Рішення

від 23.09.2021 по справі 927/792/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/792/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши

у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт",

юридична адреса: проспект Миру, 233, м. Чернігів, 14007;

електронна адреса: or@ethnoproduct.com; ІНФОРМАЦІЯ_1;

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича,

юридична адреса: АДРЕСА_1 ;

про стягнення 35 670,94 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" подано позов до Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 35 670,94 грн заборгованості, у тому числі 31 119,20 грн основного боргу, 2631,58 грн інфляційного збільшення, 657,83 грн 3% річних, 1262,33 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020.

Ухвалою суду від 30.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 30.07.2021 № 1400052553930, №1400052553921.

16.09.2021 від позивача на адресу суду надійшли пояснення від 14.09.2021, в яких зазначено, що 24.04.2020 між ТОВ "Етнопродукт" та ФОП Колісником Д.С. було укладено 66 договорів суборенди земельної ділянки на загальну суму 1 914 741,36 грн. Відповідачем частково виконано зобов`язання щодо сплати за оренду земельної ділянки за іншими договорами суборенди на суму 960 000,00 грн, але за договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421481200:04:000:0172 оплати не здійснено, про що свідчить акт звірки за період квітень 2020 року - червень 2021 року.

Позивач у поясненнях просить поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи наступні докази: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2020; Акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року між позивачем та відповідачем за договорами суборенди від 24.04.2020, підписаний позивачем.

Судом задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів та залучено до матеріалів справи зазначені документи.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Граничним строком на подання відзиву в даній справі є 27.08.2021. Проте відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав.

Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від відповідача до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача основного боргу, інфляційного збільшення, 3% річних та пені за неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору щодо надання відповідачу в суборенду земельної ділянки площею 5,557 га, кадастровий номер 7421481200:04:000:0172 та відповідно неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі- договір).

Відповідно до п. 1.1-1.4. договору орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 01.08.2019 між орендарем і орендодавцем Рондар Людмилою Миколаївною (надалі - договір оренди), в якому передбачено право суборенди (п.24 договору). Земельна ділянка розташована за межами села Бутівка Городнянського району Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 5,557 га, у тому числі ріллі - 5,557 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0172.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1. договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн, включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10% від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Відповідно до п. 4.1., 5.1. договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та цим договором (п.9.1. договору).

Відповідно до п. 9.2. договору у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1. договору).

26.05.2020 договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру.

Позивач у позовній заяві зазначає, що суборендар своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю по спірному договору не виконав, у зв`язку з чим, відповідно до п. 3.1. договору, у нього виникло зобов`язання перед позивачем, а саме: з 16.05.2020 - на суму 3111,92 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - 12 447,68 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 15 559,60 грн (решта 50%).

30.11.2020 ТОВ Етнопродукт було складено для ФОП Колісника Д.С. рахунок на оплату №104 на суму 31 119,20 грн, в якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:0172; площа 5,557; ціна з ПДВ 5 600,00 грн.

31.12.2020 ТОВ Етнопродукт складено податкову накладну № 57, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.02.2021.

На момент звернення з позовом до суду заборгованість з суборендної плати відповідачем не сплачена і становить 31 119,20 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасного внесення орендної плати, в строк установлений п.3.1. договору, стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, річних та інфляційного збільшення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Проаналізувавши положення укладеного 24.04.2020 сторонами договору, суд встановив, що даний правочин за своєю юридичною природою є договором оренди нерухомого майна (земельної ділянки), що на час вирішення спору припинив свою дію, в зв`язку із закінченням строку на який його укладено (п. 11.1. договору). Судом установлено, що на правовідносини сторін, що виникають з його виконання, поширюється дія параграфів 1, 3 глави 58 Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі .

Частиною 1 статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 93 Земельного кодексу України, статтею 1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частинами 1-3 та 5 статті 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку 7421481200:04:000:0172, загальною площею 5,557 га, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1. договору повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

За доводами позивача відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 31 119,20 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

В якості доказів, підтверджуючих заборгованість відповідача за спірним договором, позивач додав до позовної заяви копії договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" та фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (земельна ділянка розташована за межами села Бутівка, Городнянського району, Чернігівської області, загальна площа земельної ділянки складає 5,557 га, у тому числі ріллі - 5,557 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0172) та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором, які підтверджують здійснення ним повної оплати орендної плати, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за суборенду земельної ділянки є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Таким чином, суд вважає доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 31 119,20 грн заборгованості за суборенду земельної ділянки (кадастровий номер 7421481200:04:000:0172).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 657,83 грн та 2631,58 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 02.07.2021.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати орендної плати, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 657,83 грн та 2631,58 грн інфляційних нарахувань за період з 16.05.2020 по 02.07.2021.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначено вище, п. 9.2 договору передбачено, що у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

З посиланням на п.9.2 договору позивачем заявлено вимоги про стягнення пені в сумі 1262,33 грн за період з 16.05.2020 по 02.07.2021, з підстав порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивачем нараховано 454,61 грн за період з 16.05.2020 по 02.07.2021, 1532,76 грн за період з 16.07.2020 по 02.07.2021, 1288,46 грн за період з 16.11.2020 по 02.07.2021, що разом становить 3275,83 грн. У той же час, позивачем заявлено до стягнення 1262,33 грн пені.

Крім того, при розрахунку пені позивачем не враховано вимоги ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим невірно визначено період прострочки виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання щодо оплати орендної плати.

За перерахунком суду, виходячи з установленого судом періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, сума пені становить 1941,06 грн (197,94 грн (з 16.05.2020 по 16.11.2020) + 755,20 грн (з 16.07.2020 по 16.01.2021) + 987,92 грн (з 16.11.2020 по 16.05.2021).

Однак, враховуючи, що сума пені заявлена позивачем до стягнення менша ніж сума нарахована судом, з огляду на те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд вважає, що позивачем правомірно завлено до стягнення 1262,33 грн пені.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 31 119,20 грн боргу, 657,83 грн 3% річних, 2631,58 грн інфляційного збільшення та 1262,33 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частина 1 статті 237 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За приписами частини 3 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 3 - 6 статті 126 ГПК України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Водночас за частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи (1); чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (2); поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (3); дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд, зокрема, повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду, правові висновки якої є обов`язковими для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України, вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

У позовній заяві позивач повідомив, що орієнтовний розмір понесених судових витрат та судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, становить 12 270,00 грн, що складається із сплаченого судового збору в сумі 2270,00 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу позивач надав до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: договору №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021, укладеного між Адвокатським об`єднанням Яр.ВАЛ та ТОВ Етнопродукт ; додатку №1 від 01.03.2021 до нього; ордеру серії КС №841317, виданого 31.05.2021.

Водночас позивачем не додано до матеріалів справи детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, акту прийому-передачі наданих послуг, підписаного сторонами по договору №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021, доказів прийняття роботи адвоката замовником.

Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

За таких обставин, станом на час прийняття рішення у цій справі, суд не вбачає підстав для розподілу між сторонами справи витрат на правову допомогу за результатами розгляду спору.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 2270,00 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (код ЄДРПОУ 03798553) до Фізичної особи- підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 35 670,94 грн, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (проспект Миру, 233, м. Чернігів, 14007; код ЄДРПОУ 03798553) 31 119,20 грн боргу, 657,83 грн 3% річних, 2631,58 грн інфляційного збільшення, 1262,33 грн пені та 2270,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор