Рішення

від 31.08.2021 по справі 905/332/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.08.2021 Справа № 905/332/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Устимової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Вовк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Міжрегіональний експертно-технічний центр Неопром

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаський експертний центр ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь ,

про: стягнення 906618,15грн, з яких: основний борг - 703573,20грн, пеня - 49519,25грн, штраф 7% - 49250,12грн, інфляційні збитки - 76619,45грн, 3% річних - 27656,13грн

за участю уповноважених представників сторін:

від позивача(в режимі відеоконференції): Попов С.Г. (адвокат на підставі ордеру серії ДН №020456 від 11.05.2021);

від відповідача: не з`явився ;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст і підстави позовних вимог

19.02.2021, шляхом надіслання поштового відправлення, Товариство з обмеженою відповідальністю Міжрегіональний експертно-технічний центр Неопром (далі - ТОВ МЕ ТЦ Неопром ) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаський експертний центр (далі - ТОВ ДЕЦ ) про стягнення 906618,15грн, з яких: основна заборгованість - 703573,20грн, пеня - 49519,25грн, штраф 7% - 49250,12грн, інфляційні збитки - 76619,45грн, 3% річних - 27656,13грн (з урахування внесених заявою №179 від 23.07.2021 змін).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на виконання роботи №133/010919 від 01.09.2019 в частині повної та вчасної оплати за виконані роботи, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 703573,20грн, що стало підставою для нарахування позивачем пені, штрафу, інфляційних збитків та 3% річних.

Процедура провадження у справі у господарському суді

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 для розгляду даної справи визначена суддя Устимова А.М.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.03.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/332/21; справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 20.04.2021.

Ухвалою суду від 20.04.2021 відкладено підготовче засідання на 11.05.2021.

Ухвалою суду від 11.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №905/332/21 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 01.06.2021.

Ухвалою суду від 01.06.2021, з урахуванням ухвали суду від 02.06.2021 про виправлення описки, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство Металургійний комбінат Азовсталь (далі - ПрАТ МК Азовсталь ), відкладено підготовче засідання на 15.06.2021.

Ухвалою суду від 15.06.2021 відкладено підготовче засідання на 22.06.2021.

Ухвалою суду від 22.06.2021 відкладено підготовче засідання на 13.07.2021.

Ухвалою суду від 13.07.2021 року відкладено підготовче засідання на 13.08.2021 року

Ухвалою суду від 13.08.2021 заяву представника ТОВ МЕ ТЦ Неопром від 23.07.2021 №179 про зміну розміру позовних вимог, яка одночасно є заявою про зменшення позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків прийнято до розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ ДЕЦ від 19.05.2021 б/н про зупинення провадження про справі №905/332/21 до набрання законної сили рішенням суду по справі №905/855/21, закрито підготовче провадження у справі №905/332/21 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 31.08.2021 року о 14:00 год.

20.08.2021 електронною поштою до суду надійшла заява представника позивача б/н від 20.08.2021 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, що скріплена кваліфікованим електронним підписом.

Ухвалою від 26.08.2021 суд задовольнив заяву представника ТОВ МЕ ТЦ Неопром про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судове засідання 31.08.2021 проведено у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення EasyCon з участю уповноваженого представника позивача Попова С.Г.

Представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судове засідання 31.08.2021 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Факт отримання 26.08.2021 примірнику ухвали суду від 13.08.2021 уповноваженим представником відповідача підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Згідно трекінгу АТ Укрпошта поштове відправлення - ухвала суду від 13.08.2021 отримана уповноваженим представником ПрАТ МК Азовсталь 25.08.2021.

Згідно приписів ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом встановлена відсутність підстав для застосування ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, що передбачає вичерпний перелік випадків, за наслідками настання яких суд повинен відкласти розгляд справи по суті.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки(ч.3 ст.202 цього Кодексу).

Приймаючи до уваги, що справа розглядається за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін про його хід, без виклику уповноважених представників сторін у судове засідання, з огляду на факт належного отримання ухвал суду, наявності відзиву по позовну заяву, письмових пояснень третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача неявка останніх не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

У судовому засіданні 31.08.2021 судом заслухано вступне слово представника позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, вказав, що у розрахунку 3%річних міститься технічна описка щодо зазначення дати 31.12.2021, вірною датою є 31.12.2020, здійснено дослідження доказів у справі та проведено судові дебати, під час яких уповноважений представник позивача підтвердив свою позицію, викладену у заявах по суті справи та оголошену у вступному слові.

