділ IX Перехідні положення доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126 -1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126 -1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення .

У процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia ( суд знає закони ), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на норму права , що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

Тому суд приходить до висновку про те, що в межах даної справи підлягають застосуванню правила, викладені у ст. 33 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній станом на момент укладення договору оренди землі, тобто станом на 23.02.2016.

Таким чином, суд встановлює, чи дотримано позивачем вимоги, викладені у зазначеній нормі права.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній станом на момент укладення договору оренди землі (23.02.2016), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Таким чином, виникненню обов`язку у відповідача (орендодавця) прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення позивача (орендаря) з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути доданий відповідний проект додаткової угоди до договору оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №908/299/18 зробила висновок про те, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною 8 статті 33 Закону України Про оренду землі , то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту .

Таким чином, належним способом захисту права із врахуванням приписів ст. 33 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній станом на момент укладення договору оренди землі (23.02.2016), є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі з викладенням її змісту.

У той же час, судом встановлено та визнається сторонами, що позивач не надсилав відповідачу разом з листом-повідомленням про намір поновлення терміну спірного договору оренди проекту додаткової угоди до договору.

Крім того, позивачем обрано спосіб захисту права - визнання договору оренди поновленим.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Такий підхід відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. Всі ці елементи права відповідають ідеології справедливості, що значною мірою відображені у ст. 3, 6, 8, 55 Конституції України.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою Право на ефективний засіб юридичного захисту проголошує: Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження .

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

За загальним правилом (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України ) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Тобто - суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті п`ятої Господарського процесуального кодексу України ).

Наведене з урахуванням положень частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18 та від 28.11.2019 у справі №918/150/19.

Відтак, оскільки позивачем було неправильно обрано спосіб захисту своїх прав шляхом звернення з позовом про визнання поновленим договору оренди землі, у той час як вірним способом захисту права є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі із викладенням її змісту, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Враховуючи те, що судом у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то витрати позивача із сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Техноінвесткомплект до Сумської міської ради про договору оренди поновленим - відмовити.

2. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Техноінвесткомплект .

3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.09.2021.

Суддя О.Ю. Резніченко