Рішення від 09.09.2021 по справі 377/163/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/163/21

Провадження №2/377/166/21

09 вересня 2021 року Славутицький міський суд Київської області в складі головуючої судді - Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання - Гуміної В.М.,

представників позивача - Шейко Ю.М., Кицун І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та позбавлення її права користування ним,-

У С Т А Н О В И В:

18 березня 2021 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на ст. ст. 71, 72 ЖК України, просить визнати ОСОБА_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатою в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , та позбавити її права користування вказаним житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дане житлове приміщення належить до комунальної власності Славутицької міської територіальної громади. На підставі рішення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 31.10.2001 року №62 Про реєстрацію гуртожитків міста вказаному житловому приміщенню було присвоєно статус гуртожитку. У 2002 році за рішенням громадської комісії із житлових питань при виконавчому комітеті Славутицької міської ради Київської області відповідачу було надано вказану кімнату у користування. У 2018 році вона добровільно зібрала свої речі та виїхала на постійне місце проживання в інший населений пункт, з того часу її у житловому приміщенні не бачили, плату за житлово-комунальні послуги вона не вносить. З урахуванням положень ст. ст. 71,72 ЖК України правом звернення до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою у гуртожитку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади, наділений орган місцевого самоврядування як власник гуртожитку. Підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею у гуртожитку, загальні. З урахуванням подібності правовідносин щодо користування житловою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ч.1 ст. 71 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування житловим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на житлове приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася житлова площа для проживання в таких гуртожитках. Відсутність наймача або членів його сім`ї за місцем проживання понад шість місяців без поважних причин, невиконання в зв`язку з цим обов`язків оплати житлово-комунальних послуг, є підставами для звернення органу місцевого самоврядування до суду з вимогами про визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою в гуртожитку. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2021 року для розгляду справи № 377/163/21 визначено суддю Малишенко Т.О.

Ухвалою судді від 22 березня 2021 року задоволено заяву судді Малишенко Т.О. про самовідвід.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2021 року визначено для розгляду справи № 377/163/21 суддю Бабич Н.С.

Ухвалою судді від 05 квітня 2021 року після виконання вимог, передбачених ч. 6 ст. 187 ЦПК України, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 липня 2021 року.

05 липня 2021 року судовий розгляд справи було відкладено на 26 серпня 2021 року на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

26 серпня 2021 року у судовому засіданні за клопотанням представника позивача було оголошено перерву до 09 вересня 2021 року.

У призначене судове засідання відповідач ОСОБА_1 повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася відповідно до вимог ст. ст. 128-130 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання, а також фактичним місцем проживання, яке зазначено у позовній заяві, проте конверти із судовими повістками повернуто до суду з відміткою причини повернення адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання відповідно. Відзив на позов відповідач до суду не направила. Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України заяву про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву, в зв`язку з неможливістю вчинення цієї процесуальної дії у визначений строк, зумовленої обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, ОСОБА_1 не надала. Клопотання про відкладення судового розгляду справи до суду не подала. Заява про розгляд справи за її відсутності до суду не надійшла.

За наявності умов, передбачених ст. ст. 280-282 ЦПК України, за згодою позивача, суд ухвалив заочне рішення у справі відповідно до ухвали суду від 26 серпня 2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави, викладені у позовній заяві. Суду пояснив, що відповідач проживала у спірному житловому приміщенні, яке має статус гуртожитку. У 2018 році вона добровільно забрала з кімнати свої речі та виїхала на постійне місце проживання у іншу місцевість, та у кімнаті в гуртожитку більше не з`являлася. Тривала відсутність відповідача та несплата нею заборгованості за комунальні послуги призводить до порушення прав інших осіб в цьому гуртожитку, які потребують житлової площі та в даний час проживають у вказаній кімнаті, сплачують за неї та бажають приватизувати, проте не можуть, оскільки реєстрація відповідача перешкоджає в реалізації їм такого права. У свою чергу Закон України Про місцеве самоврядування передбачає повноваження позивача щодо поліпшення житлових умов громадян, а тому порушення прав позивача полягає в тому, що відповідач не проживає в спірному житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців, не цікавиться ним, не сплачує комунальні послуги, в той час як позивач міг би поліпшити за рахунок цього житлового приміщення житлові умови осіб, які в ньому проживають. Позивач не має можливості надати суду докази про видачу відповідачу ордера на право поселення у спірне житлове приміщення, оскільки питання про поселення відповідача вирішувалося у 2002 році, тобто майже двадцять років тому і відповідні документи не збереглися. Кімната, в якій відповідач проживала, має статус гуртожитку, а довідка про реєстрацію місця проживання відповідача підтверджує той факт, що вона була заселена в дану кімнату та проживала там якийсь час.