Ухвалення рішення суду відбулось у нарадчій кімнаті у порядку ст.ст.219-220 ГПК України.

Позиція учасників процесу

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору на виконання роботи №133/010919 від 01.09.2019 в частині взятого на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за виконані роботи. Зокрема, 25.12.2019 сторонами підписано акт здавання-приймання виконаних робіт №199, у відповідності з яким відповідач прийняв виконані позивачем роботи з паспортизації та експертного обстеження (технічного діагностування) одиниць обладнання коксового цеху ПрАТ МК АЗОВСТАЛЬ загальною вартістю 703 573,20 грн, позивач надав відповідачу рахунок на оплату виконаних робіт, який був прийнятий відповідачем. З огляду на те, що пунктом 3 Специфікації №1 до договору визначено - розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється відповідачем після підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 75 календарних днів з дати акцепту рахунку позивача, наданого позивачем на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі виконаних робіт, дату підписання акту відповідач мав оплатити виконані позивачем роботи до 09.03.2020, однак оплата виконаних робіт не здійснена. Внаслідок порушення умов договору на час звернення з позовом до суду утворилась заборгованість у розмірі 703573,20грн. В рамках досудового врегулювання спору 09.02.2021 позивачем на адресу відповідача направлено претензію щодо погашення існуючої заборгованості, однак жодної відповіді на претензію позивач не отримав.

Наявність простроченого грошового зобов`язання зумовило нарахування штрафних санкції згідно п. п.5.3. договору у вигляді пені в сумі 49519,25грн, штрафу 7% в сумі 49250,12грн, також згідно ст.625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути збитки від інфляції в сумі 76619,45грн, 3% річних в сумі 27656,13грн.

Позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача понесені при зверненні з позовом до суду витрати зі сплати судового збору.

Підставність заявлених вимог позивач нормативно обґрунтовує посиланням на ст.ст.193,232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст.2, 4,20,42, 45,162-164,171 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст. 15,16, 526, 530,625,629 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору на виконання роботи №133/010919 від 01.09.2019, акту здавання-приймання виконаних робіт №199 від 25.12.2019, рахунку №223 від 25.12.2019, претензії №1 від 09.02.2021 з доказами відправлення, Статуту, витягу з ЄДРПОУ, наказу про призначення директора ТОВ МЕ ТЦ Неопром .

ТОВ ДЕЦ надало до суду відзив на позовну заяву, в якому частково визнало позовні вимоги, заперечувало проти позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, оскільки застосування до винної сторони штрафних санкцій в розмірах і в порядку, встановлених сторонами у пункті 5.3 договору № 133/010919 від 01.09.2019 року, суперечать актам цивільного законодавства. Зокрема, договором не передбачена відповідальність у вигляді пені, пунктом 5.3 договору двічі передбачено стягнення саме штрафу за одне й те саме порушення, що суперечить актам цивільного законодавства та нормам Конституції України, а отже є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо порядку нарахування зазначає, що позивачем не вірно розраховано: інфляційні збитки, а саме, у розрахунку наданому суду за червень 2021 року вказано не вірний індекс інфляції - 101,2 %, що не відповідає офіційним даним, відповідно до яких індекс інфляції за червень 2021 року складає 100,2%; у розрахунку 3%річних, що наданий суду вказано період початку нарахування 01.04.2020 та дата закінчення 31.12.2021 року, яка не настала.

Підставність висловлених заперечень відповідач нормативно обґрунтовує посиланням на ст. 61 Конституції України, ст.ст. 207,208, ч. 4 ст. 231 ГК України, ст.ст.16, 216, 549 ЦК України.

Позиція ПрАТ МК Азовсталь викладена у письмових поясненнях №01.02.04 від 02.07.2021 та полягає в тому, що останнє підтверджує часткову оплату робіт, які виконані ТОВ ДЕЦ для ПрАТ МК Азовсталь в межах дії договору №2019/56ск/72 від 27.12.2018, що також зазначені в акті №199 від 25.12.2019 (п.п. 22,24-39).Інші позиції в межах дії вказаного договору не актувались. До пояснень додані копії акту №199 від 25.12.2019, переліку документів з розрахунків у безготівковій формі ТОВ ДЕЦ , рахунків-фактур №53 від 20.12.2019, №61 від 20.11.2019, №62 від листопада 2019,№66 від 20.11.2019, №68 від 20.11.2019, актів №53 від 20.12.2019, №61 від 20.11.2019, №62 від 20.11.2019,№66 від 20.11.2019№68 від 20.11.2019,виписок з банківського рахунку.

