Постанова

від 07.09.2021 по справі 926/2092/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 926/2092/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Чернівецький лісгосп"

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.01.2021 (суддя Байталюк В. Д.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 (Плотніцький Б. Д. - головуючий суддя, судді Кордюк Г. Т., Кравчук Н. М.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Поповича Павла Івановича

до: 1) Державного підприємства "Чернівецький лісгосп",

2) Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

про скасування державної реєстрації земельної ділянки,

(У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Самелюк Л. О.).

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Попович Павло Іванович (далі - ФОП Попович П. І.) звернувся з позовом до Державного підприємства "Чернівецький лісгосп" (далі - ДП "Чернівецький лісгосп") та Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 638.6608 га, кадастровий номер 7321080500:01:007:0002, яка розташована на території Волоківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2019 позивачем було придбано на підставі договору № КП-414 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - будівлі та споруди пансіонату "Буковина" загальною площею 4164,3 кв.м., які перебували на балансі Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України". На підставі цього договору 14.06.2019 право власності на будівлі та споруди по вул. Озерній, 13 в с. Валя Кузьмина Глибоцького району Чернівецької області було зареєстроване позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 32015134. У позивача також виникло право власності на адмінбудівлю літ. "А" площею 157,6 кв. м. та харчоблок літ. "Б" площею 1357,5 кв. м. Земельна ділянка, на якій розташовані належні позивачу будівлі і споруди, перебувала у постійному користуванні Туристичної бази "Буковина" відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 19.06.1996, виданого на підставі розпорядження Глибоцької районної державної адміністрації від 10.04.1996 № 179.

16.04.2020 розпорядженням № 374-р голови Чернівецької обласної державної адміністрації позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди орієнтовною площею 0,7 га, на якій розташовані належні позивачу на праві власності будівлі і споруди. Розроблена Приватним підприємством "Кайлас-К" (далі - ПП "Кайлас-К") документація погоджена відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Глибоцької районної державної адміністрації.

Однак при зверненні заступника керівника ПП "Кайлас-К" до ДП "Чернівецький лісгосп" як суміжного землекористувача з приводу погодження меж земельної ділянки останній відмовився погодити межі та надав лист про те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду Кузьминського лісництва квартал 23 виділ 3, площа 0,7 га, а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 7321080500:01:007:0002, яка включає і спірну земельну ділянку площею 0,6943 га, на якій розташовані належні позивачу будівлі нерухомості, відділом у Глибоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області 27.02.2020 була зареєстрована вказана земельна ділянка в Державному земельному кадастрі.

Позивач вважає, що реєстрація спірної земельної ділянки відбулась з порушенням статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та підлягає скасуванню.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 17.05.2019, згідно з договором купівлі-продажу № КП-414 ФОП Поповичем П.І. придбано об`єкт малої приватизації - окремого майна будівлі та споруди пансіонату "Буковина" загальною площею 4164,3 кв. м., які перебували на балансі державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України".

14.06.2019 право власності ФОП Поповича П.І. на будівлі та споруди по вулиці Озерній, №13 в с. Валя Кузьмина Глибоцького району Чернівецької області зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 32015134.

Земельна ділянка, на якій розташоване належне на праві власності ФОП Поповичу П. І. нерухоме майно, перебувала на праві постійного користування туристичної бази "Буковина" відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 19.06.1996, виданого на підставі розпорядження Глибоцької районної державної адміністрації від 10.04.1996 № 179.

Зміна назви туристичної бази "Буковина" на пансіонат "Буковина" підтверджується рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2012 у справі № 5027/928/2011, яким встановлено, що рішенням правління Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" надано згоду на перепрофілювання туристичної бази "Буковина" обласного відділення "Чернівцітурист" та встановлено їй нову назву - пансіонат "Буковина" відділення "Чернівцітурист" АТ "Укрпрофтур". Даний факт також підтверджується листом управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області Фонду державного майна України від 28.12.2020 № 18-121-02129.

ФОП Попович П.І., з метою оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому майно, звернувся до Чернівецької державної адміністрації.

16.04.2020 розпорядженням № 374-р Чернівецької обласної державної адміністрації надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди площею 0,70 га.

Розроблена документація погоджена відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Глибоцької районної державної адміністрації.

Вказана земельна ділянка належить до земель лісового фонду Кузьминського лісництва, квартал 23, виділ 3, площею 0,7 га та згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 7321080500:01:007:0002, яка включає і спірну земельну ділянку площею 0,6943 га, відділом у Глибоцькому районі головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області 27.02.2020 зареєстрована за ним.

ДП "Чернівецький лісгосп" розробило технічну документацію на земельну ділянку лісового фонду та включило до її складу земельну ділянку площею 0,6943 га, на якій знаходяться належні ФОП Поповичу П.І. на праві власності об`єкти нерухомого майна, чим унеможливило реєстрацію за останнім права оренди спірної земельної ділянки.

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки площею 0,6943 га та ситуаційної схеми земельної ділянки з визначенням місця розташування будівель і споруд, будівлі пансіонату "Буковина", що належить ФОП Поповичу П. І. на праві власності, дійсно знаходяться на земельній ділянці 0,6943 га, що включена до земельної ділянки 638,6608 га кадастровий номер 7321080500:01:007:0002.