Свідок ОСОБА_2 суду показала, що працює у виконавчому комітеті Славутицької міської ради головним спеціалістом служби управління персоналом, до її обов`язків входять питання квартирного обліку громадян, з 2007 року вона бере участь у житлових комісіях. З 2002 року ОСОБА_1 була зареєстрована у кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , разом із сином, але фактично там не проживала, на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов ніколи не перебувала. Під час планових рейдів, які почали проводитися з 2011 року за її участі, було виявлено, що ОСОБА_1 у кімнаті в гуртожитку, в якій зареєстрована, не проживає, про що у подальшому були складені відповідні акти. У 2015-2016 році вона спілкувалася телефоном з ОСОБА_1 , яку просила вирішити питання щодо її подальшого проживання та реєстрації в гуртожитку, на що остання повідомила, що подумає, але так ніяких дій щодо зняття з реєстрації не вчинила. Син ОСОБА_1 у 2015-2016 році знявся з реєстрації місця проживання самостійно. Від нього їй відомо, що ОСОБА_1 на той час вже проживала та працювала на будівництві в м.Києві. Під час складення актів у вказаній квартирі проживали дві сім`ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , речей ОСОБА_1 вона там не бачила, як і самої ОСОБА_1 . Станом на 2017 рік заборгованість відповідача за житлово-комунальні послуги була більше 20000 гривень. Із заявами про перешкоди проживанню у кімнаті в гуртожитку ОСОБА_1 не зверталася.