У подальшому, у заяві №179 від 23.07.2021 позивач вказував, що з огляду на дату кінцеву сплати грошових коштів ПрАТ МК Азовсталь строк прострочки виконання грошового зобов`язання с боку відповідача слід вираховувати з 01.04.2020.

Виклад обставин справи, встановлених судом

01.09.2019 між ТОВ ДЕЦ (Замовник) та ТОВ МЕ ТЦ Неопром (Виконавець) укладено договір №133/010919 на виконання роботи, згідно п.1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується виконати наступні робота (далі іменується робота ): з паспортизації, експертного обстеження (технічного діагностування) обладнання коксового цеху ПрАТ МК АЗОВСТАЛЬ .

Згідно п.п. 1.2,1.3 договору Підрядник виконує роботу зазначену в п.1.1 договору згідно специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору. В специфікації вказується - найменування обладнання, кількість обладнання, вид робіт, вартість робіт та строк виконання. Замовник зобов`язується оплатити та прийняти виконану роботу

Цей договір вважається укладеним з дня його підписання Сторонами та набирає чинності з дня виконання першої події пов`язаної з виконанням одної із Сторін своїх зобов`язань за ним договором та діє до 31.12.2019 року (п.10.1 договору).

Вартість роботи та порядок розрахунків визначені сторонами у розділі 2 договору, а саме: Вартість роботи вказується в специфікації до цього договору та є договірною. Порядок розрахунків зазначається у специфікації при її підписанні. Розрахунки Сторони проводять у безготівковій формі на рахунок підприємства, через касу або іншим способом, який не заборонено законодавством. Дата отримання коштів від Замовника, є дата зарахування коштів на банківський рахунок Підрядника.

Строк виконання конкретної роботи вказується у специфікації.(п.3.2 договору).

У розділі 6 визначені права та обов`язки сторін за договором: Підрядник зобов`язаний:-надати Замовнику рахунок-фактуру разом з договірною документацією; виконати роботу у строк, передбачений специфікацією до цього до договору; надати Замовнику: висновок про результат виконаної роботи (висновок експертизи), оригінал Акту з здавання-приймання виконаної роботи та податкову накладну згідно із ст.201 Податкового кодексу України. Податкова накладна виписується в день, виникнення податкових зобов`язань у відповідності до ст. 187 Податкового кодексу України тощо. Підрядник має право, зокрема, отримати за виконану роботу оплату в розмірах і строки, які передбачені специфікацією до цього договору. Замовник в свою чергу зобов`язаний, у тому числі, прийняти від Підрядника рахунок-фактуру разом з договірною документацією; прийняти від Підрядника результати виконаної роботи незалежно від результату висновку (позитивного чи негативного) за Актом здавання-приймання виконаної роботи; підписати та повернути Акт здавання-приймання виконаної роботи з дотриманням вимог п.4.2. цього договору оплатити роботу в розмірах і в строки, які передбачені у специфікації до цього договору. Замовник має право використовувати передані йому результати робіт на свій погляд.

У відповідності до п. 4.1 договору здавання-приймання виконаної роботи здійснюється Сторонами за Актом здавання- приймання виконаної роботи/послуги.

Пунктом 4.2 договору сторони визначили безпосередній порядок підписання відповідного акту, зокрема, за підсумками виконаної роботи, Підрядник складає і підписує Акт здавання приймання виконаної роботи. Підрядник надає Замовнику результат виконаної конкретної роботи за кожним етапом Підрядник надає Замовнику результати виконаної роботи (у вигляді висновку експертизи, технічного звіту, сертифікату, декларації або інше) разом з оригіналом Акту здавання-приймання виконаної роботи за відповідним етапом, Замовник протягом 5 днів з дня його отримання підписує та повертає Підряднику один примірник Акту здавання-приймання виконаної роботи. Замовник зобов`язується прийняти від Підрядника роботу незалежно від результату (позитивного чи негативного).

При цьому, як передбачено у п.4.3 договору, право на результат виконаної роботи переходить до Замовника з дати складання та підписання обома Сторонами Акту здавання-приймання виконаної роботи та передання Підрядником результату виконаної роботи.

Як визначено у п. 5.1, у випадку порушення зобов`язань, що виникають за цим договором (надалі іменується порушення договору ), Сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Згідно п.5.3 договору за порушення Сторонами строків виконання своїх зобов`язань, винна Сторона сплачує штраф у розмірі 0,1 відсотка вартості роботи, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Сторонами підписана Специфікація №1 до договору №133/010919 від 01.09.2019, в якій узгоджено виконання робіт з паспортизації, експертного обстеження (технічного діагностування) обладнання коксового цеху ПрАТ МК Азовсталь з переліком найменувань об`єктів, строку виконання робіт - жовтень-грудень 2019, вартості робіт за кожним об`єктом. Загальна вартість робіт 703 573,20 грн.

Пунктом 3 Специфікації встановлено, що розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється Відповідачем після підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 75 календарних днів з дати акцепту рахунку позивача, наданого позивачем на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі виконаних робіт. Рахунок надається Підрядником не пізніше 2-го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт.

Оплата виконаних Підрядником робіт за даним договором не може бути здійснена Замовником раніше повної оплати ПрАТ МК Азовсталь Замовнику обсягів робіт, виконаних в межах дії даного договору. У разі затримки оплати ПрАТ МК Азовсталь Замовнику обсягів робіт, виконаних в межах дії даного договору, термін розрахунку за виконані Підрядником роботи продовжується на термін такої затримки( 4 Специфікації).

25.12.2019 сторони погодили акт здавання-приймання виконаних робіт №199, у відповідності з яким відповідач прийняв виконані позивачем роботи з паспортизації та експертного обстеження (технічного діагностування) одиниць обладнання коксового цеху ПрАТ МК Азовсталь загальною вартістю 703 573,20 грн.

Акт підписано уповноваженими представниками сторін, скріплено відтисками печаток підприємств, в тексті акту наявне посилання на факт його підписання на підставі умов договору №133/010919 від 01.09.2019. Факт виконання робіт відповідачем не оспорюється.

25.12.2019 ТОВ МЕ ТЦ Неопром сформовано рахунок - фактуру №223 від 25.12.2019 на суму 703 573,20грн з посиланням на договір №133/010919 від 01.09.2019 як підставу його складання.

Докази його направлення або передачі відповідачу у матеріалах справи відсутні, однак у відзиві відповідач не вказує на той факт, що рахунок йому не передавався.

Дослідивши пояснення ПрАТ МК Азовсталь №01.02.04 від 02.07.2021 та докази, які надані на їх підтвердження щодо виконання зобов`язання з оплати виконаних робіт безпосереднім Замовником робіт, суд прийшов до наступних висновків.

Як стверджує ПрАТ МК Азовсталь , правовідносини між останнім та ТОВ ДЕЦ регулювались договором №2019/56ск/72 від 27.12.2018.

На підтвердження факту виконання означеного договору сторонами підписані акти №53 від 20.12.2019, №61 від 20.11.2019, №62 від 20.11.2019,№66 від 20.11.2019№68 від 20.11.2019.

На підставі актів виставлені рахунки - фактури №53 від 20.12.2019, №61 від 20.11.2019, №62 від листопада 2019,№66 від 20.11.2019, №68 від 20.11.2019.

Здійснивши співвіднесення робіт, що виконані ТОВ МЕ ТЦ Неопром та прийняті ТОВ ДЕЦ за договором №133/010919 від 01.09.2019 згідно акту №199, та робіт, які виконані ТОВ ДЕЦ як Генеральним Підрядником та прийняті ПрАТ МК Азовсталь як Замовником за договором №2019/56ск/72 від 27.12.2018, суд, приймаючи до уваги пояснення Замовника в цій частині, приходить до висновку, що можливо ідентифікувати як виконані та прийняті останнім роботи, визначені у п.п.22,24-39 акту №199. В іншій частині має місце відсутність ідентичності найменувань робіт, що виключає можливість достеменно встановити цей факт.

Матеріали справи містять докази на підтвердження сплати вказаних робіт, а саме, виписки з банківського рахунку ПрАТ МК Азовсталь та довідка щодо стану розрахунків між підприємствами щодо ТОВ ДЕЦ , згідно яких платежі здійснені 17.02.2020 та 31.03.2020 відповідно.

Відповідач у відзиві з цього приводу будь-яких застережень не навів.

В матеріалах справи міститься претензія №1 від 09.02.2021, за змістом якої позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату суми основної заборгованості та штрафних санкцій, на підтвердження направлення якої на адресу відповідача надані суду копія фіскального чеку АТ Укрпошта та поштової квитанції.

