Рішення

від 16.09.2021 по справі 173/90/21

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/90/21

Провадження №2/173/324/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

У складі: головуючого - судді Петрюк Т.М

При секретареві - Рудовій Л.В.

За участю: представника відповідача - адвоката Єрохіна О.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального провадження, в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства Барвінок про визнання недійсною Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

16.01.2021 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 , з позовом про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки до відповідача СФГ БАРВІНОК .

18.01.2021 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального провадження в підготовче судове засідання на 04.03.2021 року.

04.03.2021 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 11.05.2021 року в зв`язку з неявкою учасників розгляд справи.

11.05.2021 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 04.08.2021 року в зв`язку з неявкою позивача.

04.08.2021 року проведене підготовче судове засідання та справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 04.08.2021 року.

04.08.2021 року в судовому засіданні оголошена перерва до 16.09.2021 року в зв`язку з неявкою позивача.

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

16.09.2021 року в судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно позовних вимог позивач просить: визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 31.10.2019 року, якою поновлено договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та відповідачем, щодо належної йому на праві власності земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4.3600 га,. яка знаходиться на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області з кадастровим номером 1221081800:01:021:0398 строком на 25 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1221081800:01:021:0398 на підставі Державного акту на право власності не земельну ділянку серії ІІІ-ДП № 033266 від 15.07.2002 року, яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

21.12.2020 року він уклав договір оренди вищевказаної ділянки з СФГ Барвінок . Предметом договору визначено, що позивач надав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1221081800:01:021:0398, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Строк дії договору мав закінчитись 21.12.2020 року.

08.09.2018 року він направив заяву до голови СФГ Барвінок Дьомочкіна І.І., про те, що не має наміру продовжувати строк дії договору оренди, та про те, що після закінчення терміну дії договору він здав її йому за актом прийому -передачі в належному стані.

Також 08.09.2021 року ним була направлена заява до відділу з питань державної реєстрації, щоб не реєструвати ніяких договорів оренди землі з кадастровим номером 1221081800:01:021:0398 СФГ Барвінок , так як він його не підписував, та не має наміру цього робити.

Але не зважаючи на всі спроби припинити орендні відносини з СФГ Барвінок він дізнався, що 31.10.2019 року складена Додаткова угода № 1 до договору оренди земельної ділянки .

Він на надавав згоди на оренду землі та не здійснював вільно своє волевиявлення як учасник правочину, оскільки підписання договору оренди землі не власником земельної ділянки, а іншою особою, свідчить про відсутність вільного волевиявлення на укладення цього договору, а тому вважає, що такі договори слід визнати недійсними, що й стало підставою звернення до суду

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, давши пояснення фактично викладені в матеріалах справи, а також пояснив, що він підписав оспорювану Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, але вважає, що працівники відповідача його обманули. Оскільки він не мав окулярів і не міг ознайомитись із її змістом. А працівники відповідача не повідомили його про те, що даною угодою продовжується строк дії договору на значний період. В подальшому в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував. Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач під час дії договору оренди земельної ділянки, в 2018 році, уклав інший договір оренди земельної ділянки з іншим господарством. В подальшому даний договір оренди земельної ділянки був розірваний. А позивач підписав з його довірителем Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 31.10.2019 року. Позивач в судовому засіданні підтверджує, що саме він підписував дану Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки. Тому будь-які підстави для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відсутні. Оскільки порушення прав позивача не відбулось. На підставі чого в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1221081800:01:021:0398 на підставі Державного акту на право власності не земельну ділянку серії ІІІ-ДП № 033266 від 15.07.2002 року, яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією Державного акту про право приватної власності на землю.

За вимогами ч.1 ст. 13 ЦПК України- Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст.13 Закону України Про оренду землі - визначено поняття договору оренди землі: Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом також встановлено , що 21.12.2020 року позивач уклав договір оренди вищевказаної ділянки з СФГ Барвінок , за яким позивач надав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1221081800:01:021:0398, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Строк дії договору мав закінчитись 21.12.2020 року, що підтверджується копією договору оренди земельної ділянки.

З вищевикладеного судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникають із договору оренди земельної ділянки.