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що у 2010-2012 роках він із своєю сім`єю заселився у гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , де зайняв кімнату А , кімнату В на той час займала з дитиною ОСОБА_3 , а кімнату Б займала ОСОБА_1 , яку він з часу заселення у вказану квартиру ніколи не бачив. Кімната ОСОБА_1 весь час була зачинена. Приблизно у 2016 - 2017 роках приїздив син ОСОБА_1 та знімався з реєстрації, оскільки він також був зареєстрований у кімнаті ОСОБА_6 . Зі слів сина ОСОБА_1 йому відомо, що останній на той час проживав з бабою у Чернігівській області та з матір`ю не спілкувався, знімався з реєстрації, оскільки став повнолітнім, а в м.Славутичі проживати не хотів. Речей ОСОБА_1 у квартирі не має і з моменту заселення він їх там не бачив. Перешкод у проживанні у кімнаті в гуртожитку ОСОБА_1 ніхто не чинив. За останні десять років ОСОБА_1 у квартирі жодного разу не з`являлася. За нею рахувався борг за житлово-комунальні послуги, він це бачив по рахунках, які надходили на її ім`я. На даний час кімната Б передана ОСОБА_7 , яка сплачує за неї. У зв`язку із народженням другої дитини йому виділено також кімнату В , в якій до цього проживала ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де раніше проживала ОСОБА_1 , яку вже більше 10 років вона не бачила. Вказана кімната, до того як вона почала проживати в ній, була зачинена. У 2016 -2017 роках приїздив син ОСОБА_1 , який відкрив кімнату, забрав останні речі, після чого їй видали ордер на цю кімнату і вона з кімнати В переїхала в кімнату Б . По сусідству з 2011 року у вказаній квартирі проживає сім`я ОСОБА_4 . У рахунках на оплату комунальних послуг, які приходили на ім`я ОСОБА_1 , було зазначено про наявність у останньої заборгованості в сумі близько 20000 гривень. ОСОБА_1 колись давала їй свій номер телефону, але на телефонні дзвінки не відповідала. Зі слів сина відповідача їй відомо, що він проживає з бабою у м. Щорс Чернігівської області, а його мати ОСОБА_1 проживає десь окремо та працює у м. Києві. Перешкод у проживанні в кімнаті в гуртожитку ОСОБА_1 ніхто ніколи не чинив, причини довготривалого не проживання ОСОБА_1 у вказаній кімнаті їй не відомі.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що з 2003 року працює у Комунальному підприємстві Житлово-комунальний центр , на даний час працює на посаді заступника начальника. З відповідачем ОСОБА_1 особисто не знайома і ніколи її не бачила. Акти про не проживання останньої підписувала, брала участь у їх складанні та була у квартирі, де знаходиться кімната, в якій зареєстрована ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 заселилася у вказану кімнату у 2002 році. Працюючи свого часу на посаді начальника відділу, якому підпорядковувався відділ гуртожитків, її запрошували до комісії для перевірки гуртожитків та складення актів про не проживання. До 2003 року дільниця гуртожитків підпорядковувалася КП УЖКГ . Тільки у жовтні 2003 року було створено КП ЖКЦ і дільницю гуртожитків підпорядкували КП ЖКЦ , тому ні ордера, ні договору з ОСОБА_1 на користування вказаною кімнатою у гуртожитку вона не бачила. За тодішньою процедурою рішення комісії про виділення кімнати у гуртожитку передавалося на підприємство (у 2002 році це було КП УЖКГ ) для видачі ордера та укладення договору. Пізніше, коли гуртожитки були віднесені до КП ЖКЦ , вона бачила рахунки ОСОБА_1 на оплату послуг, заборгованість по яким складала більше 20000 гривень. Рахунки з боргами, як правило не закривалися, по ним здійснювалася робота по стягненню боргу. Рахунок ОСОБА_1 міг бути закритий тільки у тому разі, якщо ця кімната передана іншій особі. Коли вона була у квартирі АДРЕСА_2 , де були складені та підписані акти про не проживання ОСОБА_1 , то речей останньої в цій квартирі не було. Причини тривалої відсутності ОСОБА_1 у вказаній кімнаті гуртожитку їй невідомі. Про факти перешкод ОСОБА_1 у користуванні кімнатою в гуртожитку їй також не відомо, проте якби такі перешкоди дійсно чинилися, то ОСОБА_1 зверталася би до адміністрації КП ЖКЦ з відповідною заявою. Для розгляду таких заяв зазвичай створюються комісії, до складу яких включають і її. ОСОБА_1 із заявою до такої комісії не зверталася.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що останніх тринадцять років проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , яка розташована на першому поверсі, а квартира АДРЕСА_4 в цьому гуртожитку, в якій проживає її знайома ОСОБА_7 , знаходиться на другому поверсі. З ОСОБА_1 вона не знайома. Буваючи часто в гостях у ОСОБА_7 , ОСОБА_1 вона там за останні десять років ніколи не бачила. Зі слів ОСОБА_7 знає, що ОСОБА_1 отримала середню за розміром кімнату у тій квартирі на себе і сина, але фактично там не проживала. З ОСОБА_7 знайома близько двадцяти років, коли приходила до останньої в гості, то кімната ОСОБА_1 була завжди зачинена. Близько п`яти років тому син ОСОБА_1 забрав речі з кімнати, яку потім надали ОСОБА_7 . Вона допомагала ОСОБА_7 переносити у кімнату речі та бачила, що остання вселялася у порожню кімнату, де ніяких речей не було.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що вона проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 . На другому поверсі цього ж під`їзду проживає її знайома ОСОБА_11 зі своєю сім`єю. Один раз у місяць вона буває у ОСОБА_11 у гостях, від якої їй відомо, що в квартирі в гуртожитку, де проживає ОСОБА_11 , в середній за розміром кімнаті ( спальні) не проживає з 2010-2011 року, але зареєстрована жінка ОСОБА_12 , якої ОСОБА_11 ніколи не бачила, хоча живе в цьому гуртожитку більше шістнадцяти років.