Претензія залишилась без відповіді з боку відповідача, заборгованість не є сплаченою, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права.

Правова оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві, поданих запереченнях та письмових поясненнях, дослідивши надані в порядку статті 74 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати виконаних робіт, а також нарахованих штрафу, пені, 3%річних та втрат від інфляції.

За змістом частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).

Зі змісту договору №133/010919 від 01.09.2019 вбачається, що у відповідності до вимог статті 181 Господарського кодексу України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо: предмету договірного зобов`язання, об`єму робіт, а також їх вартості та строку виконання. Зазначений правочин укладений у письмовій формі, договір підписаний уповноваженими представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, у судовому порядку повністю або частково недійсним не визнаний.

Приписами частини першою статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц).

Договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати. При цьому, за договором оплачується не процес праці, а його конкретний (кінцевий) результат, що визначається після закінчення роботи й оформляється актом прийняття-передачі виконаних робіт, на підставі якого і здійснюється виплата винагороди.

Враховуючи викладене, господарський суд визнає, що договір №133/010919 від 01.09.2019 за своєю правовою природою є договором підряду, оскільки його предмет (виконання роботи з паспортизації та експертного обстеження (технічного діагностування) обладнання) передбачає отримання конкретного результату, що не споживається в процесі виконання.

За приписами частин першої, другої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до чинного законодавства права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

На виконання п.п.4.1,4.2 договору, внаслідок виконання робіт, що входять до предмету договору, сторонами без зауважень та заперечень як первинний документ на підтвердження господарської операції підписано та скріплено відтисками печаток підприємств акт здавання-приймання виконаних робіт №199 від 25.12.2019, за яким підтверджено факт того, що позивачем виконані роботи з паспортизації та експертного обстеження (технічного діагностування) одиниць обладнання коксового цеху ПрАТ МК АЗОВСТАЛЬ загальною вартістю 703 573,20 грн, а відповідач їх належним чином прийняв, що не оспорюється.

Суд приходить до висновку, що матеріалами справи доведено факт виконання ТОВ МЕ ТЦ Неопром робіт за договором №133/010919 від 01.09.2019 на суму 703573,20грн.

Згідно п.3 Специфікації №1 визначено, що розрахунок за виконані роботи у розмірі вартості виконаних робіт здійснюється Відповідачем після підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 75 календарних днів з дати акцепту рахунку позивача, наданого позивачем на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі виконаних робіт. Рахунок надається Підрядником не пізніше 2-го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт.

Відповідач, відповідно до умов договору та оформленого і підписаного, в тому числі зі сторони відповідача, акту здавання-приймання виконаних робіт №199, в якому є посилання на договір, був обізнаний про суму оплати, яку мав здійснити за виконані Підрядником роботи.

В матеріалах справи міститься рахунок-фактура №223 від 25.12.2019, дата складання якого співпадає з датою складання акту, сума є ідентичною.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити отримані роботи.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Слід відзначити, що обов`язок відповідача по сплаті за проведені позивачем роботи виникає не в силу виставлення рахунку і вчинення акцепту відповідачем, а в силу факту виконання позивачем робіт, які прийняті відповідачем за актом без будь-яких зауважень.

У п.4 Специфікації встановлено, що оплата виконаних Підрядником робіт за даним договором не може бути здійснена Замовником раніше повної оплати ПрАТ МК Азовсталь Замовнику обсягів робіт, виконаних в межах дії даного договору. У разі затримки оплати ПрАТ МК Азовсталь Замовнику обсягів робіт, виконаних в межах дії даного договору, термін розрахунку за виконані Підрядником роботи продовжується на термін такої затримки.

Дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що договір №133/010919 від 01.09.2019 фактично є договором субпідряду, який укладений в рамках виконання договору підряду №2019/56ск/72 від 27.12.2018, що укладений між ПрАТ МК Азовсталь , як Замовником, та ТОВ ДЕЦ , як Генеральним підрядником.

ПрАТ МК Азовсталь стверджує, що останнім в межах дії договору №2019/56ск/72 від 27.12.2018 з ТОВ ДЕЦ частково сплачені роботи, які зазначені в акті №199 від 25.12.2019, що підписаний між сторонами у справі, а саме ті роботи, що визначені у п.п. 22,24-39, в іншій частині виконані за спірним актом роботи не актувались. Зазначене витікає з письмових пояснень ПрАТ МК Азовсталь , які містяться в матеріалах справи.