Вказана земельна ділянка була передана на праві постійного користування колишньому пансіонату "Буковина" згідно з розпорядженням Глибоцької районної державної адміністрації від 10.04.1996 № 179.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.01.2021 у справі № 926/2092/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 позов задоволено.

Судові рішення аргументовані тим, що позивачем підтверджено його законне право на користування спірною земельною ділянкою, на якій знаходяться об`єкти нерухомості, належні йому на праві власності, ним дотримано усіх вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЗК України та Закону України "Про державний земельний кадастр" при оформленні права власності на нерухомість та права оренди земельної ділянки. Оскільки державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 7321080500:01:007:0002 перешкоджає у реалізації права ФОП Поповича П. І. щодо користування на законних підставах земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна, обґрунтованими є вимоги щодо скасування проведеної реєстрації.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ДП "Чернівецький лісгосп" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що судами не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та від 15.03.2018 у справі № 911/2285/16 щодо застосування приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані докази, а саме, посилаючись на витяг з Державного земельного кадастру, не взяв до уваги, що у ньому вказано також про те, що земельна ділянка площею 638, 6608 га перебуває у користуванні відповідача з 16.06.1992.

Апеляційний господарський суд не взяв до уваги також приписи пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог у справі № 926/2092/20 є скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 638.6608 га, кадастровий номер 7321080500:01:007:0002.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та від 15.03.2018 у справі № 911/2285/16.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

5.5. Предметом позовних вимог у справі № 910/18560/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду увід 04.12.2018) було визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 01.11.2012 № 394/8678 "Про передачу ТОВ "Будтехнології" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5940 га на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), укладеного між Київською міською радою і ТОВ "Будтехнології", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. в реєстрі за № 201 від 22.07.2013 і Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 25.07.2013 за № МЗК-1-00012; визнання відсутнім у ТОВ "Будтехнології" права користування земельною ділянкою площею 1,5940 га на вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса - вул. М. Максимовича, 3) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014).

Позовні вимоги обґрунтовані доводами про те, що міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду ТОВ "Будтехнології" земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача - Київського квартирно-експлуатаційного управління від права користування спірною земельною ділянкою.

З наведеного слідує, що спір стосувався умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з Міністерством оборони України та способу оформлення цього права.

У справі № 911/2285/16 Товариство з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" звернулося із позовом до Державного підприємства "Клавдіївське лісове господарство" про визнання права користування земельною ділянкою площею 2,7 гектари, кадастровий номер 3221082001:06:007:0036, місце розташування якої: Київська область Бородянський район, Клавдієво-Тарасівська селища рада. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на необхідність визначення правового режиму земельної ділянки, що перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду у відповідності до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. Суди першої і апеляційної інстанцій у зазначеній справі виходили з того, що земельна ділянка площею 2,7 га з кадастровим номером 3221082001:06:007:0036 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, яка є предметом спору, є сформованою. У зв`язку з тим, що позивач придбав нерухоме майно 15.10.2009 саме з цього моменту до нього перейшло право користування земельною ділянкою площею 2,7 га, на якій розташоване нерухоме майно позивача.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зауважив, що суди залишили поза увагою обставини, встановлені у справі № 911/3300/14 щодо порушення порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі промисловості, а також те, що в матеріалах справи відсутні: проект землеустрою, на підставі якого здійснювалось формування спірної земельної ділянки та зміна її цільового призначення; рішення Бородянської районної державної адміністрації (чи будь-якого іншого органу державної влади чи місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування позивачу). Також Суд зазначив, що не надано оцінки договору про поділ нерухомого майна від 01.04.2013, укладеного між позивачем та відповідачем, згідно з яким майновий комплекс загальною площею 3828,70 кв. м було поділено в натурі між сторонами. При цьому 56/100 частин вказаного майна позивач набув на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2009, в свою чергу у відповідача залишилось у власності 44/100 частин зазначеного майнового комплексу і воно, за твердженням відповідача, знаходиться на спірній земельній ділянці, що з урахуванням норм статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України може бути окремою підставою для відмови в позові.

Таким чином, правовідносини у справі № 926/2092/20 та № 910/18560/16., № 911/2285/16, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не є подібними, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини у зазначених справах є відмінними, що, у свою чергу, має наслідком інше матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Оскільки зміст правовідносин у справі № 926/2092/20 та у справах № 910/18560/16., № 911/2285/16 не є подібним, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Чернівецький лісгосп" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.01.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 926/2092/20.

5.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

У контексті цієї підстави скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані докази, а саме, посилаючись на витяг з Державного земельного кадастру, не взяв до уваги, що у ньому вказано також про те, що земельна ділянка площею 638, 6608 га перебуває у користуванні відповідача з 16.06.1992.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.6. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України. Саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини другої статті 300 ГПК України.

Отже, оскільки підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не отримала підтвердження під час касаційного розгляду, Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу ДП "Чернівецький лісгосп" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.7. Інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не містять обґрунтування підстав, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, та не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, та фактично направлені на переоцінку доказів і обставин справи, що були предметом розгляду, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 926/2092/20 за касаційною скаргою Державного підприємства "Чернівецький лісгосп" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.01.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства "Чернівецький лісгосп" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.01.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 926/2092/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