Свідок ОСОБА_13 суду показала, що з 1989 року по 2020 рік працювала завідувачкою гуртожитками у м. Славутич. З 2007 року гуртожитки об`єднали, інших завідувачів скоротили і вона залишилася сама. У її підпорядкуванні був і гуртожиток за адресою: АДРЕСА_6 . Вона контролювала мешканців гуртожитку, заселення та оплату за послуги. У квартирі АДРЕСА_4 вказаного будинку в кімнаті Б була зареєстрована, але уже на той час, коли гуртожиток Московського кварталу став їй підпорядковуватися, не проживала ОСОБА_1 . У телефонному режимі вона з нею спілкувалася з метою, щоб та визначилася з житловим приміщенням, в якому була зареєстрована, та знялася з реєстрації. Під час спілкування телефоном з відповідачем, остання їй пояснювала, що працює та проживає у м. Києві і житло їй не потрібне, її цікавила тільки реєстрація, але обіцяла, що приїде до м.Славутича та зніметься з реєстрації. У грудні 2007 року ОСОБА_1 приїздила до м. Славутич для вирішення цього питання, оскільки вона бачила її у приміщенні КП ЖКЦ , але з реєстрації так і не знялася. У спірній кімнаті разом з ОСОБА_1 був зареєстрований і син відповідача, який після досягнення повноліття приїздив до м.Славутича зніматися з реєстрації. Вона особисто з ним спілкувалася і він пояснював, що ображений на матір, оскільки та проживає та працює у м. Києві, про нього не дбає, а він проживає із бабою у м. Щорс ( м.Сновськ) Чернігівської області. У телефонних розмовах, після зняття сина відповідача з реєстрації, ОСОБА_1 особисто їй підтвердила, що житло у м. Славутичі її не цікавить, але приїхати та знятися з реєстрації не має можливості, оскільки відсутні кошти. У зв`язку з виконанням своїх посадових обов`язків бувала у квартирі АДРЕСА_4 один - два рази на місяць, але починаючи з 2007 року жодного разу не бачила ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4 , кімната останньої була зачинена. Коли син ОСОБА_1 забирав речі, вона особисто була при цьому присутня, тому бачила, що речей відповідача у кімнаті не було. Ніяких перешкод ОСОБА_1 у проживанні в кімнаті в гуртожитку ніхто не чинив.

Вислухавши пояснення представника позивача, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Славутицької міської ради Київської області від 16 травня 2001 року № 244-32 XXIII та на підставі акту прийому - передачі відомчих об`єктів у комунальну власність від 31 березня 2001 року, копії яких долучені до справи, в комунальну власність територіальної громади міста Славутич передано об`єкти права державної власності, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_6 , інвентарний № 4073 (а.с.4-15).

За рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 31 жовтня 2001 року №626 квартири з АДРЕСА_7 зареєстровано, в порядку виключення, як гуртожитки для тимчасового проживання у період роботи сімей та одиноких громадян (а.с.16-17).

Згідно з довідкою Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.01.2002 року по теперішній час (а.с.18).

Як видно із актів про не проживання від 05 червня 2019 року, 18 грудня 2019 року, 04 березня 2020 року, 15 січня 2021 року, 10 березня 2021 року, копії яких долучені до справи, в результаті обстеження житлового приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , зафіксовано, що ОСОБА_1 , зареєстрована за вказаною адресою, в кімнаті ОСОБА_6 не проживає (а.с.19-23).

Відповідно до листа Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства ( далі - КП УЖКГ ) від 08 червня 2021 року № 01-07-15/1007 та довідки КП УЖКГ від 08 червня 2021 року № 01.08/1003 договір про надання послуг з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання з ОСОБА_1 не укладався. Станом на 01 червня 2021 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_8 , наймач ОСОБА_1 , рахується заборгованість 9936,25 гривень, яка була передана по акту передачі з КП ЖКЦ станом на 01.07.2019 року. Цей особовий рахунок за даними КП ЖКЦ закритий 28.02.2018 року. Інформації про здійснення оплати споживачем ОСОБА_1 немає. На даний час за вказаною адресою у кімнаті Б проживає ОСОБА_7 (а.с.79-80).

