Постанова

від 20.09.2021 по справі 120/2755/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2755/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

21 вересня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01 липня 2019 року до 24 березня 2021 року включно;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2019 року до 24 березня 2021 року включно;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача мотивує тим, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. А тому, у законодавстві, яке регулює проходження військової служби гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу.

Відтак вказує, що питання проходження військової служби військовослужбовцями і виплата їм грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми статтей 16 і 117 КЗпП та постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що наказом командира військової частини Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 27.06.2019 № 24 (по особовому складу) позивача звільнено у запас за підпунктом "а" пункту другого частини п`ятої статті 26 "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.06.2019 №153 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.07.2019.

Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення, однак відповідач не виплатив йому заборгованість по грошовому забезпеченню, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

В подальшому, а саме 15.07.2019 відповідач здійснив виплату позивачу заборгованості по грошовому забезпеченню в розмірі 4091,66 грн;

25.05.2020 відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 13880,67 грн;

І лише 24.03.2021 на картковий рахунок позивача надійшли кошти за компенсацію неотриманого речового майна в сумі 8599,90 грн.

Всього відповідач виплатив позивачу із затримкою 26571,63 грн.

30.03.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив провести нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 27.06.2019 до 24.03.2021 включно. Однак відповіді не отримав.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 по 24.03.2021, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав та належними і допустимими доказами доводів позивача не спростував.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704 регулюються правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Цим Законом передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону №2011-ХІІ встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Так, відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно пунктів 2, 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Положеннями частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З зазначеного вище слідує, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Згідно з нормами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 01.07.2019.

Між тим, лише 24.03.2021 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку з його звільненням, здійснив виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 8599,90 грн.

Тобто час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби становить часу період з 01.07.2019 по 24.03.2021.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Так, Постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справа № 2340/4192/18.

Оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про підставність застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо того, що питання проходження військової служби військовослужбовцями і виплата їм грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми статей 116 і 117 КЗпП та постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" є безпідставними та не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів зауважує, що аналіз наведених вище норм вказує на те, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладені наступні правові висновки: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні."

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Водночас, колегією суддів враховується, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження та встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, зазначеною ухвалою вирішено витребувати з військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (травень та червень 2019 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби.

Суд звертає увагу, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2100107017650 копію ухвали суду від 05.04.2021 разом з копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами вручено відповідачу 09.04.2021.

Разом з тим, як у зазначений строк, так і станом на дату постановлення оскаржуваного рішення, до суду першої інстанції не надходили ані відзив на позовну заяву, ані витребувані судом документи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що оскільки відповідач не подав відзиву на позовну заяву та не надав витребувані довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (травень та червень 2019 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби, суд позбавлений можливості визначити конкретну суму середнього заробітку, яку належать виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд не приймає до уваги надану відповідачем до апеляційної скарги Довідку-розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_1 , оскільки згідно ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В апеляційній скарзі відповідачем не обґрунтовується неможливості подати відзив на позовну заяву та витребувані судом першої інстанції документи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 24.03.2021 включно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 24.03.2021 включно.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час ії розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.