Ухвала

від 24.09.2007 по справі 20-4/132-12/240

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-4/132-12/240

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

 17 вересня 2007 року   Справа № 20-4/132-12/240

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Дугаренко О.В.,

суддів                                                                      Прокопанич Г.К.,

                                                                                          Фенько Т.П.,

секретар судового засідання                                        Суровикіна М.С.

за участю представників сторін:

позивача: Михайлов Д.В., дов. № 083 від 23.03.07,

відповідача:  Федосіхіна Т.В., дов. № 30/10-011/2006 від 22.09.06,

Сафронова О.О., дов. № 4/10-011/2007 від 14.03.07,

Шамрей Д.В., дов. № 5/10-011/2007 від 16.04.07,

Бондарева В.М., дов. № 35/10-011/2006 від 25.10.06,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя  Харченко І.А.) від 09 липня 2007 року по справі № 20-4/132-12/240

за позовом           Севастопольського державного підприємства "Атлантика" (вул. Правди, 10,Севастополь,99014)

до           Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24,Севастополь,99014)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000152310/0 від 03.03.07, № 0000162310/0 віл 03.03.07, № 0000151730/0 від 03.03.07, № 0000182310/0 від 03.03.07, №  0000172310/0 від 03.03.07, № 0000161730/0 від 03.03.07, № 000004220/0 від 03.03.07, № 000005220/0 від 03.03.07

                                                            ВСТАНОВИВ:

     Постановою господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) позов  Севастопольського  державного підприємства „Атлантика” до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя  про визнання недійсними податкових  повідомлень-рішень № 0000152310/0 від 03.03.07, № 0000162310/0 від 03.03.07, № 0000151730/0 від 03.03.07, № 0000182310/0 від 03.03.07, №  0000172310/0 від 03.03.07, № 0000161730/0 від 03.03.07, № 000004220/0 від 03.03.07, №000005220/0 від 03.03.07 задоволено частково.

     Не погодившись з постановою суду, відповідач 17 липня 2007 року подав заяву про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу відповідач подав 03 серпня 2007 року.

У судовому засідання, призначеному на 17 вересня 2007 року представники відповідача підтримали свою апеляційну скаргу, вказуючи на те,, що постанова суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та у запереченнях на апеляційну скаргу  вказав на те, що судом першої інстанції було вірно встановлено всі обставини справи, що мають значення для її розгляду та вірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права.

У судовому засідання, призначеному на 17 вересня 2007 року у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, суддю Волкова К.В. було замінено на суддю Прокопанич Г.К., на підставі розпорядження заступника голови Латиніна О.А.

Колегія суддів, розглянувши справу в межах апеляційної скарги відповідно о статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України встановила наступне.

Працівники відповідача провели виїзну планову перевірку позивача  з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2004 року по 30 вересня 2006 року, та з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01 липня 2003 року по 30 вересня 2006 року. Результати перевірки були оформлені відповідним актом про її результати № 819/10-23-123 від 23 лютого 2007 року.

В результаті перевірки, відповідачем прийняті наступні податкові-повідомлення рішення:

- №0000152310/0 від 03.03.2007 (з податку на прибуток),

-          №0000162310/0 від 03.03.2007 (з податку на додану вартість),

-          №0000151730/0 від 03.03.2007 (з податку з доходів фізичних осіб),

- №0000182310/0  від  03.03.2007  (збір  за  забруднення  навколишнього  природного середовища),

-          №0000172310/0 від 03.03.2007 (з комунального податку),

-          №0000161730/10 від 03.03.2007 (з податку із власників транспортних засобів),

Також було винесено рішення про застосування штрафних санкцій:

-          №000004220/0 від 03.03.2007 (за порушення строків розрахунків в сфері ЗЕД),

-          №000005220/0 від 03.03.2007 (за порушення податку декларування)

Позивач оскаржує частково висновки акту, а саме рішення:

-          №0000152310/0 від 03.03.2007 (з податку на прибуток),

-          №0000151730/0 від 03.03.2007 (з податку з доходів фізичних осіб),

-          №000004220/0 від 03.03.2007 (за порушення строків розрахунків в сфері ЗЕД),

-          №000005220/0 від 03.03.2007 (за порушення порядку декларування).

Визначення зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22700,00 грн. - через заниження валового доходу на суму 90800,00 грн., в сумі 23570,49 грн. - через заниження валового доходу на суму 94281,97 грн., в сумі 421944,00 грн. - через завищення валових витрат на суму 1687776,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що  донарахування обґрунтовано відповідачем тим, що позивачем порушено   пункту 5.9 статті  5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме не включено до складу валового доходу вартості товарів, виявлених позивачем під час проведення інвентаризації.