За інформацією Комунального підприємства Славутич-Водоканал Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, наданою листом від 10 червня 2021 року № 182, за адресою: АДРЕСА_8 , наймач ліжко - місця ОСОБА_1 , рахується заборгованість 170,46 гривень. За даними КП ЖКЦ на 01.07.2019 року особовий рахунок був закритий з боргом і оплата станом на сьогоднішній день не проводилася. Наймач ліжко-місця кімнати Б-0 є ОСОБА_7 (а.с.81-82).

Відповідно до інформації Комунального підприємства Житлово-комунальний центр ( далі - КП ЖКЦ ), викладеної у листі від 15 червня 2021 року № 622, особовий рахунок № НОМЕР_2 на оплату житлово-комунальних послуг, відкритий на ОСОБА_1 , був закритий КП ЖКЦ 31 травня 2018 року (а.с.85).

Отже, виходячи з матеріалів справи та показань свідків відповідач ОСОБА_1 , набувши право наймача житлового приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає в зазначеній кімнаті понад шість місяців та при цьому самостійно залишила житло. Не проживають у вказаній кімнаті і члени її сім`ї.

Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців, а саме більше десяти років. Жоден із них не зазначив про відомі їм наміри відповідача повернутися до кімнати в гуртожитку та проживати там, так само як і про відомі факти перешкоджання відповідачу у користуванні нею спірним житловим приміщенням.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК України.

Згідно зі ст.127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особам у зв`язку з трудовими відносинами або навчання в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Відповідно до вимог ст.128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Стаття 129 ЖК України передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Позивач не надав доказів, на підставі яких відповідачу було наданя для проживання спірне житлове приміщення. Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, рішення житлової комісії та відповідний ордер, виданий на виконання зазначеного рішення на вселення відповідача до спірного житлового приміщення не збереглися.

Однак, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто у житловому приміщенні, яке за рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 31 жовтня 2001 року №626 було зареєстроване як гуртожиток для тимчасового проживання у період роботи сімей та одиноких громадян .

Як роз`яснено у пунктах 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 Житлового кодексу), норми яких розповсюджуються і на гуртожитки, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до ч.3 ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків (стаття 6 ЖК України).

Частиною 4 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як зазначено у частинах 1,2 статті 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

У постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646 св18) Верховний Суд зробив висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК України та вказав, що збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У постанові від 04.11.2015 року у справі №6-1166цс15 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71,72 ЖК України.

Визнання відповідача ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Положенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України вбачається, що, в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

Як вбачається з актів про не проживання від 05.06.2019 року, 18.12.2019 року, 04.03.2020 року, 15.01.2020 року, 10.03.2021 року, відповідач у кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає з червня 2019 року, що свідчить про її відсутність у вказаному житловому приміщенні протягом двох років, в той час як за показаннями свідків відповідач не проживає в зазначеній кімнаті гуртожитку протягом останніх десяти років, її речі у цьому приміщенні відсутні, вона виїхала із цього житлового приміщення добровільно, до нього не поверталася, комунальні послуги не сплачувала.

Отже, надані позивачем докази щодо тривалого понад шість місяців не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета доказування, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та підтверджені у судовому засіданні показаннями свідків.

З іншого боку відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували поважність причин її не проживання в спірному житловому приміщенні.

При цьому тривала відсутність відповідача, не проживання в кімнаті в гуртожитку, свідчать про те, що спірне житлове приміщення не використовувалося відповідно за його призначенням та вказує на те, що воно не є єдиним житлом відповідача і вона має інше місце проживання, а тому визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - кімнатою в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , не буде свідчити про втрату нею житла взагалі, і, в свою чергу, буде також захищати права власника (балансоутримувача) такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що втручання у право відповідача є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є необхідним у демократичному суспільстві .