Водночас суд зазначає, що подія щодо надходження коштів від Замовника не може вважатися вважатись обставиною, з якою пов`язано саме встановлення строку виконання відповідачем взятого на себе обов`язку з оплати прийнятих підрядних робіт, оскільки її настання залежить від суб`єктивної поведінки третьої особи та її вольових дій, а відтак не носить неминучого характеру, який притаманний поняттю строку, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов`язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об`єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб`єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Поряд з цим ч. 1 ст. 212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відповідно, відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не являється, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути відомо, настане вона чи ні.

Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Суд вважає, що умова, викладена сторонами п. 4 Специфікації, має характер вірогідної та стосується лише обов`язку відповідача, при цьому, ніяким чином не обумовлюючи відповідного обов`язку позивача з виконання робіт.

Тобто, укладаючи договір з такою умовою, сторони припускали і розраховували саме на належне виконання свого обов`язку Замовником та здійснення ним належної оплати робіт.

За змістом ст. 511 ЦК України, зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 528 Цивільного кодексу України, у разі покладення виконання обов`язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов`язання залишається боржник, а не така особа.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення ( ч.2 ст. 838 ЦК України ).

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підставі ч.2 ст. 617 ЦК, ч.2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 року відсутність коштів не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, у разі відсутності коштів для оплати відповідач вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

Тому, ПрАТ МК Азовсталь не може відповідати за обов`язки відповідача, визначені договором, оскільки не є зобов`язаною стороною за договором, а умови договору не спричиняють для неї будь-яких обов`язків, відтак відповідач як самостійна юридична особа, повинен нести самостійну відповідальність за невиконання умов договору згідно частини 1 ст. 96, ст.ст. 525,526 ЦК і ст.193 ГК України.

З огляду на викладене, суд вважає, що строк виконання зобов`язання щодо оплати виконаних робіт, які належним чином є прийнятими за актом №199 від 25.12.2019, слід вираховувати протягом 75 календарних днів з дати підписання акту, тобто, відповідач повинен був сплатити суму 703 573,20грн в строк до 10.03.2020 включно(враховуючи, що останній день припадає на 09.03.2021, який є вихідним днем та у відповідності до приписів п.5 ст.254 Цивільного кодексу України - якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).

Спосіб розрахування строку виконання зобов`язання, який застосовує позивач у заяві №179 від 23.07.2021 виходячи з дати кінцевої сплати грошових коштів ПрАТ МК Азовсталь за роботи, на думку суду, є невірним.

Доказів оплати заборгованості в сумі 703 573,20 грн відповідач суду не надав, факт наявності заборгованості у відзиві не оспорював.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати виконаних позивачем робіт та встановленим наявність заборгованості Замовника перед Підрядником за договором№133/010919 від 01.09.2019 у розмірі 703 573,20грн. Позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості в сумі 703 573,20грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимог щодо стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.

Згідно розрахунку штрафних санкцій, що додані до заяви про зміну розміру позовних вимог, позивач просить на підставі п.5.3 договору стягнути з відповідача пеню в сумі 49519,25грн за період з 01.04.2020 по 30.09.2020, що нарахована на заборгованість в сумі 703 573,20 грн , та штраф 7% від зазначеної суми у розмірі 49250,12грн

Заперечення відповідача з цього приводу полягають у тому, що договором не передбачена відповідальність у вигляді пені, пунктом 5.3 договору двічі передбачено стягнення саме штрафу за одне й те саме порушення, що суперечить актам цивільного законодавства та нормам Конституції України, а отже, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, як визначено в статті 629 ЦК України, є обов`язковим до виконання сторонами.

Приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як визначено нормою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.5.3 останнього за порушення Сторонами строків виконання своїх зобов`язань, винна Сторона сплачує штраф у розмірі 0,1 відсотка вартості роботи, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідач звертався до господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ МЕ ТЦ Неопром про визнання недійсним пункту 5.3 договору № 133/010919 від 01.09.2019, оскільки вважав, що договором № 133/010919 від 01.09.2019 не передбачена відповідальність у вигляді пені, яка обчислюється за кожен день прострочення виконання зобов`язань, а передбачений саме штраф, який стягується двічі за одне і те саме порушення, а також нараховується у відсотках за кожен день прострочення, що не відповідає положенням ст. 61 Конституції України , ст.549 Цивільного кодексу України, як наслідок, за ствердженням ТОВ ДЕЦ , умови пункту 5.3 договору № 133/010919 від 01.09.2019, суперечать актам цивільного законодавства та підлягають визнанню недійсними судом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.07.2021 у справі №905/855/21 у задоволенні позовних вимог ТОВ ДЕЦ до ТОВ МЕ ТЦ Неопром про визнання недійсним пункту 5.3 договору № 133/010919 від 01.09.2019 відмовлено. Рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не переглядалось.

