Рішення

від 20.09.2021 по справі 420/8318/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8318/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №15-1990/13-21-СГ від 14.05.2021 року та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 20 травня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 14.05.2021 року №15-1990/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га., що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів);

- судові витрати, в тому числі сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу по даній справі стягнути з відповідача на користь позивача;

- зобов`язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки встановлені судом в порядку ст.382 КАС України.

Позиція позивача обґрунтована наступним

Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ не містить жодних посилань на норми чинного законодавства, які можуть вказувати на обґрунтованість підстави відмови. В оскаржуваному наказі містяться загальні норми щодо приватизації землі та положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. При цьому, позивач звертає увагу, що у листі від 20.04.2021 року відповідач повідомив, що оспорювана земельна ділянка належить до земель державної форми власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, дозволи на неї не видавались, масив не сформовано.

Крім того, як вказує позивач, відповідач повідомив сам у листі від 20.04.2021 року, що оспорювана земельна ділянка належить до земель державної форми власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, дозволи на неї не видавались, масив не сформовано. Позивачем було подано клопотання відповідно до вимог законодавства, але він одержав відмову з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства без відповідних підстав на те.

Отже, на переконання позивача, можна дійти до висновку, що в оскаржуваному рішенні Держгеокадастру не обґрунтовано жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, котрі є виключними.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Головне управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що згідно із наявною інформацією у Головному управлінні вбачається, що земельна ділянка, на яку претендує позивач розташована в прибережній захисній смузі поряд із каналом, що підтверджується графічними матеріалами, які додаються до відзиву. У графічних матеріалах блакитним кольором виділені границі масиву, де знаходиться бажана до відведення позивачем земельна ділянка, зеленим кольором заштрихований канал.

Враховуючи викладене, на переконання відповідача, Головне управління правомірно відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому вищезазначена вимога позивача не підлягає задоволенню.

Також, відповідач зазначає, що у Головного управління відсутні повноваження щодо розпорядження бажаною до відведення земельною ділянкою.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

10 червня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №30446/21).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року, в задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про заміну відповідача - відмовлено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Саф`янівську сільську раду Ізмаїльського району Одеської області (вул. Грушевського 85, село Саф`яни, Одеська область, 68670, код ЄДРПОУ 04379433).

18 червня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/1680/21).

22 червня 2021 року від позивача надійшли докази направлення копії позову з додатками - Саф`янівській сільській раді Ізмаїльського району Одеської області (вхід. №ЕП/16945/21).

05 липня 2021 року від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат (вхід. №ЕП/18079/21).

08 липня 2021 року від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про стягнення судових витрат.

Станом на 20 вересня 2021 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

08.04.2021 року ОСОБА_1 було подано до ГУ Держгеокадастру клопотання, у якому відповідно до вимог ст.ст.3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 84 ч.1, 118, 121, 122 ч.4 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України Про землеустрій , просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га., що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу (а.с.18 на звороті).

До вказаного клопотання позивачем було надано: копію паспорта та довідки про реєстрацію місця проживання; графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування (а.с.17 на звороті, 18, 19).

Також, 08.04.2021 року було направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській Області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (а.с.19 на звороті).

Листом №ПІ-385/0-417/0/63-21 від 20.04.2021 року, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повідомило, що за інформацією наданою Міськрайонним управлінням в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїлі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області земельна ділянка, яка визначена на доданому графічному матеріалі розташована на території Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за межами населеного пункту с. Матроска та належить до земель державної форми власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. На даний час земельна ділянка не сформована, надати відомості про її площу не є можливим. Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником вищезгаданої земельної ділянки є Головне управління. Накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки Головним управлінням не надавалися (а.с.20).

11.05.2021 року ОСОБА_1 було направлено до ГУ Держгеокадастру в Одеській Області запит про доступ до публічної інформації стосовно результатів розгляду клопотання від 08.04.2021 року (а.с.21).

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області наказом Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-1990/13-21-СГ від 14.05.2021 року, відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га., із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства (а.с.22).

Позивач, не погоджуючись з прийнятим наказом про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 25 Закону України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність або користування земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Нормами Земельного кодексу України також чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.

Як вбачається з оскаржуваного наказу Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-1990/13-21-СГ від 14.05.2021 року, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га., із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства (а.с.22).

Оцінуючи вищевказану підставу відмови на предмет правомірності через призму верховенства права, суд зазначає наступне.

Підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним, що зокрема слідує зі слова лише .

У свою чергу, оскаржуваний позивачем наказ є актом індивідуальної дії.

Акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.

Однак, оскаржуване рішення взагалі не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що у свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку позивача виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Суд наголошує на відсутності вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законодавства, має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Також, суд звертає увагу, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищевказаній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.

За таких обставин, суд вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-1990/13-21-СГ від 14.05.2021 року, прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному наказі не наведено.

Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, зазначені відповідачем в оскарженому наказі, не є належними підставами відповідно до норм Земельного кодексу України для такої відмови, а тому, відповідач діяв всупереч положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваного позивачем наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, натомість позивач довів суду його протиправність, а тому, суд вважає позовну вимогу позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-1990/13-21-СГ від 14.05.2021 року, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га., що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд зазначає наступне.

27 травня 2021 року, набрав чинності Закон України №1423-ІХ від 28 квітня 2021 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин (далі - Закон №1423-ІХ) згідно з яким землі державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) передані до комунальної власності сільських, селищних, міських рад.

Так, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: …з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом, до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними... .

Суд зазначає, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до пункту 24 Закону №1423-ІХ переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Тобто, з дня набрання чинності Законом №1423-ІХ (з 27 травня 2021 року) до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад відповідач, як орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратив права щодо розпорядження такими земельними ділянками.