В серпні 2005 року на Севастопольському державному підприємстві  "Атлантика" було проведено інвентаризацію майна та майнових активів у зв'язку із введенням процедури санації підприємства. Наказом по Севастопольському державному підприємству  "Атлантика" № 0024 від 20 лютого 2006 року результати інвентаризації було визначено річними. Дані обставини визнаються, не оспорюються податковим органом.

За результатами проведеної інвентаризації було виявлено надлишок та недостачі товарів і матеріалів на складі, у незавершеному будівництві, у готовій продукції, МБП на складі, у роздрібній торгівлі на суму 111,3 тис. грн.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для внесення даних до податкового обліку є бухгалтерський облік. Дані бухгалтерського обліку стосовно виявлених надлишків було сформовано на підставі даних інвентаризації, а саме інвентаризаційних відомостей, актів інвентаризації, лічильних відомостей, які було оформлено відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.1994.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, господарські операції відображуються у бухгалтерському обліку засобом їх суцільного і безперервного документування, записи в облікових регістрах проводяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинними документами відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення визнаються письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. А господарські операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до статті 190 Цивільного Кодексу України, майном як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Отже, стосовно виявлених надлишків, дані інвентаризації є єдиними можливими первинними документами, а сама інвентаризація є господарською операцією.

В декларації з податку на прибуток було відображено зміни у залишку товарів, однак валовий дохід збільшено не було.

Згідно з пунктом 5.9 статті  5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Поняття  безкоштовно отриманих товарів закріплено в  пункті 1.23 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким  безоплатно надані товари (роботи, послуги) -це:

- товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають     грошової   або     іншої   компенсації   вартості   таких матеріальних   цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення

таких угод;

- роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

- товари,   передані   юридичній   чи   фізичній   особі   на   відповідальне   зберігання   і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Отже, головною ознакою безкоштовно наданих товарів є те, що вони надаються іншою особою - платником податку. Відносно позивача такий платник податку відсутній.

Таким чином, пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не може бути у даному випадку застосовано до позивача по справі, оскільки товари та матеріали, що були виявлені у позивача  та склали надлишок, не отримані позивачем  безкоштовно.

А тому, висновки Інспекції щодо порушення  позивачем норм пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковими, вказані  норми закону не можуть бути застосовані до позивача по справі.

Що стосується  донарахування відповідачем  23570,49 грн. через заниження валового доходу на суму 94281,97 грн., через порушення позивачем  підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме те, що до валового доходу не включено дохід від продажу готової продукції, що сталося внаслідок незаконних дій структурного підрозділу Фабрика знарядь лову Севастопольського державного підприємства "Атлантика".

Отже, платником податку на прибуток та відповідальною особою за обчислення податку є не структурний підрозділ - Фабрика знарядь лову, а головне підприємство –Севастопольське Державне підприємство "Атлантика" відповідно до Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 80 від 19.02.1998. Цей факт підтверджується довідкою за формою 4-ОПП, виданою Інспекцією.

Відповідно до пункту 3.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

-          суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

-          суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Термін "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів пункт 8.1.1  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає як поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з пунктом 8.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", основні фонди - це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Пунктом 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від Імені та на користь першої особи.

Частиною ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Однак, Інспекцією такий розрахунок зроблено не було.

Що стосується  донарахування відповідачем позивачу  421944,00 грн. через завищення валових витрат на суму 1687776,00 грн., відповідач обґрунтовує визначення суми податку на прибуток порушенням позивачем  норм підпунктів 5.3.2 та 5.3.9 пункту 5.3  статті  5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Підпункт 5.3.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Вказану  норму не може бути застосовано до обчислення податку на прибуток позивачу по справі у зв'язку із продажем об'єкту незавершеного будівництва, оскільки положення підпункту 5.3.2 регулюють питання лише стосовно основних фондів. Предмет господарської операції, відносно якої було визначено податкове зобов'язання є об'єктом незавершеного будівництва, про що зазначено і в акті перевірки, та не оспорюється сторонами. Статус даного об'єкту визначено відповідно до даних технічної інвентаризації, результати якої відображено у технічному паспорті та довідці про процент готовності. Згідно з  абзацом 9 пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби",   затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000, об'єкт основних засобів це; закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого, кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів або частина такого активу, що контролюється підприємством.