Крім того, відповідач за фактичним місцем проживання, зазначеним у позовній заяві за адресою: АДРЕСА_9 , отримала направлену судом копію ухвали про відкриття провадження від 05.04.2021 року, в якій судом було встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву, а також копію позовної заяви з додатками та судову повістку про виклик до суду у якості відповідача на 05 травня 2021 року, про що свідчить підпис у рекомендованому поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення, проте відзиву на позовну заяву до суду не направила, у підготовче та судові засідання до суду не з`явилася, про причини неявки жодного разу суду не повідомила ( а.с.43).

У судовому засіданні також встановлено, що син відповідача після досягнення повноліття, знявся з реєстрації місця проживання у спірному житловому приміщенні та, як вбачається з показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , проживає у м. Сновськ Чернігівської області разом із бабою, його мати ОСОБА_1 працює у м. Києві, там же і проживає.

Як вбачається з листа Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 31 серпня 2021 року №12-06/182, копія якого долучена до справи, за адресою: АДРЕСА_9 , зареєстровані: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.164).

Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

На підставі наведеного, суд вважає, що відповідач була належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщення, але не скористалася встановленими законодавством правами сторони у процесі, не спростувала, викладених у позовній заяві обставин та не довела протилежного, в тому числі не надала суду доказів поважності причин довготривалого (більше шести місяців) не проживання в спірному житловому приміщенні, не повідомила суду про наявні обставини, які б свідчили про те, що позивач чи інші особи чинять перешкоди у користуванні нею спірним житловим приміщенням.

Як видно із матеріалів справи, оплату за житлово- комунальні послуги відповідач не здійснює тривалий час у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка відповідно до копії фінансово - особового рахунку № НОМЕР_2 станом на 26.08.2021 року становить 20387,91 гривень (а.с.162 ).

Як вбачається з показань свідків, заборгованість ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги виникла за період її тривалого, більше десяти років не проживання в спірному житловому приміщенні.

Кімната Б у квартирі АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована відповідач, відповідно до ордера на житлову площу в гуртожитку № 481 від 20.02.2018 року, виданого на підставі рішення комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Славутицької міської ради Київської області від 12.02.2018 року №3 передана в користування ОСОБА_7 ( а.с.159,172 ).

Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання, виданими Управлінням адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_7 та її син ОСОБА_16 з 27 лютого 2018 року зареєстровані у вказаному житловому приміщенні (а. с. 160-161).

Обставин, які б свідчили про те, що позивач чи інші особи чинять перешкоди у користуванні відповідачем спірним житловим приміщенням, судом не встановлено.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 року Про утворення та ліквідацію районів м.Славутич знаходиться в складі Вишгородського району Київської області.

Отже, встановлені у судовому засіданні обставини вказують на втрату у відповідача інтересу до житлового приміщення - кімнати в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , відсутність потреби у ньому, свідчать про наявність у неї іншого постійного житла, та відсутність у неї поважних причин не проживання у вказаному житловому приміщенні понад шість місяців, що відповідно до вимог ст. ст. 71,72 ЖК України та ч.1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні є підставою для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатою в гуртожитку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 необхідно задовольнити.

Позовні вимоги в частині позбавлення відповідача права користування вказаним житловим приміщенням задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відповідно до встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, та виключно в межах заявлених вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст. 15 , ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч. 2 ст. 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині позбавлення відповідача права користування спірним житловим приміщенням, позивач послався на ст.7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні . В той же час дана норма не встановлює такої дії, як позбавлення права користування особи житлом. Більш того, вказана норма регламентує лише порядок реєстрації/зняття з реєстрації осіб, які набули або втратили право на житло, в той час як а саме набуття або втрата права на користування житлом регламентується спеціальними нормами, які мають відповідні підстави, процедуру та наслідки. За таких умов вимога про позбавлення права користування житловим приміщенням є непередбаченим законом способом захисту прав, а тому позовні вимоги позивача в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з того, що позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір в розмірі 2270 гривень, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становлять половину суми сплаченого судового збору, а саме 1135 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатою в гуртожитку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1135 гривень.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається через Славутицький міський суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області, ЄДРПОУ 26425731, адреса місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м.Славутич, Центральна площа, 7.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_9 .

Повне заочне рішення суду складено 17 вересня 2021 року.

Суддя Н. С. Бабич