Прохаючи визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 31.10.2019 року до договору оренди земельної ділянки позивач посилається на те, що 08.09.2018 року він направив заяву до голови СФГ Барвінок Дьомочкіна І.І,. про те, що не має наміру продовжувати строк дії договору оренди, та про те, що після закінчення терміну дії договору він здав її йому за актом прийому - передачі в належному стані.

Також 08.09.2021 року ним була направлена заява до відділу з питань державної реєстрації, щоб не реєструвати ніяких договорів оренди землі з кадастровим номером 1221081800:01:021:0398 СФГ Барвінок , так як він його не підписував, та не має наміру цього робити.

Але не зважаючи на всі спроби припинити орендні відносини з СФГ Барвінок він дізнався, що 31.10.2019 року складена додаткова угода № 1 до договору оренди земельної ділянки зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у Верхньодніпровському міському відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру 21 грудня 2010 року за № 041011901823.

Він на надавав згоди на оренду землі та не здійснював вільно своє волевиявлення як учасник правочину, оскільки підписання договору оренди землі не власником земельної ділянки, а іншою особою свідчить про відсутність вільного волевиявлення на укладення цього договору.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 203 ЦК України передбачені умови дійсності правочину, а саме Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Ст. 204 ЦК України передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином законодавством встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто укладений правочин є дійсним якщо він не визнаний недійсним судом, або його недійсність не встановлена законом.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно поданої позовної заяви позивач вказує, що він не підписував оспорювань Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки. Проте в судовому засіданні позивач підтвердив, що він підписав оспорювань Додаткову угоду. Таким чином підписавши оспорювану Додаткову угоду позивач вільно виявив своє волевиявлення на її укладення. Оскільки пояснив, що ніяких заходів примусу до нього при її підписанні не застосовувалось.

Доводи позивача, що він не мав окулярів та не ознайомився із її змістом, та що відповідач не роз`яснив йому, що цією угодою продовжується строк договору. Тобто обманув позивача суд вважає безпідставними.

При вирішення спору судом не можуть бути враховані і посилання позивача на те, що в 2018 році він звертався, як до відповідача так і до компетентного органу з проханням не продовжувати з ним строк дії договору оренди, оскільки оспорювана Додаткова угода була підписана пізніше цих подій.

В свою чергу, правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. При цьому вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Проте з викладених позивачем в судовому засіданні доводів та наданих суду доказів вбачається, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт вчинення правочину, яким є укладення Додаткової угоди № 1 від 31.10.2019 року до договору оренди земельної ділянки, під впливом обману зі сторонами відповідача. Натомість з пояснень позивача вбачається, що він бажає передати належну йому земельну ділянку в оренду іншому орендатору, тому і ставить вимоги про визнання оспорюваної Додаткової угоди недійсною.

Виходячи з правових позицій Верховного Суду України (постанови від 01.06.2016 року у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 року у справі № 910/31110/15) під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного права. За результатами розгляду такого спору вирішуються питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав для недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно ст. 76 ЦПК України - Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відпровідно до ст.ст 77-78 ЦПК України -Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень Зважаючи на те, що факт обману має довести позивач, як підставу визнання кредитного договору недійсним, суд вважає, що позивачем цей факт належним чином доведено не було.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для визнання недійсною оспорюваної Додаткової угоди, як укладеної в результаті обману. Так, не надано і жодного доказу, який би підтверджував порушення прав позивача в результаті укладення додаткової угоди. Оскільки позивачеві сплачується орендна плата відповідачем.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, та приймаючи до уваги, що позивачем були понесені судові витрати на сплату судового збору, та що судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та не стягуються з відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до фермерського господарства Барвінок (юридична адреса: 51614 вул. Нова, 12 с. Боровківка Кам`янського ( раніше Верхньодніпровського) району Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 25003815) про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 31.10.2019 року до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 і селянським фермерським господарством Барвінок (юридична адреса: 51614 вул. Нова, 12 с. Боровківка Кам`янського ( раніше Верхньодніпровського) району Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 25003815), зареєстрованому в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у Верхньодніпровському міському відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру 21 грудня 2010 року за № 041011901823 - відмовити.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908.00 грн., покласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 20.09.2021 року.

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР 20.09.2021 року

Дата набрання законної сили: 21.10.2021 року