А згідно до абзацу 16 пункту 4 того ж нормативного документу, незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи - капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, введення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва. Отже, незавершене будівництво не може бути основним засобом (основний фондом) підприємства, а є окремим об'єктом, стосовно якого бухгалтерський та податковий облік ведеться у визначеному законодавством порядку.

Таким чином, визначаючи предмет угоди купівлі-продажу майна позивача, податковий орган невірно визначив його сутність, що спричинило невірне застосування норми пункту 5.3.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та встановлення для позивача   обмежень, визначених цією нормою.

Проте, застосування пункту 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пов'язано із тим, що на думку інспекції, у позивача по справі відсутні первинні документи, які б підтверджували витрати, пов'язані із придбанням об'єкту незавершеного будівництва.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", визначаючи принцип оподаткування, не вказує порядок та процедури віднесення до доходів та витрат операцій, пов'язаних із продажем об'єктів незавершеного будівництва. Однак, частина  "є" підпункту 4.4.2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначає, що центральний (керівний) орган —контролюючого органу зобов'язаний видавати та оприлюднювати письмові роз'яснення норм законодавства, які стосуються усіх аспектів оподаткування окремим податком, збором (обов'язковим платежем) у спосіб, доступний для ознайомлення з ними більшості їх платників.

Однак, позивач вважає вважає, що питання віднесення до складу валових витрат та доходів операцій з об'єктами незавершеного будівництва, викладено у Податковому роз'ясненні щодо застосування підпунктів 4.1.1 пункту 4.1 ст. 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.14 пункту 5.2 ст. 5 та підпункту 8.2.1 пункту  8.2 статті  8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при здійсненні платниками податку на прибуток операцій з об'єктами незавершеного будівництва, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №74 від 15.02.2002.

Абзацом 3 пункту 2 зазначеного Податкового роз'яснення визначено, що до валових доходів платника податку у разі продажу окремого об'єкта незавершеного будівництва включаються доходи, отримані (нараховані) від такого продажу, з відображенням сум цього доходу (вартості продажу) в декларації про прибуток підприємства, а до валових витрат - сума витрат, пов'язаних з створенням або придбанням зазначеного активу, з відображенням сум таких витрат у декларації за звітний податковий період, якому було здійснено продаж об'єкта.

Відповідно до пункту 2.1, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Поняття "майно" закріплено  у статті 190 Цивільного кодексу України: майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Законом встановлено правило, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Також, частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові певні реквізити.

Позивачем  для перевірки був надано такий документ, як "Дополнительное соглашение к Контракту от 25.08.1991 г. и дополнительному соглашению от 04.05.1993 г." від 15.07.1994.

Колегія суддів зазначає, що  зазначена Додаткова угода та додаток до неї є первинним документом, що свідчить про витрати позивача по справі, пов'язані із створенням майна - об'єкту незавершеного будівництва в ур. Ласпі. Так, Додаткова угода містить всі реквізити, передбачені статтею 9 Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Слід зазначити, що як і під час цієї податкової перевірки, так і під час попередньої перевірки податковим органом було встановлено факт проведення розрахунків із фірмою "Рибал".

Як встановлено судом першої інстанції, під час проведення інвентаризації документів, було виявлено Державний акт на право Користування земельною ділянкою серії Б №014925 від 21.06,1990, відповідно до якого позивачем  було надано земельну ділянку площею 8,85 га із цільовим призначенням "будівництво пансіонату для батьків з дітьми". Саме на території цієї ділянки було розпочато, але не завершено будівництво пансіонату. Отже, первинними документами, що підтверджують витрати по створенню об'єкту Незавершеного будівництва є:

-          інвентаризаційні відомості,

-          протокол № 14 від 23.03.2006 комісії про розслідування,

-          наказ Севастопольського державного підприємства "Атлантика" №24 від 20.02.2006,

-          Державний акт на право користування землею,

-          Додаткова угода від 15.07.1994.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що визначення зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22700,00 грн. - через заниження валового доходу на суму 90800, 00 гри., в сумі 23570,49 грн. - через заниження валового доходу на суму 94281,97 грн., в сумі 421944,00 грн. - через заниження валових витрат на суму 1687776,00 грн. , - є помилковим, тому що ґрунтується на формальній оцінці наявних декларацій без урахування фактичного стану справ.

Що стосується  рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000004220/0 від 03.03.07 по піні за несвоєчасне повернення валютних коштів на суму 104863,44 грн., рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000005220/0 від 03.03.07 за порушення порядку і термінів декларування на суму 2720,00 грн., колегія суддів встановила наступне.