В тексті рішення суду зазначено, що обставини, на які посилається позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним пункту 5.3 договору, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання вказаного пункту договору недійсним, оскільки є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства. Доводи позивача про те, що штраф у розмірі 0,1 відсотка та штраф у розмірі семи відсотків застосовується за одне і те саме порушення є необґрунтованими, оскільки суперечать наведеним умовам договору, згідно яких різний розмір штрафу застосовується за різну тривалість прострочення виконання господарського зобов`язання, що не суперечить положенням статті 61 Конституції України. Враховуючи самостійне визначення сторонами спору розміру штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання та порядку їх нарахування, що узгоджується з принципом свободи договору, закріпленого в статті 627 ЦК України та виключає можливість визнання згаданого пункту договору недійсним на підставі частин першої та другої статті 203 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним пункту 5.3 договору № 133/010919 від 01.09.2019 задоволенню не підлягають.

Згідно п.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1099 р. у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Вбачаючи з тексту відзиву, що відповідач обґрунтовує свої запереченнями доводами аналогічними за змістом доводам, які містились у тексті позовної заяви у справі №905/855/21, суд приходить до висновку, що з цього приводу спір вже розглянутий судом, рішення суду набрало законної сили, тому висновки, на яких суд базувався при його ухваленні, повинні бути враховані при розгляді справи №905/332/21.

В свою чергу, правомірність застосування до винної сторони штрафних санкцій в розмірах і в порядку, встановлених сторонами у пункті 5.3 договору, є предметом розгляду у межах даної справи.

Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана правова позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Згідно ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши п. 5.3 договору в контексті визначення змісту штрафних санкцій за видами, які встановлені законодавчо у ст. 549 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони обумовили у договорі як нарахування штрафу, так і нарахування пені, однак вказали найменування обох видів штрафних санкцій як штраф.

Зокрема, санкція у розмірі 0,1 відсотка вартості роботи, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, за порядком нарахування відповідає саме поняттю пені, оскільки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, вочевидь не може вважатись штрафом, який є формою неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Невірне найменування у тексті договору назви виду неустойки (штраф замість пені) при визначенні певного порядку її обрахування, який відповідає приписам закону щодо іншого виду санкції (пені), не впливає на можливість застосування узгодженого виду санкції виходячи з встановленого договором порядку та способу її нарахування.

Тобто, невірне найменування санкції не призводить до зміни суті узгодженої сторонами санкції як пені.

Як наслідок, суд вважає, що позивач мав право на нарахування на підставі п.5.3 договору як пені, так і штрафу, оскільки кожна з санкцій встановлена за договором за різні види порушення - право на нарахування пені обумовлено порушенням строку виконання зобов`язання, а штраф застосовується додатково після настання прострочення понад тридцять днів.

З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПКУ господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як виходить з розрахунку пені, позивач, при здійсненні розрахунку правомірно застосував приписи ст.ст.1,2 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може

перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку

України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, здійснив розрахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки 0,1 відсотка вартості роботи, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення є більшим.

Однак, на думку суду, позивач невірно визначив початкову дату, з якої останній має право на нарахування пені, оскільки при визначенні такої дати виходив з того, що строк прострочення виконання зобов`язання мав місце з 01.04.2020, тоді як суд прийшов до висновку, що прострочення виконання грошового зобов`язання має місце з 11.03.2020.

З огляду на приписи п.6 ст.232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, виходячи з визначеного позивачем періоду нарахування, правомірним є нарахування пені за період з 01.04.2020 по 11.09.2020.

За наслідками здійснення розрахунку пені за цей період виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період, сума пені, яку належить стягнути становить 45136,34грн, у задоволенні решти позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Сума штрафу - у розмірі семи відсотків вартості роботи, з якої допущено прострочення виконання розрахована позивачем вірно та складає 49250,12грн. В цій частині позовні вимоги задовольняються повністю.