Водночас, станом на час прийняття оскаржуваного наказу, вищезазначені зміни у законодавстві ще не набрали чинності та не були підставою для відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Однак, суд зауважує, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі, суд перебирає на себе повноваження суб`єкта владних повноважень.

У свою чергу, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, буде ефективним та належним засобом захисту порушених прав позивача.

Суд ще раз зауважує, що надані до дня набрання чинності Закону №1423-ІХ дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності Закону №1423-ІХ. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності Законом №1423-ІХ, приймають сільські, селищні, міські ради.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, проте, зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у даному випадку, буде належним способом захисту його порушених прав.

Стосовно клопотання позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивачем не наведено суду будь-яких обґрунтувань, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 382 КАС України, одночасно з ухваленням рішення по справі.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 , було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 гривень, який підлягає відшкодуванню.

Крім того, позивачем надано заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 500,00 гривень.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України , заява №19336/04, п.269).

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Судом встановлено, що 29.03.2021 року, між ОСОБА_1 та адвокатом Ковальчуком О.М. було укладено договір про надання правової допомоги №23/24, відповідно до якого адвокат приймає на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта на території України з метою набуття прав на землю орієнтованою площею 2 га. для ведення особистого селянського господарства на підставі Конституції України та Земельного Кодексу та захисту пов`язаних з цим прав та законних інтересів (а.с.23 на звороті).

Відповідно до п.3 Договору адвокат та клієнт погоджують такі гонорарні відносини: зустріч та усна консультація з клієнтом - 1 000,00 грн./одна година; складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1 500,00 грн. один документ/1 година; написання позовної заяви до суду першої інстанції - 15 000,00 грн. один документ/5 годин; написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 1 500,00 грн. один документ/одна година; участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції - 3 000,00 грн. одна година/одне засідання; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах першої інстанції - 4 000,00 грн. один документ/дві години; написання апеляційної скарги - 15 000,00 грн. один документ/5-10 годин; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах апеляційної інстанції - 4 000,00 грн. один документ/2-3 години; участь адвоката у судових засіданнях в судах апеляційної інстанції - 4 000,00 грн./одна година; написання касаційної скарги - 15 000,00 грн. один документ/5-10 годин; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах касаційної інстанції - 5 000,00 грн. один документ/2-3 години; участь адвоката у судових засіданнях в судах касаційної інстанції - 5 000,00 грн./одна година. Компенсація витрат, пов`язаних з виконанням цієї угоди, та інші або додаткові послуги умови мають бути врегульовані додатковою угодою.

19.05.2021 року між ОСОБА_1 , та адвокатом був підписаний акт прийому-передачі юридичних послуг (Додаток №1), за яким на виконання п.3 Договору про надання правової допомоги №23/24 від 29.03.2021 року, передано та прийнято наступні юридичні послуги: зустріч та усна консультація з клієнтом 1 000,00 грн. (1 год.); складання та підготовка клопотання (від 08.04.2021 року), запитів до ГУ Держгеокадастру в Одеській області (від 08.04.2021 та 11.05.2021 року) 4 500,00 грн. (3 год.; 1 клопотання, 2 запити); написання, підготовка позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправним наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язати вчинити дії 15 000,00 грн. (6 год.); написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження 1500,00 грн. (1 год.) (а.с.24 на звороті).

За прибутково-касовим ордером №23/24 від 19.05.2021 року адвокатом прийнято від ОСОБА_1 22 000,00 грн. за надання послуг по договору про надання правової допомоги №23/24 від 19.05.2021 року (а.с.25).

Також, 02.07.2021 року між ОСОБА_1 , та адвокатом був підписаний акт прийому-передачі юридичних послуг (Додаток №2), за яким на виконання п.3 Договору про надання правової допомоги №23/24 від 29.03.2021 року, передано та прийнято наступні юридичні послуги: підготовка, написання та подача (відправка сторонам та до суду) відповіді на відзив по справі № 420/8318/21 до Одеського окружного адміністративного суду 4 000,00 грн. (1 документ 3 години); підготовка, написання та подача (відправка сторонам та до суду) заяви про стягнення судових витрат від 02.07.2021 року по справі №420/8318/21 1 500,00 грн. (1 документ 1 година).

За прибутково-касовим ордером №23/24-2 від 02.07.2021 року адвокатом прийнято від ОСОБА_1 5 500,00 грн. за надання послуг по договору про надання правової допомоги №23/24 від 19.05.2021 року.

Однак, суд зазначає, що дана адміністративна справи є типовою справою незначної складності. При цьому, у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває приблизно 50 аналогічних справ зазначеного адвоката до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (поданих в інтересах різних клієнтів-позивачів), в яких текст і зміст адміністративних позовів є повністю аналогічними.

За таких умов, суд критично ставиться до посилання адвоката, що підготовка адміністративного позову у справі №420/8318/21 зайняла у нього 6 годин робочого часу та вартість такої роботи становить 15000,00 грн. Крім того суд зауважує, що запити про написання яких зазначає адвокат у акті прийому-передачі юридичних послуг (2 запити) та клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд також в якості належного обґрунтування понесених позивачем витрат до уваги не приймає, оскільки такі запити також є шаблонними у всіх адміністративних справах.

Також суд зазначає, що зустріч з клієнтом, надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, збирання доказів для подання заяв по суті справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому, не є такими, що належать до стягнення.

Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 1000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.

Рішення суду винесено у перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №15-1990/13-21-СГ від 14.05.2021 року та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 14.05.2021 року №15-1990/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га., із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га., що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39765871).

Третя особа: Саф`янівська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області (вул. Грушевського 85, село Саф`яни, Одеська область, 68670, код ЄДРПОУ 04379433).

Суддя С.О. Cтефанов