11.12.2001 позивач  уклав договір №14/12-01 на продаж промислового обладнання  на адресу компанії „SANDIPOOL LTD” згідно додатку №1. Оплата здійснюється в сумі 30000,00 умовних одиниць. Постачання здійснюється на умовах FСА у січні 2002 року з міста Севастополя. Одержувач Vaster of m/v „MARLIN” через агента  Via Agent „Sea Traffic Namibia (Pty) Ltd”.

Відповідно до наданої виписки СФ АКБ «Морський транспортний банк», оплата зроблена на валютний рахунок СФ АКБ «Морський транспортний банк»позивачем  21.12.2001 у сумі 30000,00 умовних одиниць.

Кредиторська заборгованість становить 30000 умовних одиниць. Позивачу не було надано документальне підтвердження погашення кредиторської заборгованості, не представлені експортні вантажні декларації за умовою виконання вищевказаного договору, а також не були представлені журнали-ордери по бухгалтерських рахунках, оборотно-сальдові відомості.

Також, у порушення статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній   валюті», позивач по справі не забезпечив   надходження   коштів   протягом законодавчо встановленого терміну з моменту експорту промислового устаткування по ВМД № 12300/2/000083 від 12.01.2002 на суму 3378,20 умовних одиниць. Відповідно до статті  4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення позивачем по справі термінів, передбачених статтею  1 цього Закону, спричиняє стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотки від вартості наданих послуг, переліченої в грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Згідно статей 1, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначених у контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації") продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акту або Іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми не одержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно статей 7, 9, 10, 12, 13, 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України підлягає обов'язковому декларуванню в Національного банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України. Порядок, види, форми і строки подання звітності резидентами і нерезидентами про їх валютні операції визначаються НБУ за погодженням з Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства України. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 16 вищевказаного Декрету.

Відповідно до пункту  2.7. Ухвали Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 "Про затвердження положення про валютний контроль", за порушення порядку декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою відповідальність у виді штрафної санкції в розмірі 20 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, за порушення терміну декларування - у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян за кожен звітний період.

Таким чином, інспекцією вірно визначено факт порушення законодавства позивачем, але винесені спірні рішення підлягають визнанню недійсними з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи факт несвоєчасного повернення валютної виручки та декларування був відомий інспекції з моменту порушення, тобто з березня 2002 року.

Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та Ухвалою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 "Про затвердження положення про валютний контроль" за виявлені порушення передбачено нарахування пені та штрафу. Втім, вказані нормативні документи не пов'язані з податками, тобто відповідач  прийняв рішення про застосування штрафних санкцій, які не регулюються Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а відтак порядок їх застосування регулюється іншим законодавством.

Статтею 238 Господарського кодексу України зазначено: „За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами  місцевого самоврядування адміністративно-господарські  санкції, тобто заходи організаційно-правового     або     майнового     характеру,     спрямовані     на     припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 Господарського кодексу України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання певні адміністративно-господарські санкції, в тому числі і штраф та інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та Іншими законами.

Таким чином,  нарахування пені та штраф за порушення, які допущено позивачем при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 Господарського кодексу України чітко визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Отже, законодавством інших випадків не передбачено. Тобто, виходячи з того, що відповідачу було відомо про вказані порушення ще у березні 2002 року, то колегія суддів зазначає, що відповідачем було  пропущено термін застосування адміністративно-господарських санкцій.

Що стосується вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000151730/0 від 03.03.2007  про визнання податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 4301,98 грн. та штрафних санкції на суму 9150,11 грн., колегія суддів встановила.

В позовній заяві позивачем не було наведено жодного аргументу, в зв'язку з чим на його думку вказане повідомлення - рішення є незаконним. Проте, при дослідженням матеріалів справи, колегією суддів  порушень законодавства в діях відповідача  з цього приводу не встановлено, а відтак підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000151730/0 від 03.03.2007 про визнання податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 4301,98 грн. та штрафних санкції на суму 9150,11 грн. немає.

Отже, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотримання вимог процесуального та матеріального законодавства, причин для її зміни чи відміни відсутні, а тому постанова суду першої інстанції повинна бути залишена без змін, тоді як апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення.

                    Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову господарського суду міста Севастополя від  09 липня 2007 року у справі № 20-4/132-12/240 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

    Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                        О.В. Дугаренко

Судді                                                                      Г.К. Прокопанич

                                                                      Т.П. Фенько