Ухвала

від 27.09.2021 по справі 643/16804/21

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/16804/21

Провадження № 2/643/5597/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2021

Суддя Московського районного суду м. Харкова Олійник О.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Жасмін про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Жасмін на її користь 5150 грн. в рахунок погашення заборгованості по виплаті компенсації за невикористані відпустки; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4193 грн.; моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Ознайомившись з позовною заявою, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів сумою, яка стягується.

Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як вбачається із змісту позовних вимог, позивачем, заявляються вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст.1 ЗУ Про оплату праці заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці передбачено, що в структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні компенсаційні виплати. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі 5000 грн., а тому за вказану вимогу сплаті підлягає судовий збір в розмірі 908,00 грн.

З позовних вимог вбачається, що позивачем заявлені три майнові вимоги, які не відносяться до стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а тому у суду відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Від цього висновку не відступила Велика Палата Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301 гс 18) де зазначено, що пільга щодо сплати судового збору не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такий висновок зроблений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, де також визначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

За таких обставин, позивачу необхідно сплатити судовий збір, відповідно до вимог Закону України Про судовий збір , за три майнові вимоги, які були заявлені у позові відповідно до загальної суми позовних вимог майнового характеру, а саме у розмірі 2724 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.

При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, приписами частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись ст. 19, 20, 175, 177, 185, 186, 260 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Жасмін про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди - залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя - О.О. Олійник