Предметом спору в даній справі також є матеріально-правова вимога позивача про стягнення нарахованих ним інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати виконаних робіт.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі порушення боржником виконання грошового зобов`язання у нього в силу закону за вимогою кредитора виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, останнім заявлено до стягнення 3% річних нарахованих на заборгованість в розмірі 703 573,20грн за період з 01.04.2020 по 23.07.2021 в сумі 27656,13грн.

Контррозрахунок відсутній, однак у відзиві відповідач вказує, що у розрахунку 3%річних, що наданий суду вказано період початку нарахування 01.04.2020 та дата закінчення 31.12.2021 року, яка не настала.

Представник позивача у судовому засіданні 31.08.2021 вказував, що у розрахунку 3%річних наявна технічна помилка, яка не впливає на загальний період нарахування, оскільки вказана дата не є кінцевою датою нарахування.

Дослідивши розрахунок, суд вбачає, що фактично він складається з періодів, які визначені позивачем послідовно з 01.04.2020 по 31.12.2021 у кількості 275 днів та з 01.01.2021 по 23.07.2021 у кількості 204 днів.

З огляду на встановлену позивачем кількість днів у кожному періоді, з урахуванням того, що наступний період після дати 31.12.2021 починається з дати 01.01.2021, суд приходить до висновку, що фактично позивачем обраховано суму 3%річних за сукупний період з 01.04.2020 по 23.07.2021 у кількості 479днів. Суд вбачає наявність технічної помилки - визначення дати 31.12.2021 замість 31.12.2020 , однак вказана технічна помилка міститься всередині розрахунку, її наявність не призвела до визначення нерівного періоду нарахування в цілому.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений період, судом встановлено, що позивачем безпідставно збільшено період нарахування з 30.12.2019, тоді як строк прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 03.01.2020, враховуючи, що останній день поставки товару припадає на 02.01.2020, а отже розрахунок здійснений позивачем арифметично та методологічно невірно, внаслідок чого суд здійснив власний розрахунок.

Згідно здійсненого судом розрахунку сума 3% річних нарахованих на заборгованість в розмірі 703 573,20грн за період з 01.04.2020 по 23.07.2021 становить 27656,13грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Відповідач вказує, що у розрахунку інфляційних нарахувань, що наданий до суду вказано не вірний індекс інфляції за червень 2021 року - 101,2 %, що не відповідає офіційним даним, відповідно до яких індекс інфляції за червень 2021 року складає 100,2%.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період квітень 2020 - червень 2021 нарахованих на суму 703 573,20грн за допомогою програми Калькулятор підрахунку штрафів Інформаційно-правові системи ЛІГА:ЗАКОН, судом встановлено, що сукупний індекс інфляції за визначений період складає 1.109, що є більшим, ніж вказує позивач при розрахунку, однак всього сума втрат від інфляції - 76619,45, яка розрахована судом, співпадає з сумою, яка нарахована позивачем.

З огляду на вказане, в цій частині позовні вимоги задовольняються у повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, суд, ураховуючи наведені положення цивільного і господарського законодавства, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості в сумі 703 573,20грн, штрафу 7% у сумі 49250,12грн, інфляційних збитків у сумі 76619,45грн, 3% річних у сумі 27656,13грн у повному обсязі, пені частково у сумі 45136,34грн, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 13533,53грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Міжрегіональний експертно-технічний центр Неопром до Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаський експертний центр про стягнення 906618,15грн, з яких: основний борг - 703573,20грн, пеня - 49519,25грн, штраф 7% - 49250,12грн, інфляційні збитки - 76619,45грн, 3% річних - 27656,13грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Донбаський експертний центр (адреса місцезнаходження: 84100, Донецька обл., місто Слов`янськ, вулиця Василівська, будинок 27; код ЄДРПОУ: 37968144) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Міжрегіональний експертно-технічний центр Неопром (адреса місцезнаходження: 85302, Донецька обл., місто Покровськ, вулиця Центральна, будинок 148-В; код ЄДРПОУ: 40567667) 902235,24грн, з яких: основний борг - 703573,20грн, пеня - 45136,34грн, штраф 7% - 49250,12грн, інфляційні збитки - 76619,45грн, 3% річних - 27656,13грн, судовий збір в розмірі 13533,53грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 31.08.2021.

Повний текст рішення складено та підписано 13.09.2021.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М. Устимова